Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №757/42228/23-ц — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року місто Київ

справа № 757/42228/23-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/7065/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шевченко Ірини Євгенівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року, постановлену під головуванням судді Юзькової О.Л., у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що господарська будівля літера «Б», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , збудована без отримання дозвільних документів у період з 05.08.1992 року по 09.04.20215 року та прийнята в експлуатацію відповідно до вимог Порядку №158 та перебуває у спільній власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідачі відповідно до положення про сплату пайових внесків повинні були належним чином виконати свій обов`язок, покладений на них законодавством, а саме: протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 року звернутись до Департаменту економіки та інвестицій із заявою про визначення розміру пайової участі; до прийняття об`єкта в експлуатацію сплатити пайовий внесок. Проте, станом на 20.09.2023 року, ні звернення, ні кошти від відповідачів не надходили в результаті чого позивач звернувся до суду з вказаним позов.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2023 року матеріали справи направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвала мотивована тим, що відповідно відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в м. Києві та Київської області, остання відома адреса реєстрації відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Шевченківського району міста Києва, а відповідач ОСОБА_1 , остання відома адреса - АДРЕСА_3 , що відноситься до Оболонського району міста Києва, тому матеріали справи направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року цивільну справу за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, передано на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Передаючи справу судом вказано, що предметом позову є стягнення не сплаченого пайового внеску за об`єкт, який знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , тобто поза межами Шевченківського району міста Києва.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шевченко І.Є. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та повернути справу в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Вказував, що відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються, а справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Разом з тим, з огляду на положення ст. 32 ЦПК України застосування судом першої інстанції можливе один раз в одній справі.

Зазначав, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі як на підставу для повернення цивільної справи до Печерського районного суду міста Києва вказав, що предметом позову є несплачений пайовий внесок за об`єкт який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а отже справа повинна розглядатись Печерським районним судом міста Києва. Однак, ця обставина не становить передбачений ч.2 ст.31 ЦПК України виняток - коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду, коли суд може передати справу на розгляд до іншого суду, у тому числі і тоді, коли ним було прийнято до провадження справу, отриману з іншого суду в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України.

Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходило.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншому суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Передаючи справу на розгляд до Печерського районного суду міста Києва Шевченківський районний суд міста Києва виходив з того, що предметом позову є несплачений пайовий внесок за об`єкт який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а отже справа повинна розглядатись Печерським районним судом міста Києва.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною третьою статті 31 ЦПК України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Застосування вказаних положень судом першої інстанції можливе лише один раз в одній справі.

Згідно зі статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що повернення справи, яка передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, не передбачено процесуальним законом, оскільки така справа повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 лютого 2021 року у справі №164/2138/19 (провадження №61-13799св20), від 31 серпня 2022 року у справі №295/3792/16-ц (провадження №61-18729св21).

Застосування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 є помилковим, оскільки у вказаній справі Верховним Судом вказувалися висновки щодо предметної підсудності, а не територіальної.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова практика щодо застосування положень статті 32 ЦПК України в частині того, що спори між судами про підсудність не допускаються, є сталою та незмінною.

Отже, повернення справи, яка передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, не передбачено процесуальним законом, оскільки така справа повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року матеріали справи направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва, а саме за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання одного з відповідачів.

Вказана ухвала суду в апеляційному порядку сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили.

Однак, Шевченківським районним судом міста Києва оскаржуваною ухвалою від 27 січня 2025 року, передаючи цивільну справу №757/42228/23 на розгляд Печерському районному суду міста Києва фактично повернув справу на розгляд цього ж суду, чим допустив спір про підсудність, що прямо заборонено положеннями ст.32 ЦПК України, і є процесуально неприпустимими.

А відтак, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, на викладене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.

Винятки передбачені в ч.2 ст.32 ЦПК України в даній справі відсутні, оскільки предмет даної справи не стосується земельної ділянки, яка знаходиться в Печерському районі міста Києва чи об`єкту який розташований на ній, а стосується стягнення пайових внесків з відповідачів до фонду міського бюджету.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шевченко Ірини Євгенівни - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року скасувати, справу направити до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді: