Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №707/1093/23 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 707/1093/23

Провадження № 22-ц/821/1260/26

Категорія: 301010400

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

секретаря - Кукушкіної А.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинковолодінням та зобов`язання ОСОБА_2 визнати межі будинковолодіння, у складі головуючого судді Суходольського О. М., повний текст рішення складено 20 квітня 2026,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Позов мотивований тим, що відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16.12.2021 у справі № 707/2608/20, рішенням Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради від 22.06.2022 № 79 1/2 житлового будинку, що належить ОСОБА_1 , було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

З моменту отримання у власність будинковолодіння та по даний час ОСОБА_2 обмежує позивача у здійсненні права власності та права користування щодо вказаного будинковолодіння, а саме перешкоджає здійснювати обслуговування капітальних споруд – металевого паркану та літнього душу (власник позивач).

Вказані обставини стали підставою для неодноразових звернень до правоохоронних органів.

Позивач неодноразово звертався до відповідачки з вимогою перенести на попереднє місце тимчасові споруди, а саме вбиральню та літній душ (власник відповідачка) та припинити здійснення самовільного будівництво об`єктів - підвалу з каміння та двох дерев`яних споруд. Вказані вимоги відповідачкою постійно ігнорувалися.

Зазначає, що відповідачка продовжує не визнавати його право власності на будинковолодіння та не виконує рішення суду від 16.12.2021, він не має можливості врегулювати спір у позасудовому порядку.

Просив усунути перешкоди в користуванні будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , шляхом знесення самовільно споруджених споруд ОСОБА_2 , власницею будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_2 визнати межі будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , згідно рішення Черкаського районного суду Черкаської області та у відповідності до схеми розташування будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Судові витрати покласти на відповідачку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 недоведені та необґрунтовані, а відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було проігноровано висновки судової будівельно-технічної експертизи.

Також судом проігноровано висновки Черкаського апеляційного суду, викладені у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 707/474/22.

Крім того, судом першої інстанції проігноровано заяву відповідачки про уточнення розміру позовних вимог у справі № 707/474/22 від 28.11.2024, а саме: «Також не заперечую проти здійснення демонтажу або перенесення будівлі вбиральні під літерою «Ж» та літнього душу літера «К», які потрапляють на частину земельної ділянки, яка передбачається для виділення ОСОБА_1 ».

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував факту відсутності підтвердження права власності на земельну ділянку за кадастровим № 7124987500:02:002:0482, шляхом надання витягу з ДРРПНМ.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року.

Вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Прийняте судом рішення відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості.

Зазначає, що скаржником в апеляційній скарзі не зазначено в чому саме полягає незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Звертає увагу суду, що станом на час ухвалення рішення ні позивач, ні відповідачка не були власниками земельної ділянки на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції

Згідно з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 16.12.2021 у справі № 707/2608/20 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема:

- виділено у власність ОСОБА_1 у житловому будинковолодінні по АДРЕСА_2 : в житловому будинку літ. «А-І» приміщення житлових кімнат № 5 площею 10,7 кв. м, № 6 площею 17,9 кв. м, ванна кімната № 7 площею 3,1 кв. м, 1/2 частина приміщення кухні площею 6,95 кв. м. Загальна площа даної частини житлового будинку становить 38,65 кв. м; льох літ. «Г»; навіс літ. «Д»; вбиральня літ. «Л»; літній душ літ. «И»; хвіртка літ. «№ 1»; хвіртка літ. «№ 4»; огорожа літ. «№ 1»; частина огорожі літ. «№ 2», свердловина літ. «№ 6»; вигрібна яма літ. «№ 5», які у додатках № 2 та № 3 до висновку судової експертизи позначені блакитним кольором.

- виділено у власність ОСОБА_2 у житловому будинковолодінні по АДРЕСА_2 : в житловому будинку літ. «А-І» приміщення житлових кімнат №3 площею 17,6 кв. м, № 4 площею 10,5 кв. м, 1/2 частина приміщення кухні № 1-2 площею 6,95 кв. м. Загальна площа частини житлового будинку становить 35,05 кв. м; в прибудові літ. «а» веранда №1 площею 8,1 кв. м; літня кухня літ. «Б»; ганок з козирком літ. «б/н»; прибудова літ. «б»; навіс літ. «Е»; вбиральня літ. «Ж»; літній душ літ. «К»; сарай літ. «В»; ворота літ. «№ 1»; свердловина літ. «№ 3»; частина огорожі літ. «№ 2», які у додатках № 2 та № 3 до висновку судової експертизи позначені зеленим кольором.

Вказане рішення набрало законної сили 24.05.2022 (т. 1 а.с. 8-11).

Рішенням Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради № 79 від 22.06.2022 присвоєно 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , поштову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.09.2022, ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок загальною площею 38,6 м2 (житловий будинок А-1, льох – Г, навіс – Д, літній душ – И, вбиральня – Л, огорода № 1, огорожа № 2 (1/2 частини), ворота № 4, вигрібна яма № 5, свердловина № 6, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13).

З витягу з Державного реєстру речових прав від 14.02.2023 вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок загальною площею 43,1 м2 (житловий будинок з прибудовою літ «А-1,а», навіс літ «Е», літній душ літ «К», вбиральня літ «Ж», літня кухня з прибудовою літ «Б, б», сарай літ «В», огорожа (1/2 частина) № 2, ворота № 1, свердловина № 3, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 14).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.03.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482 (номер запису про обтяження 42721505) містить запис: особа майно якої обтяжується: ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 15).

З висновку № 22/23/Буд за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по ухвалі Черкаського районного суду Черкаської області від 07.06.2023, вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482 наявні самовільно збудовані споруди: три тимчасові споруди з дерев`яними стінами (споруд літнього душу, споруда сараю та споруда коптильні), будівля сараю з підвалом (т. 1 а.с. 183-196).

Згідно з витягом з ЄРДР № 12022250310000765 за ч.1 ст. 362 КК України, талоном-повідомленням від 25.02.2023, довідкою про результати матеріалів (ЄО № 7354 від 25.02.2023) від 24.03.2023, талоном-повідомленням від 04.04.2023, поясненнями ОСОБА_3 від 30.07.2022, повідомленням Придніпровського відділу ДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 08.03.2023, позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо здійснення протиправних дій відносно його майна (т. 1 а.с. 17-20).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 19.11.2025 залишено без змін рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.05.2025, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 округ, про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки та її поділ – відмовлено, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Мошенська ОТГ ОСОБА_5 округ про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки та її поділ відмовлено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про поділ в натурі земельної ділянки – відмовлено (т. 1 а.с. 33-39).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 мотивував його тим, що діями відповідачки ОСОБА_2 порушуються його права, як власника 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме здійснення самовільного будівництва, здійснення протиправних дій щодо нього.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 16.12.2021 здійснено поділ житлового будинку в натурі між сторонами. Внаслідок чого позивач ОСОБА_1 є власником будинку з поштовою адресою АДРЕСА_1 , а відповідачка ОСОБА_2 – АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості щодо власника земельної ділянки з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482, на якій розташований будинок сторін, не вказані.

У постанові від 28.10.2022 у справі № 707/2608/20 Верховний Суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 грудня 2019 року № 194878829 спірний житловий будинок з прибудовами належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частки та ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частки на підставі договору дарування від 21 жовтня 2009 року № 6817.

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 611869 власником земельної ділянки з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3625 га, з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 .

У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 707/474/22 Верховний Суд встановив наступне.

Земельна ділянка, площею 0,3625 га, на АДРЕСА_3 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 7124987500:02:002:0482, предметом дарування не була.

Рішенням Тубільцівської сільської ради Черкаського району від 21 грудня 2009 року ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку на АДРЕСА_3 для ведення особистого селянського господарства по фактичному користуванню, площею 0,3625 га, в тому числі ріллі – 0,2551 га, забудованих земель 0,1074 га, з них під будівлями 0,0132 га.

13 липня 2010 року ОСОБА_3 отримав Держаний акт ЯИ № 61869 на право власності на земельну ділянку площею 0,3625 га на АДРЕСА_3 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 7124987500:02:002:0482.

Отже, саме ОСОБА_3 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що встановлено судами вищих інстанцій.

На ряду з цим, матеріали справи не містять доказів, щодо встановлення порядку користування чи визначення меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування споруд сторін за вказаною адресою.

Отже, ОСОБА_1 звернувся в суд як власник 1/2 частки будинку, проте фактично просить усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, власником якої є інша особа. Доказів того, що позивачу чинять перешкоди в користуванні саме житловим будинком матеріали справи не містять.

Доводи скаржника, що йому чиняться перешкоди, як користувачу земельної ділянки, власником суміжної земельної ділянки не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому, слід зауважити, що відповідачка у справі не є суміжним користувачем, а є користувачем тієї ж земельної ділянки, що і позивач.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував факт відсутності підтвердження права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482 не заслуговують на увагу, адже судовими рішеннями, що набрали законної сили встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124987500:02:002:0482 належить саме ОСОБА_3 , про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладеного апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко