Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №369/1810/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 369/1810/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9046/2026

Головуючий у суді першої інстанції І. О. Фінагеєва

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

15 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач за первісним позовом та

відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та

позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року в частині його оскарження, ухвалене у складі судді Фінагеєвої І. О., в примішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обгрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що з 21 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2022 року по справі № 161/14658/22.

За час шлюбу подружжям було придбане наступне майно, яке після розірвання шлюбу залишилось в користуванні та розпорядженні відповідача: група нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м? (спірне приміщення). Правовстановлюючий документ: договір купівлі-продажу від 13 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. (номер в реєстрі № 1091); Відомості про реєстрацію права власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13 жовтня 2020 року, індексний номер: 54554534; Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2140670332224. Вартість приміщення за договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2020 року складає: 1 225 875,93 грн; ноутбук AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, cерійний номер: L6NOCV17T194267; Дата придбання: 29 листопада 2020 року, видаткова накладна № РО3033116441, гарантійний талон № 20201129160251. Ціна склала: 37 777,00 грн; кредитні зобов`язання за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК». В забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 було передано в іпотеку спірне приміщення, згідно договору іпотеки № 3071218117-ДІ-1/1 від 13 жовтня 2020 року, про що в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 13 жовтня 2020 року внесено запис про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 54554534.

Оскільки право власності на спірне приміщення оформлене на відповідача, а домовитись сторонам про спільне розпорядження та користування приміщенням в позасудовому порядку не вдалося, позивач просила суд визнати за сторонами право спільної сумісної власності в рівних частках на наступні об`єкти: - групу нежитлових приміщень № 10 в буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м?; - ноутбук AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, серійний номер: L6NOCV17T194267 вартість якого становить 37 777,00 грн; - грошові зобов`язання за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Поділити спільне майно подружжя шляхом виділення та визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м?; виділення та визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину групи нежитлових приміщень № 10 в буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м?; розподілу в рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові зобов`язання (по 1/2 частці кожному) за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК»; залишити в володінні та користуванні ОСОБА_3 ноутбук AsusZen BookDuo UX481FL-кого Сергія BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, серійний номер: L6NOCVJ7T194267 вартістю 37 777,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 18 888,50 грн. за належну ОСОБА_1 частку вартості ноутбука AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, ceрійний номер: L6NOCV17T194267.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

У травні 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у якій просив суд визнати за ним право власності на наступне сумісне майно та об`єкти: група нежитлових приміщень № 10 у буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м2; ноутбук AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, серійний номер: L6NOV17T194267.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки «АВТОБАН VT2130» (Food TruckФуд Трак) vin: НОМЕР_1 , рік випуску 2015, свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_2 від 23 вересня 2023 року, (обладнання під надання послуг мобільного харчування); обладнання, яке було придбано для ведення бізнесу на «АВТОБАН VT2130» (Food TruckФуд Трак): - Паро конвекційна піч UNOXXFT133 Arianna- 37 558,00 грн.; - Морозильна ларь ARDESTOFRM-200E- 4 958,00 грн.; - Ноутбук AsusK55VD- 10 500,00 грн.; - Інше кухонне обладнання, на суму 40 000,00 грн.; Загальною вартістю 288 666,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості приміщення та ноутбука, з урахуванням заборгованості за кредитами, які залишилися на погашенні у ОСОБА_2 , та вартості транспортний засіб марки «АВТОБАН VT2130» (Food TruckФуд Трак) з обладнанням.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 власні речі, які залишилися у ОСОБА_1 , а саме: Комбопідсилювач IbanezT30 UTrobadour с/н: НОМЕР_3 ; Запонки Svarovski , інші власні речі, які залишилися в квартирі після розірвання шлюбу.

Здійснити розподіл судових витрат між сторонами.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м..

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ноутбук AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, серійний номер: L6NOCV17T194267.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки ноутбука AsusZen BookDuo UX481FL-BM067T(90NBOP61-M05510) Celestial Blue, серійний номер: L6NOCV17T194267, у розмірі 18 888, 50 грн.

Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 по 1/2 частці боргового зобов`язання за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», станом на дату розірвання шлюбу 30 листопада 2022 року у розмірі 505 339 грн. 05 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 650 грн. 10 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині визначення способу поділу групи нежитлових приміщень ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким визначити інший спосіб поділу спірного нежитлового приміщення, враховуючи його технічну та функціональну неподільність, фактичне користування об`єктом апелянтом, здійснені ним невід`ємні поліпшення, а також виконання апелянтом спільного кредитного зобов`язання після припинення шлюбних стосунків шляхом присудження зазначеного нежитлового приміщення апелянту із виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за її частку у нежитлових приміщеннях, відповідно до вимог ч. 2 ст. 364 та ст. 365 ЦПК України у зв`язку із неможливістю поділу майна в натурі.

В обгрунтування апеляційцної скарги зазначено, що рішення суду оскаржується виключно в частині визначення способу поділу спірного нежитлового приміщення. В іншій частин рішення апелянтом не оскаржується.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив спосіб поділу спірного нежитлового приміщення, що є неподільним майном, оскільки такий висновок суду зводиться до формалього визначення ідеальних часток у праві власності без урахування фактичних обставин справи та без забезпечення ефективного врегулювання спору між співвласниками. Суд не надав жодної оцінки факту подальшого одноосібного виконання апелянтом спільного боргового зобов`язання, та не навів мотиви, з яких зазначена обставина не впливає на спосіб поділу майна.

Також судом не було взято до уваги здійснені апелянтом після припинення шлюбних стосунків за власний кошт ремонт та поліпшення спірного нежитлового приміщення, що змінили його дійсну вартість, для визначення якої необхідно було призначити у справі експертизу, у чому судом було безпідставно відмовлено.

Виначення судом першої інстанції способу поділу спірного майна шляхом формального закріплення за сторонами по 1/2 частки без з`ясування технічної можливості реального поділу суперечить вимогам ст. 183 ЦК України, усталеній практиці Верховного Суду і не забезпечує ефективного врегулювання спору між сторонами.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі виклдених у ній доводів.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Сеньок О.А. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення в оскаржуваній його частині суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом встановлено, що з 21 серпня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2022 року по справі №161/14658/22.

За час шлюбу подружжям було придбано групу нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м.кв., що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 , від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності від 28 січня 2020 року за реєстровим № 376, та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1091.

Суд встановив, що на заявлений у первісному та зустрічному позовах обсяг нерухомого майна (група нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м.кв.) розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, оскільки зазначене майно було придбане в період перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі, а доказів належності зазначеного майна до приватного майна одного з членів колишнього подружжя суду не надано. З огляду на викладене, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя, відповідно частки подружжя у такому майні є рівними.

Щодо кредитних зобов`язань за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суд зазначив, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Зі змісту п. А.2. Кредитного договору № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено вказаний договір з метою отримання кредиту в загальному розмірі 718 657,12 грн. для купівлі нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 та на сплату страхових внесків.

На момент укладення вказаного Кредитного договору ОСОБА_1 була ознайомлена з його умовами та надала свою згоду на його укладення ОСОБА_2 , а позичальник засвідчив, що не проживає однією сім`єю з будь-якою іншою особою, крім тієї, що надала згоду на його укладення.

Загальна сума заборгованості станом на дату розірвання шлюбу між сторонами (30 листопада 2022 року) складала 505 339,05 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № б/н від 08 травня 2024 року.

Суд вважав за можливе визнати за сторонами по 1/2 частці боргового зобов`язання за кредитним договором № 3071218117-КД-1 від 13 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», станом на дату розірвання шлюбу 30 листопада 2022 року у розмірі 505 339,05 грн.

Ураховуючи доводи апеляційної скарги, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року переглядається судом апеляційної інстанції в частині визначення способу поділу групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року не оскаржується сторонами, а тому його законність та обгрнутованість в неоскаржуваній частині колегією суддів не перевіряється.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (частина друга статті 69 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що група нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 м.кв. є спільною сумісною власністю сторін по справі. На вказане нерухоме майно розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, що не оспорюється сторонами у справі.

Здійснюючи поділ групи нежитлових приміщень суд прийшов до висновку, що спірне майно є спільним сумісним майном подружжя, відповідно частки подружжя у такому майні є рівними, а тому визнав за кожним із подружжя в порядку поділу майна право власності на 1/2 частку групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м.

ОСОБА_2 вказує на те, що спірні нежитлові приміщення не підлягають поділу через технічну неможливість їх поділу в натурі, та ураховуючи, що вказана нерухомість перебуває у його постійному користуванні, він вважає правильним залишити ці приміщення у його власності з виплатою ним ОСОБА_1 грошової компенсації.

Так, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд.

Таким чином, згоду на отримання грошової компенсації за її частку у нежитлових приміщеннях має надати саме ОСОБА_1 (а не ОСОБА_2 ), а вона такої згоди не надавала та не надає, а наполягає на поділі нежитлових приміщень шляхом визнання за нею права власності на їх частку.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, встановивши, що сторони під час перебування у шлюбі та за спільні кошти набули у власність спірні нежитлового приміщення, дійшов правильного висновку, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними відповідно до рівності часток кожного із подружжя.

Визначений судом спосіб поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує свою частку у нерухомому майні - нежитлових приміщеннях.

Посилання ОСОБА_2 на відсутність можливості поділу спірного нежитлового приміщення в натурі, не свідчить про наявність підстав для виділу вказаних нежитлових приміщень на праві власності ОСОБА_2 (в порядку поділу спільного сумісного майна), оскільки ОСОБА_1 заперечує проти запропонованого ОСОБА_2 способу поділу нежитлових приміщень, вона проти присудження їй грошової компенсації за належну їй частку нежитлових приміщень.

Ураховуючи встановлені обставини справи під час їх перегляду, колегія суддів вважає щодо поділу нерухомого майна, що відповідач хоча і просить визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлові приміщення в порядку поділу майна подружжя, проте не вніс на депозитний рахунок суду половину вартості останніх, що, у свою чергу, унеможливлює визнання за ним права особистої приватної власності та є підставою для визнання за кожним із подружжям ідеальних часток у праві власності на останні. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують та зводяться до незгоди із визначеним судом першої інстанції способом поділу майна подружжя (нежитлових приміщень).

При цьому відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження здійснення ним поліпшення нежитлових приміщень за власний кошт, вартість ремонту тощо, що б могло бути підставою для відступу від ідеальних часток у спільній сумісній власності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення в цій частині вимог, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку щодо способу поділу нежитлових приміщень, визнавши за кожним із подружжя право власності на спірного нерухомого майна. Відступу від ідеальних часток суд обгрунтовано не вбачав.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що кожен з співвласників нежитлових приміщень не позбавлений права та можливості вирішення питання про виділ зі спільної часткової власності або про припинення права власності у спільній частковій власності (ст. ст. 364, 365 ЦК України).

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції в частині його оскарження, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині визначення способу поділу групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м. є законним та обґрунтованим.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст.133, 141 ЦПК України.

Судові витрати ОСОБА_2 не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 , оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині його оскарження без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року в частині визначення способу поділу групи нежитлових приміщень № 10 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м., залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 31липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна