Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №714/1062/15-ц — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 714/1062/15-ц

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

заявник/стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

боржник: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Єфтемія С.М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання.

В обґрунтування доводів такої вказувало, що 22.08.2017 року Герцаївським РВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області було відкрито виконавче провадження 54573964 на підставі виконавчого листа №2/714/414/15, виданого 25 травня 2016 року Герцаївським районним судом Чернівецької області про стягнення боргу у сумі 320 492,82 грн з ОСОБА_1

30.01.2018 року начальником відділу Герцаївського РВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».

07.04.2025 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до ВДВС із заявою про направлення на їх адресу постанови про повернення виконавчого документу разом із оригіналом виконавчого документа.

Надалі, ВДВС повідомило стягувача про те, що виконавче провадження знищено, що підтверджується актом про вилучення виконавчих проваджень для знищення за 2018 рік від 06.05.2022 року, а також виконавець звернувся до суду про видачу дубліката виконавчого документа, за наслідком розгляду якої винесено ухвалу про задоволення такої та видачу дублікату виконавчого документа, який було направлено стягувачу 12.08.2025 року.

Провадження №22-ц/822/1482/26

У зв`язку із тим, що виконавчий документ стягувачем отримано з пропущенням строку для повторного пред`явлення та те, що 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, просило поновити строк на пред`явлення дублікату виконавчого документу до виконання.

На підставі наведеного просив заяву задовольнити.

Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2025 року заяву задоволено, поновлено ТОВ «Кредитні ініціативи» пропущений строк для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у справі №714/1062/15-ц, виданого 23.06.2025 року Герцаївським районним судом Чернівецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором.

Не погоджуючись із ухвалою суду боржник оскаржив її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Вказує, що боржник не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість по кредитному договору №1074 від 28 квітня 2007 року у розмірі 320492,82 грн та судові витрати.

Надалі, Герцаївським районним судом Чернівецької області 25 травня 2016 року видано виконавчий лист №2/714/414/15, за яким 22.08.2017 року було відкрито виконавче провадження, а 30 січня 2018 року держаним виконавцем винесено постанову про повернення виконаного документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на обставини, що унеможливили звернення до суду у період з 30.01.2018 року до 24.02.2022 року, так само як і відсутні докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення стягувача, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій і у період з 24.02.2022 року до 07.04.2025 року.

Наголошує також на тому, що стягувач, маючи вільний доступ до виконавчого провадження, ціленаправлено не цікавився виконавчим провадженням, не здійснював жодних дій щодо отримання інформації щодо дій виконавця, а твердження стягувача, що поважною причиною пропуску строку є те, що на його адресу не надходили ні копії постанов про закінчення виконавчих проваджень, ні оригінали виконавчих документів, - не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сам лише факт ненадходження зазначених документів на адресу стягувача не може бути поважною причиною для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, який становить понад вісім років.

На підставі наведеного просить ухвалу суду скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та скарги поданої до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи ухвалу щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд виходив з втрати виконавчого листа та необхідності виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу неповідомлення ОСОБА_1 про участь у розгляді справи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№2)» (заява №38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява №43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 за адресою с. Буківка Чернівецького району було направлено лист стосовно розгляду даної справи на 06.10.2025 року та вручено 30/09, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.24).

Слід враховувати, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б, від 04.03.2021 року у справі №910/6835/20).

З урахуванням того, що матеріали справи містять докази вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги з вказаного приводу є неспроможними.

Щодо розгляду заяви по суті.

З копії дублікату виконавчого листа вбачається, що такий видано Герцаївським районним судом Чернівецької області 23.06.2025 року на виконання рішення вказаного суду від 08 грудня 2015 року (а.с.6-7).

Так, з відомостей ЄДРСР вбачається, що 08 грудня 2015 року Герцаївським районним судом Чернівецької області ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість по кредитному договору №1074 від 28 квітня 2007 року на загальну суму 320 492,82 грн та судові витрати.

З відкритих відомостей АСВП та листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області від 08 квітня 2025 року №50154/58886-33-25/20.3.2 встановлено, що 22 серпня 2017 року начальником відділу Герцаївського районного ВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54573964 на підставі виконавчого листа №2/714/414/15, виданого 25 травня 2016 року Герцаївським районним судом Чернівецької області про стягнення боргу у сумі 320 492,82 грн з ОСОБА_1

30 січня 2018 року начальником відділу Герцаївського районного ВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». Крім іншого вказано, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено до виконання в строк до 30.01.2021 року.

Згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення ВДВС Герцаївського РУЮ за 2018 рік від 06 травня 2022 року встановлено, що такий складено про те, що проведено знищення проваджень, завершених у 2018 році, через закінчення строків зберігання, серед яких міститься в/лист 2/714/414/15 від 05.05.2016 року (а.с.10-11).

Матеріали справи також містять інформацію про виконавче провадження від 22.08.2025 року (а.с.14).

Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Так, в силу приписів частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду із скаргою необхідно враховувати добросовісну поведінку учасника справи та презумпцію обов`язку особи цікавитися станом своїх прав у виконавчому провадженні (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 14.12.2020 року у справі № 521/2816/15-ц).

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув.

Як визначено у частинах першій статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону № 1404-VIII (в редакції, що діяла на час повернення стягувачу виконавчого документа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до ч.5 вказаної статті, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.6 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Пунктом 5 статті 37 Закону визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, строк звернення до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа спливає з строком для пред`явлення виконавчого листа до виконання. В разі визнання неповажними причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд, відповідно, відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа.

Відповідно до ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання може бути поновлений судом за умови, якщо заявник доведе належними і допустимими доказами існування обставин, які об`єктивно перешкоджали йому вчинити процесуальну дію у встановлений законом строк.

Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що поважними є ті причини, що виникли внаслідок обставин, об`єктивно незалежних від волі зацікавленої особи, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Так, метою статті 433 ЦПК України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача.

Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

Як вже встановлено матеріалами справи 08 грудня 2015 року було ухвалено рішення про стягнення кредитної заборгованості, таке набрало законної сили 05.01.2016 року, виконавчий лист було видано 25 травня 2016 року, строк пред`явлення виконавчого листа 05.01.2019 року. 30.01.2018 року було винесена постанова про закриття виконавчого провадження, отже строк пред`явлення виконавчого листа до виконання у стягувача закінчився у січні 2021 року.

При цьому, доказів поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять.

До ВДВС стягувач звернувся тільки у квітні 2025 року (а.с.8-9), тобто через 7 років.

Суд не може безпідставно поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки це порушує гарантоване право на справедливий суд.

Внаслідок тривалої бездіяльності стягувача у даній справі, яка не була виправдана поважними причинами, стягувач не продемонстрував зацікавленості у виконанні рішення суду у примусовому порядку, тому боржник відповідно до положень ст. 433 ЦПК України з урахуванням принципу правової визначеності вправі розраховувати на те, що у такому випадку суд не має поновлювати процесуальний строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У даній справі у заявника був весь обсяг прав для того, щоб контролювати виконавчі дії та слідкувати за процесом виконання рішення суду.

Фактично, з моменту ухвалення рішення суду від грудня 2015 року, стягувач сумлінно не користувався усіма наданими правами, з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію стягувачем (юридичною особою) своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення, заявник суду не надав.

Отже, наявні підстави вважати, що заявником не доведено правомірність заявлених вимог й не доведено підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви у даній справі.

На вказане вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Щодо посилання в заяві на те, що в України введено воєнний стан, колегія суддів відмічає наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, запроваджено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан, який запроваджено в Україні 24.02.2022 року, наразі не припинено та не скасовано.

Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №2129-IX від 15.03.2022 року було доповнено розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» п. 10-2, в якому, зокрема, містилась норма про те, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Закон №2129-IX набрав чинності 26.03.2022 року.

У постанові від 15.03.2023 року у справі №260/2595/22 Верховний Суд зазначив наступне:

«Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено п.10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання».

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі №420/10415/22, від 09.11.2023 року в справі №0440/5997/18, від 19.06.2024 року в справі №278/6265/13, від 18.07.2024 року в справі №796/198/2018.

Однак враховуючи те, що строк на пред`явлення виконавчого документу до виконання збіг (сплив) за рік до 24.02.2022 року, доказів поважності причин неможливості звернутися із відповідною заявою до суду у відповідний строк, як і відсутність доказів активних дій з боку стягувача для виконання рішення суду, в якому останній є безпосередньо зацікавленим, суду не надано, отже у даному випадку були відсутні підстави для поновлення строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Будь-яких інших причин зволікання виконання рішення не зазначено і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не встановлено причин, які би не залежали від волі стягувача та дійсно створювали перешкоди або значно ускладнювали можливість пред`явлення виконавчих листів до виконання у визначений законом строк.

Апеляційний суд враховує, що згідно рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року в справі №1423/14904/2012 зазначено, що сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися, однак визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Враховуючи вищенаведене, надаючи оцінку обставинам, на які посилалося ТОВ «Кредитні ініціативи» як на причини пропуску строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, та встановивши, що такі причини є неповажними, суд апеляційної інстанції приходить висновку про відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви у відповідності до ст.376 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи зазначене, з ТВО «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оплата яких підтверджена відповідними платіжними документами (а.с.44).

Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2025 року скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», заінтересована особа: боржник ОСОБА_1 , про поновлення пропущених строків для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 532,48 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк