Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №463/9665/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/9665/25 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.

Провадження № 22-ц/811/4083/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Шандри М.М., Цяцяка Р.В.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 04 серпня 1990 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований відділом ЗАГС виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова 04 серпня 1990 року, актовий запис №329. Вказував, що подружнє життя не склалося у зв`язку з погіршенням взаємин між сторонами, постійними сварками та відсутністю взаєморозуміння. Сторони спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, шлюб існує лише формально, а тому його подальше збереження є недоцільним.

З врахуванням зазначених обставин, просив розірвати шлюб між ним -ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 04 серпня 1990 року відділом ЗАГС виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова за актовим записом №329.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 04 серпня 1990 року відділом ЗАГС виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова за актовим записом №329.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що внаслідок подружньої зради чоловіка та незадовільного фізичного стану через хвороби, депресію та стресові розлади не змогла належним чином підготуватися до судового засідання, у зв`язку з чим погодилася на розірвання шлюбу, однак не відмовлялася від належних їй прав на майно та отримання моральної компенсації.

Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

16 липня 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилався на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Вказує, що з 2011 року позивач та відповідачка не проживали разом як подружжя, не вели спільного побуту. З 2007 року ОСОБА_1 кожного року їздила в Грецію на відпочинок до сестри на 1-2 місяці, та ніколи не погоджувала поїздок з позивачем, він почувався самотнім. У 2022 році її поїздка тривала 7 місяців, після чого він зрозумів, що збереження сім`ї неможливе.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.

27 липня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

Дослідивши вищезазначене клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що таке до задоволення не підлягає з огляду на те, що до заяви про відкладення розгляду справи відповідачкою надано медичну довідку про огляд невропатолога від 04 червня 2026 року, яка не свідчить про те, що станом на 30 липня 2026 року (день судового засідання) ОСОБА_1 продовжує хворіти.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Колегія суддів враховує, що справа була вперше призначена до апеляційного розгляду на 26 лютого 2026 року, в цьому судовому засіданні була присутня ОСОБА_2 , надавала пояснення, а також заявляла клопотання про надання сторонам строку на примирення.

Враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, а також беручи до уваги, що у ОСОБА_1 була можливість для наведення суду наявних у неї доводів у поданій до суду апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 30 липня 2026 року, є дата складення повного судового рішення – 31 липня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлен, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 04 серпня 1990 року уклали шлюб, зареєстрований вдділом ЗАГС виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова, запис №329, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача та виходив з того, що сім`я сторін розпалася, примирення на теперішній час неможливе, причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено , що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Позивач мотивує позов тим, що спільне життя з відповідачкою на теперішній час припинено, сторони не ведуть спільного господарства, на сьогодні шлюб існує лише формально, позивач впевнений у неможливості збереження шлюбу без порушення його інтересів.

В даному ж випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача чи відповідачки.

Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом вказаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на виконання роз`яснень, які викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та ст. 111 СК України, ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та надано строк для примирення тривалістю п`ять місяців до 30 липня 2026 року, однак таке не відбулося (а.с.66-67).

З огляду на те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

У зв`язку з тим, що позивач не бажає перебувати в шлюбі з відповідачкою, а збереження шлюбу суперечить його інтересам, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідачка не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, свої доводи з цього приводу зводить до тверджень стосовно того, що внаслідок подружньої зради чоловіка та незадовільного фізичного стану через хвороби, депресію та стресові розлади не змогла належним чином підготуватися до судового засідання, у зв`язку з чим погодилася на розірвання шлюбу, однак не відмовлялася від належних їй прав на майно та отримання моральної компенсації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що справа про розірвання шлюбу між сторонами перебуває на розгляді у суді з жовтня 2025 року, однак станом на даний час, відповідачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів про те, що шлюб може бути збережений, не спростувала вимоги позовної заяви.

Крім того, встановлено, що позивачем не заявлено вимоги про поділ майна подружжя, а лише про розірвання шлюбу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Шандра М.М.

Цяцяк Р.П.