Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №216/4519/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6944/26 Справа № 216/4519/25 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/4519/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Тішунін Олександр Анатолійович, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року,яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення порядку участі у вихованні дітей, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони мають спільних дітей: доньок – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На даний час позивач проживає у м. Києві, де й працює.

Стосунки з відповідачем з 2024 року повністю зіпсувалися.

14 лютого 2025 рок малолітні діти позивача разом з чоловіком вийшли з дому у м. Києві та додому не повернулись.

Наразі позивачці стало відомо, що діти разом з батьком виїхали за межі України.

Відповідач по справі - батько дітей чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми, без дозволу позивача вивіз дітей за кордон, на зв`язок не виходить, забороняє спілкуватися з дітьми.

Проте, позивач бажає спілкуватися з дітьми.

Оскільки діями відповідача порушуються батьківські права позивача, позивач просила суд усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначивши порядок участі у вихованні дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку наживо кожного дня з 19:00 год протягом 30 хв. до повернення дітей в Україну.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні з дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановивши порядок участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, шляхом щоденного спілкування дітей з матір`ю у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19 год. 00 хв., протягом 30 хв.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Тішунін О.А., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що після початку військової агресії з боку російської федерації в сім`ї позивачки та відповідача неодноразово обговорювалось питання стосовно забезпечення безпеки їх малолітніх дітей. Відповідач неодноразово пропонував дружині, позивачці, виїхати всією сім`єю за кордон з метою збереження життя та здоров`я дітей. В подальшому сторони дійшли згоди про виїзд за кордон їх спільних дітей разом із батьком (відповідачем), а позивачка залишилась на території України у зв`язку з необхідністю навчання за фахом психологія. Після виїзду відповідача з дітьми за кордон, між позивачкою та відповідачем погіршились сімейні стосунки.

Апелянт зазначає, що позивачкою не надано до суду доказів того, що відповідач вчиняє перешкоди та не дозволяє дітям спілкуватись з матір`ю.

Як свідчать матеріали справи, позивачка не зверталась одразу до органу опіки та піклування, та орган опіки не встановив, що батько перешкоджає спілкуванню матері з дітьми.

В свою чергу, відповідач створює дітям належні умови виховання, утримує дітей, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дітей, забезпечує навчання. Для розвитку дітей прикладає всі свої зусилля та можливості.

Судом не прийнято до уваги висновки клінічного психолога Кiрюха С., відповідно до яких встановлено емоційний стан дітей. Також з даних висновків вбачається, що діти постійно спілкуються з матір`ю. Згідно висновку клінічного психолога, між дітьми та позивачкою існують певні складнощі. Напруження в стосунках виникли в зв`язку зі змінами у поведінці матері по відношенню до дітей. Даний висновок підтверджує пояснення відповідача стосовно самоусунення позивачки від нормального спілкування с дітьми. Відповідно до пояснень відповідача, які не прийняті до уваги судом, напружені стосунки між матір`ю та дітьми виникли до моменту виїзду дітей за кордон, так як мати тривалий час не брала участь у вихованні дітей, перебувала в стані самореалізації та особистої терапевтичної діяльності, не забезпечувала дітей належним харчуванням, побутом. Не цікавилась як навчаються діти у навчальному закладі. Така поведінка призвела до втрати стабільного емоційного контакту між матір`ю та дітьми. Надані відповідачем докази по справі в сукупності свідчать про відсутність підстав вважати, що відповідач чинить перешкоди позивачці в спілкуванні з дітьми.

Також судом не прийнято до уваги, що діти сторін у справі вже досягли того рівня розвитку, який дозволяє їм користуватись гаджетами для спілкування із матір`ю без допомоги батька. Діти надали пояснення, що спілкування з матір`ю відбувається постійно.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене без урахування думки дітей та не в якнайкращих інтересах дітей, і як наслідок, суперечить правовим позиціям Європейського суду з прав людини, які мають враховуватися при вирішенні спорів.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - адвоката Тішуніна О.А., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду відповідає в повній мірі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони у справі з 1993 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, шлюб було зареєстровано 12 квітня 2022 року що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №180.

Перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах у сторін народилось троє дітей: доньки - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У свідоцтвах про народження батьком дітей вказаний відповідач, а позивач - матір`ю.

Позивач проживає у м. Києві, де й працює, що підтверджено договором оренди житла від 17 березня 2025 року та довідкою з місця роботи від 08 травня 2025 року.

Відповідач та діти виїхали за межі України й там проживають.

Згідно з висновком виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 29 серпня 2025 року встановлено, що відповідач, ОСОБА_2 , має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте разом з малолітніми дітьми тимчасово проживає у Королівстві Камбоджа та планує повернутися додому коли дозволить безпекова ситуація. Відповідно до письмових пояснень малолітнього ОСОБА_5 , дитина постійно спілкується з матір`ю по відеозв`язку. Малолітні діти навчаються у школі І-ІІІ ступенів №25 Шевченківського району м. Києва. Згідно з психологічними висновками КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня психіатричної допомоги» ДОР малолітня ОСОБА_10 має підвищену тривожність, емоційно переживає конфлікти між батьками та потребує уникнення суперечок між дорослими. Малолітній ОСОБА_11 усвідомлює складності стосунків між батьками, має внутрішню напругу, тривожність та потребує стабільного емоційно безпечного середовища з передбачуваними реакціями дорослих та відсутністю тиску.

Ураховуючи те, що станом на 15 липня 2025 року відповідач разом з дітьми перебуває за кордоном, зважаючи на те, що за період спільного проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з матір`ю позивач мала хороші стосунки з дітьми, беручи до уваги пропозицію комісії з питань захисту прав дитини виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити щоденне спілкування дітей з матір`ю у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19 год. 00 хв., протягом 30 хв.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позрвних вимог позивачки.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується й апеляційний суд.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Мати, яка проживає окремо від дитини, зобов`язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до матері, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Отже, визначаючи спосіб участі матері у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23), від 27 лютого 2024 року у справі № 295/12894/20 (провадження № 61-1143св24).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи встановлено, що сторони у справі з 1993 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, шлюб було зареєстровано 12 квітня 2022 року що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №180.

Перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах у сторін народилось троє дітей: доньки - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У свідоцтвах про народження батьком дітей вказаний відповідач, а позивач - матір`ю.

Сторонами не заперечується, що відповідач по справі, разом з малолітніми дітьми, тимчасово проживають у Королівстві Камбоджа, що унеможливлює спілкування матері – позивачки у справі з дітьми.

Позивачка в поданій нею позовній заяві посилається на те, що батько дітей чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Колегія суддів зауважує, що мати, яка проживає окремо від своєх дітей, очевидно має право на особисте спілкування з ними, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей. Відновлення відносин та емоційного контакту дітей з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дітей від зустрічей з матір`ю.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 750/5674/24.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено негативного впливу матері на дітей під час їх спілкування, та не наведено обставин, які б могли вказували на дії матері, які шкодять нормальному розвитку дітей. Жодних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про наявність перешкод чи обмежень для спілкування маетрі з дітьми у визначений судом порядок, судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідач не чинить позивачці перешкод у спілкуванні з дітьми, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивачки, оскільки спростовуються наявністю даного спору.

Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивачки доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не зверталась одразу до органу опіки та піклування, та орган опіки не встановив, що батько перешкоджає спілкуванню матері з дітьми, оскільки в матеріалах справи міститься висновок виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 29 серпня 2025 року.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що відповідач створює дітям належні умови виховання, утримує дітей, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дітей, забезпечує навчання, для розвитку дітей прикладає всі свої зусилля та можливості, не можуть бути належною правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог матері дітей про встановлення порядку участі у вихованні дітей та встановлення порядку спілкування з ними.

Щодо посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на висновки клінічного психолога ОСОБА_12 , колегія суддів зазначає, що з вказаного висновку не вбачається перешкод у спілкуванні позивачки з дітьми та, як наслідок, будь якого негативного впливу на нормальний розвиток дітей.

Колегя суддів вважає, що задовольняючи позов та визначаючи спосіб участі матері у вихованні дітей, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дітьми та участь у їх вихованні, активне бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми, виходив з того, що встановлений спосіб участі матері у спілкуванні та вихованні дітей не зашкодить їм, а навпаки дозволить максимально повно урахувати інтереси дітей, повністю відповідатиме їх можливостям у повній мірі сприймати піклування кожного з батьків про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток, сприятиме налагодженню зв`язку з матір`ю, що має ключове значення у розгляді цього спору.

При цьому колегія суддів вважає ща необхідне зауважити, що з урахуванням вікових змін дітей, її розвитку та потреб, сторони не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом порядок спілкування матері з дітьми, що буде відповідати їх інтересам.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Тішунін Олександр Анатолійович, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: