Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №579/2137/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м.Суми

Справа №579/2137/25

Номер провадження 22-ц/816/1962/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Нестеренка М. В.

за участі секретаря судового засідання Овчаренко М.В.,

представника позивачки Наталич Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2026 року, ухваленого у складі судді Придатка В.М. у місті Кролевець Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Кролевецька міська рада Сумської області,

про усунення порушень будівельних, санітарних норм та зобов`язання вчинити дії

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У вересні 2025 року адвокат Наталич Ганна Вікторівна в інтересах ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, який мотивований тим, що позивачка є власницею нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 5922610100:01:007:0006 за тією ж адресою. Поряд з належною позивачці на праві власності нежитловою будівлею знаходиться будівля за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 .

Після придбання указаного нежитлового приміщення відповідачкою було самостійно змонтовано навіс між стінами буд. 4А. та 4Б. Крім того, власником магазину буд. 4Б побудовано вигрібну яму, відстань від якої до стіни будівлі магазину буд.4А становить 0,7 м. Жодних дозвільних документів на спорудження даного об`єкта відповідачка не отримувала та не оформлювала. Виконані будівельні роботи по навісу та вигрібній ямі не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та санітарних норм.

Ураховуючи, що в добровільному порядку відповідачка привести у відповідність будівельні та санітарні норми відмовляється, позивачка змушена звернутися до суду з указаним позовом.

Посилаючись на указані обставини, просить зобов`язати відповідачку привести у відповідність будівельні та санітарні норми на території між нежитловими приміщеннями (між буд. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , а саме демонтувати самостійно побудований навіс між будівлями та засипати вигрібну яму споруджену на земельній ділянці, що знаходиться між нежитловими приміщеннями (між буд. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) по АДРЕСА_4 .

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_4 знести самовільно збудований навіс та засипати вигрібну яму, які споруджені на земельній ділянці, що знаходиться між нежитловими приміщеннями № 4А та АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірний навіс та вигрібна яма, які побудовані на земельній ділянці відповідачки, зведені з порушенням державних будівельних, санітарних та протипожежних норм відносно належного позивачці нежитлового приміщення, чим суттєво порушуються права позивачки, які підлягають судовому захисту. З огляду на зазначене суд виснував, що позивачкою доведено порушення її права користування земельною ділянкою збудованими господарськими спорудами, які розташовані на суміжній земельній ділянці.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

20.03.2026 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить Сумський апеляційний суд скасувати рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що навіс не є капітальною спорудою, не створює перешкод у користуванні позивачкою власністю, побудований багато років тому і жодних претензій щодо нього не надходило. Сам факт незгоди позивачки з існуванням навісу не є достатньою підставою для його демонтажу. Вимога про демонтаж є крайнім непропорційним заходом, який не відповідає принципу співмірності втручання у право власності. Вигрібна яма існує більше 20 років, розташована з дотриманням мінімально допустимих відстаней, не створює загрози життю, здоров`ю чи довкіллю, знаходиться на непрохідній території, вільній доступ до неї відсутній. До позову не додано жодного висновку компетентного органу, який підтвердив би порушення санітарних норм або необхідність її засипання. Матеріали справи не містять доказів того, що навіс та вигрібна яма завдають позивачці відповідних незручностей. Вони побудовані попереднім власником. Крім того, вони не розташовані на її земельній ділянці чи на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності позивачці. Зазначає, що вона не є власницею цих споруд.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка відзив на апеляційну скаргу не подала, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Поданий адвокатом Наталич Г.В. відзив на апеляційну скаргу ухвалою апеляційного суду від 24.06.2026 року повернутий без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Позивачка ОСОБА_3 є власницею нежитлової будівлі за АДРЕСА_1 та земельної ділянки за АДРЕСА_2 за цією ж адресою площею 0,0072 з кадастровим номером 5922610100:01:007:0006 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с. 8-11).

Відповідачка ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки загальною площею 0,0576 га за адресою: АДРЕСА_4 з кадастровим номером 5922610100:01:007:0101 з цільовим призначенням – для комерційного використання (а.с. 55-58). На вказаній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля (магазин) – буд. 4Б.

Між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що належить відповідачці знаходяться спірний навіс та вигрібна яма, що не заперечується відповідачкою та підтверджується схемою розміщення будівель відносно меж земельних ділянок (а.с.58).

Згідно з висновком будівельно-технічного дослідження № 11/25 від 20.07.2025, складеного експертом Меншун О.І. виконані будівельні роботи по навісу та вигрібній ямі між нежитловими будівлями (магазину) буд. АДРЕСА_2 та буд. АДРЕСА_3 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , не відповідають вимогам нормативно-правовим актам у галузі будівництва (а.с.13-17)

За результатами візуально-інструментального огляду нежитлових будівль виявлено, що навіс вмонтований між стінами будівлі №4А та будівлі АДРЕСА_3 з асбестоцементного листа розміром 1,70 м х 2,40 м та перекритий асбестоцементним листом. Відповідно до Таблиці 10.2 ДБН В2.2-9:2018 (громадські будинки і споруди) Правила пожежної безпеки забороняють перекривати навісами проходи, які потрібні для евакуації людей або доступу пожежної техніки.

Вигрібна яма побудована на відстані від стіни будівлі магазину №4А до вигрібної ями становить 0,7 м. Згідно робочого проекту, розробленого Кролевецьким проектно-виробничим архітектурно-планувальним підприємством, не передбачено будівництво інженерних мереж водопостачання та водовідведення, архівний номер 05-03 2005 (розділ 6 зовнішні інженерні мережі).

Відповідно до пункту 2.24 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 р. №145 відведення стічних вод, що утворилися в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар`єрної і дренажної води), повинно здійснюватись централізованою системою водовідведення. У разі відсутності інженерних мереж міської (селищної, сільської) каналізації або розташування об`єктів на відстані не менше ніж 500 м від найближчого колектора стічних вод необхідно передбачати каналізування об`єктів на локальні очисні споруди, при цьому перевагу слід віддавати ґрунтовим методам біологічного очищення стічних вод.

Обладнання внутрішньобудинкової каналізації та каналізування об`єктів з відведенням стічних вод у вигрібні ями забороняється.

Позивачка зверталася до виконавчого комітету Кролевецької міської ради Конотопського району Сумської області стосовно перевірки порушення будівельних норм, з приводу чого отримала відповідь за № 01-30/3695 від 19.09.2024, про те, що на період воєнного стану призупинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного нагляду (а.с. 7).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачу у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 701/638/22 (провадження № 61-9185св23).

Вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України:

а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;

б) якщо така забудова порушує права інших осіб;

в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим;

г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є:

істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб;

неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , виходив з того, що спірний навіс та вигрібна яма, які побудовані на земельній ділянці відповідачки, зведені з порушенням державних будівельних, санітарних та протипожежних норм відносно належного позивачці нежитлового приміщення, чим суттєво порушуються її права, які підлягають судовому захисту.

За установлених обставин справи, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків зважаючи на такі мотиви.

Доводи апеляційної скарги про те, що навіс не є капітальною спорудою, не заслуговують на увагу.

Предметом доказування у цій справі є не встановлення капітального чи тимчасового характеру споруди, а з`ясування того, чи порушує її розміщення права власника суміжної земельної ділянки та чи відповідає вона вимогам будівельних, санітарних і протипожежних норм.

Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження № 11/25 від 20 липня 2025 року навіс змонтований між двома нежитловими будівлями з порушенням вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва. Експертом Меншун О.І. установлено, що навіс перекриває простір між будівлями, який відповідно до вимог пожежної безпеки повинен забезпечувати можливість евакуації людей та доступ пожежної техніки, що є порушенням вимог Таблиці 10.2 ДБН В2.2-9:2018 (громадські будинки і споруди) .

Під час роз`яснення висновку будівельно-технічного дослідження в ході апеляційного розгляду справи судовий експерт ОСОБА_5 вказала, що усунути вказане порушення пожежних норм іншим шляхом, ніж шляхом демонтажу навісу для забезпечення проходу між будівлями неможливо.

Посилання апелянта на тривале існування навісу та відсутність раніше претензій не впливає на правильність рішення суду.

Тривалість існування порушення сама по собі не легалізує об`єкт, зведений із порушенням вимог закону, та не припиняє права власника суміжної земельної ділянки вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном.

Право на пред`явлення негаторного позову існує доти, доки триває порушення права власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що демонтаж є непропорційним втручанням у право власності відповідачки, також відхиляються апеляційним судом.

Принцип пропорційності дійсно підлягає застосуванню під час вирішення спорів щодо знесення самочинного будівництва.

Разом із тим суд першої інстанції встановив, що навіс споруджений із порушенням обов`язкових вимог пожежної безпеки та будівельних норм, а також створює перешкоди у користуванні суміжною нерухомістю, яка належить позивачці.

За таких обставин захист права власності позивачки та усунення триваючого порушення є легітимною метою втручання у право відповідачки, а обраний спосіб захисту відповідає характеру допущеного порушення.

Інших способів усунення встановлених експертизою порушень відповідачкою не запропоновано та доказів можливості приведення навісу у відповідність до вимог законодавства без його демонтажу матеріали справи не містять.

За таких обставин саме демонтаж навісу є єдиним ефективним способом припинення триваючого порушення, а тому не виходить за межі необхідного втручання у право власності відповідачки.

Посилання апелянта на відсутність висновку контролюючого органу щодо порушення внаслідок улаштування вигрібної ями санітарних норм не спростовує висновків суду першої інстанції. У цьому контексті апеляційний суд враховує, що позивачка зверталася до виконавчого комітету Кролевецької міської ради, однак проведення перевірки було неможливим у зв`язку із запровадженими під час воєнного стану обмеженнями державного нагляду.

За таких обставин відсутність акта перевірки контролюючого органу обумовлена чинними законодавчими обмеженнями і сама по собі не свідчить про відсутність порушення будівельних чи санітарних норм

На підтвердження своїх доводів позивачка надала висновок будівельно-технічного дослідження № 11/25 від 20 липня 2025 року, який суд першої інстанції обґрунтовано визнав належним і допустимим доказом. Відповідно до цього висновку облаштована відповідачкою вигрібна яма не відповідає вимогам пункту 2.24 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 березня 2011 року № 145, яким прямо заборонено обладнання каналізування об`єктів із відведенням господарсько-побутових і виробничих стічних вод у вигрібні ями.

Як убачається зі світлин, що містяться у зазначеному висновку, нежитлове приміщення відповідачки використовується як перукарня, тобто об`єкт, у процесі діяльності якого утворюються господарсько-побутові стічні води внаслідок надання побутових послуг.

Судовий експерт Меншун О.І. під час апеляційного розгляду підтвердила, що облаштування вигрібної ями для відведення таких стічних вод у місці розташування спірних нежитлових приміщень не лише суперечить вимогам пункту 2.24 зазначених Державних санітарних норм, а й не передбачене робочим проєктом, розробленим Кролевецьким проектно-виробничим архітектурно-планувальним підприємством (архівний № 05-03/2005, розділ 6 «Зовнішні інженерні мережі»). Проєктом передбачено централізоване водовідведення, оскільки територією проходять відповідні інженерні мережі.

При цьому встановлена нормативна заборона має не формальний, а превентивний характер і спрямована на забезпечення санітарної безпеки населених пунктів, недопущення забруднення ґрунтів і підземних вод господарсько-побутовими та виробничими стічними водами, а також запобігання виникненню загрози для здоров`я людей. Відведення стічних вод від діяльності перукарні безпосередньо у вигрібну яму, всупереч вимогам нормативних актів та за наявності централізованої системи водовідведення, об`єктивно створює підвищений ризик такого забруднення і саме з цих підстав законодавець встановив імперативну заборону використання вигрібних ям для каналізування таких об`єктів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що експлуатація відповідачкою вигрібної ями здійснюється з порушенням обов`язкових санітарних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність порушення прав позивачки.

ОСОБА_3 є власницею суміжних нежитлової будівлі та земельної ділянки, а тому відповідно до статей 319, 321, 391 ЦК України, статей 91, 103 ЗК України має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки дотримання правил добросусідства та усунення будь-яких перешкод у здійсненні права власності.

Як встановлено судом, спірні навіс та вигрібна яма розташовані безпосередньо між будівлями сторін, тобто у зоні їх безпосереднього взаємного впливу. При цьому вигрібна яма знаходиться лише за 0,7 м від стіни належної позивачці будівлі, а навіс перекриває простір між будівлями з порушенням протипожежних вимог.

Для задоволення негаторного позову не вимагається доведення фактичного настання шкоди здоров`ю, забруднення земельної ділянки чи руйнування будівлі позивачки.

Не заслуговують на увагу й доводи про те, що відповідачка не є власницею навісу та вигрібної ями, які побудовані попереднім власником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 вказано: «Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач)».

Предметом спору є усунення порушення права власника суміжної земельної ділянки.

Тому вирішальним є те, що саме відповідачка як власниця земельної ділянки має юридичну та фактичну можливість усунути порушення, яке існує на належній їй земельній ділянці.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду з дотриманням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 31 липня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

М. В. Нестеренко