Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №487/5074/19 — Миколаївський апеляційний суд

28.07.26

22-ц/812/1269/26

Провадження №22-ц/812/1269/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

за участі позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 , її представника адвоката Лобана О.В., представника позивача за зустрічним позовом – адвоката Ільїна О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/5074/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана його представником – адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем, на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 04 липня 2025 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

у с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2017 року було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_3 . У період перебування у шлюбі ними були придбані автомобілі: Fiat Fiorino, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , Ford Tranzit D115Т350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 . На теперішній час між сторонами існує спір щодо розподілу спільного майна.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 50% вартості зазначених автомобілів та судові витрати.

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що до розірвання шлюбу сторони проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . У вказаній квартирі в інтересах сім`ї він зробив ремонт, збудувавши фактично новий об`єкт нерухомості, придбав корпусні меблі та вбудовану техніку вартістю 141216 грн. Під час шлюбу сторони також придбали автомобіль Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , яким користується ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати за ним в рахунок значних поліпшень нерухомого майна право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , стягнути на свою користь з ОСОБА_1 1/2 вартості майна, придбаного під час шлюбу на загальну вартість 1216 грн, та 1/2 вартості транспортного засобу Nissan Juke 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , а також розподілити судові витрати та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 березня 2020 року позовні заяви об`єднані в одне провадження.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості автомобілів: Fiat Fiorino, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , Ford Tranzit D 115Т350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 у розмірі 320990 грн 25 коп., судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. та витрати на проведення звітів у розмірі 6000 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

Рішення суду в частині вирішення первісного позову мотивовано тим, що спірні транспортні засоби набуті сторонами під час перебування у шлюбі, а тому належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і підлягають поділу. Враховуючи ринкову вартість спірного майна, придбаного сторонами за час шлюбу, а також розмір позовних вимог позивачки, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості автомобілів у розмірі 1/2 частки - 320990 грн 25 коп.

Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що ОСОБА_4 та його представник адвокат Вавілов А.Є. неодноразово не з`являлися до судового засідання, не надавали будь-яких доказів поважності причин неявки до суду та з заявою до суду про підтримку позовних вимог та розгляд справи по суті у їх відсутність не зверталися, а тому вважав необхідним залишити зустрічний позов без розгляду.

Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану № 000549982079 13 листопада 2025 року було внесено зміни до актового запису № 93 від 24 лютого 2018 року, а саме: прізвище нареченого після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 » змінено на « ОСОБА_6 ». Також долучено до справи фотокопію паспорту громадянина України на « ОСОБА_2 ».

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Ільїн О.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким здійснити поділ спільного майна подружжя з дотриманням принципу рівності часток сторін, з урахуванням фактичного розподілу майна за первісним та зустрічним позовами, а саме: за первісним позовом - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості транспортного засобу Ford Transit, 2007 року випуску, а також 1/2 вартості транспортного засобу Fiat Fiorino, 2008 року випуску; за зустрічним позовом - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості майна, придбаного під час шлюбу на загальну вартість 141216 грн, а також 1/2 вартості транспортного засобу Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; за зустрічним позовом - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок значних поліпшень відносно вартості майна до переобладнання, а також визначити остаточний розмір грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникають за первісним та зустрічним позовами, із врахуванням сум, присуджених на користь кожної зі сторін, шляхом вирахування меншої суми з більшої та стягнення різниці з відповідної сторони.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , предметом спору було визначено поділ конкретно окресленого спільного майна подружжя, а саме: автомобіля Fiat Fiorino, 2008 року випуску, автомобіля Ford Transit D 115T350, 2007 року випуску, та автомобіля Nissan Juke, 2012 року випуску. Саме ці вимоги були прийняті судом до розгляду, досліджувалися під час судового провадження та відображені у мотивувальній частині рішення як предмет спору, що підлягає вирішенню судом. Водночас при визначенні складу майна та розміру грошової компенсації суд врахував також інший об`єкт - причіп, вартість якого визначена на підставі звіту №13603/05-25 від 31 травня 2025 року та складає 3876 грн 86 коп. При цьому матеріали справи не містять будь-яких процесуальних документів, які б свідчили про належне включення зазначеного об`єкта до предмета позову, зокрема відсутні заяви про зміну або уточнення позовних вимог, а також відсутні самостійні вимоги щодо цього майна. Таким чином, на думку представника, суд першої інстанції фактично вийшов за визначені сторонами межі спору, розглянувши питання, які не були предметом позову, та включивши до складу майна об`єкт. Більше того, визначення судом грошових зобов`язань з урахуванням об`єкта, який не був предметом позову, а саме: причепа ПП 2,8, номер шасі НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 , фактично призвело до втручання у майнову сферу відповідача без належної процесуальної процедури, що не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді первісного позову по суті суд першої інстанції не забезпечив реального вирівнювання часток, а склав вартість усіх транспортних засобів, визначив половину цієї суми та стягнув її з ОСОБА_2 , не здійснивши належного аналізу того, яке майно фактично залишилось у кожної зі сторін. Так, суд врахував вартість автомобілю Nissan Juke при визначенні загальної вартості майна, однак не припинив право ОСОБА_1 на цей автомобіль, не визначив, що автомобіль залишається за нею з обов`язком компенсувати ОСОБА_2 1/2 його вартості, та не здійснив належний взаємозалік зустрічних майнових інтересів сторін, тоді як цей автомобіль залишається у ОСОБА_1 , яка є власником транспортного засобу, і його вартість становить 292362 грн 77 коп., тому ця вартість мала бути врахована як майно, яке вже отримує ОСОБА_1 . На думку ОСОБА_7 , суд мав окремо визначити: розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за частки у транспортних засобах Fiat Fiorino та Ford Transit; а також розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за 1/2 вартості автомобіля Nissan Juke та іншого спільного майна, яке залишилося у її фактичному володінні. Після визначення зазначених сум суд повинен був застосувати механізм зарахування однорідних вимог шляхом вирахування меншої суми з більшої та визначення остаточного розміру зобов`язання лише однієї сторони перед іншою.

Щодо зустрічного позову, ОСОБА_7 зауважує, що у судове засідання, в якому суд ухвалив рішення, не з`явилися обидві сторони - як позивачка за первісним позовом, так і ОСОБА_2 , тому суд мав застосувати однакові процесуальні наслідки або забезпечити відкладення розгляду справи з урахуванням причин неявки сторін. Крім того, представник ОСОБА_2 03 липня 2025 року подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, в якій вказав на неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у відрядженні, що унеможливлює участь у судовому засіданні, а також послався на те, що позивачка подала нові докази, які стороні відповідача не надсилалися та, з якими вона не мала можливості ознайомитися. У зв`язку з цим представник просив суд відкласти розгляд справи та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та поданими доказами, якими є звіти про оцінку транспортних засобів, подані позивачкою 05 червня 2025 року, які були враховані судом при визначенні вартості спірного майна та розміру грошової компенсації. Тобто відповідач та його представник були позбавлені можливості своєчасно ознайомитися із зазначеними доказами до моменту їх врахування судом, подати щодо них обґрунтовані заперечення та пояснення, висловити позицію стосовно їх належності, допустимості та достовірності. Окремо адвокат звертає увагу на те, що 09 травня 2025 року представник відповідача Вавілов А.Є. подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте ухвалою суду першої інстанції від 16 травня 2025 року у задоволенні зазначеної заяви було відмовлено з мотивів відсутності технічної можливості проведення відеоконференції, а також відсутності, на думку суду, виключних обставин для проведення засідання у такому режимі. На думку представника, сторона відповідача була об`єктивно обмежена у можливості реалізації своїх процесуальних прав, суд першої інстанції не лише не врахував наведені обставини, але й не надав жодної оцінки заяві від 03 липня 2025 року, не встановив поважність причин неявки, не перевірив доводи щодо відсутності доступу до доказів та безпідставно застосував до ОСОБА_2 наслідки, передбачені статтею 257 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Лобан О.В., просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову відповідає вказаним вимогам закону не повною мірою.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 02 вересня 2000 року (номер актового запису 713) та розірваний рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2017 року (справа № 490/3871/17) (том 1, а. с. 9).

За період перебування сторін у шлюбі сторони придбали транспортні засоби: автомобіль Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , власником якого була зареєстрована ОСОБА_1 з 22 червня 2013 року (том 1, а.с. 10); автомобіль Fiat Fiorino, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та автомобіль Ford Tranzit D 115Т350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , власником яких був зареєстрований ОСОБА_2 , відповідно з, 26 жовтня 2012 року та 12 листопада 2010 року (том 1, а.с. 38-40).

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Миколаївській області від 30 жовтня 2019 року № 31/14-3375 (а.с. 38-40) автомобіль Fiat Fiorino, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , був перереєстрований на нового власника 10 жовтня 2018 року, автомобіль Ford Tranzit D 115Т350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , був перереєстрований на нового власника 09 жовтня 2018 року.

Як пояснили в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник після ухвалення оскаржуваного рішення у справі вона здійснила відчуження автомобілю Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , проведено його реєстрацію за іншим власником.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просила провести поділ зазначених трьох транспортних засобів як спільного сумісного майна між сторонами у справі, стягнувши з ОСОБА_2 50% їхньої вартості.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Згідно з частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У частині першій статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14 (провадження № 61-10442св18) зазначив, що під час розгляду спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають керуватися правом одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного майна він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зробив висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства та вимог процесуального закону, закріплених, зокрема, у статтях 76-78, 81, 83, 84, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, суд під час вирішення спору зобов`язаний установити всі обставини, що мають значення для справи, надати їм належну юридичну оцінку та оцінити всі докази у їх сукупності. Без виконання цих процесуальних дій ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення є неможливим.

З урахуванням наведених положень закону та правових висновків Верховного Суду автомобілі Nissan Juke, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , Fiat Fiorino, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та Ford Tranzit D 115Т350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю сторін, оскільки така презумпція ними не спростована, тому підлягають поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як колишнім подружжям, виходячи із рівності їхніх часток та за відсутності доказів наявності підстав для відступлення від принципу рівності часток спільного майна подружжя.

Враховуючи, що усі транспортні засоби на день вирішення справи апеляційним судом відчужені сторонами третім особам, при поділі цього майна слід врахувати вартість автомобілів.

Так, згідно звіту №170/10-18 від 30 жовтня 2018 року про оцінку автомобілю автомобіля Nissan Juke, державний номер НОМЕР_3 , суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 , вартість автомобілю становить 318675 грн. 42 коп. (том 1, а.с. 127 зворот).

Згідно звіту №13602/05-25 від 31 травня 2025 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 , вартість транспортного засобу Ford transit, номер кузова НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 , становить 215416 грн. 64 коп. (том 2, а.с. 87).

Згідно Звіту №13602/05-25 від 31 травня 2025 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 , вартість транспортного засобу Fiat Fiorino, номер кузова НОМЕР_9 , державний номер НОМЕР_10 , становить 130324 грн. 24 коп. (том 2, а.с. 78).

Вартість усього спірного мана сторін становить 664416 грн. 30 коп., а розмір вартості 1/2 його частки – 332208 грн. 15 коп.

ОСОБА_2 не спростовує наведену оцінку вартості спірного майна, доказів іншої вартості автомобілів не надав.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, на які посилалася заявник у касаційній скарзі).

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23), зазначив, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України). Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом варіанта поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, на які посилалася заявник у касаційній скарзі).

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, який прийняв запропонований ОСОБА_1 варіантом проведення поділу спірних транспортних засобів шляхом стягнення на її користь 50% вартості усіх трьох автомобілів, оскільки власником одного з автомобілів - Nissan Juke, державний номер НОМЕР_3 , під час перебування сторін у шлюбі була саме позивачка за первісним позовом, саме вона провела його відчуження, тому вартість цього майна має буде врахована при поділі саме як майно, що залишається у ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що у ОСОБА_10 залишалось майно (до відчуження) вартістю 318675 грн. 42 коп., що на 13532 грн. 73 коп. менше за вартість1/2 усього спірного майна, цю різницю слід стягнути з відповідача.

Щодо включення судом при поділі спільного майна сторін за первісним позовом до складу цього майна вартості транспортного засобу ПП – 2.8, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Основною з засад цивільного процесуального права є диспозитивність (пункт 5 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно змісту позовної заяви ОСОБА_1 вона не заявляла вимоги про поділ транспортного засобу ПП – 2.8, реєстраційний номер НОМЕР_6 , тому включивши вказане майно до переліку того, що підлягає поділу, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, що є неприпустимим.

Оскільки суд першої інстанції в частині вирішення вимог первісного позову неповно встановив обставини справи, неправильно застосував положення матеріального права, що регулюють правовідношення поділу спільного майна подружжя, а також не дотримався вимог процесуального закону, оскаржуване рішення суду на підставі положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в цій частині необхідно змінити, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Тому колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду при вирішення первісного позову та відхиляє аргументи відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо висновку суду про залишення без розгляду зустрічного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, який прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом.

Залишаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду, суд вважав, що для цього є передбачені пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України підстави, оскільки позивач та його представник неодноразово не з`являлися в судові засідання, доказів поважності неявки не надавали.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), зокрема передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За загальним правилом розгляд цивільної справи по суті має завершуватись вирішенням ініційованого позивачем спору в спосіб ухвалення судом рішення про задоволення (повне, часткове) чи відмову у задоволенні позову або врегулюванням спору між сторонами у спосіб затвердження судом мирової угоди сторін.

Згідно положень частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 5 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України (в редакції закону, яка була чиною на день ухвалення оскаржуваного рішення) суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У справі, яка переглядається, суд призначив чергове судове засідання на 04 липня 2025 року, сторони та їхні представники в судове засідання не з`явилися. Представник ОСОБА_2 03 липня 2025 року через систему «Електронний суд» надіслав заяву, в якій просив відкласти розгляд справи, пославшись на перебування у відрядженні та надходження у справу нових доказів, які він та ОСОБА_2 не отримували (том 2, а.с. 108).

Так, 04 червня 2025 року через канцелярію суду ОСОБА_1 подала заяву, до якої долучила нові докази, а саме - чотири звіти про оцінку вартості транспортних засобів, щодо поділу яких заявлені вимоги у справі (том 2, а.с. 69-95).

Відповідно до частин другої-четвертої, дев`ятої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

В порушення вимог статті 83 ЦПК України підтвердження направлення нових доказів іншій стороні – ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не долучила, не вчинив таких дій і суд першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції залишив поза увагою заяву представника адвоката Вавілова А.Є. про необхідність ознайомитися з новими доказами, тому дійшов помилкового висновку про наявність для застосування передбачених пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України наслідків неявки ОСОБА_2 , оскільки за відсутності у останнього можливості ознайомитися з новими доказами щодо оцінки спірного майна його відсутність перешкоджала розглядові справи.

За таких обставин, залишення судом позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, суперечило б як вказаній нормі процесуального закону, так і завданню цивільного судочинства та його основним засадам (принципам), передбаченим, зокрема пунктами 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосудця повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» віц 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Між тим внаслідок залишення без розгляду позову ОСОБА_2 спір, за розглядом якого позивач звернувся до суду, залишився не вирішеним, тобто завдання цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України) не виконано, тоді як справа перебуває у провадженні суду з січня 2020 року і такий тривалий час її розгляду не є виправданим.

За такого, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду в частині залишення без розгляду зустрічного позову є помилковим, оскільки не відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Натомість колегія суддів виходить з відсутності підстав для розгляду по суті вимог зустрічного позову, оскільки суд першої інстанції таки вимоги не розглянув. Інше не відповідає розподілу повноважені місцевих судів (судів першої інстанції) та судів апеляційної інстанції з урахуванням положень статей 22, 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 23, 24 ЦПК України. Не впливає на такий висновок і вирішення питання про залишення без розгляду зустрічного позову у рішенні суду, а не ухвалою, як то передбачено статтею 257 ЦПК України. Тому апеляційний суд погоджується частково з доводами апеляційної скарги та відхиляє заперечення, викладені у відзиві на неї

Оскільки рішення суду в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_2 постановлено з порушенням вимог процесуального права, воно підлягає скасуванню у відповідній частині на підставі положень пункту 4 статті 379 ЦПК України, а справа – направленню в цій частині до суду для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду змінено в частині, позовні вимоги ОСОБА_1 апеляційним судом задоволені частково – проведено поділ майна подружжя з обранням іншого способу поділу ніж пропонувала позивачка, тому колегія суддів вважає, що є підстави для розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, а саме – шляхом покладання на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 50% судового збору що підлягав сплаті в судах обох інстанцій.

Об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати визначені у Закону України «Про судовий збір».

При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплатила 768 грн. 41 коп. (том 1, а.с. 1), ціну позову та вартість спірного майна позивачка не визначила.

Суд, ухвалюючи рішення, визначився із дійсною вартістю спірного майна сторін, натомість в порушення вимог частини 2 статті 176, пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України остаточний розподіл витрат з урахуванням встановлених обставини щодо ціни позову не провів.

Так, виходячи із вартості спірного майна (664416 грн. 30коп.) ціна позову (50% вартості спірного майна) становить 332208 грн. 15 коп., тому за подання позовної заяви ОСОБА_1 мала сплатити за ставкою, визначено. підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», 3322 грн. 08 коп., тому недоплачена сума судового збору становить з урахуванням, як зазначено вище стягнення з кожної сторони судового збору в рівних частках, з ОСОБА_1 необхідно стягнути в дохід держави 892 грн. 64 коп. (3322,08:2-768,04) за розгляд справи судом першої інстанції, а з ОСОБА_2 - 1661 грн. 04 коп.

За подання апеляційної скарги з урахуванням викладених обставин щодо ціни позову ОСОБА_2 мав сплатити 3986,50 грн., виходячи зі ставки, визначеної підпунктом підпунктом 6 пункту 1 частини 2 та частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» натомість сплатив 2122 грн. Тобто кожна із сторін у справі за розгляд справи апеляційним судом має сплатити по 1993 грн. 25 коп. Тому за вирішення первісного позову з ОСОБА_2 слід стягнути 128 грн. 75 коп., з ОСОБА_1 – 1993 грн. 25 коп. Також ОСОБА_2 не сплатив за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині оскарження залишення позовної заяви без розгляду в сумі 665 грн 60 коп.

Остаточно з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню 2885 грн. 89 коп. (892,64+1993,25), з ОСОБА_2 – 2198 грн. 58 коп. (1661,04+(1993,25+665,6-2122).

Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Крім того, згідно із матеріалами справи ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 травня 2025 року було призначено експертну оцінку вартості спірних транспортних засобів, поклавши обов`язок оплати проведення такої оцінки на ОСОБА_1 (том 2, а.с. 66).

На виконання цієї ухвали суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 були виготовлено чотири звіти про оцінку майна (том 2, а.с. 70-95), а ОСОБА_1 сплатила за виконання оцінки майна 6000 грн. (том 2, а.с. 96).

Враховуючи, що призначена раніше судом автотоварознавча експертиза не була проведена через ненадання для огляду експертові транспортних засобів, власником яких був зареєстрований ОСОБА_2 (том 2, а.с. 38-39), витрати ОСОБА_1 на проведення оцінки вартості транспортних засобів слід компенсувати за його рахунок.

Оскільки у вартість оцінки транспортних засобів був включений звіт щодо оцінки вартості транспортного засобу ПП – 2.8, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який виключений апеляційним судом зі складу майна, що підлягає поділу у цій справі, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 5000 грн. витрат на проведення оцінки спірного майна.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд.

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником – адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 липня 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя змінити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна колишнього подружжя стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , 13532 грн. 73 коп. компенсації різниці вартості часток спільного майна.

Рішення суду в частині залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя скасувати, справу в цій частині повернути до того ж суду для продовження розгляду.

Стягнути в дохід держави: з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , 2198 грн. 58 коп. судового збору; з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , 2885 грн. 89 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_13 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 , 5000 грн витрат на проведення експертної оцінки вартості транспортних засобів.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_____________________________________

Повна постанова складена 31 липня 2026 року