Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №191/1243/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5900/26 Справа № 191/1243/25 Суддя у 1-й інстанції - Форощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року задоволено частково його апеляційну скаргу, яка була подана ним ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року було скасовано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 154 676,00 грн., з яких: 141 894,00 грн. - сума основного боргу; 12 782,00 грн. - 3 % річних та судовий збір в розмірі 1 546, 76 грн.

За вказаних обставин у відповідача, починаючи з 23 листопада 2017 року виникло перед позивачем грошове зобов`язання у загальному розмірі 154 676,00 грн.

Після набрання законної сили рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року позивач 23 квітня 2018 року отримав у суді відповідні виконавчі листи і подав їх до Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

22 травня 2018 року державним виконавцем Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ Дніпропетровській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56427098 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів в розмірі 154 676,00 грн.

На даний час виконавче провадження здійснюється Синельниківським відділом державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

27 жовтня 2021 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області були задоволені позовні вимоги позивача і з відповідача стягнуто втрати від інфляції в розмірі 20142,48 грн. та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 9164,40 грн. за час прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за період з 22 травня 2018 року по 31 березня 2021 року. Вказане рішення набрало законної сили 02 грудня 2021 року.

У період часу з 23 листопада 2017 року до 31 березня 2021 року включно ОСОБА_1 частково здійснила погашення свого грошового зобов`язання перед позивачем, яке виникло у неї на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року, в розмірі 35 093,05 грн.

Отже, станом на 01 квітня 2021 року розмір невиконаного відповідачем грошового зобов`язання становив 119 582,95 грн.

У подальшому в період часу з 01 квітня 2021 року до 18 грудня 2025 року включно з рахунку органу ДВС, відкритого позивачу в АТ КБ «Приватбанк», надходили стягнуті з ОСОБА_1 грошові кошти в таких розмірах (без урахування банківських комісій):14.04.2021 р. в розмірі 966,08 грн.,28.04.2021 р. в розмірі 321,64 грн.,07.05.2021 р. в розмірі 854,08 грн.,03.06.2021 р. в розмірі 918,39 грн.,03.06.2021 р. в розмірі 299,16 грн.,05.07.2021 р. в розмірі 321,64 грн.,05.07.2021 р. в розмірі 1009,52 грн.,21.07.2021 р. в розмірі 360,91 грн.,06.08.2021 р. в розмірі 638,06 грн.,28.08.2021 р. в розмірі 337,09 грн.,06.09.2021 р. в розмірі 975,68 грн., 23.09.2021 р. в розмірі 337,09 грн.,01.10.2021 р. в розмірі 967,78 грн.,27.10.2021 р. в розмірі 337,09 грн.,04.11.2021 р. в розмірі 987,38 грн.,25.11.2021 р. в розмірі 337,09 грн.,25.11.2021 р. в розмірі 7318,18 грн.,14.12.2021 р. в розмірі 1006,02 грн.,16.12.2021 р. в розмірі 351,64 грн.,11.01.2022 р. в розмірі 1015,55 грн.,18.01.2022 р. в розмірі 53,20 грн.,25.01.2022 р. в розмірі 400,00 грн., 01.02.2022 р. в розмірі 1064,11 грн.,17.02.2022 р. в розмірі 400,00 грн.,09.08.2022 р. в розмірі 4034,73 грн.,04.10.2022 р. в розмірі 2125,28 грн.,24.11.2022 р. в розмірі 4393,62 грн.,24.11.2022 р. в розмірі 1228,86 грн.,30.11.2022 р. в розмірі 1245,24 грн.,14.01.2023 р. в розмірі 10779,72 грн.,01.02.2023 р. в розмірі 1225,84 грн.,28.03.2023 р. в розмірі 1223,47 грн., 20.04.2023 р. в розмірі 1230,67 грн.,10.05.2023 р. в розмірі 1299,52 грн.,01.06.2023 р. в розмірі 1869,61 грн.,04.07.2023 р. в розмірі 1273,04 грн.,03.08.2023 р. в розмірі 1237,17 грн.,05.09.2023 р. в розмірі 1162,07 грн.,12.10.2023 р. в розмірі 9375,00 грн.,31.10.2023 р. в розмірі 10062,50 грн.,25.09.2024 р. в розмірі 11437,50 грн.,14.10.2024 р. в розмірі 12276,25 грн., а всього за період з 01 квітня 2021 року до 18 лютого 2025 року стягнуто 99057,47 грн.

У період часу з 01 квітня 2021 року до 31 січня 2025 року індекс інфляції становив:з 01.04.2021 року до 31.12.2021 року – 105,7 %;з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року – 126,6 %;з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року – 105,1 %;з 01.01.2024 року до 31.12.2024 року – 112,0 %;з 01.01.2025 року до 31.01.2025 року – 101,2 %.

Вказав, що за вказаних обставин належить відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 на його користь втрати від інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 33 323,14 грн.

Також належить відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 на його користь три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (за період часу з 01 квітня 2021 року до 18 лютого 2025 року включно) у загальному розмірі 6 856,40 грн.

У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь втрати від інфляції за період з 01 квітня 2021 року до 31 січня 2025 року у загальному розмірі 33323,14 грн. та 3% річних від простроченої суми за період з 01 квітня 2021 року до 18 лютого 2025 року у загальному розмірі 6856,40 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року позовні вимоги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , інфляційні втрати за період з 01 квітня 2021 року до 31 січня 2025 року в розмірі 33323 (тридцять три тисячі триста двадцять три) грн. 14 коп. та три відсотки річних від простроченої суми за період з 01 квітня 2021 року до 18 лютого 2025 року в розмірі 6856 (шість тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. 40 коп. за час прострочення виконання грошового зобов`язання, визначеного рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року у цивільній справі №191/5436/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що відповідно до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 154 676,00 грн., з яких: 141 894,00 грн. - сума основного боргу, 12782,00 грн. -3% річних, а також судовий збір в розмірі 1 546,76 грн. Рішення набрало законної сили 23 листопада 2017 року.

Із матеріалів виконавчого провадження ВП №56427098 вбачається, що виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів заборгованості за договором позики був пред`явлений до виконання 22 травня 2018 року та постановою державного виконавця Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ Дніпропетровській області від 22 травня 2018 року відкрито виконавче провадження №56427098 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів у розмірі 154 676,00 грн.

13 березня 2019 року державним виконавцем Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області було винесено постанову про закінчення виконавчої провадження №56427344 про стягнення коштів судового збору в розмірі 1546,76 грн., на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

27 жовтня 2021 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області були задоволені позовні вимоги позивача і з відповідача стягнуто втрати від інфляції в розмірі 20 142,48 грн. та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 9 164,40 грн. за час прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за період з 22 травня 2018 року по 31 березня 2021 року. Вказане рішення набрало законної сили 02 грудня 2021 року.

У період часу з 23 листопада 2017 року до 31 березня 2021 року включно ОСОБА_1 частково здійснила погашення свого грошового зобов`язання перед позивачем, яке виникло у неї на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року, в розмірі 35 093,05 грн.

Отже, станом на 01 квітня 2021 року розмір невиконаного відповідачем грошового зобов`язання становив 119 582,95 грн.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судових рішень про стягнення грошових коштів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження, і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Судом встановлено, що станом на 14 квітня 2021 року розмір заборгованості у відповідача становив 119 582,95 грн.

У період часу з 01 квітня 2021 року до 18 грудня 2025 року включно з рахунку органу ДВС, відкритого позивачу в АТ КБ «Приватбанк», надходили стягнуті з ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 99 057,47 грн. (у 2021 році стягнуто 18 644,52 грн., у 2022 році – 15 960,59 грн., у 2023 році – 40 738,61 грн., у 2024 році – 23 713,75 грн.).

У період часу з 01 квітня 2021 року до 31 січня 2025 року індекс інфляції становив: у 2021 році – 105,7 %, у 2022 році – 126,6 %, у 2023 році – 105,1 %, у 2024 році – 112,0 %, у 2025 році – 101,2 %.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що підлягає стягненню на підставі ч.2 ст.625 ЦК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 втрати від інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 33323,14 грн., виходячи з такого розрахунку:

за 2021 рік

119582,95 грн. – 18644,52 грн. = 100 938,43 грн.

100938,43 грн. * 105,7% / 100 % - 100938,43 грн. = 5753,49 грн.

за 2022 рік

100938,43 грн. – 15960,59 грн. = 84 977,84 грн.

84977,84 грн. * 126,6 % / 100 % - 84977,84 грн. = 22 604,10 грн.

за 2023 рік

84977,84 грн. – 40738,61 грн. = 44 239,23 грн.

44239,23 грн. * 105,1 % / 100 % - 44239,23 грн. = 2 256,20 грн.

за 2024 рік

44239,23 грн. – 23713,75 грн. = 20 525,48 грн.

20525,48 грн. * 112,0 % / 100 % - 20525,48 грн. = 2 463,05 грн.

за січень 2025 року

20525,48 грн. * 101,2 % / 100 % - 20525,48 грн. = 246,30 грн.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат за період з 01 квітня 2021 року до 31 січня 2025 року становить 33 323,14 грн.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що грошове зобов`язання відповідача було визначено не в національній, а в іноземній валюті – доларах США, у зв`язку з чим індексація у даному випадку застосуванню не підлягає, зважаючи на наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц (провадження N 14-241цс19) та N 646/14523/15-ц (провадження N 14-591цс18).

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі N 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі N 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі N 6-284цс17).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) зазначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі N 520/16692/16-ц вказано, що: "відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти".

Аналізуючи наведені норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов`язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов`язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.

У справі, яка переглядається, боржник отримав позику в іноземній валюті - доларах США.

Тобто предметом укладеного між сторонами договору позики є іноземна валюта, яку відповідач зобов`язався повернути позивачу.

Водночас заборгованість за договором позики, на підставі рішення суду, ухваленого за позовом ОСОБА_2 , який пред`явив позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , стягнута з боржника в гривнях без застосування валютної прив`язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.

Ураховуючи наведене, позивач, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом, у пред`явленому ним позові, у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з відповідача у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов`язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 у справі N 340/385/17. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі N 310/7482/17, від 19 травня 2022 року у справі N 127/17882/15-ц, від 08 грудня 2022 року у справі N 921/542/20, від 26 квітня 2023 року у справі N 462/109/21.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що стягнення відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання за період часу з 01 квітня 2021 року до 18 лютого 2025 року у загальному розмірі 6856,40 грн., виходячи з такого розрахунку:

100938,43 грн. * 3 % / 100 % / 365 днів * 275 днів = 2281,48 грн.

84977,84 грн. * 3 % / 100 % = 2549,33 грн.

44239,23 грн. * 3 % / 100 % = 1327,17 грн.

20525,48 грн. * 3 % / 100 % = 615,76 грн.

20525,48 грн. * 3 % / 100 % / 365 днів * 49 днів = 82,66 грн.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивача за період з 01 квітня 2021 року по 18 лютого 2022 року заявлені з пропуском строку позовної давності, що узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Дійсно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право кредитора на звернення до суду з вимогами, передбаченими статтею 625 ЦК України, виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його припинення та обмежується останніми трьома роками, що передували зверненню до суду.

Разом із тим зазначений правовий висновок підлягає застосуванню з урахуванням подальших змін законодавства щодо перебігу позовної давності.

Так, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257–259 ЦК України, також продовжуються на строк його дії.

Оскільки позов у цій справі подано 19 лютого 2025 року, тобто під час дії воєнного стану, а спірний період припадає також на час дії законодавчо встановленого карантину, підстав для висновку про сплив позовної давності щодо вимог за період з 01 квітня 2021 року по 18 лютого 2022 року немає.

За таких обставин заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, а відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко