Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №466/6160/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №466/6160/25 Головуючий у 1 інстанції:Невойт П.С.

Провадження №22-ц/811/3788/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 – Горбая Р.С, представниці відповідача ЛКП «Львівелектротранс» – Кудрані М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Пилипця Антона Юрійовича в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Невойта П.С. від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», третьої особи Філіппової Наталії Олександрівни про стягнення моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 13 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі в сумі 28338,00 грн. (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім гривень 00 коп.).

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 751 662,00 грн. (сімсот п`ятдесят одну тисячу шістсот шістдесят дві гривні 00 коп.).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» 2000 грн. (дві тисячі гривень), Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» 8000 грн. (вісім тисяч гривень) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» 444,60 грн. (чотириста сорок чотири гривні 60 коп.) судового збору на користь держави та з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» 11255,40 грн. (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень 40 коп.) судового збору на користь держави.

Вказане рішення оскаржило Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна».

В апеляційній скарзі просять частково скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 жовтня 2025 року в частині заявлених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення моральної шкоди в частині заявлених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» відмовити.

Вважають це рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає обставинам справи і ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Зазначають, суд першої інстанції безпідставно стягнув моральну шкоду з ПрАТ «СК «Євроінс Україна», оскільки умовами договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №711066-2201-00267 відшкодування моральної шкоди не передбачено. Посилаються на п.6.4.4 Договору, яким моральну шкоду виключено з переліку збитків, що підлягають відшкодуванню. На їх думку, хоча ДТП від 08.07.2020 має ознаки страхового випадку, вимоги про відшкодування моральної шкоди не породжують обов`язку страховика здійснювати страхову виплату. Вказують, що суд помилково застосував положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тоді як спірні правовідносини регулюються умовами договору, Законом України «Про страхування» та ЦК України. Також звертають увагу, що між потерпілим і завдавачем шкоди виникають деліктні правовідносини, які ґрунтуються на принципі повного відшкодування шкоди, тоді як між потерпілим і страховиком існують договірні правовідносини, обсяг відповідальності в яких визначається договором страхування, що не передбачає відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачка не надала належних доказів набуття права на отримання страхового відшкодування після смерті потерпілого. Посилаючись на положення статей 1218, 1229, 1296 ЦК України та умови договору страхування, вказують, що для отримання страхової виплати спадкоємець повинен надати свідоцтво про право на спадщину. Оскільки такого документа матеріали справи не містять, підстави для задоволення позовних вимог до страховика відсутні.

В судове засідання окрім представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , представниці відповідача ЛКП «Львівелектротранс» – Кудрані М.М., решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки в заперечення апеляційної скарги, представниці відповідача в часткове заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, письмових додаткових пояснень, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 11, 23, 1167, 1168, 1172, 1187, 1194, 1269 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 18, 80, 82, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 1, 9, 23.1, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та задовольняючи позов, – виходив з того, що 08 липня 2020 року на вул.В.Великого, 26-А сталася дорожньо-транспортна пригода за участю тролейбуса №556 тип «ШКОДА», заводський №11012 та пішохода ОСОБА_3 . Тролейбус наїхав на пішохода ОСОБА_3 , завдавши йому травм, внаслідок яких 11 липня 2020 року наступила смерть потерпілого. Згідно вироку від 07.11.2022 Франківського районного суду м.Львова встановлено, що 08 липня 2020 року приблизно о 15:00 год., ОСОБА_4 , керуючи технічно справним тролейбусом №556 тип «ШКОДА», заводський №11012, здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту №23 від вул.Стрийська до вул.Ряшівська, проводячи посадку-висадку пасажирів на зупинці громадського транспорту вул.В.Великого, 26-А, здійснюючи закривання дверей тролейбуса, яким затиснуло праву руку пішоходу ОСОБА_3 та в подальшому при початку руху в сторону вул.Кульпарківська порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що вона керуючи технічно справним транспортним засобом, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконалася, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 , котрий перебував поблизу тролейбуса. Потерпілий ОСОБА_3 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних переломів кісток з пошкодженням внутрішніх органів, що призвела до гострої внутрішньої кровотечі, набряку головного мозку з розвитком поліорганної недостатності і смерті. ОСОБА_4 як учасник дорожнього руху грубо порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху України. Вищевказані порушення перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув ОСОБА_3 . Суд зазначив, що ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні визнана потерпілою. Вироком від 07.11.2022 затверджено угоду про визнання винуватості від 31 серпня 2020 року укладеною між прокурором Львівської місцевої прокуратури №3 та ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12020140080001314, яким ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначене їй узгоджене сторонами кримінального провадження покарання у виді трьох років позбавлення волі, зі звільненням її від відбування покарання на підставі ст.75 КК України. Цим же вироком від 07.11.2022 встановлено та не заперечується Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна», що на момент вчинення злочину ОСОБА_4 працювала водієм тролейбуса тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс». Злочин передбачений ч.2.ст.286 КК України вчинила під час виконання своїх трудових обов`язків. Суд звернув увагу, на те, що як убачається з висновку судового експерта Кошулинської З.В. №597/24 від 05.03.2024 за результатами проведення судово-психологічної експертизи трагічна смерть сина ОСОБА_3 (липень 2020 року) є психотравмуючою для ОСОБА_1 , як матері. Для ОСОБА_1 події, що сталися, а саме смерть сина, стали психотравмувальним фактором пролонгованої дії по теперішній час і безперечно мають стресовий вплив. Стресовий вплив здійснюється внаслідок її постійних переживань, що викликані трагічним сприйняттям ситуації, яка виникла внаслідок втрати сина. Основними причинами подібних переживань стали: - постійні спогади душевних і фізичних страждань; - повторне переживання спогадів про трагедію, похорони; - ОСОБА_1 змушена тратити своє здоров`я, час, зусилля, гроші, психічні і психофізіологічні ресурси для того, щоб притягнути до відповідальності, тих хто винен у смерті її сина. Суд зазначив, що накопичення пролонгованої дії стресових факторів, а саме: невротичного, психологічного та психічного характеру призвели до негативних результатів погіршення психофізіологічного та психоемоційного стану ОСОБА_1 , яка певний час жила та продовжує жити в моральних і психологічних стражданнях. Матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 склав 780000,00 грн. Ця сума включає компенсацію за перенесені моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію її психічного та психологічного стану. При вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивачки, суд вважав, що розмір моральної шкоди в сумі 751 662,00 грн., який просить стягнути позивачка з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» є обґрунтованим, відповідає засадам розумності та справедливості, та такий що відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань позивача. Суд не вбачав підстав для зменшення розміру моральної шкоди заявленої позивачем.

Вказане рішення оскаржується лише Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» в частині задоволених щодо нього позовних вимог.

Перевіряючи оскаржуване рішення в частині доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції в частині, що оскаржується обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими в цій частині вимог, – не доведені, а тому оскаржуване рішення в частині, що оскаржується – підлягає скасуванню.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 (залучена ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 30 липня 2025 року) про стягнення моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, в якому просила:

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 28 338 грн.;

- стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 751 662 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08 липня 2020 року приблизно о 15.00 год., ОСОБА_4 , керуючи технічно справним тролейбусом №556 тип «ШКОДА», заводський №11012, здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту №23 від вул.Стрийська до вул.Ряшівська, проводячи посадку-висадку пасажирів на зупинці громадського транспорту вул.В.Великого, 26-А, здійснюючи закривання дверей тролейбуса, яким затиснуло праву руку пішоходу ОСОБА_3 та в подальшому при початку руху в сторону вул. Кульпарківська порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що вона керуючи технічно справним транспортним засобом, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконалася, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 , котрий перебував поблизу тролейбуса. Потерпілий ОСОБА_3 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних переломів кісток з пошкодженням внутрішніх органів, що призвела до гострої внутрішньої кровотечі, набряку головного мозку з розвитком поліорганної недостатності і смерті. Зазначала, що ОСОБА_4 як учасник дорожнього руху грубо порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху України. Вищевказані порушення перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув ОСОБА_3 . Згідно заяви від 29.07.2020 позивача, ОСОБА_1 визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні. Вироком від 07.11.2022 затверджено угоду про визнання винуватості від 31 серпня 2020 року укладеною між прокурором Львівської місцевої прокуратури №3 та ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12020140080001314. ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначене їй узгоджене сторонами кримінального провадження покарання у виді трьох років позбавлення волі, зі звільненням її від відбування покарання на підставі ст.75 КК України. Цим же вироком від 07.11.2022 встановлено, що на момент вчинення злочину ОСОБА_4 працювала водієм тролейбуса тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс». Враховуючи, що злочин передбачений ч.2.ст.286 КК України вчинила під час виконання своїх трудових обов`язків, тому позивач вважає, що шкода має бути їй відшкодована ЛКП «Львівелектротранс», а також ПрАТ СК «Євроінс Україна», оскільки страхового відшкодування не отримувала. Вважає, що у зв`язку із смертю сина їй заподіяно значні моральні страждання, які виразились у постійному стані тривоги, неможливістю усвідомити реальність події, що трапилась, та іншими наслідками, які супроводжували її як матір до, під час та після поховання. Вона втратила значну частину звичайного для себе способу життя та зазнала значних душевних, психічних переживань, втратила психологічну стабільність, стала дуже знервованою, неспокійною, у неї порушився сон, вона постійно відчуває дискомфорт, який не зможе забути ніколи. Втрата найріднішої єдиної дитини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. ОСОБА_6 смерть сина позбавила можливості її матеріальної та моральної підтримки в старості, та неможливості продовження роду. Вона з покійним чоловіком чекала дитину дев`ять років, а коли народився син ОСОБА_7 , всю свою ласку і турботу передала йому. Незважаючи на наявність кількох вищих освіт, вона відмовилася від розбудови своєї кар`єри і своє життя повністю присвятила вихованню сина. Таке виховання не було марним, її син отримав спеціальність комп`ютерна інженерія в Львівській політехніці, займався бізнесом та повністю утримував її, так як я після смерті чоловіка вона залишилися сама з мінімальною пенсією. Усвідомлення того, що вона залишилася одна, без сина і внуків, яких у неї більше ніколи не буде, позбавило сенсу її життя, що робити далі вона не знає. Незважаючи на те, що після смерті ОСОБА_7 пройшло чимало часу, вона не може пережити його втрату. Звертала увагу на те, що згідно висновку експерта №597/24 від 05.03.2024, матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 склав 780000,00 грн. (сімсот вісімдесят тисяч гривень). Ця сума включає компенсацію за перенесені моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію її психічного та психологічного стану.

Як встановлено вироком Франківського районного суду м.Львова від 07 листопада 2022 року, ОСОБА_4 08 липня 2020 року близько 15 год. 00 хв., керуючи технічно справним тролейбусом №556, тип «Шкода», заводський №11012, здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту №23 від вул.Стрийська до вул.Ряшівська, проводячи посадку-висадку пасажирів на зупинці громадського транспорту вул.В.Великого, 26А, здійснюючи закривання дверей тролейбуса, якими затиснуло праву руку пішоходу ОСОБА_3 , та в подальшому при початку руху в сторону вул.Кульпарківська порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що вона, керуючи технічно-справним транспортним засобом, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконалася, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 , котрий перебував поблизу тролейбуса. Внаслідок порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_3 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних переломів кісток з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до гострої внутрішньої кровотечі, набряку головного мозку з розвитком поліорганної недостатності і смерті (а.с.9-10).

Потерпілий ОСОБА_3 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних переломів кісток з пошкодженням внутрішніх органів, що призвела до гострої внутрішньої кровотечі, набряку головного мозку з розвитком поліорганної недостатності і смерті.

ОСОБА_4 як учасник дорожнього руху грубо порушила вимоги Розділу 10 п.п.10.1 Правил дорожнього руху України. Вищевказані порушення перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні визнана потерпілою.

Згаданим вироком від 07.11.2022 затверджено угоду про визнання винуватості від 31 серпня 2020 року укладеною між прокурором Львівської місцевої прокуратури №3 та ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12020140080001314, яким ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначене їй узгоджене сторонами кримінального провадження покарання у виді трьох років позбавлення волі, зі звільненням її від відбування покарання на підставі ст.75 КК України.

Також вироком від 07.11.2022 встановлено, що на момент вчинення злочину ОСОБА_4 працювала водієм тролейбуса тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс». Злочин передбачений ч.2.ст.286 КК України вчинила під час виконання своїх трудових обов`язків.

З висновку судового експерта ОСОБА_8 №597/24 від 05.03.2024 за результатами проведення судово-психологічної експертизи вбачається, що трагічна смерть сина ОСОБА_3 (липень 2020 року) є психотравмуючою для ОСОБА_1 , як матері. Для позивачки події, що сталися, а саме смерть сина, стали психотравмувальним фактором пролонгованої дії по теперішній час і безперечно мають стресовий вплив. Стресовий вплив здійснюється внаслідок її постійних переживань, що викликані трагічним сприйняттям ситуації, яка виникла внаслідок втрати сина. Основними причинами подібних переживань стали: - постійні спогади душевних і фізичних страждань; - повторне переживання спогадів про трагедію, похорони; - ОСОБА_1 змушена тратити своє здоров`я, час, зусилля, гроші, психічні і психофізіологічні ресурси для того, щоб притягнути до відповідальності, тих хто винен у смерті її сина. Накопичення пролонгованої дії стресових факторів, а саме: невротичного, психологічного та психічного характеру призвели до негативних результатів погіршення психофізіологічного та психоемоційного стану ОСОБА_1 , яка певний час жила та продовжує жити в моральних і психологічних стражданнях. Матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 склав 780000,00 грн. (сімсот вісімдесят тисяч гривень). Ця сума включає компенсацію за перенесені моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію її психічного та психологічного стану (а.с.20-24).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ЛКП «Львівелектротранс» та покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, оскільки шкоду завдано його працівником під час виконання трудових обов`язків. За таких обставин суд правильно застосував положення ч.1 ст.1172 ЦК України, відповідно до яких юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «СК «Євроінс Україна», суд першої інстанції посилаючись зокрема на норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходив із того, що цивільно-правова відповідальність ЛКП «Львівелектротранс» була застрахована, а тому страховик зобов`язаний відшкодувати позивачці частину моральної шкоди у межах страхової суми.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.

Судом встановлено, що відповідальність ЛКП «Львівелектротранс» на момент дорожньо-транспортної пригоди, дійсно, була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», на підставі договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №711066-2201-00267 (а.с.38-42).

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до п.3 зазначеного Договору, предметом Договору є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням особою, цивільна відповідальність якої застрахована за Договором шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих третіх осіб внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Крім цього, відповідно до п.4 зазначеного Договору, дорожньо-транспортна пригода, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу та внаслідок якої настає цивільна відповідальність Страхувальника/Особи, відповідальність якої застрахована за заподіяну забезпеченим транспортним засобом шкоду життю, здоров`ю та/або майну потерпілих третіх осіб.

Крім наведеного за п. 6.4.1 Договору, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна життю, здоров`ю та/або майну потерпілих третіх осіб у розмірах, що відшкодовуються згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

А також, відповідно до пункту 6.4.4 зазначеного Договору, не підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Отже, умовами зазначеного договору добровільного страхування моральну шкоду виключено з переліку збитків, які підлягають страховому відшкодуванню.

Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначений договір є договором добровільного страхування цивільної відповідальності, правовідносини за яким регулюються його умовами, а також положеннями ЦК України та Закону України «Про страхування». Відтак, суд не надав належної правової оцінки умовам цього Договору, не дослідив його зміст у повному обсязі та не встановив межі відповідальності страховика, визначені сторонами.

Згідно з частиною першою статтею 626 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 979 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 980 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» (що був чиним на час виникнення спірних правовідносин), договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про страхування» (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Таким чином, із наведених норм права вбачається, що при добровільному страхуванні обсяг відповідальності страховика визначається насамперед умовами укладеного сторонами договору страхування. Страховик не може бути зобов`язаний до здійснення страхової виплати щодо ризиків або видів шкоди, які прямо виключені сторонами з обсягу його відповідальності та не віднесені договором до страхового відшкодування.

У спірних правовідносинах обов`язок із відшкодування моральної шкоди виник у особи, відповідальної за її заподіяння, та відповідно у роботодавця такої особи в силу положень статей 1167, 1168, 1172 ЦК України. Натомість відповідальність страховика має договірний характер та обмежується межами страхового покриття, визначеного сторонами у договорі добровільного страхування.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт настання страхового випадку не є підставою для покладення на страховика обов`язку відшкодовувати будь-які збитки чи шкоду, заявлені потерпілою особою. Такий обов`язок виникає лише щодо тих видів шкоди, які охоплюються умовами конкретного договору страхування.

Оскільки пунктом 6.4.4 Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №711066-2201-00267 прямо передбачено, що моральна шкода не підлягає відшкодуванню, у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» не виник обов`язок здійснювати страхову виплату на користь позивачки за заявленими вимогами про компенсацію моральної шкоди.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди зі страховика, оскільки фактично поклав на останнього обов`язок, який не передбачений умовами укладеного договору добровільного страхування.

Враховуючи вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та таку слід задовольнити.

Рішення ж суду першої інстанції в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» моральної шкоди в сумі 28 338 грн., витрат на правничу допомогу в сумі 2000 грн. та судового збору в сумі 444,60 грн. слід скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до зазначеного відповідача, а також, в частині вимог про стягнення з цього відповідача судового збору та витрат на правничу допомогу.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Пилипця Антона Юрійовича в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» – задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 жовтня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору – скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування моральної шкоди, вимог про стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу – відмовити.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра