Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №757/32185/25-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/32185/25-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11013/2026

Головуючий у суді першої інстанції Є. С. Хайнацький

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 24 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Хайнацького Є. С., в примішенні Печерського районного суду м.Києва,

у с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 136 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що моральну шкоду, яку він просить стягнути з відповідача, було заподіяно йому у зв`язку із неналежних розглядом посадовими особами ТУ ДБР у м. Києві заяв про вчинення кримінальних правопорушень та невнесенням відомостей до ЄРДР.

Позивач вказував, що 15 березня 2024 року, 25 червня 2024 року та 23 серпня 2024 року він звертався до ТУ ДБР у м. Києві із заявами про вчинення кримінальних правопорушень.Оскільки відомості до ЄРДР за відповідними заявами своєчасно внесені не були, ОСОБА_1 звернувся із скаргами до суду. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у справі №761/11630/24 зобов`язано слідчого ТУ ДБР у м. Києві, який уповноважений вносити відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, внести до ЄРДР відомості на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 березня 2024 року про вчинення кримінального правопорушення, повідомити про це заявника шляхом надання витягу з ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року у справі № 761/32336/24 зобов`язано уповноважену особу (слідчого) ТУ ДБР у м. Києві внести відомості про кримінальне правопорушення та розпочати розслідування за заявою ОСОБА_1 від 23 серпня 2024 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року у справі № 761/25918/24 зобов`язано уповноважену особу (слідчого) ТУ ДБР у м. Києві невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання органом досудового розслідування копії ухвали слідчого судді, внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 25 червня 2024 року, отриманій 25 червня 2024 року, та розпочати розслідування.

Посилаючись на вказані вище ухвали слідчих суддів про задоволення скарг, які на думку позивача, свідчать про бездіяльність службових осіб ТУ ДБР у м. Києві, останній стверджує про спричинення йому моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю, діями слідчого та завданням такої шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції не встановив усі обставини справи, що могли свідчити про завдання відповідачем позивачу моральної шкоди. У рішенні відсутні фактичні відомості про заведення розслідування у кримінальних провадженнях. Судом не надано правової оцінки факту внесення відомостей до ЄРДР за заявами позивача з п`ятимісячним запізненням та після подачі скарги до суду, а також не встановлено чи було надано позивачу витяг з ЄРДР на виконання ухвал суду.

Позивач вказує на те, що ним з позиції законодавства була аргументована сума моральної шкоди, а тому у суду не було підстав у невизнанні обсягу позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача Ковальова А. Г. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення судововї повістки до електронного кабінета учасника справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, причини неявки суду не повідомив. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від позивача не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомленого позивача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом встановлено, що 15 березня 2024 року, 25 червня 2024 року та 23 серпня 2024 року ОСОБА_1 звертався до ТУ ДБР у м. Києві із заявами про вчинення кримінальних правопорушень.

Відомості до ЄРДР за відповідними заявами внесені не були, тому ОСОБА_1 звернувся із скаргами до суду.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у справі № 761/11630/24 зобов`язано слідчого ТУ ДБР у м. Києві, який уповноважений вносити відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, внести до ЄРДР відомості на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 березня 2024 року про вчинення кримінального правопорушення, повідомити про це заявника шляхом надання витягу з ЄРДР.

ТУ ДБР у м. Києві після надходження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у справі № 761/11630/23, 14 травня 2024 року внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадження № 62024100120000426.

У подальшому зазначене кримінальне провадження 23 липня 2024 року закрито постановою слідчого, на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року у справі №761/32336/24 зобов`язано уповноважену особу (слідчого) ТУ ДБР у м. Києві внести відомості про кримінальне правопорушення та розпочати розслідування за заявою ОСОБА_1 від 23 серпня 2024 року.

ТУ ДБР у м. Києві 03 грудня 2024 року, після надходження зазначеної ухвали слідчого судді, внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000913.

У подальшому зазначене кримінальне провадження 14 липня 2024 року закрито постановою слідчого, на підставі пункту 1 статті 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року у справі № 761/25918/24 зобов`язано уповноважену особу (слідчого) ТУ ДБР у м. Києві невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання органом досудового розслідування копії ухвали слідчого судді, внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 25 червня 2024 року, отриманій 25 червня 2024 року, та розпочати досудове слідство.

ТУ ДБР у м. Києві 22 серпня 2025 року, після надходження зазначеної ухвали слідчого судді від 03 лютого 2025 року, внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025100120000595.

На час розгляду справи судом першої інстанції досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні тривало.

Отже, права позивача у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та від 03 лютого 2025 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявами у визначений законом строк.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи і будь-яких доказів, фактичних даних, на підставі яких суд міг встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу бездіяльністю уповноваженими особами ТУ ДБР у м. Києві було завдано моральну шкоду, а також відсутні інші обставини, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди в розмірі 136 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань внаслідок невнесення відповідачем відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявами, причинний зв`язок між діями відповідача та настанням тих негативних наслідків, на які він посилається.

Та обставина, що ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 17 квітня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та від 03 лютого 2025 року зобов`язано уповноважених осіб відповідача внести відомості до ЄРДР про кримінальні правопорушення за заявами позивача від 15 березня 2024 року, 25 червня 2024 року та 23 серпня 2024 року, не доводить заподіяння позивачу моральної шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю ТУ ДБР у м. Києві, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Крім того суд вірно взяв до уваги, що права позивача були відновлені ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та від 03 лютого 2025 року, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.

Апеляційний суд звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяв позивача не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 17 квітня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та від 03 лютого 2025 року про зобов`язання внести відомості до ЄРДР.

Відтак, звертаючись до суду, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей посадовими особами ТУ ДБР у м. Києві про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а також причинного зв`язку між цією бездіяльністю та настанням тих негативних наслідків, на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановленно, що провадження у справах (відомості про правопорушення за якими були внесені на підставі ухвал слідчих суддів) закрити станорм на теперішній час, як пояснила суду представник відповідача.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2022 року в справі №755/9504/21 (провадження №61-7786св22), від 25 січня 2021 року в справі №227/4410/19 (провадження №61-9407св20), від 25 березня 2021 року в справі №227/3052/19 (провадження №61-22337св19), від 08 вересня 2021 року в справі №638/164/18 (провадження №61-446св21), від 01 грудня 2021 року в справі №638/3758/20 (провадження №61-12540св21).

Згідно з висновками у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №686/27967/19, сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2019 року у справі №285/3475/18-ц (провадження №48184св18), від 10 липня 2019 року у справі №522/3429/17 (провадження №28015св18), від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/18 (провадження №18842св19).

Апеляційний суд звертає увагу, що ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 17 квітня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та від 03 лютого 2025 року не містять висновків щодо протиправності (незаконності) дій чи бездіяльності ТУ ДБР у м. Києві.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виснував про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України щодо внесення відомостей до ЄРДР за заявами позивача про злочин не свідчить про завдання йому моральної шкоди.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 454/4858/22, від 24 липня 2024 року у справі № 454/2285/23, від 05 листопада 2024 року у справі № 454/3367/23, від 31 березня 2025 року у справі № 454/1808/24.

Апеляційний суд звертає увагу, що правовою підставою для відмови у задоволенні позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20, від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Витрати по сплаті судового збору по справі суд відносить на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за законом.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна