Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №216/6015/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5745/26 Справа № 216/6015/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/6015/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко О.П.

сторони:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2026 року,яке ухвалено суддею Сіденком С.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 , який був військовослужбовцем, приймав участь у військових діях з захисту Батьківщини у період повномасштабного вторгнення в Україну та загинув під час виконання бойового завдання. Сповіщенням сім`ї №10/5680, що брат заявниці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , снайпер (2 категорії) відділення снайперів взводу снайперів проти снайперів військової частини НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання зі захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі бойових дій біля населеного пункту Ямпіль Донецької області, загинув.

На підставі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 вересня 2016 року матір заявниці та загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , було позбавлена батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дане рішення було ухвалено у зв`язку з тим, що захворювання матері стало загрозою для життя та здоров`я дітей.

З 08 грудня 2015 року брат заявниці ОСОБА_3 перебував в комунальному закладі «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки», в свою чергу заявниця ОСОБА_1 перебувала в дитячому центрі «Добрий Самарянин».

Увесь час ОСОБА_1 отримувала допомогу від брата і перебувала на його грошовому утриманні як до, так і під час повномасштабного вторгнення.

Заявниця зазначала, що у неї немає чоловіка, вона має малолітню дочку, загиблий брат ОСОБА_3 мешкав разом з ними, допомагав матеріально їй та її дитині, адже, крім соціальної допомоги на дітей, у заявниці не було доходу. Весь період її перебування на забезпечені брата, він зі своєї сторони надавав матеріальну допомогу виключно в готівковій формі. Регулярна фінансова підтримка з його боку забезпечувала основні потреби заявниці в харчуванні, оплаті комунальних послух в оренді житла та на інші повсякденні потреби. Банківські перекази або інші документальні форми передачі коштів не використовувалися, оскільки вся допомога надавалась особисто у готівковій формі. Таким чином фінансова допомога брата була для заявниці постійним і єдиним джерелом для існування.

Відповідно до довідки фактичного місця проживання ОСОБА_1 проживала разом з братом ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .

В зв`язку із загибеллю брата - військовослужбовця ОСОБА_3 , заявниця, як єдиний член сім`ї загиблого, має право на отримання та виплату одноразової грошової допомоги на підставі Наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року «Про затвердження Порядку і умов визначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період воєнного стану».

На підставі наведено вище ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування її на утриманні свого рідного брата ОСОБА_3 , який загинув під час бойових дій біля населеного пункту Ямпіль Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2026 року зяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт, перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по повному та систематичному утриманні рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання. Судові витрати покладено на заявника ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявником у справі не надано жодного доказу щодо її проживання однією сім`єю з братом, наявності спільного побуту, взаємних прав та обов`язків та перебування на утриманні. Доказом підтвердження факту перебування на утриманні є показання свідків. Але показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту, про що неодноразово зазначалося у постановах Верховного Суду. Отже, із врахуванням наявних у матеріалах справи доказів відсутні підстави для висновку, що матеріальна допомога загиблого брата була постійним і основним джерелом засобів до існування заявника.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Міністерства оборони України - Матвієнко Г.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, заявницю ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, заінтересовану особу ОСОБА_2 , який надав пояснення у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження заявниці ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 29 листопада 2011 року, свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_3 від 29 липня 2011 року.

З копії свідоцтв про народження серія НОМЕР_2 від 29 листопада 2011 року та серія НОМЕР_3 від 29 листопада 2011 року, слідує, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказані - батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_4 .

Отже, заявниця ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_3 є рідними сестрою та братом.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 вересня 2016 року ОСОБА_4 , було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з сповіщення сім`ї № 2910/5680 від 27 червня 2025 року повідомлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 п. Ямпіль Донецької області.

Смерть ОСОБА_3 підтверджується копіює свідоцтва про смерть виданого Центрально міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №378, свідоцтво серії НОМЕР_4 .

Відповідно до довідки фактичного місця проживання ОСОБА_1 проживала разом з братом ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені у судовому засіданні докази вказують на те, що допомога, яка надавалась ОСОБА_1 її братом ОСОБА_3 за життя, була для неї постійним і основним засобом для існування, між ними існував тісний родинний та сімейний зв`язок, вони були пов`язані спільним побутом, ОСОБА_1 фінансово залежала від брата та була на його утриманні до дня його загибелі. Доходи ОСОБА_3 до дня його смерті були основним доходом його, які забезпечували повсякденні життєві потреби на достатньому рівні, в тому числі потреби ОСОБА_1 .

