Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №456/1604/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/1604/25 Головуючий у 1 інстанції: Писарев О.Ю.

Провадження № 22-ц/811/3749/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретар: Попенко І.І.

за участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Стрийської міської ради на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом Стрийської міської ради до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИЛА:

20 березня 2025 року Стрийська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту.

Просила встановити на користь територіальної громади Стрийської міської територіальної громади земельний сервітут, який полягає у праві облаштування та використання доїзду до житлових будинків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через земельну ділянку площею 1,8024 га з кадастровим номером 4625384800:03:000:0150, що належить відповідачу, відповідно до плану забудови, затвердженого рішенням Стрийської міської ради від 03 березня 2015 року № 609, а також визначити, що дія земельного сервітуту поширюється на частину зазначеної земельної ділянки згідно з планом її частини, на яку пропонується встановити право земельного сервітуту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Стрийської міської ради від 03 березня 2015 року № 609 затверджено детальний план території в районі колишньої АДРЕСА_1 , яким, зокрема, передбачено облаштування транспортно-пішохідного сполучення до житлових будинків. У подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 4625384800:03:000:0024 було поділено на дві окремі земельні ділянки, одна з яких площею 1,8024 га (кадастровий номер 4625384800:03:000:0150) перебуває у власності відповідача на підставі договору дарування від 01 липня 2022 року. Позивач зазначав, що у червні 2024 року до міської ради звернулися громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є учасниками бойових дій, із колективним зверненням щодо відновлення заїзду до їхніх житлових будинків на АДРЕСА_1 , оскільки існуючий проїзд був перекопаний. За результатами розгляду звернення встановлено, що під час розроблення та затвердження проєкту землеустрою земельної ділянки попереднього власника не було враховано вимоги чинної на той час містобудівної документації, внаслідок чого не забезпечено нормативного транспортно-пішохідного сполучення до присадибних земельних ділянок заявників.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила Стрийська міська рада.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд не врахував положення статті 103 Земельного кодексу України, відповідно до яких власники та землекористувачі земельних ділянок повинні використовувати їх таким чином, щоб завдавати сусіднім землекористувачам найменше незручностей та не перешкоджати використанню суміжних земельних ділянок за їх цільовим призначенням. Крім того, скаржник не погоджується з висновком суду про відсутність звернень до відповідача щодо встановлення сервітуту. Зазначає, що представники міської ради неодноразово проводили зустрічі та переговори з відповідачем як у приміщенні міської ради, так і безпосередньо на місці спірного проїзду, під час яких обговорювалися різні варіанти врегулювання спору. Також апелянт наголошує, що суд залишив поза увагою обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625384800:03:000:0150 фактично позбавлена належного транспортно-пішохідного сполучення через перекриття заїзду до вул. К. Зарицької, що підтверджується колективним зверненням мешканців. На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам, та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Представником Стрийської міської ради подано клопотання про відкладення розгляду справи, однак наведені на його обґрунтування обставини не є поважними. Враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом установлено, що рішенням Стрийської міської ради Львівської області ХХХ сесії VI демократичного скликання від 03 березня 2015 року № 609 «Про затвердження детального плану території м. Стрий» затверджено детальний план території в районі вул. Діброва (зараз – вул. К. Зарицької), замовником якого виступав виконавчий комітет Стрийської міської ради.

29 грудня 2021 року складено акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки, відповідно до якого визначено та погоджено межі земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_5 . Згідно з актом, частина меж земельної ділянки межує із землями загального користування (дорогою), а також із землями Стрийської міської ради та суміжною земельною ділянкою ОСОБА_5 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 лютого 2025 року земельна ділянка площею 1,8024 га, кадастровий номер 4625384800:03:000:0150, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 01 липня 2022 року.

06 червня 2024 року до Стрийської міської ради надійшло колективне звернення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є учасниками бойових дій, щодо облаштування заїзду до їхніх житлових будинків на АДРЕСА_1 відповідно до затвердженого плану забудови. У зверненні зазначалося, що існуючий заїзд був перекопаний ОСОБА_6 .

Як убачається зі службової записки начальника управління містобудування та архітектури Стрийської міської ради від 18 липня 2024 року № 19-09/269, детальний план території в районі вул. Діброва розроблено на підставі рішення Стрийської міської ради від 16 грудня 2014 року №565 та затверджено рішенням міської ради від 03 березня 2015 року № 609. У зазначеному детальному плані передбачено транспортно-пішохідне сполучення до присадибних земельних ділянок заявників. Водночас державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_5 площею 3,698 га, кадастровий номер 4625384800:03:000:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва проведено 14 вересня 2016 року. У службовій записці також зазначено, що проєкт землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки був розроблений та затверджений без урахування вимог чинної на той час містобудівної документації, унаслідок чого не було забезпечено нормативного транспортно-пішохідного сполучення до присадибних земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно із статтею 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном і може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом, рішення суду.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2 постанови від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи №297/363/18 (постанова від 13.03.2023), закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанови Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 05 листопада 2024 року у справі № 923/898/21, від 19 листопада 2025 року у cправі № 902/1257/24).

Матеріалами справи підтверджується, що Стрийська міська рада із письмовою пропозицією щодо укладення договору про встановлення земельного сервітуту до відповідача не зверталася. Більше того, представник позивача під час розгляду справи судом першої інстанції підтвердив цю обставину, зазначивши, що письмових звернень на адресу відповідача не направлялося.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що умову щодо попереднього звернення до власника з пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту позивачем не виконано, відтак у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог.

Посилання апелянта на проведення усних переговорів між представниками міської ради та відповідачем не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Саме по собі проведення переговорів чи обговорення можливості врегулювання спору не може свідчити про недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення земельного сервітуту у розумінні статті 402 ЦК України, оскільки відсутні будь-які докази звернення позивача із конкретною пропозицією щодо укладення договору, визначення істотних умов такого договору або отримання відмови відповідача.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом положень статті 103 Земельного кодексу України.

Обов`язок власників земельних ділянок дотримуватися правил добросусідства та не створювати зайвих незручностей суміжним землекористувачам не є самостійною правовою підставою для встановлення судом земельного сервітуту.

Правовідносини щодо встановлення сервітуту врегульовані спеціальними нормами статей 98–101 Земельного кодексу України та статей 401–404 ЦК України, які визначають вичерпні умови його встановлення. Однією з таких умов є доведення неможливості задовольнити відповідні потреби іншим способом.

Саме ці обставини підлягали доказуванню у цій справі, однак належними та допустимими доказами вони підтверджені не були.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для встановлення земельного сервітуту, не підтвердив неможливості задоволення відповідних потреб іншим способом та не довів дотримання обов`язкової досудової процедури врегулювання питання щодо встановлення сервітуту.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, не містять посилань на обставини чи докази, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального або порушення норм процесуального права, а тому підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Стрийської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 31.07.2026.

Головуючий

Судді