Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №760/35626/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №760/35626/25 Головуючий у І інстанції Нестеренко Т.В.

Провадження №22-ц/824/9941/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про виплату компенсації невикористаної відпустки та відшкодування середнього заробітку за час затримки належних звільненому працівникові сум,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, який обґрунтувала тим, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у справі №760/3988/22 наказ про звільнення позивача від 01 лютого 2022 року №11-К було визнано незаконним, його скасовано, позивача поновлено на посаді асистента вчителя з 01 лютого 2022 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Надалі, як зазначає позивач, наказом директора СЗШ №26 від 14 жовтня 2022 року №105-К її було поновлено на посаді асистента вчителя, однак із іншими умовами трудового договору.

Того ж дня видано наказ про звільнення №106-К, який рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року у справі №760/16585/22 було скасовано та позивача повторно поновлено на посаді.

На виконання зазначеного рішення наказом від 31 січня 2024 року №22-К позивача поновлено на посаді асистента вчителя, після чого 01 лютого 2024 року вона подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а наказом від 01 лютого 2024 №27-К її звільнено з посади з 02 лютого 2024 року.

Позивач зазначає, що в день звільнення їй було видано розрахунковий лист, однак роботодавцем не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 01 лютого 2022 року по 23 вересня 2022 року, чим, на її думку, порушено вимоги ст. 9 Закону України «Про відпустки» та ст. 116 КЗпП України щодо проведення повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року у справі №760/10238/24 з Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача було стягнуто компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7 899,53 грн, яку фактично виплачено 28 листопада 2025 року.

Разом з тим позивач зазначає, що після набрання законної сили рішенням суду у справі №760/3108/24 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 жовтня 2022 року по 31 січня 2024 року у сумі 92 967,36 грн, яке залишено без змін апеляційною інстанцією 04 червня 2025 року та виконано 08 серпня 2025 року, з`явилась можливість здійснити остаточний розрахунок компенсації за невикористану відпустку з урахуванням виплат за час вимушеного прогулу.

Позивач вважає, що з урахуванням середньоденного заробітку розмір компенсації за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2024 року становить 17 465,25 грн, у зв`язку з чим відповідач має доплатити 468,27 грн за період з 01 лютого 2022 року по 23 вересня 2022 року та виплатити компенсацію за період з 14 жовтня 2022 року по 01лютого 2024 року у сумі 16 996,98 грн.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні проведено несвоєчасно, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, у зв`язку з чим відповідно до ст. 117 КЗпП України вона має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки належних йому сум за період з 02 лютого 2024 року по 01 серпня 2024 року у розмірі 35 651,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача доплатити компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 01 лютого 2022 року по 23 вересня 2022 року у сумі 468,27 грн, виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 14 жовтня 2022 року по 01 лютого 2024 року у сумі 16 996,98 грн, а також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35 651,20 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за періоди: з 01 лютого 2022 року по 23 вересня 2022 року у розмірі 468,27 грн; з 14 жовтня 2022 року по 01 лютого 2024 року у розмірі 16 996,98 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на свою користь середній заробіток за час затримки належних звільненому працівникові сум у розмірі 35651,20 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі №760/10238/24 від 20 жовтня 2025 року спір щодо компенсації за невикористані відпустки був вирішений на користь ОСОБА_1 .

Таким чином, відповідно до ст. 117 КЗпП України виникли всі передбачені законом підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку.

ОСОБА_1 вказує на те, що перебіг строку затримки розрахунку розпочався саме з 02 лютого 2024 року (дата звільнення), тому, з урахуванням встановленого ст. 117 КЗпП України шестимісячного обмеження компенсація підлягає нарахуванню за період з 02 лютого 2024 року по 02 серпня 2024 року

За зазначений шестимісячний період кількість робочих днів становить 130, а саме: лютий - 20 робочих днів, березень - 21, квітень - 22, травень - 23, червень - 20, липень - 23, серпень - 1 робочий день.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні визначається виходячи із середньоденного заробітку працівника.

Вказує на те, що середньоденний заробіток вже був визначений судом у справі №760/3108/24 шляхом пропорційного коригування показника, встановленого рішенням суду від 23 вересня 2022 року, та становить 274,24 грн (411,36 грн ? 3 ? 2).

Таким чином, сума відшкодування становить: 274,24 грн ? 130 робочих днів = 35 651,20 грн.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку був поданий у межах установленого законом тримісячного строку звернення до суду, тому підстав для відмови у задоволенні позову з мотивів пропуску строку звернення до суду не існує.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні ст. 117 КЗпП України, що є підставою для скасування рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 35 651,20 грн.

В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Відзиву на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк позивач не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї ст. (ст. 117 КЗпП України).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що 02 лютого 2024 року позивача було звільнено за її заявою на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не здійснив розрахунок у день звільнення та невиплата сталася саме з вини відповідача.

Частковий розрахунок із позивачкою було здійснено лише 28 листопада 2025 року на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року у справі № 760/10238/24.

Цим же рішенням встановлено, що 03 лютого 2024 року Управління освіти Солом?янської районної в місті Києві державної адміністрації надіслало кошти при звільнені у сумі 14 222,62 грн.

Крім того, рішенням Солом`янського районного суду від 20 січня 2025 року у справі №760/3108/24, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, стягнуто з Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2022 року по 31 січня 2024 року в розмірі 92967,36 грн.

Даним рішенням встановлено, середньоденний показник заробітної плати, з якої необхідно обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, судом розраховується виходячи з пропорційного зменшення показника, визначеного судовим рішенням від 23 вересня 2022 року та становить - 274,24 грн.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як роботодавець, своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача відповідно до ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак без будь-якого правового чи арифметичного обґрунтування відмовив у стягненні середнього заробітку за шість місяців, хоча саме така вимога була заявлена у позові.

Так, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При обчисленні середнього заробітку в разі його стягнення відповідно до ст. 117 КЗпП України слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова № 100).

Зокрема, за змістом абз. 4, 5 п. 2 Постанови № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 3 Постанови № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Постанови № 100).

Згідно з абзацом 1 п. 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За таких обставин, розмір середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2024 року по 01 серпня 2024 року (за шість місяців) слід розраховувати з урахуванням 130 робочих днів, а саме: а саме: лютий - 20 робочих днів, березень - 21, квітень - 22, травень - 23, червень - 20, липень - 23, серпень - 1 робочий день..

Середньоденний заробіток вже був визначений судом у справі №760/3108/24 шляхом пропорційного коригування показника, встановленого рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у справі №760/3988/22, та становить 274,24 грн (411,36 грн ? 3 ? 2).

З урахуванням зазначених вимог закону та встановлених розрахунків у вищенаведених справах, колегія суддів дійшла висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з роботодавця на користь працівника, становить 35 651,20 грн (274,24 грн*130 календарних дні).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що сторона відповідача, подаючи відзив на позовну заяву, частково визнала позовні вимоги в оскаржуваній частині рішення та посилаючись правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 щодо співмірності відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просила зменшити розмір заявленої до стягнення суми до 1000 грн.

Представник Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації у відзиві вказував, що максимальна сума стягнення за даною вимогою не може перевищувати 9703,75 грн, виходячи із заявленої позовної вимоги про виплату компенсації відпустки за період з 01 лютого 2022 року по 23 вересня 2022 року та з 14 жовтня 2022 року по 01 лютого 2024 року.

Однак суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що остаточний розрахунок з позивачем Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації здійснило лише 08 серпня 2025 року після набрання законної сили рішенням суду у справі №760/3108/24 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 92 967,36 грн, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що заявлений розмір 35 651,20 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є пропорційною сумою для стягнення на момент не розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (02.02.2024).

Аналогічні висновки викладенні в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за ст. 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню.

За правилами ч. 1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2024 року по 01 серпня 2024 року та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 35 651,20 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за їх подання не сплачувала, вважаючи, що як позивач у трудовому спорі вона звільнена від його сплати.

Однак, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки, після апеляційного перегляду даної справи, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судова колегія вважає, що з Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях на користь держави в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог до Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про виплату середнього заробітку за час затримки належних звільненому працівникові сум у розмірі 35651,20 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Стягнути з Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35651 (тридцять п`ять тисяч шістсот п`ятдесят одна) гривня 20 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Держави Україна судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, вул.. Лондонська, буд. 12, код ЄДРПОУ 37485490.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О. В. Борисова

С.А. Голуб