Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №314/2623/26 — Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/2623/26

Провадження № 1-кп/314/895/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Вільнянськ кримінальне провадження № 62024080100006053 від 28.08.2024 стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новофедорівки, Березанського району, Миколаївської області, громадянина України, військовослужбовця, маючого на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по особовому складу) від 11.07.2024 № 400/с, ОСОБА_3 призначено на посаду командира гранатомета 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу (станкових протитанкових гранатометів СПГ-9) роти вогневої підтримки 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 12.07.2024 №206, ОСОБА_3 вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою з 12.07.2024. Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин. Так, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 22 липня 2024 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване поблизу АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв і перебував за межами місця служби до 19 листопада 2024 року, а саме до моменту самостійного повернення до місця служби.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 28.02.2025 № 64, ОСОБА_3 , якому військова служба призупинена у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення та продовжено військову службу. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по особовому складу) від 18.07.2025 № 970/с, ОСОБА_3 призначено на посаду старшого кулеметника 3-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 18.07.2025 № 206, ОСОБА_3 вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою з 18.07.2025. Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав i законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу є відповідно до законодавства. Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин. Так, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 31 липня 2025 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване поблизу АДРЕСА_3 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному та детально підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, як вони викладені в обвинувальному акті, не оспорював їх, від дослідження в судовому засіданні доказів, що були зібрані в ході досудового розслідування, відмовився.

При встановлених обставинах, оцінивши зібрані докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного злочину в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винуватим.

Суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує:

за першим епізодом за ч.5 ст. 407 КК України, самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

за другим епізодом за ч.4 ст.408 КК України, дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, яке є тяжким і особливо тяжким злочином; дані, які характеризують обвинуваченого: раніше не судимий, є військовослужбовцем, має на утримання неповнолітню дитину, на обліку у нарколога чи психіатра не перебуває.

Обставина, яка пом`якшує покарання, щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання, встановлено не було.

У судових дебатах захисник обвинуваченого просив призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями інкримінованих статей, посилаючись на повне визнання вини, відсутність негативних наслідків, а також складні сімейні обставини, та обставини проходження військової служби.

Суд, проаналізувавши клопотання захисника, не знаходить підстав для його задоволення. Відповідно до ст. 69 КК України, призначення більш м`якого покарання можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Вчинення військовослужбовцем дезертирства (ч. 4 ст. 408 КК) під час дії воєнного стану є правопорушенням з винятково високим рівнем суспільної небезпеки, що підриває боєздатність Збройних Сил України. Наведені захистом обставини, хоч і характеризують особу обвинуваченого з позитивного боку, не зменшують суспільну небезпеку самого факту відмови від захисту Батьківщини. Тому покарання має бути призначене в межах санкцій статей.

Разом з тим, зважаючи на щире каяття та позитивні характеристики до моменту вчинення правопорушення, суд вважає за можливе призначити покарання у мінімальних межах, передбачених законом, без застосування максимальних строків ізоляції.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень остаточне покарання слід визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Час попереднього ув`язнення ОСОБА_3 підлягає зарахуванню у строк відбуття покарання. Також суд не вбачає підстав для зміни ОСОБА_3 застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк дії якого необхідно продовжити до набрання вироком законної сили.

Процесуальні витрати у справі відсутні. Питання про речові докази підлягає вирішенню судом відповідно до ч.9 ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 408 КК України.

Призначити ОСОБА_3 покарання:

за ч.5 ст. 407 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч.4 ст. 408 КК України у вигляді у вигляді 5 (п`яти) років 1 місяця позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п`яти) років 1 місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 21.04.2026, зарахувавши строк тримання під вартою в строк відбуття покарання.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_3 продовжити до набрання цим вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим в той же термін, з дня вручення його копії судового рішення.

Копії вироку негайно після його проголошення надати прокурору та обвинуваченому.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_7

31.07.2026