Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №308/14808/19 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/14808/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого – судді Фазикош Г. В.

суддів Собослой Г.Г., Мацунича М. В.

з участю секретаря Савинець В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 березня 2023 року. Ухвалені суддею Івановим А.П., по справі за позовом ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, індексацію грошових доходів, стягнення компенсації із урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Консорціум «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, індексацію грошових доходів, стягнення компенсації із урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2014 року відповідно до наказу Міністра оборони України №526 його було призначено на посаду голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія», а 10 лютого 2016 року на цю посаду було призначено іншу особу. В результаті порушення роботодавцем Кодексу законів про працю при звільненні не було видано повний розрахунок грошових коштів, що призвело до зверненням до Шевченківського районного суду за захистом своїх прав, який 07 червня 2016 року своїм рішенням позов про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та компенсації з урахуванням індексу інфляції – задовільнив.

12 квітня 2021 року ОСОБА_1 уточнив позов до Консорціум «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, індексацію грошових доходів, стягнення компенсації із урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та просив стягнути з відповідача на свою користь 1682428, 48 грн., що з обліком податків та обов`язкових платежів складається з: суми заборгованості по заробітній платі 10260 грн.; суми вихідної допомоги 47880 грн.; суми компенсації за невикористану відпустку 23940 грн.; суми індексації грошових доходів населенню 132779, 16 грн.; суми боргу по авансових звітах 13628 грн.; суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу 478800 грн.; суми компенсації з урахуванням індексу інфляції 207170, 34 грн.; суми штрафних санкцій подвійної ставки НБУ 185810, 69 грн.; суми штрафних санкцій в розмірі 3% річних 43360, 29 грн.; суми середнього заробітку за час затримки належних виплат 43360, 29 грн.; суми морального збитку 60000 грн.

25 жовтня 2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду вищевказану уточнену позовну заяву було залишено без руху із зазначенням, що позивачу необхідно сплатити судовий збір. Окрім цього у вказаній ухвалі суд зауважив, що уточнена позовна заява не відповідає вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зокрема в такій позивачем не зазначено: 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

25 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків, в якому просив врахувати його пояснення щодо структури заробітної плати, стягнути з відповідача Консорціум «Військово-будівельна Індустрія» грошові кошти в сумі 250834, 87 грн.: суми заборгованості по заробітній платі 10260 грн.; суми компенсації за основну невикористану відпустку 23940 грн.; суми індексації грошових доходів населенню (за період з серпня 2014 року по вересень 2019 року) 99164, 84 грн.; суми компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати (за період з лютого 2016 року по вересень 2019 року від суми боргу по заробітній платі) 117470, 03 грн. Решту позовних вимог просив залишити без розгляду.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України 16.02.2022 суд постановив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення коштів з виплати заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди в частині стягнення суми вихідної допомоги, суми боргу по авансових звітах, суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суми штрафних санкцій подвійної ставки НБУ, суми штрафних санкцій в розмірі 3% річних, суми середнього заробітку за час затримки належних виплат, суми морального збитку.

Окрім цього, враховуючи неодноразову зміну позовної заяви її уточнення, збільшення та «відмови» від частини позовних вимог ухвалою суду постановлено повторно залишити без руху уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення коштів з виплати заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та зобов`язано позивача зазначити ціну позову, обґрунтувавши суму, пред`явлену до стягнення, вказати обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також надати докази, що підтверджують вказані обставини.

На виконання вищевказаної ухвали суду позивач 03.03.2022 подав суду позов в кінцевій редакції з відповідними додатками, за яким просить: стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, що належать до заробітної плати в сумі 142 794, 95 грн., що складає: суму заборгованість по заробітні платі 10 127,00 грн.; суму компенсації за основну невикористану відпустку 15960, 00 грн.; суму індексації грошових доходів населенню 32437,61 грн.; суму компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати 84 270, 34 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 12 серпня 2014 року відповідно до наказу Міністра оборони України №526 його було призначено на посаду голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія», а 10 лютого 2016 року на цю посаду було призначено іншу особу. В результаті порушення роботодавцем Кодексу законів про працю при звільненні не було видано повний розрахунок грошових коштів, що призвело до зверненням до Шевченківського районного суду за захистом своїх прав, який 07 червня 2016 року своїм рішенням позов про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та компенсації з урахуванням індексу інфляції – задовільнив. На його користь була виплачена заборгованості по заробітній платі та індексації на загальну суму 130384 гривні 04 копійки. Вказане рішення набрало законної сили.

Разом з тим заявляє, що Консорціум по теперішній час день не заплатив йому заробітну плату, а саме: за період з 12.08.2014 (день призначення) по 31.08.2014 в сумі 5187,00 грн. з розрахунку 7980, 00 грн. (посадовий оклад) : 20 (днів в місяці) X 13 (відпрацьованих днів); - за період з 01.02.2016 по 17.02.2016 (день звільнення) в сумі 4940, 00 грн. з розрахунку 7980, 00 грн. (посадовий оклад) : 21 (днів в місяці) X 13 (відпрацьованих днів), що разом складає 10 127,00 грн.

Зауважує, що згідно зі ст. 24 Закону «Про відпустки» підприємство в день звільнення зобов`язано виплатити згідно зі ст. 116 КЗпП України йому компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік, яку він не використав у сумі 7980,00 грн., але по теперішній час виплати здійснено не було.

Індексація компенсації за невикористану відпустку у 2015 р. в сумі 7980, 00 грн. за період з березня 2016 - січень 2022 р. складає 1553.11 грн.

Враховуючи вимоги ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація за невиплачену заробітну плату в сумі 109 124, 87 грн. за період 01.09.2014 - 01.02.2016 (справа № 761/6602/16-ц) підлягає застосуванню ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 01.03.2016 по 01.08.2019 й складає 47 723,95 грн.

Просив стягнути з Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» грошові кошти, що належать до заробітної плати в сумі 142 794,95 грн.. Що складає:

-суму заборгованості по заробітній платі 10 127,00 грн.;

-суму компенсації за основну невикористану відпустку 15 960,00 грн.;

-суму індексації грошових доходів населенню 32 437,61 грн.;

-суму компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати 84 270,34 грн.

13 вересня 2022 року представник відповідача Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія» адвокат Нитченко Г.Р. подав до суду відзив на уточнену позовну заяву, в якій просить серед іншого відмовити в задоволенні позову, а також застосувати позовну давність до вимоги щодо компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування заявленого посилається на те, що Наказом Міністра оборони України від 27.10.2011 No656 було прийнято рішення про припинення юридичної особи - ДГО Консорціум «Військово-будівельна індустрія» шляхом її ліквідації. Для проведення ліквідації підприємства наказом Міністра оборони України від 12.08.2014 No526 була призначена ліквідаційна комісія, де головою комісії був визначений заступник директора ДП «Укрконверс» Коваль Олег Миколайович. ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора Державного підприємства «Укрконверс» за основним місцем роботи з 24.10.2013 по 30.11.2014. Відповідно до наказу від 30.11.2014 No30/11 був звільнений із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Міністерство оборони України одночасно з призначенням ліквідаційної комісії не вирішило питання щодо оплати праці її членів, адже на нормативному рівні питання оплати праці голови та членів ліквідаційної комісії не врегульовано. Не передбачено і спеціального механізму оплати їхньої праці. У наказі про призначення ОСОБА_1 головою ліквідаційної комісії не була відображена інформація щодо умов оплати праці за виконання додатково покладених обов`язків.

Окрім цього зазначає, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України. До того ж, на компенсацію за гаку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати. При цьому звертає увагу суду на те, що для звернення до суду встановлено тримісячний строк (ч. 1 ст. 233 КЗпП України). У такому разі презумується неможливість віднесення компенсації за невикористану відпустку до належної заробітної плати. Під поняттям «належна» слід розуміти така, яка повинна бути виплачена відповідно до умов трудового договору та/або вимог законодавства. Однак, оскільки ця сума не відноситься до обсягу поняття заробітної плати, то її належність не є безумовною підставою для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Таким чином, у разі стягнення з роботодавця грошової компенсації за невикористану відпустку повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Обґрунтовуючи розмір заробітної плати за період з 12.08.2014 по 31.08.2014 та 01.02.2016 по 17.02.2016 ОСОБА_1 посилається на довідку про зарплату від 08.02.2016 №б/н та перелік посад та посадових окладів Консорціуму на період ліквідації від 01.09.2014. Проте, на думку відповідача, ці документи є фіктивними, такими, що суперечать первинним бухгалтерським документам - розрахунково-платіжним відомостям. Зауважує, що матеріали справи не містять доказів нарахування зарплати та періоду перебування ОСОБА_1 на посаді, достеменно встановити коли ОСОБА_1 перестав бути головою ліквідаційної комісії неможливо.

Просив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, індексацію грошових доходів, стягнення компенсації із урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати – відмовити в повному обсязі, застосувати позовну давність до вимоги щодо компенсації за невикористану відпустку; стягнути з ОСОБА_1 на користь Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» понесені судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» на його користь грошових коштів, що належать до заробітної плати в сумі 142794 (сто сорок дві тисячі сімсот дев`яносто чотири) гривні 95 копійок, що складається із: суми заборгованість по заробітні платі 10127 (десять тисяч сто двадцять сім) гривень 00 копійок; суми компенсації за основну невикористану відпустку 15960 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок; суми індексації грошових доходів населенню 32437 (тридцять дві тисячі чотириста тридцять сім) гривень 61 копійка; суму компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати 84270 (вісімдесят чотири тисячі двісті сімдесят) гривень 34 копійки та судових витрат – залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного:

ОСОБА_1 не заявляв про стягнення заробітної плати та компенсацію за основну невикористану відпустку у межах розгляду справи №761/6602/16-ц, хоча пред`являючи позов 19.02.2016 до відповідача він обґрунтовував такий тим, що працює на посаді з 22.08.2014.

Судом достеменно не встановлено перебування ОСОБА_1 на посаді голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» в період з 12.08.2014 по 31.08.2014 та за період з 01.02.2016 по 17.02.2016, приймаючи до уваги те, що табелем відпрацьованого часу за серпень 2014 року та лютий 2016 року не зафіксовано здійснення ним посадових обов`язків, а розрахунково-платіжними відомостями №НЗП-000008 за серпень 2014 року на №НЗП-000004 за лютий 2016 року не підтверджено нарахування заробітної плати, з огляду на те, що за нормами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по заробітній платі 10260 грн. та суми компенсації за основну невикористану відпустку 23940 грн.

Окрім цього суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації грошових доходів населенню та суми компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати, оскільки такі є похідними від вищевказаних вимог про стягнення заробітної плати та компенсації за основну невикористану відпустку (Т.3, а.с.64-71).

На це рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Він не погоджується з таким рішенням суду. Зазначав, що під час прийняття рішення Ужгородський міськрайонний суд не взяв до уваги встановлені Шевченківським районним судом м. Києва обставини, а саме: призначення його керівником Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» з 12.08.2014 по 17.02.2016; отримання заробітної плати згідно вказаної посади лише за період 01.09.2017-01.02.2016. Викладені у рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 12 серпня 2014 року відповідно до наказу Міністра оборони України №526 його було призначено на посаду голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія», а 10 лютого 2016 року на цю посаду було призначено іншу особу. В результаті порушення роботодавцем Кодексу законів про працю при звільненні не було видано повний розрахунок грошових коштів, що призвело до зверненням до Шевченківського районного суду за захистом своїх прав, який 07 червня 2016 року своїм рішенням позов про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та компенсації з урахуванням індексу інфляції – задовільнив. На його користь була виплачена заборгованості по заробітній платі та індексації на загальну суму 130384 гривні 04 копійки. Вказане рішення набрало законної сили (Т. 4, а.с. 26-33).

Враховуючи наведене зазначає, що Консорціум по теперішній час день не заплатив йому заробітну плату, за період за період з 12.08.2014 по 31.08.2014 в сумі 5187,00 грн. з розрахунку 7980, 00 грн. (посадовий оклад) : 20 (днів в місяці) X 13 (відпрацьованих днів); - за період з 01.02.2016 по 17.02.2016 (день звільнення) в сумі 4940, 00 грн. з розрахунку 7980, 00 грн. (посадовий оклад) : 21 (днів в місяці) X 13 (відпрацьованих днів), що разом складає 10 127,00 грн.

Окрім цього, згідно зі ст. 24 Закону «Про відпустки» підприємство в день звільнення зобов`язано виплатити згідно зі ст. 116 КЗпП України йому компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік, яку він не використав у сумі 7980,00 грн., але по теперішній час виплати здійснено не було.

Вважає, що судом першої інстанції неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи.

Просить рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року скасувати. Стягнути з Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» грошові кошти, що належать до заробітної плати в сумі 142 794,95 грн.. Що складає:

- суму заборгованості по заробітній платі 10 127,00 грн.;

- суму компенсації за основну невикористану відпустку 15 960,00 грн.;

- суму індексації грошових доходів населенню 32 437,61 грн.;

- суму компенсації з урахуванням індексу інфляції втрати частини заробітної плати за порушення строків виплати 84 270,34 грн.

Стягнути з Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» судові витрати.

02 січня 2023 року Консорціум «Військово-будівельна індустрія», від імені якого діє адвокат Нитченко Ганна Ростиславівна подала заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (Т.3, а.с. 187-189).

Заява мотивована тим, що при ухваленні рішення не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Враховуючи статтю 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнта.

Просила заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити. Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» витрати на правничу допомогу - 71 820,00 грн.

Враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат. Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2023 року суд стягнув з ОСОБА_2 на користь Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 19 350,00 грн. (Т.4, а.с. 19-24).

Не погоджуючись із цим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Вказує, що документи, які надав Консорціум «Військово-будівельна індустрія» не підтверджують факт понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що відповідно до витягу з рахунків-актів Адвокатського об єднання «Інвікта» за лютий 2020 року по грудень 2022 року, на який посилається відповідач занесена не правдива, штучно створена інформація а докази подані до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу – не відповідають обставинам справи та не підтверджують факт понесених судових витрат Консорціум «Військово-будівельна індустрія» (Т.4, а.с. 84-91).

Просив додаткове рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2023 року - скасувати.

З матеріалів вбачається, що призначення розгляду справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 01 березня 2023 року Закарпатським апеляційним судом відбувалось неодноразово, учасники справи кожного разу були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання.

У судове засідання 21 липня 2026 року в апеляційній інстанції учасники справи не з`явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду належним чином.

Позивач подав клопотання про розгляд справи, яка була призначена на 21 липня 2026 року без його участі. Інша сторона про причини неявки не повідомляла.

Згідно частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Окрім цього в матеріалах справи наявні заяви про відкладення розгляду справи, надіслані до Закарпатського апеляційного суду позивачем ОСОБА_1 (Т.5, а.с. 127-128, Т.5, а.с. 148-149, Т.5, а.с. 211-212).

Згідно частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів прийшла до висновків, що апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 березня 2023 року - підлягають залишенню без задоволення виходячи з таких підстав.

Судом встановлено що Шевченківським районним судом м. Києва по справі №761/2202/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації за порушення строків виплати заробітної плати 07 червня 2016 року було винесено рішення, яким на його користь була виплачена заборгованості по заробітній платі та індексації на загальну суму 130384 гривні 04 копійки (Т.1, а.с. 17-18).

Київським апеляційним судом у справі №761/36733/17 за позовом ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації частини заробітної плати у зв`язку з несвоєчасною її виплатою, відшкодування моральної шкоди постановлено постанову від 22.01.2020 зі змісту якої вбачається, що наказом від 30.11.2014 за № 30/11 ОСОБА_1 з 01.12.2014 звільнено з займаної ним посади заступника директора ДП «Укрконверс» на підставі ст. 38 КЗпП України.

Вищевказаними судовими рішеннями достеменно встановлено, що позивач, перебував на посаді голови ліквідаційної комісії консорціуму «Військово-будівельна індустрія» в період з 01.09.2014 по 01.02.2016.

Окрім цього, в позові ОСОБА_1 зазначає, що 10.02.2016 наказом Міністра оборони №69 головою вищевказаної ліквідаційної комісії призначено Прівалова Є.О.; відповідно до довідки №39 від 09.02.2016 виданої начальником відділу кадрів консорціуму «Військово-будівельна індустрія», в якій вказано, про призначення на посаду голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», яке відбулося згідно з наказу Міністра оборони України від 12.08.2014 - констатовано перебування позивача на посаді ліквідатор станом на 09.02.2016; з копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що в період з 24.10.2013 по 30.11.2014 обіймав посаду заступника директора ДП «Укрконверс» (Т.2, а.с. 129-145).

Вказані доводи не узгоджуються з наявними у справі матеріалами.

Можливість стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі з інших підстав за той самий період або частину періоду, в який позивач працював і отримував чи продовжував отримувати заробітну плату, означала б виплату подвійної або збільшеної заробітної плати, що вочевидь не узгоджується з правом.

Заявлена вимога позивача не узгоджується із положеннями ст.ст. 116, 117 КЗпП України, адже відповідні розрахунки здійснюються саме при звільненні працівника.

В матеріалах справи наявна довідка від 08.02.2016, яка підписана ТВО голови ліквідаційної комісії Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» Торгаченко О.О. та Головним бухгалтером ДГО Консорціум «Військово-будівельна індустрія» Титенко В.О., зі змісту якої видно, що за період з 01.09.2014 по 01.02.2016 середньомісячна заробітна плата (посадовий оклад) голови ліквідаційної комісії (керівника підприємства) ДГО Консорціум складає 7980 грн., а з урахуванням всіх обов`язкових утримань до бюджету та відповідних фондів 6419,11 грн., що відповідно за 17 місяців з урахуванням всіх обов`язкових утримань до бюджету та відповідних фондів складає 109124,87 грн.

Зазначено, що голова ліквідаційної комісії ОСОБА_1 за весь період перебування (з 01.09.2014 по 01.02.2016) на посаді заробітну плату не отримував, що стало причиною звернення до суду.

Шевченківським районним судом м. Києва від 07.06.2016 у справі №761/6602/16-ц ухвалено рішення, яким стягнуто зазначену суму.

Щодо додаткового рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2023 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 та статті 137 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1); за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 п. 1); для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3);

Таким чином, правова допомога, що була обумовлена відповідачем із адвокатським об`єднанням, була на стадії апеляційного розгляду справи надана фактично, зафіксована та оплачена, що підтверджується належними доказами.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, у розумінні якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (до прикладу, рішення у справі ««East/West Alliance Limited» проти України» (Case of East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23.01.2014, Заява N 19336/04, п. 268).

Такий підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу узгоджується і з позицією, до прикладу, Великої Палати Верховного Суду, сформульованою 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

За цих обставин, підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 01 березня 2023 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий

Судді