Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №757/49828/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 757/49828/25-ц

номер провадження: 22-ц/824/12793/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року у складі судді Литвинової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 18 червня 2025 року здійснило безпідставне списання з рахунку позивача грошових коштів у розмірі 5 695 грн 80 коп., які були призначені для зарахування пенсії, без його згоди, без рішення суду та без наявності законних підстав для такого стягнення, грубо порушивши його права як споживача банківських послуг, зокрема право на вільне розпорядження власними коштами.

Позивач вважав такі дії банку незаконними, які призвели до порушення його прав та заподіяння йому моральної шкоди. У зв`язку з цим позивач просив суд повернути безпідставно списану суму з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а також стягнути моральну шкоду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив:

- визнати дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» такими, що порушують вимоги ч.1 ст.42 Закону України «Про платіжні послуги», ч.1 ст.1073 ЦК України, що є порушенням прав споживача на: вільне розпорядження своїми грошовими коштами, право на наявність обґрунтованого та чіткого порядку списання коштів з банківського рахунку та право споживача на відшкодування понесених ним збитків у сумі 5 695 грн 80 коп., у зв`язку з безпідставним списанням 18 червня 2025 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 5 695 грн 80 коп. з банківського рахунку споживача і виходячи з цього стягнути із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 28 834 грн 99 коп. в термін двох днів з дня набрання судовим рішенням законної сили;

- зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» поновити право ОСОБА_1 як споживача на вільне розпорядження своїми грошовими коштами, право на наявність обґрунтованого та чіткого порядку списання коштів з банківського рахунку споживача, із зобов`язанням відшкодувати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 5 695 грн 80 коп. ОСОБА_1 згідно з ч.1 ст.1073 ЦК України в термін двох днів після набрання судовим рішенням законної сили, у зв`язку з понесених ОСОБА_1 збитків у сумі 5 695 грн 80 коп. на підставі безпідставного списання 18 червня 2025 року 5 695 грн 80 коп. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з банківського рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , від 03 квітня 2019 року, у сумі 5 695 грн 80 коп., виходячи з цього зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в термін двох днів з дня набрання судовим рішенням законної сили сплатити ОСОБА_1 три відсотки річних від простроченої суми на підставі ч.2 ст.625 ЦК України з 18 червня 2025 року по день повного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме, по формулі: 5 695 грн 80 коп. помножена на кількість днів (з 18 червня 2025 року до дня повного розрахунку) помножена на три поділена на 100 поділена на 365, та інфляційні витрати за весь час прострочення, починаючи з 18 червня 2025 року до дня повного розрахунку з ОСОБА_1 по формулі [інфляційні нарахування] = 5 695 грн 80 коп. помножена на [сукупний індекс інфляції] поділено на 100% мінус 5 695 грн 80 коп., де сукупний індекс інфляції - це помноження кожного індексу споживчих цін на кожен місяць та помноження на 5 695 грн 80 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 18 червня 2025 року з рахунку позивача грошових коштів у розмірі 5 695 грн 80 коп. було здійснено правомірно на вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до пункту 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серп6ня 1999 року №1596, а також відповідно до умов укладеного між сторонами договору банківського обслуговування. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях банку порушення прав та законних інтересів позивача, у зв`язку з чим визнав необґрунтованими як основні позовні вимоги про повернення списаних коштів, так і похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким:

- позов задовольнити повністю;

- визнати незаконними дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо списання з рахунка ОСОБА_1 5 695 грн 80 коп.;

- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 5 695 грн 80 коп., як безпідставно списані грошові кошти;

- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 3 % річних, а саме, по формулі: 5 695 грн 80 коп. на кількість днів (з 18 червня 2025 року до дня повного розрахунку) помножена на три поділена на 100 поділена на 365, та інфляційні витрати за весь час прострочення починаючи з 18 червня 2025 року до дня повного розрахунку з ОСОБА_1 по формулі [інфляційні нарахування] = 5 695 грн 80 коп. помножена на [сукупний індекс інфляції] поділено на 100% мінус 5 695 грн 80 коп., де сукупний індекс інфляції це помноження кожного індексу споживчих цін на кожен місяць та помноження на 5 695 грн 80 коп.;

- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 28 834 грн 99 коп. в термін двох днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично змінив правову природу заявленого ОСОБА_1 позову, який був поданий саме як позов про захист прав споживача та без подання позивачем заяви про зміну предмета чи підстав позову суд розглянув справу як цивільно-правовий спір. Вважає, що суд не встановив, чи є він споживачем банківських (платіжних) послуг, не навів мотивів не застосування Закону України «Про захист прав споживачів» та не дослідив заявленого ним факту порушення прав споживача банківських послуг.

Вказує, що ключовим питанням спору є не сам факт надходження до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 червня 2025 року, а наявність у банку законних повноважень на списання з рахунку позивача 5 695 грн 80 коп. без його волевиявлення, виконавчого документа та рішення суду.

Зазначає, що суд не надав належної оцінки співвідношенню положень ст.ст. 1071 та 1215 ЦК України, не встановив наявності рахункової помилки чи недобросовісності позивача, не з`ясував наявності рішення суду про стягнення надміру виплаченої субсидії та не навів мотивів не застосування ст.ст.1073, 1215 ЦК України.

Також вказує, що суд першої інстанції встановив лише факт надходження до банку листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 червня 2025 року та повернення банком коштів, однак не з`ясував, на якій підставі Пенсійний фонд визнав субсидію помилково виплаченою, чи існувало відповідне рішення про повернення коштів, чи було воно вручено позивачу та чи набрало чинності, чи складався акт перевірки та з яких саме підстав кошти були визнані помилково виплаченими. На думку ОСОБА_1 , звичайний лист Пенсійного фонду не є належною правовою підставою для втручання у його право власності.

Зазначає, що суд не перевірив, чи мав АТ КБ «ПРИВАТБАНК» право списувати кошти без згоди клієнта, зокрема не встановив конкретного пункту договору, який дозволяв списання саме соціальної виплати, його чинність на момент здійснення операції, наявність згоди позивача на списання коштів та відповідність такого списання вимогам ст. 42 Закону України «Про платіжні послуги» і ст.ст.1066, 1071, 1073 ЦК України. Наголошує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило банку лише лист із проханням повернути кошти, а не виконавчий документ.

Також вказує, що суд не надав оцінки його доводам про те, що після зарахування коштів на банківський рахунок вони перейшли у власність одержувача, а банк не вправі розпоряджатися ними за відсутності визначених законом підстав. При цьому посилається на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-535цс15 та зазначає, що суд не надав оцінки в оскаржуваному рішенні цьому доводу.

Крім того зазначає, що суд фактично не розглянув вимогу позивача про застосування ст.1073 ЦК України як спеціальної норми щодо безпідставного списання коштів, оскільки визнавши списання правомірним, не навів мотивів, чому ця норма не підлягає застосуванню та чому лист Пенсійного фонду, який не є виконавчим документом, становив достатню правову підставу для списання коштів.

Наголошує, що суд не встановив конкретної норми закону, яка надавала б АТ КБ «ПРИВАТБАНК» право примусово списати з рахунку позивача 5 695 грн 80 коп. виключно на підставі листа Пенсійного фонду без рішення суду, виконавчого документа чи волевиявлення власника рахунку, а також не встановив наявності рахункової помилки або недобросовісності позивача, які відповідно до ст.1215 ЦК України могли б бути підставою для повернення соціальної виплати.

Посилається на те, що суд не вирішив подані ним клопотання щодо повноважень представників АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та залишення без розгляду заяви представника відповідача від 12 листопада 2025 року, не навівши мотивів їх відхилення.

Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мужевська Є.Л. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року - без змін. Вказує, що 18 червня 2025 року кошти у розмірі 5 695 грн 80 коп. були повернуті банком на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на підставі його вимоги відповідно до пункту 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, а тому дії банку відповідали вимогам законодавства. Зазначає, що ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, пунктом 1.1.2.1.5 яких передбачено обов`язок клієнта повернути помилково зараховані кошти та надано банку право здійснити їх списання з рахунку. Посилається на те, що між сторонами існують договірні правовідносини з банківського обслуговування, які регулюються умовами договору та нормами ЦК України, а тому доводи ОСОБА_1 щодо незастосування судом Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими. Також вказує, що вимоги про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та моральної шкоди є безпідставними, оскільки списані кошти не перебували у користуванні банку, а були перераховані Пенсійному фонду, при цьому неправомірності дій банку та заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди належними доказами не доведено.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 28 липня 2026 року на 09 год 15 хв. завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Так, позивач ОСОБА_1 та відповідач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримали судові повістки про виклик до суду (призначеного на 28 липня 2026 року) шляхом доставлення повісток до їх «Електронних кабінетів», що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.c.162-164, т.2).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Ухвалою судді Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року заяву АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка підписана головним юрисконсультом департаменту судового захисту Мужевською Є.Л., про участь у судовому засіданні 28 липня 2026 року о 09 год 15 хв. у режимі відеоконференції - повернуто заявникові (а.с.202-205, т.2).

27 липня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке підписане головним юрисконсультом департаменту судового захисту Мужевською Є.Л., в якому вона просить:

визнати поважними причини пропуску строку на подання довідки про роботу Г. Бьоша;

долучити до матеріалів справи довідку про роботу Г. Бьоша;

задовольнити заяву представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК»Мужевської Є.Л. від 22 липня 2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконфереції поза межами приміщення суду.

27 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду клопотання, у якому просить, зокрема, не допускати ОСОБА_2 до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду як представника відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не довела належними доказами, що має право на представництво/самопредставництво відповідача у суді та право підписувати і подавати процесуальні документи.

Колегія суддів вважає, що клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 липня 2026 року, яке підписане головним юрисконсультом департаменту судового захисту Мужевською Є.Л., не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 3 ст.212 ЦПК України, учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

Суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.

В ухвалі про участь учасника справи, його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду зазначається суд, який має забезпечити її проведення. Копія такої ухвали негайно, але не пізніше наступного дня з дня її постановлення, надсилається учаснику справи чи його представнику відповідно та суду, який має забезпечити проведення відеоконференції.

Статтею 183 ЦПК України встановлені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Так, згідно з ч.2 ст.183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Частиною 1 ст.58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (ч.4 ст.58 ЦПК України).

Отже, системний аналіз положень ст.ст. 58, 62, 183 та 212 ЦПК України свідчить про те, що заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції є процесуальною заявою, яка має бути подана та підписана учасником справи або його належним чином уповноваженим представником. Повноваження представника на вчинення такої процесуальної дії мають бути підтверджені у встановленому законом порядку.

У пункті 18 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) вказано, що «починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва».

Від вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23, уточнивши, що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 липня 2026 року вбачається, що це клопотання підписане головним юрисконсультом департаменту судового захисту Мужевською Є.Л. на підставі довіреності № 8038-К-О від 06 червня 2024 року, виданої Головою Правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Бьошом Герхардом.

Згідно з доданою до клопотання довідкою від 28 січня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260128/17710 вбачається, що Бьош Герхард приступив до виконання обов`язків на посаді Голови Правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 10 червня 2021 року, припинено повноваження Голови Правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 01 листопада 2024 року.

Підпунктом 2 пункту 126 Статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в редакції, чинній на дату видачі довіреності, до компетенції голови правління належить видача від імені банку довіреностей. Статут АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як в чинній редакції, так і в попередніх редакціях, є публічно доступним на сайті https://privatbank.ua.

Отже, всупереч твердженням Дутова Ю.В. у клопотанні від 27 липня 2026 року, доданими до клопотання від 27 липня 2026 року документами підтверджено повноваження Мужевської Є.Л. діяти від імені АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі, право на підписання та подання клопотання від 27 липня 2026 року.

Разом із тим, встановлення належних повноважень Мужевської Є.Л. на підписання та подання клопотання від 27 липня 2026 року саме по собі не є підставою для його задоволення.

Як убачається з матеріалів справи, заява АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22 липня 2026 року про участь представника банку у судовому засіданні, яке призначене на 28 липня 2026 року о 09 год 15 хв., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, вже була предметом процесуального вирішення суду апеляційної інстанції та ця заява ухвалою судді Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року повернута заявникові.

За таких обставин клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 липня 2026 року, яке підписане головним юрисконсультом департаменту судового захисту Мужевською Є.Л., в частині задоволення заяви представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мужевської Є.Л. від 22 липня 2026 рокупро участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не підлягає задоволенню.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.212 ЦПК України заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції подається не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Клопотання представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 липня 2026 року надійшло до суду за один день до судового засідання, призначеного на 28 липня 2026 року, тобто поза межами встановленого законом п`ятиденного строку.

При цьому заявником не подано нової заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку ст.212 ЦПК України та не порушено питання про поновлення строку саме на подання такої заяви.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 липня 2026 року в частині вимоги про задоволення заяви представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мужевської Є.Л. від 22 липня 2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін у справі такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суда заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського рахунку, відкрито рахунок № НОМЕР_1 на підставі анкети-заяви від 03 квітня 2019 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивачем ОСОБА_1 підписано анкету-заяву клієнта фізичної особи про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 21 лютого 2020 року, заяву про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» від 21 лютого 2020 року, заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 29 листопада 2023 року, заяву про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» від 29 листопада 2023 року, заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 29 листопада 2023 року.

17 червня 2025 року на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов запит Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із вимогою повернути помилково зараховані кошти на рахунок ОСОБА_1 за період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року в сумі 5 695 грн 80 коп.

18 червня 2025 року кошти були повернуті на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в повному обсязі, що підтверджується копією платіжної інструкції № 25269PBNKI0164310001 від 18 червня 2025 року.

Установлено, що на звернення ОСОБА_1 від 19 червня 2025 року щодо повернення коштів, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало відповідь від 17 липня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250619/55223.

У відповідності до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 квітня 2019 року позивачем ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У подальшому позивач додатково підписав заяви та анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Підписанням анкети-заяви позивач ОСОБА_1 приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», розміщених в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цього документу, та погодився, що ця анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг, а також зобов`язувався знайомитись самостійно зі змінами Умов і Правил надання банківських послуг на офіційному сайті банку за посиланням https://privatbank.ua/terms.

Умови і Правила надання банківських послуг - договір приєднання, який укладається в порядку, встановленому ст.634 ЦК України, а саме: публічна його частина встановлена банком та розміщена в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua/terms. Цей договір може бути укладений лише шляхом приєднання клієнта до договору: підписання ним заяви про приєднання до відповідного підрозділу договору про послугу (індивідуальна частина договору або заява про приєднання).

Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до п. 1.1.2.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, яка діяла станом на дату зазначеної позивачем операції 18 червня 2025 року), клієнт зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання, визначені цим розділом Умов та Правил, та розділом Умов та Правил про надання відповідної послуги, до якого клієнт приєднався шляхом підписання заяви про приєднання.

Відповідно до п. 1.1.2.1.5 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, яка діяла станом на дату зазначеної позивачем операції 18 червня 2025 року), в разі помилкового зарахування коштів на рахунок клієнта, виникнення будь-яких інших обставин, які призвели до помилкової видачі Банком Клієнтові коштів, в т.ч., але не виключно, в АТМ тощо, клієнт зобов`язаний повернути такі кошти і доручає банку, в дату виявлення банком таких обставин, здійснити списання грошей з рахунка клієнта в розмірі помилково зарахованих (чи помилково виданих), в тому числі за рахунок кредитного ліміту шляхом оформлення відповідної платіжної інструкції. При цьому клієнт уповноважує банк підписати таку платіжну інструкцію від імені клієнта.

У відповідності до ст.1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Отже, положення ст.1071 ЦК України передбачають можливість списання банком коштів з рахунку клієнта не лише на підставі його розпорядження, а й без такого розпорядження у випадках, прямо встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами відповідного обтяження майнових прав на кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Пунктом 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596) встановлено, що помилково зараховані на поточні рахунки суми пенсій та грошової допомоги зараховуються в рахунок наступних виплат або за вимогою органів Пенсійного фонду та органів соціального захисту населення повертаються на рахунки, з яких проводилося фінансування.

Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти у розмірі 5 695 грн 80 коп. з картки позивача ОСОБА_1 НОМЕР_2 було списано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 18 червня 2025 року на вимогу органу Пенсійного фонду з метою їх повернення, з рахунку ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_3 , отримувач - Пенсійний фонд України, призначення платежу - «Повернення коштiв за запитом 0400-010404-8/113620 ВК 250617PBNKI000000091185 ОСОБА_1 НОМЕР_4 ».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що списання коштів відбулось на підставі вимоги органу Пенсійного фонду України, відповідно до пункту 19 Порядку № 1596, а тому у діях АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відсутнє порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , оскільки банк діяв згідно з вимогами чинного законодавства України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що списання 18 червня 2025 року з рахунку ОСОБА_1 5 695 грн 80 коп. та їх перерахування на рахунок Пенсійного фонду України було здійснено АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підставі вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 червня 2025 року та відповідно до порядку повернення помилково зарахованих коштів, установленого пунктом 19 Порядку №1596.

У спірних правовідносинах банк самостійно не вирішував питання про наявність у ОСОБА_1 обов`язку повернути відповідні кошти, а виконав вимогу уповноваженого органу в межах передбаченого законодавством механізму їх повернення. При цьому можливість такого списання узгоджувалася як із положеннями ст.1071 ЦК України, так і з умовами укладеного між сторонами договору банківського обслуговування.

З наведених підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність неправомірних дій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та, відповідно, порушення банком прав ОСОБА_1 , у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині повернення 5 695 грн 80 коп.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 дійшла висновку щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про повернення 5 695 грн 80 коп.

Враховуючи те, що списання коштів у сумі 5 695 грн 80 коп. з рахунку ОСОБА_1 здійснено банком правомірно на виконання вимоги органу Пенсійного фонду України, а самі кошти були перераховані на рахунок Пенсійного фонду України та не перебували у користуванні банку, правові підстави для нарахування на цю суму трьох процентів річних та інфляційних втрат відсутні.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, виходячи з такого.

Так, згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України).

Приписи ст.23 ЦК України поширюються на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі завдали моральну шкоду. За змістом частини першої цієї статті можливість стягнути компенсацію моральної шкоди залежить не від того, чи це передбачено у законі або договорі, а від наявності порушення цивільного права (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункти 49, 51, 92-94), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала таку шкоду; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина завдавача такої шкоди. У разі встановлення особи, яка завдала моральну шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач має довести наявність цієї шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між нею та протиправною поведінкою її завдавача; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини з його боку (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначено, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу».

Як зазначалось вище, списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 5 695 грн 80 коп. з рахунку ОСОБА_1 здійснено на виконання вимоги органу Пенсійного фонду України та в порядку, передбаченому пунктом 19 Порядку № 1596. Отже, протиправності у діях банку, яка є необхідною передумовою виникнення обов`язку з відшкодування моральної шкоди, у спірних правовідносинах не встановлено.

Крім того, ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому саме діями АТ КБ «ПРИВАТБАНК» моральних страждань чи інших втрат немайнового характеру, їх характер та обсяг, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями банку і заявленою моральною шкодою.

Сам по собі факт списання коштів за встановлених у цій справі обставин, за відсутності неправомірності дій банку та доказів спричинення ними моральної шкоди, не є достатньою підставою для її компенсації відповідно до ст.23 ЦК України.

Не встановлено також недоліків чи інших порушень при наданні ОСОБА_1 банківських послуг, які могли б бути підставою для відповідальності АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у межах законодавства про захист прав споживачів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Отже, встановивши, що списання 18 червня 2025 року з рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 695 грн 80 коп. та їх перерахування на рахунок Пенсійного фонду України здійснено АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимоги уповноваженого органу у порядку, передбаченому п.19 Порядку № 1596, та відповідало положенням ст.1071 ЦК України і умовам укладеного між сторонами договору банківського обслуговування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, оскільки списання спірних коштів здійснено банком правомірно, підстави для їх повернення ОСОБА_1 відсутні, а тому не підлягають задоволенню й похідні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Водночас відсутність протиправності у діях банку, а також недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і такою шкодою виключають підстави для її відшкодування.

Наявність обставин, за яких відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Щодо доводів ОСОБА_1 про відсутність у Мужевської Є.Л. повноважень на підписання та подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.58 ЦПК України юридична особа може брати участь у справі через іншу особу, уповноважену діяти від її імені, зокрема відповідно до положення чи трудового договору (контракту), у порядку самопредставництва.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 роз`яснила, що повноваження працівника юридичної особи на самопредставництво можуть підтверджуватися, зокрема, посадовою інструкцією, якщо нею визначено обов`язок представляти інтереси юридичної особи в суді. Такий підхід надалі застосовувався Верховним Судом.

У даному випадку, на відміну від заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, на підтвердження повноважень щодо подання відзиву та письмових пояснень, Мужевською Є.Л. надано посадову інструкцію головного юрисконсульта департаменту судового захисту АТ КБ «ПРИВАТБАНК», якою прямо передбачено представництво інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судах першої та апеляційної інстанцій, підготовку відзивів, заперечень і додаткових пояснень та подання необхідних для ведення справи документів до суду (пункти 2.3, 2.4, 2.7).

Отже Мужевською Є.Л. надано належне підтвердження її повноважень діяти від імені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» при поданні зазначених процесуальних документів, у зв`язку з цим заперечення ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції змінив правову природу заявленого позову та не врахував його статусу як споживача банківських послуг, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з таких підстав.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц.

У даній справі застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 1071, 1073 ЦК України та пункту 19 Порядку № 1596, які безпосередньо регулюють підстави списання і повернення коштів з банківського рахунку, не свідчить про зміну предмета чи підстав позову. Водночас суд врахував доводи ОСОБА_1 про порушення його прав як споживача та положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже посилання ОСОБА_1 на неправильну правову кваліфікацію спору не спростовують встановленої судом правомірності дій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та не впливають на правильність вирішення справи по суті.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для списання спірних коштів без рішення суду, виконавчого документа чи окремого волевиявлення ОСОБА_1 , виходячи з такого.

Як установлено вище, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не приймало самостійного рішення про стягнення з ОСОБА_1 5 695 грн 80 коп., а виконало вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 червня 2025 року про повернення помилково зарахованих на рахунок ОСОБА_1 коштів за період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року у сумі 5 695 грн 80 коп. у порядку, передбаченому пунктом 19 Порядку № 1596. Такі дії банку узгоджуються з положеннями ст.1071 ЦК України, яка допускає списання коштів з рахунку клієнта без його розпорядження, зокрема у випадках, установлених законом або договором між банком і клієнтом.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначена вимога органу Пенсійного фонду України була визнана протиправною, скасована або з інших установлених законом підстав не підлягала виконанню АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Посилання ОСОБА_1 на ст.1215 ЦК України наведених висновків не спростовує, оскільки питання щодо наявності рахункової помилки чи недобросовісності одержувача стосується підстав повернення відповідної соціальної виплати, тоді як предметом цього спору є правомірність дій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке виконало вимогу уповноваженого органу в порядку, встановленому законодавством.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: