Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №367/7436/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 367/7436/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10607/2026

Головуючий у суді першої інстанції М. П. Одарюк

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

15 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Одарюка М. П., в примішенні Ірпінського міського суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири, у якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь 114 168,00 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири, 15 000,00 грн моральної шкоди, здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначала, що 13 травня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , мало місце залиття квартири №37 , в результаті чого була пошкоджена її квартира і їй завдано збитків, як власнику квартири. Згідно Акту про залиття житлового приміщення від 13 травня 2024 року, складеного представниками ОСББ «Степанівське», залиття квартири №37 відбулося з вище розташованої квартири № 39 . В Акті комісія ОСББ «Степанівське» дійшла висновку, що відповідальною за завдані збитки особою є власник квартири № 39 , з якої відбулося залиття її квартири № 37 . Згідно відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Акту залиття, власником квартири АДРЕСА_4 є відповідач.

Позивач вказувала, що звітом № 01/06/2024 про визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , встановлено вартість матеріального збитку внаслідок пошкодження майна, що складає 114 168,00 грн. За послуги оцінювача позивач сплатила 5 000,00 грн.

Крім того позивач зазначала, що їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у 15 000,00 грн, оскільки залиття квартири призвело до непередбачуваних негативних змін в її житті, до зміни планів у житті в зв`язку із пошкодження її майна, позивач зазнала душевних страждань, пов`язаних з пошкодженням квартири, а кошти на ремонт не відшкодовані винною особою. Під час неодноразового спілкування із відповідачем, остання та її чоловік відмовляються у добровільному порядку відшкодувати завдану позивачу шкоду, чим також, завдають їй моральних та душевних страждань. У зв`язку із пошкодженням її квартири порушився нормальний спосіб її життя, оскільки проживання в цій квартирі, що потребує ремонту, створює ряд незручностей. Після завдання шкоди минув вже значний проміжок часу, проте позивач і до тепер не отримала відшкодування завданого збитку, що призводить до хвилювань та переживань.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 114 168 гривень 00 копійок матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири; 5 000 гривень 00 копійок витрат понесених у результаті проведення експертизи вартості завданого збитку, 10 000 гривень 00 копійок моральної шкоди, що разом становить 129 168 гривень 00 копійок. В іншій частині заявлених вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 290,98 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 40 827,00 грн.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції фактично ототожнив доведеність факту залиття із доведеністю розміру шкоди, що свідчить про неправильне застосування стандарту доказування, передбаченого статтями 12, 81 ЦПК України. Підхід застосований судом першої інстанції у даній справі суперечить стандарту «переваги більш вагомих доказів», відповідно до якого обставина вважається доведеною лише тоді, коли сукупність наданих доказів робить її існування більш імовірним, ніж протилежний висновок. У даному випадку суд не здійснив належної перевірки доказів розміру шкоди, не встановив їх достатності, взаємозв`язку та достовірності, а фактично визнав заявлений позивачем розмір шкоди доведеним.

Крім того, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку акту про залиття квартири від 13.05.2024, дійшов висновку про його належність, допустимість та достовірність як доказу, при цьому визнав його таким, що підтверджує не лише факт події, але й обсяг заподіяної шкоди. Однак такий висновок є внутрішньо суперечливим, зробленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного аналізу фактичних обставин справи.

Апелянт вказує на те, що у даній справі відповідач не був присутній при складанні акту, не був повідомлений про проведення певного процесу, не мав можливості надати пояснення, зауваження чи заперечення щодо зафіксованих у ньому обставин. Тобто фактично було порушено саму процедуру складання акту як комісійного документа, що передбачає участь усіх зацікавлених сторін. Відтак, йдеться не про відмову від підпису, яка дійсно не впливає на чинність акту за умови належного фіксування такої відмови, а про відсутність відповідача як учасника процедури складання акту взагалі, що є істотним порушенням встановленого порядку та ставить під сумнів як об`єктивність, так і достовірність цього документа.

Посилання суду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.11.2018 у справі № 753/20314/15, є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки у тій справі йшлося саме про відмову особи від підписання акту, складеного за її участі, тоді як у даному випадку відповідач був повністю позбавлений можливості брати участь у його складанні. Натомість у низці інших постанов Верховного Суду, зокрема від 26 вересня 2018 року у справі № 569/14230/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 2-1974/11, від 22 травня 2019 року у справі № 640/8205/17 та від 18 грудня 2019 року у справі № 711/7670/16-ц, сформовано протилежний за змістом правовий висновок, відповідно до якого акт про залиття, складений з порушенням вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, не може визнаватися належним та допустимим доказом у справі. Таким чином, суд першої інстанції не лише застосував нерелевантну правову позицію, але й проігнорував усталену практику Верховного Суду щодо недопустимості використання актів, складених із порушенням встановленої процедури.

Також апелянт вказує на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність розміру матеріальної шкоди, не перевірив належним чином поданий доказ, не надав оцінки запереченням відповідача, неправильно застосував правову позицію Верховного Суду та фактично порушив правила розподілу доказового тягаря. Звіт № 01/06/2024 про визначення вартості матеріального збитку, проведений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , є недостовірним доказом, оскільки оцінювач ОСОБА_4 не має спеціалізації у напрямі «визначення розміру збитків або шкоди», що прямо впливає на належність такого доказу, оскільки визначення розміру шкоди внаслідок залиття квартири потребує спеціальних будівельно-технічних знань, характерних саме для судової експертизи, а не загальної оцінки майна. Суд не врахував суттєві порушення процедури складання вихідних даних для оцінки, не перевірив структуру заявлених збитків на предмет їх відповідності вимогам ст. 22 ЦК України. Суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги розрахунок вартості відновлювального ремонту з урахуванням податку на додану вартість.

Зокрема, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, не встановив належним чином жодного з необхідних елементів цивільно-правової відповідальності та визначив розмір відшкодування довільно, без належного мотивування.

Представник відповідача ОСОБА_2 - авдокат Саєнко О. М., який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, подала письмові пояснення, які містять заяву про розгляд справи без її участі. Позивач просила залишити без задоволення подану відповідачем апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами четвертою, п`ятою статті 319 ЦК України зазначено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Тобто, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Нормами статей 151, 156, 177 ЖК України визначено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.

Частиною шостою статті 55 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що обов`язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_6 , належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується договоромкупівлі-продажу квартири від 18 березня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С., зареєстрованим в реєстрі за № 1250.

13 травня 2024 року сталося залиття належної на праві власності позивачу квартири з вище розташованої квартири АДРЕСА_4 , про що ОСББ «СТЕПАНІВСЬКЕ» було складено акт про залиття житлового приміщення.

Право власності на квартиру АДРЕСА_4 , зареєстровано за ОСОБА_2 з 09.06.2023, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 15.07.2024.

Так, згідно Акта про залиття житлового приміщення від 13 травня 2024 року, у результаті обстеження 37 квартири встановлено, що вода потрапила до неї з вище розташованої квартири № 39 , доступ для огляду і встановлення причини затоплення власники квартири № 39 не надали, що унеможливило встановити точну причину затоплення квартири № 37 , а зі слів власників квартири № 39 причиною залиття нижче розташованої квартири є пошкодження котла опалення в квартирі № 39 , що спричинило витік великої кількості води і залиття нижче розташованої квартири № 37 . На день обстеження комісія встановила: під час залиття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , було пошкоджено водою: гібсокартону стелю в кухні квартири та частково в сусідній кімнаті, а саме: гібсокартоне покриття стелі, штукатурка стелі та фарбування стелі. Повністю залита та пошкоджена підлога кухні та коридору (ламінат). Частково пошкоджені водою шпалери в кухні та сусідній кімнаті. Під час залиття водою була замкнута електрика кухні, залиті водою побутові прилади (плита, духовка, холодильник, котел, витяжка, мікрохвильова піч), пошкоджені кухонні меблі.

Згідно Звіту № 01/06/2024 від 01.06.2024 про визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , ПП ОСОБА_5 , здійсненого за замовленням позивача, вартість збитку завданого власнику через пошкодження майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 складає 114 168,00 грн. \

За послуги з оцінки вартості відновлювального ремонту позивачем було сплачено на рахунок ПП ОСОБА_4 5 000,00 грн, що підтверджується актом № 03/06/2024 здачі - приймання виконаних робіт, рахунком на оплату №03/06/2024 від 10.06.2024, платіжною інструкцією від 11 червня 2024 року на вказуну суму.

Визнанчаючи розмір збитків, завданих позивачу внаслідок залиття належній їй на праві власності квартири з вини відповідача, суд першої інстанції врахував наданий ОСОБА_1 . Звіті № 01/06/2024 від 01.06.2024 про визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна.

Також, з огляду на те, що внаслідок залиття квартири, що сталося з вини відповідача, позивач зазнала душевних страждань, суд, враховуючи принципи розумності і справедливості, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини відповідача, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири.

Судом встановлено під час розгляду справи та вказано у апеляційній скарзі відповідачем, що ОСОБА_2 визнає, що залиття належної позивачу квартири сталося внаслідок пошкодження котла опалення в квартирі № 39 , що спричинило витік великої кількості води і залиття нижче розташованої квартири № 37 . Проте заперечує, що залиття сталося з її вини, а також заперечує щодо заявленого позивачем розміру матеріальної шкоди та завдання позивачу моральної шкоди внаслідок залиття.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість заявлених позивачем вимог в частині завдання матеріальних збитків внаслідок залиття на суму 114 168,00 грн та моральної шкоди на суму 10 000,00 грн. Також суд поклав на відповвдача обов`язок по відшкодуванню позивачу понесених нею 5 000,00 грн витрат на проведення експертизи вартості завданого збитку.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», яка є релевантною і до норм нового ЦК України, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За обставинами справи цю презумпцію мала б спростувати саме відповідачка, що нею не зроблено.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок недбалого ставлення відповідача до утримання своєї власності та неналежного стану обладнання (котла), відбулося залиття квартири позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач довела протиправність дій відповідача, наявність шкоди, її розмір та причинно - наслідковий зв`язок.

Як вбачається зі змісту відзиву на позов та апеляційної скарги, відповідач визнає, що залиття квартири позивачки відбулось внаслідок пошкодження котла опалення в квартирі № 39 , що належить відповідачу, що спричинило витік великої кількості води і залиття нижче розташованої квартири № 37 , належної позивачу.

Суд також вважав, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження розміру завданої відповідачем шкоди.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновки суду відповідають таким обставинам справи та вимогам Закону.

Так, позивач надала фаховий звіт суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна, який складає 114 168,00 грн. Відповідач, заперечуючи проти суми матеріальної шкоди, яка була визначена ПП ОСОБА_4 у Звіті № 01/06/2024 від 01.06.2024, жодних доказів на спростування розміру майнової шкоди, заподіяної ОСОБА_1 залиттям її квартири до суду не подала.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що залиття мало місце без її вини та порушення вимог чинного законодавства при складанні актів про залиття.

ОСОБА_2 не було надано суду доказів на спростування факту залиття квартири позивача з вини третіх осіб, а також тих доказів, які б вказували на те, що залиття мало місце саме з інших причин, ані ж внаслідок пошкодження котла опалення в квартирі № 39 , що спричинило витік великої кількості води і залиття нижче розташованої квартири № 37 .

Доводи апеляційної скарги про те, що акт про залиття квартири не підтверджує належне фіксування залиття, а тому не може вважатися належним та достовірним доказом у справі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207 передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

В додатку № 4 зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В акті повинно бути відображено: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 753/20314/15-ц вказав, що «аргументи касаційної скарги про те, що його квартира не оглядалася, він Акт не підписував, спростовуються змістом такого Акта, з якого вбачається, що підлога квартири відповідача залита водою, тобто комісія оглядала квартиру останнього, а непідписання Акта відповідачем не впливає на його правильність, оскільки зворотнього останній не довів».

Зазначені Правила не передбачають можливість встановлення вказаних обставин виключно актом, складеним за формою Додатку 4, а в пункті 2.3.6. Правил передбачено лише можливість складення такого акту у разі залиття, аварії квартир.

Наданий позивачем акт про залиття відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76. Факт залиття квартири та його наслідки зафіксовані актом, який складений та підписаний членами комісії після обстеження квартири, містить усі необхідні дані та відомості, а відтак, вказаний акт є належним та допустимим доказом протиправної поведінки відповідача та її вини у залитті квартири та заподіяння матеріальної шкоди.

Стороною відповідача не спростовано факту залиття та факту пошкодження майна внаслідок залиття.

Наявність шкоди та причинний зв`язок позивач може доводити будь-якими засобами доказування.

Відтак, наданий позивачем Акт про залиття квартири є належним доказом факту залиття та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою.

Отже, самі по собі доводи відповідача щодо порушення порядку складання акту про залиття, зокрема без її присутності та відсутності в акті її підпису, не спростовують наявність підстав для покладення відповідальності за завдану шкоду на ОСОБА_2 як власника квартири з якої сталося залиття належної позивачці квартири.

На підтвердження доводів про те, що залиття мало місце без вини відповідача, ОСОБА_2 не надала суду відповідних висновків експертизи, а також не порушувала питання про призначення експертизи в суді першої інстанції, зокрема призначення судової будівельно - технічної експертизи.

Викладені стороною відповідача обставини у відзиві на позовну заяву також свідчать про визнання ОСОБА_2 факту залиття, а отже і її вини у завданні шкоди позивачу в зв`язку із залиттям квартири, так як саме на власника нерухомого майна покладено обов`язок щодо здійснення належного догляду за обладнанням, яке влаштоване у її квартирі.

Отже, у даній справі, позивачем надано докази, що підтверджують факт залиття, джерело залиття (квартира відповідача), розмір завданої шкоди та причинний зв`язок між ними. Відповідач, у свою чергу, заперечувала свою вину, розмір шкоди, проте, не надала жодних власних належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені вище обставини або доводили відсутність її вини у залитті.

Зазначаючи у апеляційній скарзі про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 40 827,00 грн відповідач жодного обгрунтування саме такому розміру збитків не навела, а тому зазначене колегія суддів не бере до уваги під час перегляду справи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 114 168,00 грн. Також суд дійшов вірного висновку про наявність у відповідача перед позивачем обов`язку по відшкодуванню документально підтверджених витрат, понесених позивачем на проведення дослідження з метою встановлення вартості завданого власнику збитку в сумі 5 000,00 грн.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про їх часткове задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Суд першої інстанції при вирішенні даних вимог вірно взяв до уваги, що мало місце залиття квартири позивача з вини відповідача, внаслідок якого було пошкоджено її майно, що спричинило у позивача переживання, певні душевні та психологічні страждання, а також негативні зміни у звичайних умовах її життя, що зумовлено витрачанням часу на документальне оформлення випадку залиття, тривалого захисту свого порушеного права в суді.

З урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи щодо складу цивільного правопорушення, за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, у тому числі й моральної, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість таких вимог позивача, що не було спростовано доводами апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 лише на суму 40 827,00 грн не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Відповідач не вказує, з чого саме він виходив, визначаючи таку суму матеріальної шкоди до стягнення.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що судом була допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, також слід зазначити, що викладені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та на законність рішення суду не впливають.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 31липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна