Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №587/1858/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1858/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року суддя Сумського районного суду Сумської області Вортоломей І. Г., розглянувши адміністративну справу, що надійшла від ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця Київської області, м. Бориспіль, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, РНОКПП: НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серії КИС № 899 від 10 травня 2026 року – 10 травня 2026 року о 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 відмовився від виконання вимог бойового розпорядження командира військових частини НОМЕР_2 № 1510/14/КП/505дск від 08 травня 2026 року щодо здачі посади командира 2 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки та вибуття до медичної роти військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21 квітня 2026 року № 25-РС, а саме пунктом 9 визначено, що відповідно до п. п. 82, 102, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира 2 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони, звільнити із займаної посади та призначити водієм-санітаром евакуаційного відділення медичної роти, ВОС – 790037А. Внаслідок не виконання вказаного розпорядження вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Ковальов А. О. у судовому засіданні підтримав раніше подані додаткові пояснення та пояснив, що 22 лютого 2026 року Генеральним штабом ЗСУ видано розпорядження №58, яким молодшого сержанта ОСОБА_1 визначено таким, що підлягає переміщенню до військової частини НОМЕР_4 . 28 березня 2026 року командир військової частини НОМЕР_5 окремим листом вимагав від командира військової частини НОМЕР_2 забезпечити виконання зазначеного розпорядження Генерального штабу та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Незважаючи на ці підстави, командир військової частини НОМЕР_2 не виконав розпорядження Генерального штабу, а натомість видав внутрішній наказ № 25 РС від 21 квітня 20265 року про призначення ОСОБА_1 на іншу посаду в межах тієї ж військової частини – водія медичної роти. При цьому будь-яких рішень про скасування, зупинення чи втрату чинності розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України №58 від 22 лютого 2026 року не приймалося. Навпаки, військова частина НОМЕР_5 листом від 28 березня 2026 року вимагала від військової частини НОМЕР_2 виконати зазначене розпорядження та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу до 01 квітня 2026 року, що підтверджує його чинність та обов`язковість для виконання. Саме невиконання зазначеного внутрішнього наказу було покладено Військовою службою правопорядку в основу протоколу про адміністративне правопорушення від 10 травня 2026 року. Минуло більше місяця, однак навіть за цей час командування військової частини не оформило переведення ОСОБА_1 на посаду водія медичної роти, а навпаки перевело його до військової частини НОМЕР_4 саме з посади командира відділення. За результатами службового розслідування наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_5 №64/нод від 30 травня 2026 року офіційно встановлено, що причиною невиконання розпорядження Генерального штабу стало безвідповідальне ставлення командира військової частини НОМЕР_2 , яке виразилося у свідомому повному ігноруванні розпоряджень старшого командира та невиконанні рішень вищого військового командування, що призвело до невиконання розпорядження Генерального штабу від 22 лютого 2026 року №58 щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 . На виконання зазначеного наказу командир військової частини НОМЕР_2 16 червня 2026 року видав наказ №175, яким перевів ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 саме на виконання розпорядження Генерального штабу №58. Тобто після проведення службового розслідування командир військової частини виконав розпорядження Генерального штабу №58, яке до цього тривалий час залишалося невиконаним з його вини, що прямо встановлено результатами службового розслідування. Таким чином, вказаний наказ є процесуально значущим доказом, оскільки його видав саме той командир військової частини, законність розпорядження якого покладена в основу протоколу ВСП. Саме цей командир офіційно підтвердив, що станом на 16 червня 2026 року ОСОБА_1 займав посаду командира 2 зенітно-артилерійського відділення, а не водія медичної роти. При цьому наказ № 175 не містить жодної згадки про те, що ОСОБА_1 будь-коли приступив до виконання обов`язків водія медичної роти або був переведений на цю посаду. Навпаки, у наказі прямо зазначено, що він здав саме посаду командира 2 зенітно-артилерійського відділення, яку займав безпосередньо перед вибуттям до військової частини НОМЕР_4 . Таким чином, саме командир військової частини НОМЕР_2 своїм власним наказом фактично підтвердив, що внутрішнє переміщення ОСОБА_1 на посаду водія медичної роти, яке стало підставою для складання протоколу, фактично реалізовано не було. Отже, вказаний наказ командира військової частини повністю суперечить фактичним обставинам, викладеним у протоколі. Службове розслідування не встановило жодного порушення з боку ОСОБА_1 .

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином. У попередньому судовому засіданні надав аналогічні зі своїм захисником пояснення.

ОСОБА_2 , заступник командира військової частини НОМЕР_6 з психологічної підтримки персоналу, в судовому засіданні пояснив, що 21 квітня 2026 року ОСОБА_1 повинен був здати посаду командира 2 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу військової частини НОМЕР_2 і прийняти посаду водія медичної роти цієї ж військової частини, проте вказане розпорядження командира він не виконав, тому відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-20 КУпАП.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі.

Положеннями частини першої ст. 172-10 КУпАП передбачена відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника).

Об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 172-10 КУпАП, утворює відмова від виконання законних вимог командира (начальника). Втім ігнорування, порушення чи інші прояви невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться у статутах, інших законодавчих актах або службових інструкціях, самі по собі не утворюють складу адміністративного проступку, передбаченого ст. 172-10 КУпАП. Об`єктивну сторону цього виду правопорушення утворює відмова від виконання конкретної вимоги командира (начальника), яка стосується повсякденного життя військовослужбовця (в частині відносин, урегульованих статутами ЗСУ) та службової діяльності. Такі вимоги, згідно зі статутами ЗСУ, з боку командира (начальника) можуть бути втілені у формі наказу, розпорядження, команди.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, є, зокрема, військовослужбовці.

Статтею 280 КУпАП визначено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясовується, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 9 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 11 розділу І частини І Статуту встановлює загальні обов`язки військовослужбовців. Відповідно до п. 3 ст. 11 розділу І частини І Статуту на військовослужбовців покладається обов`язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати прапор своєї частини.

Згідно зі ст. 16 розділу І частини І Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 28 розділу І частини І Статуту встановлено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України. Відповідно до ст. 30 розділу І частини І Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків відання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Стаття 35 розділу І частини І Статуту встановлює, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Відповідно до ст. 37 розділу І частини І Статуту військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Статтею 26 розділу І частини І Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суддя приходить до такого висновку.

На доведення вини ОСОБА_1 до матеріалів справи додано протокол серії КИС № 899 від 10 травня 2026 року, пояснення ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_3 , пояснення ОСОБА_2 , наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 214 від 27 липня 2025 року, наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 110 від 10 листопада 2025 року, наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 132 від 02 грудня 2025 року, Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №25-РС від 21 квітня 2026 року.

На спростування викладених в протоколі обставин ОСОБА_1 надав суду Витяг із розпорядження про переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу № 58 від 22 лютого 2026 року, обхідний лист від 07 березня 2026 року, Лист військової частини НОМЕР_5 № 1433/2/1/4239, Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) № 25-РС від 21 квітня 2026 року, Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (з основної частини) № 64/нод від 30 травня 2025 року, Припис № 262 від 16 червня 2026 року, Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 175 від 16 червня 2026 року. З вказаних документів вбачається, що 22 лютого 2026 року Генеральним штабом ЗСУ видано розпорядження №58, яким молодшого сержанта ОСОБА_1 визначено таким, що підлягає переміщенню до військової частини НОМЕР_4 . Докази про скасування, зупинення чи втрату чинності вказаним розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України до матеріалів справи не додано та судом в ході розгляду справи не здобуто. Тому суд приходить до висновку, що вказане розпорядження є чинним. Отже, оскільки вказане розпорядження № 58 від 22 лютого 2026 року про переведення ОСОБА_1 виконано не було, то він був позбавлений можливості виконати бойове розпорядження командира №1510/14/КП/505дск від 08 травня 2026 року, про що повідомив негайно.

Вивчивши вказані докази, судом встановлено відсутність суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , тобто умислу на невиконання наказу командира, оскільки матеріалами справи не доведено, що він повинен був і мав змогу виконати вказаний наказ.

Таким чином, дослідивши та перевіривши в ході судового розгляду усі наявні у справі докази, суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у вчиненні цього правопорушення, в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_1 вимог Статуту ВС ЗСУ за встановлених судом обставин поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З цього випливає, що обов`язок доводити вину, як складову презумпції невинуватості, покладається на адміністративний орган та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження у справі, та не може перекладатися на суд, адже у такому разі суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, тому провадженні у цій справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ч.1 ст. 172-10, ст. ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Сумський районний суд Сумської області.

Суддя І. Г. Вортоломей