Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №454/2852/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/2852/25 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.

Провадження № 22-ц/811/48/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позов обґрунтовано тим, що у липні–вересні 2021 року між відповідачем та ТОВ «Маніфою», ТОВ «Мілоан» і ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено чотири договори споживчого кредиту, відповідно до умов яких відповідач отримав кредитні кошти та зобов`язався своєчасно повернути їх і сплатити проценти за користування кредитом. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаними кредитними договорами утворилася заборгованість. Надалі права вимоги за кожним із кредитних договорів були відступлені первісними кредиторами на користь ТОВ «Вердикт Капітал», а в подальшому — ТОВ «Коллект Центр» на підставі укладених договорів факторингу, у зв`язку з чим позивач набув статусу нового кредитора та право вимоги до відповідача.

Посилаючись на невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договорами платежів, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 50 924,60 грн, а також понесені судові витрати.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договорами №2952613 від 14.08.2021, №102245678 від 07.09.2021, №3115874 від 25.07.2021, №75973758 від 26.07.2021 у розмірі 46485,17 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежно дослідив подані докази, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт не заперечує факту укладення кредитних договорів, отримання кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача за договорами факторингу, однак не погоджується із визначеним судом розміром заборгованості, насамперед у частині нарахованих процентів. Посилається на те, що відповідно до статей 1048, 1049, 1050, 625 ЦК України кредитодавець має право нараховувати договірні проценти лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а після його спливу право нарахування таких процентів припиняється. Після закінчення строку кредитування права кредитора підлягають захисту шляхом застосування положень статті 625 ЦК України, а не шляхом подальшого нарахування договірних процентів. На його думку, позивач безпідставно включив до розрахунку проценти, нараховані після закінчення строку дії кредитних договорів, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума є необґрунтовано завищеною. Крім того, апелянт вважає, що встановлені договорами розміри процентних ставок є несправедливими, непропорційними та такими, що порушують права споживача як слабкої сторони договору. Також зазначає, що передбачена одним із кредитних договорів комісія є незаконною, оскільки кредитодавцем не визначено, які саме послуги надавалися позичальнику за її сплату, а встановлення плати за дії, що здійснюються кредитодавцем у власних інтересах, суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів. На думку апелянта, за правильного застосування норм матеріального права загальний розмір заборгованості за всіма чотирма кредитними договорами становить 10 748,69 грн, яку він визнає та не заперечує проти її стягнення.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнувши на користь позивача заборгованість у розмірі 10 748,69 грн.

ТОВ «Коллект Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

ТОВ «Коллект Центр» подало клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.5-6 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Зважаючи на те, що предметом спору є стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 50 924,60 грн, а характер спірних правовідносин і предмет доказування не потребують проведення судового засідання з повідомленням (викликом) учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання ТОВ «Коллект Центр» про розгляд справи за участю сторін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що 14 серпня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2952613, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 1 800 грн строком на 13 днів. Відповідно до умов договору середньоденна процентна ставка становила 0,01 % від суми позики за кожен день користування кредитом, базова процентна ставка — 1,99 % від суми позики за кожен день користування, а процентна ставка на прострочену позику — 1,01 % від суми позики за кожен день прострочення.

На підставі договору факторингу № 09/02-2022 від 09 лютого 2022 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «Маніфою» до ТОВ «Вердикт Капітал», яке в подальшому за договором факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило це право вимоги ТОВ «Коллект Центр».

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач визначив заборгованість у розмірі 5 847,30 грн, з яких 1 800 грн — заборгованість за тілом кредиту та 4 047,30 грн — заборгованість за нарахованими процентами.

Крім того, 07 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102245678, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 2 000 грн строком на 15 днів. Договором передбачено сплату процентів у сумі 900 грн, нарахованих за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а також встановлено стандартну процентну ставку у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами договору також передбачено можливість пролонгації строку кредитування на стандартних умовах загальною тривалістю до 60 днів.

На підставі договору факторингу № 30-11-65 від 30 листопада 2021 року право вимоги за цим договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал», яке за договором факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило його ТОВ «Коллект Центр».

За розрахунком позивача, унаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань заборгованість за цим договором становить 18 080 грн, з яких 2 000 грн — основний борг, 15 500 грн — проценти та 580 грн — комісія.

Також 25 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір № 3115874, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у сумі 3 000 грн строком на 30 днів. Згідно з умовами договору проценти за користування кредитом у сумі 9 грн нараховувалися за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, а стандартна процентна ставка становила 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Договором також передбачено можливість пролонгації строку кредитування на стандартних умовах строком до 60 днів.

Право вимоги за цим договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору факторингу № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року, а в подальшому було відступлено ТОВ «Коллект Центр» за договором факторингу № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позивач визначив заборгованість у розмірі 19 486,05 грн, з яких 2 700 грн становить основний борг та 16 786,05 грн — нараховані проценти.

Окрім цього, 26 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 75973758, за яким відповідач отримав кредитні кошти у сумі 2 450 грн строком на 30 днів. Договором передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 1,99 % за кожен день користування позикою.

На підставі договору факторингу № 27/01/2022 від 27 січня 2022 року право вимоги за цим договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал», яке за договором факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило його ТОВ «Коллект Центр».

За розрахунком позивача, внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 7 511,25 грн, з яких 2 450 грн — основний борг, 5 016,42 грн — проценти за користування кредитом, 39,20 грн — інфляційні втрати та 5,63 грн — три проценти річних.

Суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Коллект Центр» у встановленому законом порядку набуло право вимоги за кредитними договорами № 2952613, № 102245678, № 3115874 та № 75973758, укладеними відповідачем в електронній формі шляхом прийняття їх умов, а також те, що ОСОБА_1 не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договорами платежів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апелянта про те, що нарахування процентів за спірними договорами не грунтуються на умовах договорів та є несправедливими не беруться до уваги, оскільки проценти за користування кредитними коштами нараховувалися відповідно до умов договорів, в якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а подані позивачем розрахунки заборгованості не спростовані відповідачем. Вказані умови укладених між сторонами кредитних договорів відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що після спливу первісного строку кредитування кредитори були позбавлені права нараховувати проценти за кредитними договорами № 102245678 та № 3115874.

Згідно з пунктом 2.3.1.2. договору № 3115874 від 25 липня 2021 року та договору№ 102245678 від 07.09.2021, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6. Договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач виконав свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у строки, визначені кредитними договорами. Натомість після спливу первісного строку кредитування відповідач продовжив користуватися кредитними коштами, а тому відповідно до умов договорів строк кредитування був автоматично пролонгований, що є підставою для подальшого нарахування процентів у межах строку такої пролонгації.

З огляду на те, що відповідач після закінчення первісного строку кредитування не виконав зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, а строк кредитування відповідно до умов договорів № 102245678 та № 3115874 був автоматично продовжений, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення процентів за користування кредитом за період такої пролонгації.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо незаконності стягнення комісії за кредитним договором № 102245678 від 07 вересня 2021 року, укладеним між відповідачем та ТОВ «Мілоан».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Отже, положеннями Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як убачається з пункту 1.5.1 кредитного договору № 102245678 від 07 вересня 2021 року, сторонами погоджено комісію за надання кредиту у розмірі 580 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача комісії у розмірі 580 грн, передбаченої умовами кредитного договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено: 31.07.2026.

Головуючий

Судді