Постанова від 02 грудня 2025 р. у справі №752/6937/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 грудня 2025 року місто Київ

справа № 752/6937/23

провадження № 22-ц/824/11373/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Дрьоміною Ларисою Володимирівною,

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року,ухвалене у складі судді Плахотнюк К.Г.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про визнання прав іпотекодержателя, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачки, в якому просив визнати за АТ «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , на умовах передбачених договором іпотеки від 02.07.2007; внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , та внести запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо, що будинок, в якому знаходиться квартира, майнові права на яку було передано в іпотеку, було введено в експлуатацію, змінено нумерацію будинку та квартири, оформлено рахунки про сплату комунальних послуг, що підтверджується інформацією з відкритих джерел, та відповіадач постійно проживає в квартирі № 130 , сплачує комунальні послуги та таке інше. Однак, відповідачкою в порушення умовам договору іпотеки, не повідомлено іпотекодержателя про оформлення права власності на предмет іпотеки, та введення будинку в експлуатацію, чим іпотетекодавець порушив права іпотекодержателя.

Відповідачка до теперішнього часу не надала банку документи для оформлення змін до договору застави та реєстрації обтяжень предмету іпотеки, як це передбачено законодавством. У зв`язку з вказаними діями, позивач позбавлений можливості задоволення своїх вимог за кредитним договором, так як порушуючи умови договору іпотеки та чинне законодавство, відповідачка не уклала додаткової угоди до договору іпотеки щодо передачі в заставу банку збудованої нерухомості, майнові права на яку є предметом іпотеки. Виходячи з обставин цієї справи, позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право як іпотекодержателя порушене, а відтак належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 17 вересня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

Визнано за АТ «Сенс Банк» право іпотеки на нерухме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 2 липня 2007 року.

Внесено запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та внесено запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Дрьоміна Л.В. подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити АТ «Сенс Банк» у задоволенні позовних вимог. Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідачці не було відомо про винесення рішення 17.09.2024 Голосіївським районним судом м. Києва. Докази на підтвердження вручення відповідачу судової повістки в матеріалах справи відсутні. Довідка про доставку смс-повідомлення на адресу відповідачки за телефоном НОМЕР_1 не може свідчити про її отримання, оскільки відповідач в клопотанні від 14.08.2023 помилково зазначила вказаний номер телефона, для зв`язку відповідач вказувала інший номер телефону.

У справі відсутні докази того, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 прийнято в експлуатацію, в тому числі і квартира 130 . Відсутні будь-які документи, які свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 є ідентичною квартирою, яка зазначена в іпотечному договорі.

Доказаів того, що будинок АДРЕСА_4 , є тим самим будинком АДРЕСА_3 матеріали справи не містять. Подані позивачем до позовної заяви клопотання про витребування доказів судом першої інстанції не розглянуті.

Крім того, зазначає, що відповідачка не проживає в квартирі 130 , а висновок суду в цій частині грунтується лише на припущеннях позивача. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як на об`єкт нерухомого майна відповідачкою не отримувалось, тому що ніхто для його отримання не запрошував.

На момент укладення іпотечного договору взагалі до предмета договору іпотеки не відносилися майнові права на об`єкт нерухомого майна незавершеного будівництва.

Пред`явлення позову позивачем про визнання прав іпотекодержателя на квартиру на умовах, передбачених договором іпотеки від 02.07.2007, як на об`єкт нерухомого майна, враховуючи те, що іпотечним договором визначені саме майнові права на квартиру, а не об`єкт нерухомого майна та фактично договір є нікчемним, є неефективним способом для захисту його порушеного права.

Також представник просив застосувати позовну давність до вимог позивача, початком перебігу якої відповідач вважає 15.10.2019 (дата затвердження передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк»).

Правом на подання відзиву представник позивача не скористався.

В судове засідання ОСОБА_2 та її представник адвокат Дрьоміна Л.В. не з`явилися, будучи повідомленими про місце, день і час судового засідання шляхом направлення судового повідомлення до їх електронного кабінету, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.121-122), причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

В судовому засіданні представник АТ «Сенс Банк» адвокат Стовбун О.Й. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі о рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

За правилом частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Разом з тим, доказів отримання відповідачем ОСОБА_2 судової повістки про те, розгляд справи відбудеться 17 вересня 2024 року матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості бути присутньою під час розгляду справи та надати свої заперечення проти позовної заяви.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130, 223 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Неповідомлення судом учасника справи про розгляд справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення.

Щодо вирішення справи по суді спору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові ( правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 3 липня 2020 року у справі № 619/3982/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що йому стало відомо, що будинок, в якому знаходиться квартира, майнові права на яку було передано в іпотеку, було введено в експлуатацію, змінено нумерацію будинку та квартири. Однак відповідачкою ОСОБА_2 в порушення умов договору не повідомлено іпотекодержателя про оформлення права власності на предмет іпотеки та введення будинку в експлуатацію, чим порушено права іпотекодержателя. Відповідачка до теперішнього часу не надала банку документи для оформлення змін до договору застави та реєстрації обтяжень предмета іпотеки, як це передбачено законодавством. У зв'язку з вказаними діями, позивач позбавлений можливості задоволення своїх вимог за кредитним договором, так як порушуючи договір іпотеки та чинне законодавство відповідачка не уклала додаткової угоди до договору іпотеки щодо передачі в заставу банку збудованої нерухомості, майнові права на яку є предметом іпотеки. Позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право як іпотекодержателя порушене, а відтак належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Така позиція позивача є обґрунтованою і відповідає судовій практиці.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 виснувала, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно врахувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі з належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодерджателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Установлено, що 02.07.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 10-29/3695, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 142614,00 доларів США зі сплатою 5,5% річних на першій рік дії кредитного договору та 13,2% річних до кінця дії договору та кінцевим терміном повернення - липень 2027 року. Кредит надано на фінансування будівництва житла.

Пунктом 1.3.1 кредитного договору визначено, що в день укладення цього договору кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку майнові права на незакінчене будівництвом нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 02-10/22774 від 02.07.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2470.

Відповідно до п.1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором № 10-29/3695 від 02.07.2007, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі - «Основне зобов`язання», майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_6 .

Відповідно до п.1.1.1 договору предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві договору № 595/М-130 про бронювання квартири для передачі у власність від 18.06.2007.

Відповідно до п.1.9 договору сторони погодили, що після закінчення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п.1.1 цього договору, а також реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. При цьому нотаріус за повідомленням іпотекодержателя за рахунок іпотекодавця реєструє обтяження іпотекою вже збудованої нерухомості, а сторони протягом трьох робочих днів укладають додаткову угоду до цього договору, в якій змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав - відповідне нерухоме майно із зазначенням його реєстраційних даних, оціночної вартості з посиланням на відповідний правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на це нерухоме майно. Зазначеною додатковою угодою можуть бути передбачені інші умови за згодою сторін (наприклад, зміни, пов`язані з можливими змінами в процесі будівництва характеристик нерухомості, зокрема, площі планування приміщень тощо). Зазначена додаткова угода є підставою для перереєстрації заборони відчуження предмета іпотеки, що накладається згідно з п.1.10 цього договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 ст. 3, ст. ст. 12, 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору; в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки; в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5 від 30.03.2012 р.) зазначив (п. 40), що якщо предметом іпотеки є об`єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва.

Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16 зазначив, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється правилами, визначеними цим законом.

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

За змістом статей 5, 16 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору, саме щодо такого предмета іпотеки (об`єктів незавершеного будівництва) на час укладення договору стосувалося застереження про те, що після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору (частина четверта статті 16).

Частинами 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Установлено, що між сторонами існують зобов'язання, що випливають з кредитного договору, виконання яких забезпечено договором іпотеки

Предметом іпотеки на момент укладення договору, була квартири, що будується за адресою: АДРЕСА_7 , заг. Пл. 95,15 кв.м.

Станом на 06.03.2023 у ОСОБА_2 (позичальник і іпотекодавець) розмір основного зобов'язання становив 142614 долари США.

Оскільки основне зобов'язання ОСОБА_2 не виконане, іпотека є чинною.

Разом з тим, установлено, що будинок, в якому знаходиться об'єкт, що зазначений у п.1.1 договору іпотеки, а саме квартира АДРЕСА_6 , введений в експлуатацію. Після введення будинку в експлуатацію змінився нумерація будинку. Проте, додаткова угода, як то передбачено у п.1.9 іпотечного договору між сторонами не підписана, документи іпотекодержателю іпотекодавцем не надані.

Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Сам факт не укладення додаткової угоди до договору іпотеки не спростовує факту виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами.

Таким чином, оскільки нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_8 належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 є предметом іпотеки, на яку право позивача як іпотекодержателя не зареєстроване в державному реєстрі, наявні підстави для задоволення позову в частині визнання за АТ «Сенс Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 02.07.2007.

Оскільки таке рішення є підставою для внесення до державного реєстру запису про іпотекодержателя, вимоги про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та внесення запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не доведено, що будинок введений в експлуатацію, що квартира АДРЕСА_1 є ідентичної квартирою, що зазначена в іпотечному договорі, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем, яка була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, 14.08.2024 подавала суду клопотання про відкладення розгляду справи, ні до апеляційної скарги жодних доказів на спростування таких обставин не було надано.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що пред'явлення позову позивачем про визнання прав іпотекодержателя на квартиру на умовах, передбачених договором іпотеки від 02.07.2007, як на об`єкт нерухомого майна, враховуючи те, що іпотечним договором визначені саме майнові права на квартиру, а не об`єкт нерухомого майна та фактично договір є нікчемним, є неефективним способом для захисту його порушеного права, є безпідставними та необґрунтованими.

Установлено, що між сторонами був укладений кредитний договір, виконання зобов`язань за яким забезпечувалися іпотекою, предметом іпотеки була квартира, що будується за адрсеою: АДРЕСА_7 , загальною площею 95,15 кв.м.

Заява сторони відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності, початком перебігу якої відповідач вважає 15.10.2019 (дата затвердження передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк») задоволенню не підлягає, оскільки зобов`язальні правовідносини між сторонами тривають і реорганізація АТ «Укрсоцбанк», шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» не припиняє таких правовідносин. Відповідно відсутні підстави пов`язувати початок позовної давності для позивача з подіями реорганізації кредитора.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3028 грн.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Дрьоміною Ларисою Володимирівною, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м .Києва від 17 вересня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Визнати за Акціонерним товариством «Сенс Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 2 липня 2007 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складна 31 липня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус