Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №466/5190/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/5190/25 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/3370/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивача Сапрун М.М., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Мукана І.В., відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року в складі судді Баєвої О.І. у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

У травні 2025 року позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за період з 01.04.2022 по 31.03.2025 за послуги з постачання гарячої води в розмірі 24224,97 грн., інфляційні втрати – 2,85 грн., 3% річних – 0,55 грн, пені – 133,55 грн та 3028 грн. сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , користуються послугами з постачання теплової енергії та гарячої води, які надає ЛМКП «Львівтеплоенерго». За вказаною адресою для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості та кількості даних послуг з метою їх оплати.

24 березня 2022 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 обладнаний вузлом комерційного обліку гарячої води. До 22.06.2022 квартира відповідачів не була обладнана квартирними приладами обліку гарячої води (вузлом розподільного обліку).

Порядок розподілу та нарахування за послуги з постачання гарячої води визначено ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 року №315. Зокрема, розподіл та вартість визначалась як різниця між обсягом гарячої води, спожитої за показами вузла комерційного обліку гарячої води (загально будинкового приладу обліку) і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку гарячої води, яка розподілялася на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку гарячого водопостачання.

Вказаний принцип розподілу з 24 березня 2022 року поширюється і на квартиру відповідачів, яка не була обладнана вузлом розподільного обліку гарячої води (квартирним приладом обліку), а з 22.06.2022 – згідно показів загально будинкового вузла комерційного обліку гарячої води з урахуванням показів квартирних приладів обліку.

Отже, за період з 01.04.2022 по 31.03.2025 у відповідачів утворилась заборгованість за постачання гарячої води в розмірі 24 224 грн. 97 коп., інфляційні втрати -2,85 грн., 3% річних – 0,55 грн., пеня 133,55 грн.

Додатково зазначав, що 21.11.2022 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м. Львова був виданий судовий наказ№466/9282/22 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 22613,18 грн. за період з 01.04.2022 по 31.08.2022, проте 30.03.2023 Шевченківський суд м. Львова ухвалою скасував судовий наказ та роз`яснив ЛМКП «Львівтеплоенерго» право звернутися до суду з тими самими вимогами.

На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за період з 01.04.2022 по 31.03.2025 за послуги з постачання гарячої води в розмірі 24224 грн. 97 коп, інфляційні втрати в розмірі 2,85 грн., 3% річних у розмірі 0,55 грн та пеню у розмірі 133,55 грн..

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3028 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що судом не взято до уваги аргументи відповідачів щодо некоректного визначення суми та періоду заборгованості. Зокрема, судом не враховано, що суму заборгованості включено заборгованість, яка існувала станом на 01.04.2022.

Аналогічно некоректна інформація зазначена позивачем в інформації з загальнобудинкового приладу обліку гарячої води, з якої нібито вбачається витрати гарячої води у квітні 2022 року (перший місяць роботи загально будинкового приладу обліку гарячої води) – 449 м3 , що більше ніж удвічі перевищує загально будинкове споживання гарячої води за усі наступні періоди, коли середнє загально будинкове споживання гарячої води становить приблизно 200 м3 на місяць.

Додає, що позивач у позові посилається на Методику розрахунку заборгованості споживача, у яких немає вузлів комерційного обліку гарячої води, як різницю у споживанні – між загальнобудинковим споживанням та сумарним споживанням гарячої води споживачами, яким встановлені вузли комерційного обліку гарячої води, проте не долучає до позову та розрахунку заборгованості показники лічильників зазначених споживачів гарячої води, та не зазначає про наявність чи відсутність витрат води на загальнобудинокові потреби, тощо, що унеможливлює перевірити правильність нарахування заборгованості та суперечить зазначеній Методиці.

За таких обставин, вважає, що розрахунок заборгованості є недопустимим доказом.

Окрім того, вказує, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за квітень-червень 2022 року.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ЛМКП «Львівтеплоенерго» відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з огляду на таке.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 , є споживачами послуг ЛМКП «Львівтеплоенерго», перебувають на абонентському обліку.

З 24 березня 2022 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 обладнаний вузлом комерційного обліку гарячої води. До 22.06.2022 квартира відповідачів не була обладнана квартирними приладами обліку гарячої води (вузлом розподільного обліку).

До 22.06.2022 обсяг споживання гарячої води за адресою відповідачів визначався як різниця між обсягом, спожитим за показами вузла комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника) і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку, що розподілявся на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку, а з 22.06.2022 - згідно показів загальнобудинкового вузла комерційного обліку гарячої води з урахуванням показів квартирних приладів обліку.

За розрахунком позивача, оскільки відповідачі взятих на себе зобов`язання не виконали, у них виникла заборгованість за період 01.04.2022 по 31.03.2025 за послуги з постачання гарячої води в розмірі 24224,97 грн., яка підлягає стягненню в примусовому порядку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідачів інфляційних втрат у розмірі 2,85 грн, 3% річних у розмірі 0,55 грн та пеня у розмірі 133,55 грн.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно із довідкою №2 з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9).

Житловий будинок по АДРЕСА_2 з 24.03.2022 обладнаний вузлом обліку гарячої води, що стверджується Актом №819 від 24.03.2022 (а.с.12).

Відповідно до інформації про вузол обліку ГВП №0819 за адресою по АДРЕСА_2 , починаючи з дня встановлення (24.03.2022) вузла обліку гарячої води щомісячно фіксувались показники спожитої гарячої води (а.с.18-19).

Згідно із Актом №000039 від 22 червня 2022 року у квартирі відповідачів встановлено та опломбовано вузол розподільного обліку гарячої води (а.с.20).

За даними відомостей про нарахування та оплату послуг постачання гарячої води за період з 01.04.2022 по 31.03.2025 у споживача ОСОБА_1 наявна заборгованість в розмірі 24 224 грн. 97 коп. (а.с.21).

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання», Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії та гарячої води.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із п.4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За змістом ст.ст.12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлен івідповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами. При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Частина 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», передбачає, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного ліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами .рухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання(за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої статті 10 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України прийнято наказ № 315 від 22 листопада 2018 року, яким затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика № 315).

Ця методика встановлює порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції); обсягів холодної, гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби; обсягів холодної та гарячої води, спожитої споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку; порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, визначає вимоги до приладів-розподілювачів теплової енергії, поправкові коефіцієнти для розподілу обсягу спожитої теплової енергії між окремими споживачами у будівлях, оснащених вузлами комерційного обліку теплової енергії та/або гарячої, та/або холодної води, де налічуються два та більше споживачів (пункт 1 Методики № 315).

Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Закону № 2189-VIII, на виконання яких розроблена та затверджена Методика № 315, комунальними послугами є, зокрема, послуги: з постачання теплової енергії; з постачання гарячої води; з централізованого водопостачання; з централізованого водовідведення.

Розділом ІХ затвердженої методики передбачений порядок визначення та розподілу загального обсягу спожитої у будівлі/будинку гарячої води, зокрема, у будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу гарячої води не визначається Vгвпн.бал = 0, а обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності). Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.

Відповідно до вимог Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (зі змінами), комерційний облік послуги ведеться вузлом комерційного обліку, що забезпечує загальний облік споживання послуги у будівлі з урахуванням показань вузлів розподільного обліку гарячої води споживачів.

Як стверджує представника позивача та не заперечується відповідачами, останні не відмовлялися від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримували їх, разом з тим своєчасно та не в повному обсязі вносили плату за користування такими послугами, у зв`язку з чим за ними утворилась заборгованість за послуги з постачання гарячої води, що підтверджується долученим позивачем розрахунком заборгованості.

Перевіряючи надану стороною позивача відомість про нарахування та оплату послуги, колегія суддів враховує, що така містить інформацію щодо способу нарахування заборгованості. Зокрема, тариф, кількість та суму за гарячу воду, витрати функціонування системи гарячої води, плату за абонентське обслуговування з постачання.

З наданої відомості вбачається, що до 22.06.2022 відповідачам нараховувалась вартість за гаряче водопостачання, виходячи як різниця між обсягом, спожитим за показами вузла комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника) і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку, що розподілявся на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку.

Зокрема, у квітні 2022 згідно будинкового вузла комерційного обліку спожито 449 куб.м. гарячої води, за квартирними лічильниками – 130 куб.м. Отже, різниця складає 319 куб.м. Цей обсяг був розподілений на трьох осіб (дві квартири у будинку без лічильників). Відтак, розподілений на квартиру АДРЕСА_3 відповідачів обсяг гарячої води склав 212,66666 куб.м.; у травні 2022 року згідно будинкового вузла комерційного обліку спожито 183 куб.м. гарячої води, за квартирними лічильниками – 134,5 куб.м. Отже, різниця – 48,5 куб.м. Цей обсяг був розподілений на 3 осіб. Відтак, розподілений на квартиру АДРЕСА_3 обсяг гарячої води склав 32,33333 куб.м, що підтверджується копією службової записки начальника відділу обліку та збуту теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» Г. Пакулець, яка містить деталізовану щомісячну інформацію (за період заборгованості з 01.04.2022 по 31.03.2025) щодо нарахування та оплату послуг за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі обсяги спожитої гарячої води у будинку згідно будинкового вузла комерційного обліку, обсяги спожитої гарячої води згідно квартирних лічильників, здійснену відповідачами оплату тощо, а також покази квартирних лічильників.

Разом з тим, колегія суддів критично оцінює надані позивачем докази в частині визначення обсягу спожитої гарячої води у квітні 2022 року, виходячи з такого.

Як зазначалося вище, у квітні 2022 згідно будинкового вузла комерційного обліку спожито 449 куб.м. гарячої води, а за квартирними лічильниками – 130 куб.м. Отже, різниця складає 319 куб.м. Цей обсяг був розподілений на трьох осіб (дві квартири у будинку без лічильників). Відтак, розподілений на квартиру АДРЕСА_3 відповідачів обсяг гарячої води склав 212,66666 куб.м.

Натомість, у травні 2022 року згідно будинкового вузла комерційного обліку спожито 183 куб.м. гарячої води, за квартирними лічильниками – 134,5 куб.м. Отже, різниця – 48,5 куб.м., розподілений на квартиру АДРЕСА_3 обсяг гарячої води склав 32,33333 куб.м.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обсяг гарячої води, спожитої згідно будинкового вузла комерційного обліку у квітні 2022 року (449 куб.м.), більш ніж удвічі перевищує середньомісячне споживання гарячої води у цьому ж будинку в наступні періоди, коли середнє загальнобудинкове споживання гарячої води становить приблизно 200 куб.м. на місяць. Таке суттєве відхилення обсягів спожитого ресурсу у квітні 2022 року від середньомісячних показників у наступні періоди (травень 2022 року – 183 куб.м., червень 2022 року – 208 куб.м., липень 2022 року – 186 куб.м., серпень 2022 року – 180 куб.м., вересень 2022 року – 197 куб.м., жовтень 2022 року – 210 куб.м.) викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності показів загальнобудинкового приладу обліку в перший місяць його роботи (з 24.03.2022 по 30.04.2022).

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до розділу IX Методики № 315 обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між загальним обсягом спожитої гарячої води у будівлі за показаннями вузла комерційного обліку та сумарним обсягом спожитої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях. Вказана Методика не передбачає можливості нарахування споживачам обсягів, які не відповідають фактичному споживанню та не підтверджені належними доказами.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правильності показів загальнобудинкового приладу обліку за квітень 2022 року, зокрема актів звірки показів, документів про проведення повірки приладу обліку, а також обґрунтованого розрахунку, який би пояснював таку значну різницю в обсягах спожитого ресурсу.

Крім цього, стороною позивача не надано інформацію про показник вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), а також обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування відповідачам заборгованості за квітень 2022 року в обсязі 212,66666 куб.м. гарячої води на загальну суму 20288 грн 59 коп є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам Методики № 315.

Разом з тим, перевіряючи наданий стороною позивача розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає, що такий включає в себе розмір пені в сумі 882,11 грн., яка існувала станом на 01.04.2022, а оскільки вимоги заявлені за період з 01.04.2022, вказана сума не могла бути стягнута з відповідачів.

Таким чином, доводи апелянта, щодо некоректного визначення суми за квітень 2022 року заслуговують на увагу.

За таких обставин розмір заборгованості відповідачів перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за постачання гарячої води станом на 31.03.2025 року становить 3 187 грн 82 коп (24358,52-882,11-20288,59=3187,82).

Вирішуючи про стягнення з відповідачів інфляційних втрат у розмірі 2,85 грн, 3% річних у розмірі 0,55 грн та пені у розмірі 133,55 грн, суд виходив з того, що таке стягнення не заперечується відповідачами.

Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Колегія суддів відмічає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405, яка набула чинності 30.12.2023, з 31.12.2023 року поновлено нарахування 3% річних та інфляційних втрат у випадку прострочення сплати комунальних послуг.

Разом з тим, перевіряючи наданий стороною позивача розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів вважає такий не коректним з огляду на те, що розмір заборгованості, який взятий за основу: 12.2024 – 64,63 грн, 01.2025 – 155,06 грн не узгоджується з розміром заборгованості, яка визначена позивачем у відомості про нарахування та оплату послуг. Відтак суд апеляційної інстанції також не може здійснити свій розрахунок, виходячи з вищенаведеного.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем заявлено вимоги поза межами строку позовної давності, до вимог про стягнення заборгованості за квітень-червень 2022 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби(COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 рокурозділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п.12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 129 3цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення підприємства до суду з позовом (травень 2025 року).

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, враховуючи зміни до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України, відбулося відповідно до Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02 квітня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 02 квітня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, заборгованість, яку просить стягнути позивач за надані послуги з гарячого водопостачання утворилась з квітня 2022 по березень 2025 року. Отже, до платежів, які нараховані позивачем, починаючи з квітня 2022 року, позовна давність не спливла.

Окрім того, з наявного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачами частково здійснювалась оплата за надані послуги, і кошти, що надійшли, зараховувались в порядку черговості за періоди виникнення заборгованості, що у свою чергу також свідчить про переривання строків позовної давності.

З наведеного можна дійти висновку, що доводи апелянта про те, що судом першої інстанції неправильно визначені терміни, на які сплив строк позовної давності, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки в спорі взагалі немає підстав для застосування строків позовної давності.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року в частині стягнення заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води необхідно змінити, зменшивши розмір заборгованості до 3 187 грн 82 коп.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду в частині розподілу витрат позивача по сплаті судового збору, стягнувши такий солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго».

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Аналогічні висновки щодо застосування відповідних норм права містяться у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 року у справі №462/2077/17.

Отже, в частині вирішення питання про відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору та стягнення солідарно з відповідачів на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» судового збору в сумі 3028,00 грн. оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню.

При зверненні із позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго» сплатив 3028 грн судового збору, з урахуванням зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми заборгованості з відповідачів та скасування рішення в частині солідарного стягнення судового збору, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог, а саме по 198 грн 11 коп з кожного.

Також, при подачі апеляційної скарги, відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн. 00 коп. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, з ЛМКП «Львівтеплоенерго» необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_1 у сумі 3947 грн 67 коп.

В свою чергу, згідно із ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та зміну судового рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 3551 грн 45 коп судового збору.

Керуючись ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року в частині стягнення заборгованості за послуги гарячого водопостачання за період з 01.04.2022 по 31.05.2025 змінити, зменшивши розмір заборгованості з 24224 грн. 97 коп, до 3187 (три тисячі сто вісімдесят сім) гривень 82 копійок.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3028 грн. сплаченого судового збору - скасувати.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 3551 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) гривень 45 копійок судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 липня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк