Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №609/781/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/781/25Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В.

Провадження № 22-ц/817/724/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар Хоміцька Л.Г.

розглянувши у у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року, ухвалене суддею Ковтуновичем О.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.01.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту creditkasa.com.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1338-5048, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором С8406 відповідно до вимог Законів України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про споживче кредитування».

За умовами договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 20000 грн строком на 300 днів зі сплатою процентів за ставкою 1,25 % на день у базовому періоді та 2,5 % на день надалі. Кредитні кошти були перераховані відповідачу через систему LiqPay на картковий рахунок, зазначений ним під час оформлення кредиту, що підтверджується відповідними довідками про переказ коштів.

Позивач зазначає, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором, тоді як відповідач кредит у повному обсязі не повернув, хоча частково виконував договір, здійснивши платежі на погашення заборгованості, чим підтвердив факт укладення договору та прийняття його умов.

Станом на 14.07.2025 загальна заборгованість за договором становить 153 309,38 грн, з яких 19750,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 133559,38 грн – заборгованість за процентами. Водночас позивач застосував програму лояльності, погодившись списати 60 809,38 грн процентів за умови погашення решти боргу, у зв`язку з чим звернувся до суду з вимогою про стягнення лише 92500,00 грн, з яких 19750,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 72750,00 грн – заборгованість за процентами, а також судових витрат у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Шумського районного суду від 11.11.2025 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором №1338-5048 від 27.01.2024, в розмірі 92500,00 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом – 19750,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 72750,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - 2422,40 грн сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, постановивши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не забезпечив відповідачу можливості реалізувати процесуальні права та безпідставно дійшов висновку про доведеність позовних вимог.

Скаржник заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, посилаючись на відсутність належних і допустимих доказів підписання ним електронного договору та перерахування кредиту на його рахунок.

Крім того, вважає, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, а нарахування процентів здійснено з порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування», оскільки застосована процентна ставка перевищує встановлений законом максимальний розмір. Також зазначає, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду щодо належності доказів видачі кредитних коштів та порядку визначення заборгованості, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Доводи відзиву зводяться до того, що позивач належними й допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами електронного кредитного договору, проходження відповідачем процедури ідентифікації та верифікації, підписання договору одноразовим ідентифікатором, а також подання ним заявки на отримання кредиту із зазначенням власних персональних даних, номера телефону, електронної пошти та реквізитів банківської картки.

Позивач зазначає, що кредитні кошти були перераховані саме на картковий рахунок, самостійно вказаний відповідачем, а факт їх видачі підтверджується довідкою про перерахування кредиту, інформацією АТ КБ «ПриватБанк» щодо проведення платежу через систему LiqPay та іншими матеріалами справи.

Крім того, у відзиві наголошується, під час оформлення договору було проведено належну ідентифікацію, зокрема через BankID, перевірку банківської картки, а також отримано фото відповідача з паспортом.

Сторони були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

27.01.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту creditkasa.com.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1338-5048, відповідно до якого кредитодавець відкрив відповідачу кредитну лінію та надав кредит для задоволення особистих потреб на умовах строковості, зворотності та платності. За умовами договору сума кредиту становила 20 000 грн, строк кредитування – 300 календарних днів, дата видачі кредиту – 27 січня 2024 року, дата повернення кредиту – 21 листопада 2024 року.

Строк дії договору відповідає строку кредитування. Договором передбачено, що кредит надається шляхом безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу, зазначених ним під час оформлення заявки. Кредит вважається наданим з моменту списання коштів з банківського рахунку кредитодавця для їх подальшого зарахування на електронний платіжний засіб позичальника.

У договорі зазначено номер електронного платіжного засобу відповідача НОМЕР_1 .

Договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну комерцію». Для його підписання, а також підтвердження ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії, позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор С8406, яким підписано кредитний договір та супутні документи.

Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн. Базовий період становив 30 календарних днів, промо-процентна ставка – 1,25 % на день, стандартна процентна ставка – 2,50 % на день, яка є фіксованою та застосовується протягом усього строку користування кредитом, крім випадків застосування промо-, пільгової або зниженої процентної ставки.

Проценти нараховуються на залишок неповернутої суми кредиту за кожен день користування ним. Орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк кредитування становить 170 000 грн.

Також електронним підписом одноразовим ідентифікатором підписані Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорт споживчого кредиту та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача (графік платежів), які відповідно до умов договору є його невід`ємними частинами.

Паспорт споживчого кредиту містить погоджені сторонами основні умови кредитування, зокрема вид кредиту, суму кредиту, строк кредитування, мету його отримання, розмір стандартної та промо-процентної ставки, а також інші істотні умови споживчого кредитування.

На підтвердження видачі кредитних коштів позивач надав довідку про перерахування суми кредиту за договором №1338-5048 від 27.01.2024, відповідно до якої 20000 грн були перераховані відповідачу через платіжну систему LiqPay, а також довідку АТ КБ «ПриватБанк», яка підтверджує перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на картковий рахунок відповідача на підставі договору №4010 від 02.12.2019.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 14.07.2025 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становила 153 309,38 грн, з яких 19 750 грн – прострочена заборгованість за тілом кредиту та 133 559,38 грн – прострочена заборгованість за процентами.

Крім того, із розрахунку заборгованості вбачається, що 24.02.2024 року позичальником здійснено платіж у розмірі 7500 грн, який кредитодавцем зараховано насамперед у рахунок погашення нарахованих процентів, а частково – у рахунок погашення основної суми кредиту, у зв`язку з чим залишок заборгованості за тілом кредиту становить 19 750 грн.

Кредитодавцем прийнято рішення про застосування до відповідача Програми лояльності, відповідно до якої підлягала списанню частина заборгованості за процентами у сумі 60809,38 грн за умови погашення решти заборгованості. З огляду на це позивач просив стягнути не повний розмір заборгованості, а 92 500 грн, з яких 19 750 грн – заборгованість за тілом кредиту та 72 750 грн – заборгованість за процентами.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і зокрема пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «;Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч.1 ст.3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною 4 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було належним чином укладено електронний кредитний договір, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 20000 грн, що підтверджується наданими позивачем доказами про їх перерахування через платіжну систему LiqPay, а також не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів. Суд визнав доведеним заявлений позивачем розмір заборгованості, врахував застосування кредитодавцем програми лояльності та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої до стягнення суми 92500 грн, з яких 19750 грн – заборгованість за тілом кредиту та 72750 грн – заборгованість за процентами.

З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Так, матеріалами справи підтверджується волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору, оскільки останній пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, ознайомився з умовами кредитування, підписав договір, паспорт споживчого кредиту та інші невід`ємні документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання свого обов`язку щодо надання кредиту позивачем подано довідку про перерахування суми кредиту № 1338-5048 від 27.01.2024 року, відповідно до якої відповідачу перераховано кредитні кошти у сумі 20 000 грн на банківську карту НОМЕР_1 , а також квитанцію із відтиском печатки АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 року про надання послуг у системі LiqPay здійснено переказ від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на платіжну картку відповідача грошових коштів у розмірі 20000 грн.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що в означеній квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначено стосовно кредитного договору 1338-5048 від 27.01.2024 року: ID операції: 2419243753; cума: 20000.0 UAH; номер карти: НОМЕР_1 .

Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 10 Положення, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113, у договорах про споживчий кредит зазначаються не повні реквізити електронного платіжного засобу споживача, а лише його перші шість та останні чотири цифри. Саме у такому форматі в спірному договорі зазначено платіжний засіб відповідача — НОМЕР_1 , що повністю відповідає вимогам нормативно-правового акта Національного банку України та не свідчить про неналежність або недопустимість поданих доказів.

Сукупність зазначених доказів є взаємоузгодженою та підтверджує виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів саме відповідачу.

Водночас відповідач не подав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що зазначений у договорі електронний платіжний засіб йому не належить, що кредитні кошти на нього не зараховувалися або що переказ не був здійснений. Не надано також виписки з банківського рахунку чи інших документів, які б спростовували доводи позивача.

При цьому колегія суддів враховує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою компанією, а не банківською установою, здійснює надання коштів у кредит без відкриття рахунків клієнтам та об`єктивно не має можливості отримати виписку з банківського рахунку відповідача, яка містить інформацію, що становить банківську таємницю. Саме тому на підтвердження виконання свого обов`язку щодо видачі кредиту позивач подав довідку АТ КБ «ПриватБанк» про здійснення переказу через систему LiqPay та довідку про перерахування кредитних коштів, які є належними доказами факту переказу грошових коштів за спірним договором.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані сторонами докази відповідно до статті 89 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що позивач належними, допустимими та достатніми доказами підтвердив як факт укладення між сторонами кредитного договору, так і факт перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 20000 грн на зазначений ним електронний платіжний засіб, тоді як відповідач цих доказів не спростував.

Тому доводи апеляційної скарги щодо неукладення кредитного договору та відсутності належних доказів надання кредитних коштів є голослівними.

Доводи апеляційної скарги про те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, а нарахування процентів здійснено з порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування», не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, виходячи із наступного.

Так, із розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 27.01.2024 року по 24.02.2024 року (29 календарних днів) позивач нараховував проценти за користування кредитом за промо-ставкою 1,25 % на день. За цей період розмір процентів становить 7 250 грн (20 000 грн ? 1,25 % ? 29 днів). 24.02.2024 року відповідач здійснив платіж у розмірі 7500 грн, який відповідно до розрахунку заборгованості був зарахований насамперед у рахунок погашення нарахованих процентів, а залишок 250 грн – у рахунок погашення основної суми кредиту. Таким чином, після здійснення зазначеного платежу залишок заборгованості за тілом кредиту становив 19 750 грн.

За період з 25.02.2024 року по 22.04.2024 року (58 календарних днів) проценти підлягали нарахуванню на залишок основного боргу 19 750 грн за максимально допустимою на той час ставкою 2,5 % на день, встановленою пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». За вказаний період розмір процентів становить 28 637,50 грн (19 750 грн ? 2,5 % ? 58 днів).

Починаючи з 23.04.2024 року, Законом України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки було зменшено до 1,5 %. Відтак за період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року (120 календарних днів) проценти підлягали нарахуванню у сумі 35 550 грн (19 750 грн ? 1,5 % ? 120 днів).

Із 21.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки становив 1 %. Тому за період з 21.08.2024 року по 21.11.2024 року (93 календарних дні) проценти підлягали нарахуванню у сумі 18 367,50 грн (19 750 грн ? 1 % ? 93 дні).

Отже, загальний розмір процентів, нарахованих відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», після врахування здійсненого відповідачем платежу становить 82 555 грн (28 637,50 грн + 35 550 грн + 18 367,50 грн).

Враховуючи, що визначений колегією суддів відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» обґрунтований розмір процентів за користування кредитом становить 82555 грн, заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 72750 грн є меншою від фактично належної до стягнення, не перевищує її та є обґрунтованою.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку всім поданим позивачем доказам, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою та не спростовують правильності встановлених судом обставин.

Доводи апеляційної скарги не містять викладу обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і не підлягає оскарженню у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.