Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №2607/12083/12 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 2607/12083/12

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8851/2026

Головуючий у суді першої інстанції О. О. Ковбасюк

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

15 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

учасники справи

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горлатого Олександра Васильовича на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Ковбасюка О. О., в примішенні Подільського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горлатий О. В. звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, мотивованою тим, що на підставі заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 20.11.2012, ухваленого у справі № 2607/12083/12, було видано виконавчий лист №2607/12083/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 08.10.2012 до досягнення дитиною повноліття.

Заявник зазначав, що вказаний виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у Подільському ВДВС у місті Києві ЦМУЮ МЮ (м. Київ), виконавче провадження НОМЕР_1, однак до цього часу рішення суду не виконане, оскільки у боржника існує заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина. 18.01.2022 виконавче провадження було закінчено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Борг на момент повноліття дитини становив 108 000,00 грн. 18.01.2022 відділом ДВС виконавчий лист був направлений на адресу стягувача ОСОБА_1 до Республіки Польща, однак стягувач його не отримала, оскільки він був втрачений при пересиланні. Ураховуючи наведене, керуючись ст. 370 ЦПК України, заявник просить видати дублікат вказаного виконавчого листа для вирішення питання по сплаті боржником заборгованості по аліментам.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Горлатого О. В. про видачу дубліката виконавчого листа, заінтересована особа: боржник ОСОБА_2 , відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Горлатий О. В. подавапеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про видачу дубліката виконавчого листа.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи ухвалу про відмову у видачі дубліката виконавчого листа суд першої інстанції не врахував, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не припиняє обов`язку боржника щодо її сплати навіть після досягнення дитиною повноліття. Висновок суду про закінчення строку виконання виконавчого документа є помилковим, оскільки фактично залишилось невиконане грошове зобов`язання, яке підлягає примусовому стягненню. Втрата виконавчого листа позбавляє стягувача можливості реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення, що суперечить ст. 129-1 Конституції України та практиці ЄСПЛ щодо обов`язковості виконання судових рішень.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Горлатий О. В. підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від заінтересованих осіб не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності заінтересованих осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, заслухавши пояснення представника заявника - адвоката Горлатого О. В., суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 20.11.2012 Подільським районним судом міста Києва було ухвалене заочне рішення у справі № 2607/12083/12, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в сумі 1 000,00 грн, починаючи з 08.10.2012 до досягнення дитиною повноліття.

На виконання цього рішення суду Подільським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 2607/12083/12, який перебував на примусовому виконанні у Подільському ВДВС у місті Києві ЦМУЮ МЮ (м. Київ), в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Відповідно до листа головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України О. Бабенко від 06.01.2026 № НОМЕР_2/2, державним виконавцем 18.01.2022 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі п.7 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», яку разом із оригіналом виконавчого листа було направлено на відповідну адресу стягувача до Республіки Польща. Аліменти не стягувалися, наявна заборгованість у боржника за виконавчим провадженням у розмірі 109 000,00 грн.

Доказів вручення ОСОБА_1 вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа заявник вказував, що ОСОБА_1 не отримувала від державного виконавця оригінал виконавчого листа. Відтак він є таким, що втрачений при пересилці. Оскільки аліменти боржником не сплачені у повному обсязі та існує заборгованість по сплаті аліментів, тому є підстави для видачі дубліката виконавчого листа з метою подальшого виконання рішення суду про стягнення аліментів, які не були сплачені ОСОБА_2 на утримання сина.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції дійшов висновку, що виконавче провадження№ НОМЕР_2, стягувачем у якому була ОСОБА_1 , закінчено у зв`язку з досягненням повноліття дитиною, на утримання якої було стягнуто аліменти на користь стягувача. Таким чином, передбачений Законом строк для виконання вказаного виконавчого документа закінчився.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 вказав, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з підпунктом 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україниу разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Як вбачається із матеріалів справи, примусове стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання їхнього сина ОСОБА_4 за виконавчим листом № 2607/12083/12, який перебував на примусовому виконанні у Подільському ВДВС у місті Києві ЦМУЮ МЮ (м. Київ), в межах виконавчого провадженняНОМЕР_1, не здійснено. Заборогованість боржника по аліментам складає 109 000,00 грн.

Незважаючи на заборгованість боржника по сплаті аліментів, вказане виконавче провадження закінчене, оригінал виконавчого листа було повернуто стягувачу із відміткою державного виконавця про наявність заборгованості по аліментам.

Із змісту заяви стягувача про видачу дубліката виконавчого листа вбачається, що стягувач просить суд видати їй дублікат виконавчого листа № 2607/12083/12, із відміткою про наявність заборгованості боржника по аліментам, які стягувалися за рішенням суду до повноліття дитини, з метою пред`явлення його до виконання.

Однак, дитина на утримання якої стягувалися аліменти досягла повноліття, стягнення щомісячних аліментних платежів за виконавчим документом припинено. Отже, передбачений законом строк для виконання вказаного вище виконавчого листа закінчився, а тому відсутні законні підстави для видачі дубліката виконавчого листа.

Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого порушеного права у неналежний спосіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що належним способом захисту порушеного права заявника у даному випадку є пред`явлення до ОСОБА_2 позовної заяви про стягнення заборгованості по аліментам.

Постанову про закінчення виконавчого провадження від 18.01.2022 стягувачем ОСОБА_1 оскаржено не було. Крім того, у дублікаті виконавчого листа суд зазначає лише відомості, викладені у рішення суду і не робить відмітки про наявність заборгованості у боржника. Такі відмітки вчиняє державний виконавець, прийнявши рішення про закінчення виконавчого провадження. Крім того, державний виконавець на підставі такого дубліката виконавчого листа не буде мати підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки аліменти на утримання дитини стягнуто до його повноліття, а ОСОБА_6 вже досяг 18 річного віку.

Відтак стягувач не довела існування обставин, з якими цивільний процесуальний закон пов`язує можливість суду видати у даному випадку дублікат виконавчого листа, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано заявником до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа були відсутні правові підстави для задоволення такої заяви.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд першої інстанції при постановленні ухвали дав відповідну правову оцінку.

Постановляючи ухвалу про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що заява стягувача не підлягає задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_1 не позбавлена права на пред`явлення позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горлатого Олександра Васильовича залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 30 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна