Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №369/6860/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 369/6860/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11417/2026

Головуючий у суді першої інстанції І. А. Козак

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

08 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Козак І. А., в примішенні Києво - Святошинського районного суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним та скасування актового запису про шлюб.

В обгрунтування заявлених позовних вимог вказував, що 02 грудня 2022 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №968.

Сторони познайомились через мережу Інтернет на початку 2021 року, деякий час спілкувались на відстані, оскільки проживали у різних містах, між ними виникла симпатія один до одного.Через деякий час після знайомства сторін, батьки відповідачки виявили бажання, щоб вони одружились. Проте, ані позивач ані відповідачка не мали бажання створювати сім`ю, укладати шлюб, довгий час опирались вмовлянням і натиску батьків відповідачки. Однак, наполягання батьків набуло примусового характеру, і позивач із відповідачем погодились на укладання шлюбу.

На час укладання шлюбу позивачу виповнилося 19 років, а відповідачці 20 років. Вони не усвідомлювали юридичних наслідків реєстрації шлюбу, не розуміли, які саме права та обов`язки виникають у подружжя. Шлюб був укладений під тиском з боку батьків і сприймався як формальність, а не створення сім`ї.

Після весілля подружжя весь цей час проживали окремо, спільного господарства не вели, в кожного з них були різні інтереси, фактично шлюбні відносини були між ними відсутні.

14 жовтня 2023 року шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №162.

У зв`язку із наведеним позивач просив суд визнати недійсним укладений з відповідачкою шлюб, зареєстрований 02 грудня 2022 року Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №968, від дня його державної реєстрації та скасувати актовий запис №968 в Книзі реєстрації шлюбів Броварського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 грудня 2022 року про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним та скасування актового запису про шлюб залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 (відповідачка) подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Також відповідачка просить долучити до матеріалів справи в якості доказу копію Консультативного висновку спеціаліста від 03.04.2026 про стан її здоров`я.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції помилково підійшов до оцінки ключової правової категорії цієї справи - вільної згоди на укладення шлюбу.

Звернула увагу, що шлюб між сторонами було укладено під системним і наполегливим впливом її батьків, що мав характер психологічного тиску. Просила суд апеляційної інстанції врахувати істотну обставину, яка не була предметом дослідження суду першої інстанції, а саме стан її здоров`я, оскільки вона страждає на психічне захворювання, класифіковане за МК-0 як F. - дистемі (депресивний невроз).

Апелянт вказує на те, що зазначений стан об`єктивно впливав на її здатність протидіяти зовнішньому тиску, зокрема з боку батьків, та істотно обмежував можливість формування вільного, усвідомленого та незалежного волевиявлення щодо укладення шлюбу. Шлюб носив формальний характер та був припинений у короткий строк після його укладення.

ОСОБА_2 просить врахувати як належний та допустимий доказ поданий нею Консультативний висновок спеціаліста від 03.04.2026, що, на її думку, має істотне значення для правильного вирішення спору, який на час розгляду справи судом першої інстанції не був поданий до суду, оскільки не існував, адже обстеження не було проведене.

Окрім того, відповідач зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції нею було подано заяву про визнання позову, яку суд першої інстанції фактично проігнорував, не надав їй жодної належної правової оцінки, що суперчить вимогам повного та всебічного дослідження обставин справи.

Зокрема, судом не було заслухано особисті пояснення ОСОБА_2 , не забезпечено її особистого допиту, не з`ясовано її внутрішнє ставлення до укладення шлюбу, не досліджено у повному обсязі надані сторонами пояснення. Також просить врахувавти, що перелічені обставини прямо вказують на фіктивний характер шлюбу у розумінні ч. 2 ст. 40 СК України, оскільки шлюб було укладено без наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав.

Від третьої особи Броварського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про розгляд справи без участі її представника за наявними у матеріалах справи доказами.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, посилаючись на те, що його шлюб з ОСОБА_2 є недійсним, про що він заявив у своїй позовній заяві.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідачки та її представника, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що 02 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №968.

14 жовтня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №162.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що шлюб із відповідачкою було укладено без наміру створення сім`ї, набуття обов`язків подружжя, без волевиявлення сторін під тисом батьків.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання шлюбу недійсним, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на момент державної реєстрації шлюбу його волевиявлення не було вільним або що до нього застосовувався будь-який протиправний примус, який би позбавляв його можливості самостійно прийняти рішення про укладення шлюбу, у зв`язку з чим позовні вимоги вжавав необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 (провадження № 61-558св18) та від 23 січня 2020 року у справі № 521/9042/15 (провадження № 61-28513св18) зроблено висновок, що «окреме проживання подружжя та непроведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним)».

Крім того, за відсутності належних і допустимих доказів у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання спадкового майна, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц (провадження № 61-12414св18)).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У справі, яка переглядається судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що реєстрація шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулася без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя.

Матеріали справи не містять будь - яких належних або допустимих доказів, які б підтверджували викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності у нього волевиявлення під час укладення шлюбу, та що такий шлюб було зареєстровано з відповідачем під примусом психологічного характеру з боку батьків ОСОБА_2 .

Враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження обставин реєстрації шлюбу між ним та відповідачкою без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, підстави для визнання шлюбу фіктивним з урахуванням наведених у позовній заяві ОСОБА_1 обставин відсутні.

При зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 не надав належних та допустимих докзаів на підтвердження того, що на момент державної реєстрації шлюбу його волевиявлення не було вільним та/або що до нього застосовувався будь-який протиправний примус, зокрема, з боку батьків, щоб позбавило його можливості самостійно прийняти рішення про укладення шлюбу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час державної реєстрації шлюбу позивач висловлював заперечення проти його укладення або повідомляв орган державної реєстрації актів цивільного стану про наявність будь-якого примусу.

Колегія суддів вважає, що короткотривалий строк перебування сторін у шлюбі, окреме проживання подружжя не вказують на фіктивність шлюбу. На підтвердження визнання шлюбу недійсним позивач не надав беззаперечних доказів відсутності у сторін наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, що могло б бути підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим, ухвалюючи рішення у даній справі, суд не навів у його мотивувальній частині обгрунтувань чому не взяв до уваги заяву відповідача про визнання позову від 09.06.2025, не навів мотивів відхилення такої заяви.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2026 року на адресу суду першої інстанції надійшла засобами поштового зв`язку заява відповідача про визнання нею позову, у якій ОСОБА_2 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю. Розгляд справи по суті 27.08.2025 просить проводити без її участі.

Відповідно до вимог статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Однак, у справі, яка переглядається колегією суддів встановлено, що визнання відповідачем позову суперечить наведеним вище вимогам закону, так як сторони не довели суду та не підтвердили належними та допустимими доказами того, що укладення шлюбу сталося під примусом батьків відповідачки, зокрема, що подружжя не мало наміру укладати шлюб, бажання створювати сім`ю, набувати прав та обов`язків подружжя.

Жодних доказів на підтвердження того, що шлюб сторонами було укладено без їх волевиявлення, а під психологічним тиском батьків відповідачки матеріали справи не містять.

Оскільки повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні, тому у суду були відсутні законні підстави для прийняття заяви ОСОБА_2 про визнання позову.

Проте продовживши судовий розгляд, всупереч вимогам ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд , у порушення вимог процесуального закону, не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачкою позову.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає за необхідне відмовими ОСОБА_2 у прийнятті визнання нею позову.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить врахувати як належний та допустимий доказ поданий нею Консультативний висновок спеціаліста від 03.04.2026, що, на її думку, має істотне значення для правильного вирішення спору, який на час розгляду справи судом першої інстанції не був поданий до суду, оскільки не існував, адже обстеження не було проведене.

Проте посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував хворобу відповідачки (психічне захворювання, класифіковане за МК-0 як F. - дистемі (депресивний невроз), що вплинуло на її здатність протидіяти зовнішньому тиску, зокрема з боку батьків, та істотно обмежило можливість формування вільного, усвідомленого та незалежного волевиявлення щодо укладення шлюбу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаними обставинами позивач свої позовні вимоги не обґрунтовув.

Так, частина 6 статті 367 ЦПК України визначає, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Також колегія суддів звертає увагу на положення частини 3 статті 367 ЦПК України, згідно яких докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 3 травня 2022 року у справі № 363/4124/15 зазначено, що відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя).

Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було наведено виняткових обставин, за яких доданий до апеляційної скарги доказ, не було подано суду першої інстанції, а відтак не вбачає правових підстав для їх прийняття на стадії апеляційного перегляду.

Суд апеляційної інстанції, враховує процесуальну поведінку відповідача, яка фактично просить врахувати новий доказ на стадії апеляційного перегляду справи, без обґрунтування наявності виключних обставин, що перешкоджали здобути такий доказ в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, відмовляє у задоволенні заявленного ОСОБА_2 клопотання.

При цьому колегія суддів зауважує, що при зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 не обгрунтоваував заявлені ним позовні вимоги щодо недійсності шлюбу з підстав наявності у відповідачки психічного захворювання, про що йому не було відоо до реєстраціі шлюбу. А перегляд справи судом апеляційної інстанції здійснюється виключно в межах заявлених позовних вимог суду першої інстанції.

Хибними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу поверхнево, оскільки судом не було заслухано особисті пояснення ОСОБА_2 , не забезпечено її особистого допиту, не з`ясовано її внутрішнє ставлення до укладення шлюбу, не досліджено у повному обсязі надані сторонами пояснення, оскільки у матеріалах справи містяться заяви як відповідача, так і позивача про розгляд справи без їх участі, написані сторонами власноруч.

Разом з тим, ОСОБА_2 , подавши до суду заяву про розгляд справи без її участі, не була позбавлена можливості подати до суду письмові пояснення щодо її ставлення до укладення шлюбу, зокрема загалом щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, та встановлені обставини по справі, колегія суддів вважає, що рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та доповнити резолютивну частину рішення першим абзацом наступного змісту - відмовити ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову. В іншій частині рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141, пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог-частина 2 статті 141 ЦПК України.

Оскільки суд апеляційної інстанції, змінює рішення суду лише у його мотивувальній частині та доповнює резолютивну частину рішення відмовою ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову, тому судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову до суду суд залишає за ОСОБА_1 , а судові витрати відповідача за подання апеляційної скарги суд залишає за ОСОБА_2 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та доповнити резолютивну частину рішення першим абзацом наступного змісту.

Відмовити ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову.

В іншій частині рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна