Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №464/1783/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/1783/25 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/811/639/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, –

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивував тим, що 20 червня 2022 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сосновською О.Я., зареєстрований в реєстрі за № 2535, за умовами якого він позичив відповідачу кошти в розмірі 247590 грн, що еквівалентно 7000 доларів США, які останній зобов`язався повернути не пізніше 20 вересня 2022 року включно.

Крім того, 20 вересня 2022 року ОСОБА_3 отримав від нього у борг грошові кошти в розмірі 7000 доларів США, які зобов`язався повернути до 20 жовтня 2022 року зі сплатою 4 %, а у разі недотримання обов`язку щодо повернення коштів, позичальник зобов`язується виплачувати пеню в розмірі 4 % від позиченої суми за кожен місяць протермінування виплати, про що написав власноручну розписку.

У встановлений строк відповідач не виконав свої зобов`язання та не повернув кошти, надані йому у борг.

Внаслідок прострочення виконання грошових зобов`язань у відповідача виник обов`язок сплатити заборгованість за договором позики від 20 червня 2022 року в розмірі 247590 грн з врахуванням інфляційних втрат в сумі 61 321.43 грн та 3 % річних в сумі 18 416.63 грн, а також за розпискою від 20 вересня 2022 року в розмірі 7885.49 доларів США, з яких 7000 доларів США заборгованість за основним боргом та 885.49 доларів США – пеня.

З наведених підстав, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в розмірі 327 328.06 грн за договором позики від 20 червня 2022 року та 7885.49 доларів США за розпискою від 20 вересня 2022 року.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 6 177.52 доларів США, а також 2061.79 грн. судового збору.

Відмовлено у задоволенні решти вимог позову.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 січня 2026 року оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовується лише до правовідносин, що виникли до моменту введення воєнного стану в Україні, а якщо сторони, укладаючи відповідний договір вже після введення воєнного стану, свідомо передбачають застосування штрафних санкцій за невиконання договірних зобов`язань, то стягнення трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання за договором позики є правомірним.

Позичальник, беручи кошти у борг, свідомо погодився на застосування штрафних санкцій за несвоєчасне повернення коштів.

Всі сплачені відповідачем платежі помилково зараховано в рахунок погашення основного боргу, не врахувавши, що в розписці передбачена сплата процентів в розмірі 4 % від суми позики.

Для здійснення розрахунку заборгованості за розпискою з врахуванням курсу НБУ України застосуванню підлягав курс НБУ, встановлений на день здійснення такого платежу.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що під час дії воєнного стану не підлягають нарахуванню пеня, інфляційні втрати та 3 % річних, тому сплативши позивачу 283177 грн, відповідач повністю погасив заборгованість за договором позики від 20 червня 2022 року в розмірі 247590 грн, у зв`язку з чим залишок коштів в сумі 35587.00 грн, що еквівалентно 822.48 доларів США, необхідно зарахувати на погашення заборгованості за розпискою від 20 вересня 2022 року, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 6177.52 доларів США.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції повній мірі не може погодитися з наступних мотивів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 20 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сосновською О.Я., зареєстрований в реєстрі за № 2535.

Пунктом 1 договору позики від 20 червня 2022 року передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник прии?має у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 247590 грн, що є еквівалентним 7000 доларів США відповідно до курсу продажу на валютному аукціоні станом на день укладення цього договору позики (курс продажу 35 грн. 37 коп. за 1 долар США) та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк не пізніше 20 вересня 2022 року включно.

Відповідно до п. 2 договору позики від 20 червня 2022 року сума позики, встановлена п. 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного договору в повному обсязі.

Сторони домовилися про те, що договір позики є безпроцентним (п. 3 договору позики від 20 червня 2022 року).

Підписавши договір від 20 червня 2022 року, сторони узгодили між собою усі істотні умови позики, зокрема, суму коштів, що передається у борг, строк позики та умови її повернення, що свідчить про виникнення між ними договірних зобов`язань з позики з огляду на те, що кошти передані до підписання цього договору, про що зазначено в його умовах та не заперечується сторонами.

Крім того, згідно з розпискою від 20 вересня 2022 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000 доларів, які зобов`язався повернути отримані гроші в повному обсязі з урахуванням 4 % до 20 жовтня 2022 року, а у разі недотримання цього обов`язку зобов`язався виплачувати пеню в розмірі 4 % від зазначеної суми за кожен місяць протермінування виплати.

У вищезазначеній розписці зазначено, що передані грошові кошти за цією розпискою мають статус позики згідно чинного законодавства України.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.

Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц та у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 344/16307/15, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19.

Судом встановлено, що боргова розписка від 20 вересня 2022 року написана ОСОБА_3 та ним підписана, містить інформацію про позику в ОСОБА_1 коштів в сумі 7000 доларів із зобов`язанням їх повернути до 20 жовтня 2022 року та сплатити проценти в розмірі 4 % та пеню у випадку прострочення виплати.

У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 596/1123/19 та від 05 червня 2024 року в справі № 640/15157/16-ц.

Наявність у ОСОБА_1 боргової розписки є підтвердженням існування правовідносин за договором позики між сторонами та свідчить про невиконане позичальником зобов`язання в повному обсязі.

Згідно з умовами укладених між сторонами договорів позики на момент закінчення строку позики ОСОБА_3 зобов`язаний був повернути 247 590 грн за договором позики від 20 червня 2022 року, позика за яким є безпроцентною, та 7280 доларів США за договором позики від 20 вересня 2022 року. враховуючи 4 % процентів за користування коштами, що становить 280 доларів США.

Наявними в матеріалах справи квитанціями підтверджується, що починаючи з 20 вересня 2022 року, відповідач щомісячно сплачував кошти на виконання боргових зобов`язань за договорами позики від 20 червня 2022 року та 20 вересня 2022 року, сплативши загальну суму 283 177 грн (а.с. 74-99).

Сплативши за період з 20 вересня 2022 року по 25 вересня 2024 року 247590 грн, відповідач виконав зобов`язання за договором позики від 20 червня 2022 року

Таким чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість за договором позики від 20 червня 2022 року погашена відповідачем повністю.

В подальшому за період з 25 вересня 2024 року по 05 листопада 2025 року відповідач сплатив 35 587 грн на погашення заборгованості за договором позики від 20 вересня 2022 року, а саме: 25 вересня 2024 року – 8633 грн, що на день платежу становить 208.66 доларів США; 22 жовтня 2024 року – 13594 грн, що на день платежу становить 329,29 доларів США; 20 листопада 2024 року – 13360 грн, що на день плату же становить 323.24 доларів США;

Відтак, на погашення заборгованості за договором від 20 вересня 2022 року ОСОБА_3 сплатив 861.19 доларів США.

Зараховуючи зазначені кошти в рахунок погашення заборгованості за основним боргом за договором від 20 вересня 2022 року, суд першої інстанції не взяв до уваги, що в розписці від 20 вересня 2022 року сторони погодили проценти за користування позикою в розмірі 4 %, що становить 280 доларів США, відтак сплачені кошти в першу чергу підлягали зарахуванню саме на сплату процентів.

Отже, на погашення заборгованості за договором позики від 20 вересня 2022 року відповідачем сплачено 861.19 доларів США, з яких 280 доларів США – на погашення заборгованості за процентами та 581.19 доларів США – на погашення заборгованості за основним боргом.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем повністю сплачена заборгованість за процентами за договором позики від 20 вересня 2022 року, а заборгованість за основним боргом за цим договором становить 6418.81 доларів США (7000 доларів США – 581.19 доларів США = 6418.81 доларів США).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у всіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц провадження №14-465цс18.

Як вбачається з розписки від 20 вересня 2022 року, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 7000 доларів США, тобто, договором визначна сума позичених коштів в іноземній валюті, а відтак стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають кошти в іноземній валюті, а саме, 6418.81 доларів США без зазначення еквіваленту цієї суми в національній валюті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач просив також стягнути інфляційні нарахування та 3 % річних за договором позики від 20 червня 2022 року, а також 3 % річних та пеню за договором позики від 20 вересня 2022 року.

Відповідно до ст.625 ЦК Украі?ни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, якии? прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язании? сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляціі? за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченоі? суми, якщо іншии? розмір процентів не встановлении? договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість за 3 % річних за договором позиви від 20 червня 2022 року за період з 21 вересня 2022 року по 14 березня 2025 року становить 18 416.63 грн, а інфляційні втрати за цей період – 61321.43 грн.

Крім того, позивачем нарахована пеня в розмірі 4 % місячних, що становить 48 % річних, від позиченої суми за кожен місяць прострочення виплати заборгованості за розпискою від 20 вересня 2022 року за період з 21 жовтня 2022 року по 14 березня 2025 року.

Указом Президента України № 64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено в тому числі і на час розгляду справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зважаючи на те, що з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, відповідач прострочив грошове зобов`язання саме за договорами позики, з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за таке прострочення, позивачем безпідставно нараховано відповідачу інфляційні нарахування та 3 відсотки річних за період за період з 21 вересня 2022 року по 14 березня 2025 року та пеню за період з 21 жовтня 2022 року по 14 березня 2025 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних нарахувань та пені за прострочення виконання зобов`язання за договорами позики.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат слід змінити та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 392.84 грн судового збору за подання позову та 2102.63 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 січня 2026 року – змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 6 418 (шість тисяч чотириста вісімнадцять) доларів США 81 центів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 392 (три тисячі триста дев`яносто два) гривень 84 копійок судового збору за подання позову та 2102 (дві тисячі сто два) гривень 63 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.