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто, виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім`єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1 8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, що під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім`ї військовослужбовця можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Крім того Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Відповідний висновок міститься у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-й.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Пунктом 2 Постанови № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у п. 1 цієї постанови (тобто, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених уст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Так, за загальним правилом судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії, відшкодування шкоди чи отримання грошової допомоги тощо. Факт перебування особи на утриманні померлого має місце за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю (заявнику), була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Наведений вище правовий висновок та аналогічні йому викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №210/2422/16 ц, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі №210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі №592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі №584/1166/15-ц.

У свою чергу, нормою ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону (тобто зокрема у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби), право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5, роз`яснив, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 , який був військовослужбовцем, приймав участь у військових діях з захисту Батьківщини у період повномасштабного вторгнення в Україну та загинув під час виконання бойового завдання.

Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується сповіщенням сім`ї №10/5680, про те що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , снайпер (2 категорії) відділення снайперів взводу снайперів проти снайперів військової частини НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання зі захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі бойових дій біля населеного пункту Ямпіль Донецької області, загинув.

Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні брата заявниця посилалась на те, що увесь час вона отримувала допомогу від брата і перебувала на його грошовому утриманні як до, так і під час повномасштабного вторгнення.

Заявниця зазначала, що у неї немає чоловіка, вона має малолітню дочку, загиблий брат ОСОБА_3 мешкав разом з ними, допомагав матеріально їй та її дитині, адже, крім соціальної допомоги на дітей, у заявниці не було доходу. Весь період її перебування на забезпечені брата, він зі своєї сторони надавав матеріальну допомогу виключно в готівковій формі. Регулярна фінансова підтримка з його боку забезпечувала основні потреби заявниці в харчуванні, оплаті комунальних послух в оренді житла та на інші повсякденні потреби. Банківські перекази або інші документальні форми передачі коштів не використовувалися, оскільки вся допомога надавалась особисто у готівковій формі та була для заявниці постійним і єдиним джерелом для існування.

Разом з тим, у даній справі заявницею доказів постійного проживання разом з загиблим братом і ведення з ним спільного господарства суду не надано, як і доказів перебування на його повному утриманні, доказів надання будь-якої матеріальної допомоги, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Доводи заявниці про те, що ОСОБА_3 постійно мешкав разом з нею та її родиною, окрім пояснень свідків, не підтвердженні належними на допустимими доказами у справі, в той час як покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення фактів, зокрема перебування особи на утриманні іншої особи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.

Доводи про те, що заявниця сама виховує дитину і через це перебуває у складному матеріальному становищі, оцінюються судом критично, оскільки навіть за наявності вказаних обставин, вирішальним є доведеність того, що матеріальні потреби заявниці та її дитини покривалися переважно та систематично саме за рахунок допомоги брата. Натомість матеріали справи не містять доказів того, що брат надавав заявниці будь-яку матеральну допомогу, доказів про те, що заявниця була позбавлена можливості забезпечувати свої базові потреби.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення ОСОБА_3 систематичного матеріального забезпечення заявниці, наприклад, у вигляді опалти комунальних послуг, придбання продуктів харчування, предметів першої необхідності чи інших витрат, які б свідчили про виконання ним обов`язку щодо її утримання.

Також, матеріали справи не містять документів, що свідчили б про надання заявниці грошових коштів чи іншої матеріальної допомоги, зокрема банківських документів, поштових переказів, виписок з рахунків, листування, повідомлень або інших доказів, які б у своїй сукупності підтверджували постійний характер такої допомоги та давали підстави для висновку, що вона була основним джерелом засобів до існування заявниці.

Наведені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні докази самі по собі не є достатніми для встановлення юридичного факту, про який просить заявниця, оскільки мають лише допоміжний характер і не підтверджують у сукупності наявність передбачених законом умов перебування на утриманні.

Отже, надані заявницею докази не є безспірним підтвердженням перебування її на утриманні ОСОБА_3 та надання ним матеріальної допомоги, яка була для заявниці постійним і основним джерелом засобів для існування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є слушними, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України).

З огляду на викладене, відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, але у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються.

Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 263/1265/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/21, постанова ОП КЦС від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22.

За таких обставин, судові витрати, понесені Міністерством оборони України при поданні апеляційної скарги, слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України- задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2026 рокускасувати та ухвалити нове рішння у справі про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: