Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №522/3087/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6506/26

Справа № 522/3087/26

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Гуревського В.К., повний текст ухвали складений 20 березня 2026 року,у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В`ячеслава Яковича про визнання дій посадової особи органу державної судової влади – судді – незаконними в силу прямої вказівки в законі, -

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси після визначення підсудності з Одеського апеляційного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. про визнання дій органу державної судової влади судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. по прийняттю ухвали від 10.02.2026 року про закриття підготовчого засідання суду та призначення розгляду справи по суті не виконавши приписи пунктів 1-14 частини 2 статті 197 ЦПК України незаконними.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ухвалою суду від 12.01.2026 року відкрито провадження по даній справі та розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження на 10.02.2026 року.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року суддя Бондар В.Я. у порушення, фактично всупереч ч. 2 ст. 197 ЦПК України, грубо порушуючи імперативні приписи цієї статті - не виконавши приписи пунктів 1-14 частини 2 вказаної статті: без участі сторін, які не з`явились в перше засідання суду, без відзиву відповідача - сторони у справі, з відзивом 3-ої особи (Казначейства), без з`ясування думок сторін про дату засідання суду по суті, - закрив ухвалою суду перше підготовче засідання суду та вже призначив розгляд справи по суті.

Позивач вважає, що вказані дії судді Бондар В.Я. носять явний зацікавлений характер та свідчать про пряму заінтересованій та упередженість в цій справі. Закриваючи підготовче засідання та призначаючи справі до розгляду вже по суті, без виконання обов`язкових дій за приписами пунктів 1-14 вказаної вище статті, суддя Бондар В.Я., тим самим, грубо порушив процесуальну норму и штучно позбавив позивача - учасника справи - права на справедливий суд, права подавати заяви, клопотання, тощо, чим фактично обмежив йому доступ до правосуддя, який гарантований кожній людині статтею 6 Конвенції про захист пара людини. Вказані дії судді ОСОБА_2 містять ознаки дисциплінарного проступку судді за статтями 106,109 Закону № 1402-VIII.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. про визнання дій посадової особи органу державної судової влади – судді – незаконними в силу прямої вказівки в законі.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи в прийнятті позову, дійшов помилкового висновку про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не взяв до уваги, що даний спір підсудний цивільному суду і повинен розглядатись в порядку саме цивільного судочинства.

Також апелянт звернув увагу, що ухвала перешкоджає розгляду справи по суті, а також в доступі до правосуддя.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання призначене на 28 липня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 38, 41-42).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, посилався на протиправні процесуальні дії судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. при проведенні судового розгляду справи № 522/27161/25.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Колегія суддів вважає правильними висновки суду про те, що посилання позивача на п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, як на імперативну норму Закону, не є вірним, оскільки вказана стаття має відсильний характер до ст. 21 ЦК України і стосується саме судового захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав. Разом з тим, оскарження дій судді регулюється спеціальним Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а тому повинно бути здійснено у процесуальному порядку.

Інші дії сторін, направлені на визнання/невизнання дій судді у конкретній справі, окрім як із застосуванням процесуальних механізмів, передбачених ЦПК України, та направлені на поза процесуальний вплив на суддю, зокрема шляхом подання окремих штучних позовів про визнання дій судді незаконними у конкретній справі, яка не закінчена розглядом по суті, кваліфікується судом як зловживання стороною своїми процесуальними правами.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства або не підлягає судовому розгляду взагалі.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позов ОСОБА_1 до судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. про визнання дій посадової особи органу державної судової влади – судді – незаконними в силу прямої вказівки в законі не може бути розглянутий в порядку будь-якого законодавства, оскільки не ґрунтується на законі і порушує процесуальний порядок розгляду цивільної справи щодо наступного перегляду справи судами вищих інстанцій.

Крім того, ОСОБА_1 було роз`яснено судом, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Усі заяви, клопотання про незгоду з діями судді, його відвід тощо, повинні бути заявлені в межах цивільної справи, яка розглядається суддею по суті, та можуть бути в подальшому переглянуті в порядку апеляційного та касаційного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання дій посадової особи органу державної судової влади – судді – незаконними в силу прямої вказівки в законі.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції відмовляючи в прийнятті позову, дійшов помилкового висновку про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не взяв до уваги, що даний спір підсудний цивільному суду і повинен розглядатись в порядку саме цивільного судочинства, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позивач не погоджуючись з діями судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. в рамках розгляду справи № 522/27161/25, звернувся до суду з позовом на неправомірні дії судді, що не передбачено норми цивільно-процесуального законодавства.

Доводи про те, що ухвала перешкоджає розгляду справи по суті, а також в доступі до правосуддя, колегія суддів вважає необґрунтованими, приймаючи до уваги, що позивачу були роз`яснені його права на оскарження судових рішень, однак якими позивач не скористався.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 березня 2026 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 31 липня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда