Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №554/5983/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5983/25 Номер провадження 22-ц/814/1224/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Полтава цивільну справу за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідачі заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 червня 2022 року по 01 березня 2025 року в сумі 24766 грн 77 коп., які отримані за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім заборгованості за спожиту теплову енергію позивач також просив суд стягнути з відповідачів нарахований індекс інфляції в розмірі 2495 грн 91 коп. та 3 % річних в сумі 605 грн 04 коп. Всього просив стягнути 27867 грн 72 коп.

Позов обгрунтовано тим, що між сторонами склались правовідносини з надання послуг теплопостачання, в яких одна сторона зобов`язана надавати другій стороні послуги теплопостачання, а друга зобов`язана своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами.

В даних правовідносинах одна сторона надає другі стороні послуги з теплопостачання та постачання гарячої води, а відповідачі зазначені послуги приймають та частково оплатили.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 червня 2022 року по 01 березня 2025 року з врахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 27867 грн 72 коп. - солідарно.

В задоволенні позовних вимог до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" по 1514 грн. 00 коп. з кожного на відшкодування понесених судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3 , просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Також просила суд зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості.

В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за період з 01.12.2021 по вересень 2025 року здійснює помилкове нарахування за оплату послуг з теплопостачання.

Вказувала, що нею та відповідачами сплачуються кошти за послуги теплопостачання у повному обсязі.

Посилалась а те, що позивачем незаконно щомісячно нараховується умовно-постійний платіж у сумі 674 грн, оскільки він жодним чином не обгрунтований.

Від ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов відзив у якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

В обгрунтування відзиву зазначено, що рішення є законним та обґрунтованим, оскільки було ухвалено судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно вимог ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 березня 2007 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори, є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26, 45).

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.44).

Позивач Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" за вказаною адресою надає послуги постачання теплової енергії та послуги постачання гарячої води.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_3 (як власник житла) та ОСОБА_2 (як дієздатна особа, яка проживає та/або зареєстрована у житлі споживача) є споживачами послуг з теплопостачання, які надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарство «Полтаватеплоенерго» надає ОСОБА_3 , ОСОБА_2 послуги з теплопостачання, однак останні їх не оплачують у повному обсязі, у зв`язку із чим утворилась заборгованість.

Як підтверджується відомостями з реєстру Мачухівської територіальної громади від 09 серпня 2023 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 31).

Тому суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг теплопостачання, що надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої цієї статті обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (частина сьома статті 21 цього Закону).

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

За змістом частини першої статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформованій у справах №750/12850/16-ц від 26.09.2018, №642/2858/16 від 06.11.2019.

Правовідносини між сторонами врегульовано індивідуальним договором про надання послуг.

Індивідуальні договори, що є публічними договорами приєднання, та набули чинності з 01 грудня 2021 року, встановлюють порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води (далі - Договір), текст яких розміщений на офіційному сайті підприємства http://te.pl.ua.

Згідно пункту 5 Договору позивач взяв на себе зобов`язання надавати комунальні послуги в строки і на умовах, що визначені цим Договором. Цьому обов`язку кореспондує і обов`язок споживача оплачувати надані послуги своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування за надані позивачем послуги здійснюються у відповідності до встановлених тарифів, які:

- введені в дію з 01 листопада 2021 року рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», які були застосовані до споживачів категорії «населення» після завершення опалювального сезону 2021-2022, тобто з 01 травня 2022 року;

- введені в дію з 01 жовтня 2022 року рішенням Полтавської обласної ради від 30.09.2022 № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТЕ «Полтаватеплоенерго».

Розмір тарифу зазначається на офіційному сайті підприємства: http://te.pl.ua/tarifi/tarifi-dlya-potreb-naselennya/.

Оскільки ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» позбавлено можливості самостійно встановлювати тарифи на надані послуги, або обирати які тарифи застосовувати, а має лише застосовувати тарифи, встановлені відповідними нормативними актами, суд відхиляє посилання відповідачів у судовому засіданні на неправомірне застосування ВП «Полтаватеплоенерго» у 2022 році тарифів для розрахунку умовно-постійної частини плати, що є вдвічі більшими від тарифів, що діяли у 2021 році.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Житловим кодексом України та іншими нормативними актами.

Нормою статті 67 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.

За нормами ст. 68 ЖК України споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як передбачено п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч.1 та 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до ч.1 та 5 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» одиниця виміру обсягу спожитої споживачем гарячої води визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом.

Тарифи на комунальну послугу з постачання гарячої води, що виробляється за допомогою систем автономного опалення та/або індивідуального теплового пункту, формуються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку з урахуванням собівартості виробництва надання такої послуги, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Граничний розмір плати за абонентське обслуговування встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 808 від 21 серпня 2019 року «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг».

Згідно пункту 2 зазначеної постанови граничний розмір плати за абонентське обслуговування, визначений відповідно до цієї постанови, застосовується окремо за кожною комунальною послугою (постачання теплової енергії; постачання гарячої води; централізоване водопостачання; централізоване водовідведення; поводження з побутовими відходами) виконавцями послуг, що нараховують плату за абонентське обслуговування згідно з відповідними договорами

Плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови.

На час розгляду справи розмір плати за абонентське обслуговування нараховувалось щомісячно у фіксованому розмірі, незалежно від кількості мешканців у квартирі на кожну комунальну послугу окремо і становила:

за послугу з постачання теплової енергії:

- 20,20 грн/міс,

- 29,38 грн/міс (для будинків, що обладнані вузлами комерційного обліку);

за послугу з постачання гарячої води:

- 20,20 грн/міс,

- 22,66 грн/міс (для будинків, що обладнані вузлами комерційного обліку).

Як передбачено ст. 9 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг « Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання», ліцензіатам, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, у разі згоди органу місцевого самоврядування, на території якого провадиться зазначена ліцензована діяльність, можуть в установленому порядку встановлюватися двоставкові тарифи на теплову енергію для всіх категорій споживачів. При цьому окремо визначаються умовно-постійна та умовно-змінна частини такого тарифу.

Формування двоставкового тарифу на теплову енергію здійснюється шляхом визначення грошового виразу умовно-змінної (вартість 1 Гкал спожитої теплової енергії) та умовно-постійної (абонентська плата за 1 Гкал/год теплового навантаження) частин тарифу, застосування яких забезпечує планований річний дохід, що дорівнює сумі планованої річної повної собівартості, витрат на покриття втрат підприємств, відповідного планованого річного прибутку (за наявності), коригування витрат, які отримуються за умови застосування одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог цього Порядку.

Умовно-змінна частина двоставкового тарифу визначається як плата за 1 Гкал спожитої теплової енергії, що була відпущена з колекторів та/або надходить у теплову мережу ліцензіата, та грошовий вираз планованих витрат на виробництво теплової енергії і витрат на придбання теплової енергії, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії, розрахованих згідно з вимогами цього Порядку.

Умовно-постійна частина двоставкового тарифу визначається як абонентська плата за 1 Гкал/год теплового навантаження об`єктів теплоспоживання та грошовий вираз планованих витрат на транспортування і постачання теплової енергії, що є постійними і не змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії.

Під час формування двоставкових тарифів визначаються планована повна собівартість, витрати на покриття втрат підприємств, планований прибуток від ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (за наявності) та коригування витрат відповідно до вимог цього Порядку та здійснюється їх розподіл на умовно-змінну та умовно-постійну частини.

До умовно-змінної частини тарифу включаються витрати на виробництво теплової енергії на котельнях, які перебувають на балансі або у власності, або в користуванні ліцензіата (без урахування витрат на виробництво теплової енергії в системах автономного опалення), витрати на виробництво теплової енергії власними теплоелектроцентралями, теплоелектростанціями, атомними електростанціями, когенераційними установками та установками з використанням альтернативних джерел енергії в тарифах, встановлених органом, уповноваженим встановлювати такі тарифи, витрати на придбання теплової енергії.

До умовно-постійної частини тарифу належать витрати на транспортування та постачання теплової енергії.

Розрахунок умовно-змінної частини двоставкових тарифів на теплову енергію відбувається з урахуванням вимог пунктів 8.5-8.8 глави 8 цього Порядку.

Розрахунок умовно-постійної частини двоставкових тарифів на теплову енергію проводиться шляхом ділення суми витрат, визначених згідно з вимогами пунктів 8.10-8.13 глави 8 цього Порядку, на сумарне теплове навантаження об`єктів теплопостачання споживачів згідно з річними планами виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Застосування двоставкових тарифів на теплову енергію не звільняє ліцензіата від зобов`язань щодо ведення окремого обліку доходів і витрат за видами ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Таким чином, умовно-постійна частина плати за послугу теплопостачання є складовою частиною плати за спожиту послугу теплопостачання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання, що виникло між сторонами, є грошовим. Тому на вимогу позивача відповідачі зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Доводи апеляційної скарги про незаконність нарахувань та умовно-постійну частину тарифу не заслуговують на увагу.

Судом правильно враховано, що нарахування за надані послуги здійснювалися підприємством у відповідності до тарифів, введених у дію рішеннями уповноваженого органу місцевого самоврядування Полтавської обласної ради, які є чинними та обов`язковими для застосування до споживачів категорії населення.

ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» позбавлене можливості самостійно встановлювати або змінювати тарифи на надані послуги, а зобов`язане застосовувати тарифи, встановлені уповноваженими органами.

Факт відсутності окремого підписаного паперового договору між споживачем та підприємством не звільняє споживача від обов`язку оплачувати фактично надані послуги за затвердженими тарифами.

Колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок заборгованості за період з 01 червня 2022 року по 01 березня 2025 року судом перевірено та визнано правильним.

Правомірним є і стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Що стосується вимоги апеляційної скарги про зобов`язання позивача здійснити перерахунок заборгованості, колегія суддів зазначає таке.

Оскільки судом встановлено правомірність та обґрунтованість нарахувань заборгованості за послуги теплопостачання, виконаних ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відповідно до чинних тарифів, правові підстави для задоволення вимоги про зобов`язання позивача здійснити перерахунок відсутні.

Суд не вбачає порушень у порядку нарахування плати підприємством, у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини вимог апеляційної скарги також слід відмовити.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначена вимога є окремою позовною вимогою. Відповідач не зверталась до суду першої інстанції із зустрічними позовними вимогами, а тому у апеляційного суду відсутні повноваження для перегляду такої вимги.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином, оцінив зібрані у справі докази у їх сукупності, правильно встановив характер правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий суддя Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль