Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №944/379/24 — Львівський апеляційний суд

Справа №944/379/24 Головуючий у 1 інстанції:Колтун Ю.М.

Провадження №22-ц/811/477/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретарка: Попенко І.І.,

за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області в складі судді Колтуна Ю.М. від 21 січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 21 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову – задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову: накладено арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині заяву про забезпечення позову – залишено без задоволення.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 21 січня 2026 року в частині залишення без задоволення вимог ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо даного майна – вселяти у даний будинок будь-яких осіб до вирішення спору по суті та постановлення остаточного рішення по справі; заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та користуватися предметом спору; заборони відповідачу чи іншим особам передавати майно у будь-чиє користування.

Зазначає, що не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, якою заяву про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_2 , а в іншій частині заяви відмовлено. Вказує що у провадженні суду перебуває цивільна справа № 944/379/24 за її позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, предметом спору у якій є житловий будинок. Позивачка зверталася із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, заборони відповідачу вчиняти дії щодо нього, зокрема вселяти інших осіб, передавати майно у користування, а також заборони іншим особам користуватися предметом спору до вирішення справи по суті. Відповідач не визнає її права на спірний будинок та передав його у користування третім особам без її згоди як співвласника, що, на її думку, створює ризик пошкодження майна, зменшення його вартості та утруднення виконання можливого рішення суду. Вказує, що справа перебуває на розгляді з січня 2024 року, однак судом проведено лише одне судове засідання, а заявлені нею заходи забезпечення позову застосовано не в повному обсязі. Посилається на те, що забезпечення позову допускається за наявності реальної загрози утруднення чи неможливості виконання рішення суду, при цьому суд має враховувати співмірність обраних заходів із заявленими вимогами. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні інших заходів забезпечення позову, оскільки спірним будинком користуються сторонні особи, які не є його власниками, що порушує її права та інтереси, а також права спільних дітей сторін. Крім того, зазначає, що безоплатне користування майном третіми особами може призвести до зменшення його вартості, а дії відповідача створюють ризик пошкодження або знищення спірного майна.

В судове засідання окрім позивачки ОСОБА_1 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, зустрічної позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст.149, 150, 153 ЦПК України, п.п.4, 10 роз`яснень пленуму Верховного Суду України, викладені в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року та задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, виходив з того, – що предметом позову ОСОБА_1 є вимога майнового характеру, а саме: поділ спільного майна подружжя з визнанням за нею (позивачем) права власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташовані у АДРЕСА_2 . Крім того, зі заяви про забезпечення позову, вбачається, що позивач обрала декілька видів забезпечення позову, а саме: накладення арешту на нерухоме майно; заборону відповідачу вчиняти будь-які дії щодо даного майна – вселяти у даний будинок будь-яких осіб до вирішення спору по суті та постановления остаточного рішення по справі; заборону іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та користуватися предметом спору; заборону відповідачу чи іншим особам передавати майно у будь-чиє користування. Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав спірний житловий будинок, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 . З огляду на викладене вище та розглядаючи заяву про забезпечення позову в межах доводів, викладених в заяві про забезпечення позову, приймаючи також до уваги, що між сторонами існує спір майнового характеру про поділ спільного майна подружжя, враховуючи також те, що ОСОБА_3 , на якого зареєстровано право власності на вище зазначений об`єкт нерухомого майна, не визнає права позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на об`єкт спільної сумісної власності подружжя, що стало підставою для звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та до прийняття рішення судом по суті може відчужити зазначений житловий будинок на користь третіх осіб, що, в свою чергу, може свідчити про можливе порушення законних прав та інтересів позивачки та відповідно вчинення відповідачем дій, направлених на ухилення від можливого виконання рішення суду, та є достатніми підставами вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. На підставі чого та з урахуванням вимог розумності та справедливості, забезпечення збалансованості інтересів сторін по справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову, та вважав за необхідне задовольнити заяву позивачки про забезпечення позову частково, застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – спірний житловий будинок. В іншій частині заявлених вимог ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо даного майна – вселяти у даний будинок будь-яких осіб до вирішення спору по суті та постановления остаточного рішення по справі; заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та користуватися предметом спору; заборони відповідачу чи іншим особам передавати майно у будь-чиє користування, суд вважав, що такі слід залишити без задоволення, з підстав необґрунтованості заяви в цій частині, оскільки ОСОБА_1 не доведено в чому полягають ризики невиконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову у заявлений спосіб. Разом із зазначеним, суд вважав за необхідне вказати, що доводи, наведені в даній ухвалі про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, жодним чином не свідчать про доведеність позовних вимог, що в цілому підлягає перевірці та оцінці під час розгляду та вирішення справи по суті.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, – немає.

Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов`язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов`язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій судом касаційної інстанції розтлумачено схожі правовідносини, – «забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду».

Відповідно до змісту п. 3 Постанови, – згідно з п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.

Згідно змісту п.4 згаданої Постанови, – розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:

- між сторонами дійсно виник спір та

- існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

- з`ясувати обсяг позовних вимог,

- дані про особу відповідача, а також

- відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просять застосувати особи, котрі звернулися з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, – вважає, що заява про забезпечення позову задоволена частково підставно.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, у січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, в якому просила:

- прийняти рішення, яким в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за нею та відповідачем право власності по 1/2 частині житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25.09.2011 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб у Шклівській селищній раді Яворівського району Львівської області, про що складено відповідний актовий запис № 45. У шлюбі у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згодом, у зв`язку з погіршенням сімейних відносин, зокрема через зловживання відповідачем алкогольними напоями, різні погляди на сімейне життя та відносини в сім`ї, шлюб між сторонами було розірвано рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.11.2023 року у справі №944/5064/23, яке набрало законної сили 21.12.2023 року, із поверненням їй дошлюбного прізвища « ОСОБА_7 ». Під час перебування у шлюбі сторонами було створено житловий будинок АДРЕСА_2 , ринкова вартість якого згідно з висновком про оцінку майна станом на 28.12.2023 року становить 2 816 400 грн. Вказала, що відповідач не визнає її право власності на вказаний житловий будинок, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.

У квітні 2024 року ОСОБА_3 до звернувся в суд зі зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю, в якому просив:

- визнати житловий будинок загальною площею 173,4 кв.м., житловою площею 70,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4625856500:05:003:0188, за адресою: АДРЕСА_2 , його ( ОСОБА_3 ) приватною власністю.

В обґрунтування зустрічних вимог зазначив, що в провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа № 944/379/24 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2 . Відтак, керуючись ст. 49 ЦПК України, звернувся із зустрічним позовом про визнання зазначеного житлового будинку його особистою приватною власністю. Так, 25.09.2011 року між ним та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, у якому народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.11.2023 року шлюб між сторонами розірвано. Ще до укладення шлюбу, за допомогою батьків, ним було розпочато будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,1200 га в АДРЕСА_2 , яка була надана йому рішенням Шклівської селищної ради від 17.12.2008 року № 1544. У 2009 році ним виготовлено проєктну документацію, отримано будівельний паспорт та розпочато будівництво житлового будинку. До моменту реєстрації шлюбу з позивачкою за первісним позовом будинок був фактично збудований. У подальшому земельну ділянку передано йому у власність, видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 957387 від 30.03.2011 року. Право власності на житловий будинок було оформлено після реєстрації шлюбу на підставі рішення виконавчого комітету Шклівської селищної ради № 28 від 24.01.2012 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2012 року. Таким чином, спірний житловий будинок був створений ним до укладення шлюбу з ОСОБА_8 , а тому є його особистою приватною власністю, незважаючи на те, що оформлення правовстановлюючих документів та державна реєстрація права власності відбулися після реєстрації шлюбу.

У січні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити вчиняти будь-які дії щодо даного майна: заборонити відповідачу вселяти у даний будинок будь-яких осіб до вирішення спору по суті та постановлення остаточного рішення по справі;

- заборонити іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та користуватися предметом спору;

- заборонити відповідачу чи іншим особам передавати майно у будь-чиє користування.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначила, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа №944/379/24 у якій предметом спору є будинок, збудований сторонами за час шлюбу у АДРЕСА_2 . Відповідач по справі та його батьки чинять їй та спільним трьом дітям перешкоди у користуванні даним будинком, а тому вона разом з дітьми змушена проживати у квартирі своїх батьків. У спірний будинок, на даний час, поселилась сестра чоловіка з сім`єю та користується власністю заявника, не будучи власником даного майна та не маючи жодних законних підстав на проживання в даному будинку, чим завдає шкоди спірному майну, зменшує його цінність. Сам відповідач протягом тривалого часу проживає та працює за межами України. Таким чином, позивачка вважає, що майно може бути знищено і будинку буде завдано шкоди, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо права власності на спірний житловий будинок, який зареєстрований за відповідачем, а невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити виконання можливого рішення суду, оскільки відповідач має можливість відчужити спірне майно. Водночас суд дійшов висновку про недоведеність необхідності застосування інших заявлених заходів забезпечення позову, оскільки позивачкою не обґрунтовано, яким чином їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, – ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання, зокрема, і за нею права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку у спільному майні подружжя.

Відповідно до Витягу №33396886 від 05.03.2012 року про державну реєстрацію прав виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», спірний житловий будинок, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 (а.с.82).

Отже, фактично, предметом спору за первісним позовом є визнання права власності за позивачкою лише на половину спірного житлового будинку, тоді як вимог щодо визначення порядку користування будинком, усунення перешкод у користуванні ним, виселення, вселення певних осіб, заборони користування майном чи передачі його у користування іншим особам позивачкою не заявлено.

Відтак, навіть у разі задоволення позову право власності на житловий будинок у цілому не належатиме позивачці, а лише право власності на його 1/2 частку.

Тому, заявлені нею додаткові заходи забезпечення позову, а саме: заборона відповідачу вселяти у спірний будинок будь-яких осіб до вирішення спору по суті та ухвалення остаточного рішення у справі; заборона іншим особам вчиняти будь-які дії щодо предмета спору та користуватися ним; заборона відповідачу чи іншим особам передавати майно у будь-яке користування, – не впливатимуть на можливість виконання потенційного рішення суду про задоволення її позову та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку житлового будинку, яке на даний час оспорюється відповідачем. У разі задоволення позову таке рішення буде виконано шляхом його ухвалення та проведення державної реєстрації за позивачкою права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.

При цьому, обставини користування будинком, проживання у ньому інших осіб або передача його у користування третім особам не впливають на можливість виконання такого судового рішення.

Натомість накладення арешту на спірне майно є тимчасовим обмеженням права власника щодо розпорядження цим майном, що унеможливлює його відчуження до вирішення спору по суті.

Колегія суддів вважає, що такий захід забезпечення позову є достатнім, співмірним із заявленими позовними вимогами та забезпечує реальне виконання можливого рішення суду про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що накладення арешту на спірне нерухоме майно є достатнім, співмірним та ефективним заходом забезпечення позову, а підстав для застосування інших, більш обтяжливих заходів забезпечення позову не встановлено.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таку, що відповідає обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 21 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра