Додаткове рішення від 30 липня 2026 р. у справі №465/6147/18 — Львівський апеляційний суд

Справа №465/6147/18 Головуючий у 1 інстанції:Ванівський Ю.М.

Провадження №22-з/811/25/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові заяву Блонського Михайла Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про знесення самочинної будови та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності та знесення самочинно проведених добудов, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про знесення самочинної будови – відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності та знесення самочинно проведених добудов – відмовлено.

Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 10.10.2018 року – скасовано.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 – залишено без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року – залишено без змін.

11 лютого 2026 року до Львівського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, в якій просить:

- постановити додаткову постанову про стягнення з апелянта судових витрат в розмірі 28000,00 грн.

В обґрунтування заяви вказує на те, що постановою Львівського апеляційного суду від 06.02.2026 апеляційну скаргу залишено без задоволення, однак питання про розподіл судових витрат не вирішено. Зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн., на підтвердження чого подав договір про надання правничої допомоги та акт наданих послуг. Крім того, відповідачем понесено витрати на виклик експерта у розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією, долученою до матеріалів справи.

24 лютого 2026 року Михалевський Юрій Романович в інтересах ОСОБА_2 подав заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення, в якому просить у задоволенні заяви адвоката Блонського М.В. про ухвалення додаткового рішення – відмовити.

В обґрунтування заперечення зазначає, що заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення є безпідставною та не підлягає задоволенню. Вказує, що не подано детального опису виконаних адвокатом робіт, який є необхідним для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відтак, вважає, що відсутність такого документа виключає можливість вирішення питання про їх стягнення. Зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення разом з актом виконаних робіт подана після ухвалення постанови апеляційного суду, при цьому представником не наведено поважних причин неподання доказів понесених витрат до закінчення розгляду справи, що, на його думку, є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат. Також заявлені витрати на виклик експерта не підтверджені належними доказами, оскільки надана квитанція свідчить про оплату коштів ФОП ОСОБА_5 , тоді як у судовому засіданні брав участь експерт ОСОБА_6 , а доказів зв`язку між зазначеними особами чи документів, які підтверджують вартість послуг експерта, не подано.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

З матеріалів справи вбачається, що в постанові Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, ухваленій у даній справі, судом не було вирішено питання судових витрат понесених в суді апеляційної інстанцій.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №671/1957/20.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2025 між Адвокатським бюро «Михайла Блонського» в особі директора – адвоката Блонського Михайла Андрійовича та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги №06/02 (т.3, а.с.171).

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору, Адвокат зобов`язується надати Замовникові, відповідно до умов цього Договору юридичні послуги, а Замовник із своєї сторони, зобов`язується прийняти зазначені послуги й оплатити їх.

Відповідно до п.2.1. вказаного Договору, згідно з цим Договором Адвокат надає Замовнику такі види юридичних послуг:

п.2.1.1. Представляти права та інтереси Замовника по судовій справі №465/6147/18 в суді апеляційної інстанції з усіма необхідними для того повноваженнями.

п.2.2. Якщо Замовник бажає одержати додаткові юридичні послуги, які не входять до предмету цього Договору, надання Адвокатом таких послуг здійснюється за додатковим погодженням між сторонами і не потребують укладення додаткового договору.

2.3. У випадку представництва Адвокатом інтересів Замовника, за необхідності та на вимогу Адвоката Замовник зобов?язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій.

Відповідно до п.3.1. вказаного Договору, вартість послуг Адвоката згідно цього Договору за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції визначається в розмірі 25000,00 гривень.

Відповідно до п.6.1. вказаного Договору, цей Договір набирає законної чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

09.02.2026 року між Адвокатським бюро «Михайла Блонського» в особі директора – адвоката Блонського Михайла Андрійовича та ОСОБА_1 укладено Акт наданих послуг №1.

Відповідно до п.1 вказаного Акту, на виконання умов Договору про надання правничої допомоги №06/02 від 06.02.2025 року Адвокатом надано Замовнику правничу допомогу, яка включає в себе представництво інтересів Замовника в суді апеляційної інстанції по справі №465/6147/18.

Відповідно до п.2 вказаного Акту, загальна вартість наданих послуг з врахуванням п.3.1. Договору станом н адату складання акту становить 25000,00 грн.

Відповідно до п.3 вказаного Акту, послуги надані в повному обсязі, претензій немає.

Так, вбачається, що стороною позивача понесено 25000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №06/02 від 06 лютого 2025 року.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження №11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Так, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє, чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Що стосується доводів заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення поданих ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про те, що заява ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення подана після процесуальних строків встановлених в ч.8 ст.141 ЦПК України та що представником не наведено поважних причин неподання доказів понесених витрат до закінчення розгляду справи, то такі є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи (т.3, а.с.164-174), представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заявив попередню суму судових витрат на правову допомогу понесену в суді апеляційної інстанції та протягом п`яти днів після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, а саме 11.02.2026 року, тоді як постанова Львівського апеляційного суду винесена 06 лютого 2026 року та отримана адвокатом Блонським Михайлом Андрійовичем 07.02.2026 року (т.4, а.с.15).

Що стосується доводів заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення поданих ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про те, що не подано детального опису виконаних адвокатомробіт, який є необхідним для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору(стаття 1 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Відтак, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

– фіксованого розміру,

– погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу – конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Однак, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Відтак, колегія суддів звертає увагу, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Однак, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що розмір витрат, визначений представником позивача є завищеним, неспівмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Так, зважаючи на обсяг виконаних робіт, здійснених адвокатом, складність та категорію справи, ціну позову, обґрунтованість та пропорційність наданих послуг до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, те, що відповідачем було подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи її не співмірністю заявленого розміру витрат на правничу допомогу, те, що постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 – залишено без задоволення, рішення Франківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року – залишено без змін, – колегія суддів вважає, що ціна послуг наданих представником позивача в суді апеляційної інстанції становить 9500,00 грн., вважаючи таку суму достатньою та співмірною складності справи та діям, що вчинені представником сторони при її розгляді.

Що стосується відшкодування витрат за виклик експерта в судове засідання до суду апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.135 ЦПК України, суд може зобов`язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов`язані з відповідною процесуальною дією.

Відповідно до ч.4 ст.139 ЦПК України, с уми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 04 березня 2025 року колегією суддів клопотання сторони позивача задоволено та вирішено викликати в судове засідання для допиту та надання пояснень експерта ОСОБА_6

12.08.2025 до суду надійшло повідомлення від ФОП ОСОБА_5 , з якого вбачається, що виклик судового експерта до суду є платною послугою, а стороні, яка ініціювала такий виклик, було виставлено відповідний рахунок.

Згідно з платіжною інструкцією № РЕКХ-7Т-35НА-МХТМ від 25.09.2025 ОСОБА_1 оплатив вартість зазначеної послуги (т. 3, а.с.235).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати здійснені позивачем на виклик експерта ОСОБА_6 до суду апеляційної інстанції, пояснення якого були враховані при винесенні постанови Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року є обґрунтованими, безпосередньо пов`язані із розглядом справи та підлягають відшкодуванню, а тому заяву представника позивача в частині стягнення витрат за виклик експерта ОСОБА_6 в судове засідання до суду апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн. слід задовольнити.

Враховуючи вказане, заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення слід визнати частково обгрунтованою та таку слід задовольнити частково. Ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з відповідачки на користь позивача 9500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції та 3000,00 грн. за виклик експерта в судове засідання до суду апеляційної інстанції. В задоволенні решти вимог заяви – відмовити.

Керуючись ст.ст. 270, 258-259 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а:

заяву Блонського Михайла Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення – задовольнити частково.

Ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 грн. за виклик експерта в судове засідання до суду апеляційної інстанції.

В задоволенні решти вимог заяви – відмовити.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра