Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №211/13886/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6127/26 Справа № 211/13886/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Бондар Я.М.,

суддів – Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Україна»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року, ухвалене суддею Ткаченко С.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Україна» (далі ТОВ «Спорт Лайф Україна»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» (далі «Спорт Лайф Київ-6») про захист прав споживачів.

Позовна заява обґрунтована тим, що 31 серпня 2025 року вона придбала абонементи до клубу Sport Life (м. Кривий Ріг) на своє та сина ім`я, загальна вартість 19 992,00 грн. Умовами придбаних абонементів було передбачено право на користування басейном. Однак з 01.10.2025 їй та сину було відмовлено у доступі до басейну у зв`язку з відсутністю у них довідки медичного закладу щодо відвідування басейну. Більш того, під час звернення до клубу їй запропонували отримати вказану довідку на місці за 450,00 грн., що підтверджує ознаки незаконної медичної практики, оскільки у Sport Life відсутня ліцензія МОЗ на здійснення медичної діяльності. Тому, оскільки жодним нормативним актом не передбачено право вимагати таку довідку та обов`язок з її надання, неодноразові її звертання до відповідачів позитивних результатів не дали, вважає вимогу довідки для відвідувачів басейну дискримінаційною.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати незаконною вимогу відповідача про надання медичної довідки для доступу до басейну; зобов`язати відповідачів надати їй та її дитині доступ до басейну без довідки; зобов`язати відповідачів продовжити строк дії абонементів на час фактичного ненадання послуг (з 01.10.2025 року до дня фактичного доступу); стягнути з відповідачів солідарно пеню у розмірі 599,76 грн. за кожен день прострочення, починаючи з 01.10.2025 року і до дня фактичного допуску; стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Спорт Лайф Україна», ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів задоволено частково.

Визнано незаконною вимогу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про зобов`язання ОСОБА_1 надати медичну довідку для доступу до басейна.

Зобов`язано ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» надати ОСОБА_1 та її дитині ОСОБА_2 доступ до басейну без медичної довідки, продовживши їм строк дії абонементу за час фактичного ненадання послуги.

Стягнуто з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» на користь ОСОБА_1 пеню за кожен день прострочення виконання зобов`язань за договором, за період з 01.10.2025 до 10.03.2026 в сумі 96 561,36 грн., моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн. та витрати за поштові послуги в сумі 228,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» на користь держави судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Спорт Лайф Київ-6», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неправильну оцінку доказів, неправильне тлумачення закону та застосування закону, який не підлягає застосуванню, а також незастосування закону, який підлягав застосуванню. просить рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів» вибірково та ізольовано від спеціального законодавства у сфері фізичної культури, спорту та спортивної медицини.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами послуг і виконавцями послуг та встановлює права споживачів і механізми їх захисту.

Вимога з надання допуску до плавального басейну у фітнес-клубі за своєю природою пов`язана з фізичним навантаженням на серцево-судинну систему організму, звуженням санітарно епідемічних ризиків з урахуванням значної кількості відвідувачів, користування послугами басейну літніми людьми, неповнолітніми, впливом температурних режимів на організм та іншими факторами, що прямо стосуються безпечності для життя і здоров`я особи. Вимога щодо надання документа про відсутність протипоказань до відвідування басейну обумовлена не бажанням необґрунтовано обмежити доступ до послуги, а об`єктивно вищим рівнем ризику, який супроводжує користування саме цією частиною спортивно-оздоровчої інфраструктури.

Крім того, частина десята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що «виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров`ю або майну всіх споживачів клубу, яка виникла у зв`язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань». Хоча ця норма не встановлює безпосередньо форму медичного допуску, вона має істотне значення для правильного розуміння балансу прав і обов`язків сторін: закон покладає на виконавця підвищений тягар відповідальності за безпечність послуги і не дозволяє йому виправдовуватися за негативні наслідки нестачею знань або складністю оцінки ризиків. Суд першої інстанції помилково розглянув поведінку відповідача (апелянта) лише як «обмеження доступу», не врахувавши, що відповідач несе відповідальність за шкоду здоров`ю всіх споживачів клубів та зобов`язаний забезпечувати безпечні умови надання послуг та, у разі потреби, розробити правила які будуть забезпечувати безпеку та довести до відома споживача.

Частина 1 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування, а встановлення будь-яких переваг чи застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Саме цей припис суд першої інстанції не врахував належним чином у сукупності із спеціальним законодавством у сфері фізичної культури і спорту. Якщо обмеження або спеціальна умова прямо випливає з нормативно-правового акту, вона не може бути автоматично кваліфікована як порушення прав споживача. У даному випадку таким нормативним підґрунтям є, зокрема, частина четверта та частина п`ята статті 51 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» , яка передбачає, що допуск осіб до занять фізичною культурою і спортом здійснює лікар із спортивної медицини, а також пов`язане з нею регулювання спортивної медицини. Тому висновок суду першої інстанції про незаконність самої по собі вимоги підтвердження відсутності протипоказань суперечить не лише спеціальному закону, а й самому тексту статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції фактично застосував Закон України «Про захист прав споживачів» вибірково, враховуючи його норми для захисту інтересу споживача на доступ до послуги, але не застосував ті ж самі норми цього Закону, які зобов`язують виконавця забезпечити безпечність послуги, розробити спеціальні правила її безпечного використання та діють у системному зв`язку з нормативно встановленими випадками допустимих обмежень. Таке вибіркове застосування закону призвело до хибного висновку про те, що будь-яка вимога щодо медичного підтвердження відсутності протипоказань є незаконною. Водночас спірна вимога щодо надання документа, який підтверджує відсутність протипоказань до відвідування басейну, не була окремою, новою чи додатково нав`язаною позивачці після укладення договору умовою надання послуг. Така вимога була прямо передбачена Клубними правилами, які є складовою частиною договору, були доведені до відома споживача до моменту замовлення та оплати послуг, а приєднуючись до договору, споживач погодився на їх виконання.

Посилається, що у даному випадку йдеться не про приховане чи одностороннє обмеження після продажу послуги, а про заздалегідь визначену та доведену до споживача умову безпечного користування частиною послуг Клубу. Та обставина, що Клубні правила містили відповідну вимогу ще до укладення договору, виключає висновок про її раптовість, непередбачуваність або нав`язування вже після виникнення договірних відносин. Додатково подані докази того, що позивачка раніше вже надавала аналогічні медичні довідки при придбанні абонемента в іншого оператора фітнес-клубу також підтверджують, що така вимога не була для неї новою, несподіваною чи об`єктивно непередбачуваною. За наведених обставин висновок суду першої інстанції про незаконність спірної умови пункту 2.11. Клубних правил Sport Life (https://sportlife.ua/uk/rules ) не може вважатися таким, що ґрунтується на повному та всебічному застосуванні Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги за текстом судового рішення посилався на роз`яснення МОЗ України та письмове пояснення управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради, які є додатком до позовної заяви, проте суд першої інстанції не застосував належним чином спеціальне законодавство, яке прямо регулює допуск осіб до занять фізичною культурою і спортом, а саме Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Основи законодавства України про охорону здоров`я, чинні підзаконні акти МОЗ у сфері спортивної медицини та пов`язані приписи Закону України «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» визначає, що заклади фізичної культури і спорту забезпечують розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання послуг у цій сфері, а до таких закладів належать, серед іншого, спортивні клуби і фізкультурно-оздоровчі заклади. Отже, відповідач спортивний клуб Sport Life у спірних правовідносинах діє, як суб`єкт спеціально законодавчо врегульованої сфери фізичної культури і спорту

Аналіз положень ст. 51 Закону про фізичну культуру дає змогу дійти висновку про те, що зайняття фізичною культурою і спортом (в нормативно-правовому розумінні) мають здійснюватися з додержанням медичних норм, які мають бути встановлені відповідним центральним органом виконавчої влади, а допуск до таких занять повинен здійснювати лікар. Також підпункт 1 пункту 2 розділу II Наказу МОЗ України від 17.06.2014 № 401 прямо передбачає, що одним із завдань системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги є проведення медичного огляду з метою допуску до занять фізичною культурою і спортом. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність нормативного підґрунтя для вимоги медичного допуску суперечить змісту в тому числі чинного підзаконного акта Міністерства охорони здоров`я України.

За таких обставин, апелянт вважає, що умови п. 2.11. Клубних правил Sport Life, щодо надання Позивачкою допуску до занять фізичною культурою у плавальному басейні Sport Life Вечірній є законними, а оскільки медичних норм для занять фізичною культурою та спортом МОЗ України не встановлено, за вказаним допуском громадяни мають право звертатися до медичних закладів первинної медико-санітарної допомоги, інших медичних закладів (установ), як для забезпечення особистої безпеки життя та здоров`я в частині відсутності протипоказань за станом здоров`я, так і для виконання локальних Клубних правил, розроблених і доведених до відома позивачки апелянтом для досягнення безпечних умов надання фізкультурно-оздоровчих послуг відвідувачам плавального басейну спортивного клубу Sport Life Вечірній.

Посилається, що суд першої інстанції не застосував норми Закону про фізичну культуру та інших підзаконних актів МОЗ України, що свідчить про істотні порушення застосування норм матеріального права.

Щодо неналежного дослідження доказів, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, зазначає, що з пояснень директора ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» від 04.11.2025 року, які містяться в матеріалах справи як додаток до позовної заяви, між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та позивачкою діє договір №КРВ 0029531 від 31.08.2025, що послуги надаються на умовах публічної оферти, а Клубні правила є невід`ємною частиною договору. У тому ж документі викладено визначення акцепту, порядок прийняття умов договору через кнопку «Згоден»/відмітку, момент акцепту як оплату послуг, а також твердження, що текст оферти та додатків був доступний до моменту сплати. У документі також наведені посилання на п. 6.14 і п. 1.19 Клубних правил, якими клієнт підтверджує ознайомлення з умовами договору і всією інформацією, необхідною для споживання послуг. Отже, суд повинен був дослідити зміст вказаного пояснення не лише для встановлення одного факту, що Відповідач є стороною договору, а й врахувати описаний у акцепті механізм акцепту оферти договору, підтвердження ознайомлення з Клубними правилами та правову природу договірних відносин. Суд не дослідив зміст пункту 2.11 Клубних правил у тому вигляді, як він викладений у поясненнях.

У поясненнях прямо наведено зміст п. 2.11 Клубних правил, відповідно до якого відвідування басейну та акватермального комплексу можливе лише за наявності та надання представникам виконавця оригіналу допуску, який підтверджує відсутність протипоказань; також зазначено, що такий дозвіл може бути виданий медичною установою, визначено строк його дії та порядок поновлення. Юридичне значення цього фрагмента полягає в тому, що він містить конкретний зміст спірної умови, а не лише загальне твердження про існування «допуску мед. установи», яке позивачкою у позовній заяві вживається у формі «медична довідка» з метою ототожнення її судження позивачки із листом МОЗ України.

Посилається, що суд не надав жодної мотивованої відповіді на аргументи відповідача, викладені в поясненнях, підмінив оцінку нормативних аргументів відповідача посиланням на ненормативні роз`яснення, фактично надав перевагу саме роз`ясненням МОЗ і місцевого органу охорони здоров`я, не пояснивши, чому нормативні аргументи відповідача, викладені в поясненнях, є помилковими.

Також посилається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» пені в розмірі 96 561,36 грн, оскільки суд прийняв за базу розрахунку пені не підтверджену належними та допустимими доказами позицію позивачки про сплату суми 19 992,00 грн. на користь апелянта; суд не застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення явно непропорційної неустойки; не надав належної оцінки істотним обставинам, які мають значення для правильного визначення періоду та розміру пені. Суд першої інстанції фактично ототожнив весь річний абонемент із тією послугою, надання якої, за твердженням позивачки, було прострочено. Такий підхід є помилковим, оскільки з обставин справи випливає, що предметом спору був не весь обсяг послуг за договором, а лише доступ до басейну в умовах ненадання позивачкою медичного допуску

Суд стягнув пеню в розмірі 96 561,36 грн, що приблизно у 4,83 рази перевищує вартість самого річного абонемента 19 992,00 грн. Такий висновок суперечить загальним засадам цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 ЦК України.

Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» 1 000,00 грн моральної шкоди, оскільки не встановив у повному обсязі всі необхідні елементи цивільно-правової відповідальності, не перевірив належність і достатність доказів на підтвердження моральної шкоди та не навів мотивів, з яких саме дійшов висновку про наявність підстав для її компенсації

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, безпідставність та надуманість апеляційної скарги відповідача, просить апеляційну скаргу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Посилається, що апеляційна скарга ґрунтується на припущеннях. Відповідач сам створив перешкоди у наданні послуги, висунувши завідомо незаконну вимогу. Також зазначає, що розмір пені, визначений судом першої інстанції становить 96 561,36 грн. є обґрунтованим, співмірним і прямо залежить від тривалості порушення прав позивача.

В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.

Позивачем ОСОБА_1 подана заява, в якій заявник просить розгляд цивільної справи проводити за її відсутності на підставі наявних у справі документів, просить апеляційну скаргу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» залишити без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Від представників ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ТОВ "Спорт Лайф Україна" до апеляційного суду подані заяви, в якій заявники просять розглянути справу без участі їх представників, апеляційну скаргу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ОСОБА_1 діє договір №КРВ 0029531 від 31 серпня 2025 року про надання спортивно-оздоровчих послуг.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не надано доказів ознайомлення позивачки, як клієнта клубу, з Клубними правилами та погодження з ними шляхом проставлення відповідного підпису. Врахувавши роз`яснення, надані Управлінням охорони здоров`я виконкому Криворізької міської ради та надані Міністерством охорони здоров`я відповідно до яких адміністрації басейнів не мають права вимагати у відвідувачів медичну довідку, оскільки в Україні немає жодного законодавчого документа та підстав, які б зобов`язували надавати медичну довідку для відвідування басейну, Міністерство охорони здоров`я не затверджувало ані форми такої довідки, ані інструкції для її заповнення, санітарні правила та норми для плавальних басейнів також не містять жодних вимог щодо обов`язкового медичного огляду для відвідувачів, дійшов висновку, що вимога ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про надання позивачем медичної довідки для відвідування басейну незаконна, а тому відповідача слід зобов`язати надати доступ позивачці та її сину до басейну без надання відповідної довідки.

Також, врахувавши, що відповідачами не надано доказів на розмежування розміру абонементу у частині відвідування басейну, беручи до уваги зміст заявлених вимог в частині початку періоду неналежного виконання зобов`язання (01.10.2025) до дати ухвалення судового рішення (10.03.2026) та суму абонементу 19 992,00 грн., суд дійшов висновку, що пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за спірний період становить 96 561,36 грн.

Беручи до уваги характер завданої шкоди та обґрунтування позивачем розміру завданої моральної шкоди, що виразилось в постійних нервових переживаннях, приниженні та необхідності витрат часу та коштів на численні звернення, суд дійшов висновку про задоволення вимоги в цій частині частково, стягнувши суму моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

При цьому, оскільки договір № КРВ 0029531 від 31 серпня 2025 року про надання спортивно-оздоровчих послуг укладено між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що саме з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» підлягають відшкодуванню пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань та розмір моральної шкоди, як і вимога про зобов`язання надати послуги, передбачені умовами вказаного договору.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача. При цьому виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що 31 серпня 2025 року вона придбала абонементи до клубу Sport Life (м. Кривий Ріг) на своє та сина ім`я, загальна вартість 19 992,00 грн. Умовами придбаних абонементів було передбачено право на користування басейном, однак з 01.10.2025 їй та сину було відмовлено у доступі до басейну у зв`язку з відсутністю у них довідки медичного закладу щодо відвідування басейну. Під час звернення до клубу їй запропонували отримати вказану довідку на місці за 450,00 грн., що підтверджує ознаки незаконної медичної практики, оскільки у Sport Life відсутня ліцензія МОЗ на здійснення медичної діяльності. Тому оскільки жодним нормативним актом не передбачено право вимагати таку довідку та обов`язок з її надання, неодноразові її звертання до відповідачів позитивних результатів не дали, вважає вимогу довідки для відвідувачів басейну дискримінаційною.

За обставинами справи встановлено, та не заперечувалося сторонами, що між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ОСОБА_1 діє Договір № КРВ 0029531 від 31 серпня 2025 року про надання спортивно-оздоровчих послуг.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про долучення доказів, які, на думку апелянта, підтверджують обґрунтованість їх заперечень проти пред`явлених позовних вимог, яке мотивовано тим, що на час розгляду справи судом першої інстанції апелянт не володів доказами, які мають істотне значення для справи. 16 лютого 2026 року відповідач звернувся до ТОВ «Фітнес Консалтинг» із запитом щодо підтвердження факту договірних правовідносин із ОСОБА_1 та виконанню умов Клубних правил в частині надання допуску для відвідування плавального басейну фітнес клубу Спорт Лайф Вечірній. Апелянт отримав письмову відповідь на вказаний запит лише 25 березня 2026 року вже після ухвалення оскаржуваного рішення, відтак апелянт не володів доказами, які мають значення для справи.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо прав здійснення всіх процесуальних та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, саме відповідач у суді першої інстанції мав подати докази попереднього ознайомлення із договором та його додатками – Клубними правилами та оплати послуги апелянта, що є свідченням повної та безумовної згоди із умовами публічної оферти, яка в розумінні ст. 634 ЦК України є договором приєднання.

Крім того, на позивача відповідно до положень статей 12, 81, 177 ЦПК України покладено обов`язок надати докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що винятковим випадком, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - може бути наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи , вважає доцільним прийняти надані відповідачем докази та дослідити їх в сукупності з іншими наданими позивачем доказами.

Як убачається з матеріалів справи між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ОСОБА_1 діє Договір № КРВ 0029531 від 31 серпня 2025 року про надання спортивно-оздоровчих послуг, які надаються на умовах публічної оферти. Клубні правила є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим договором клієнт доручає, а виконавець надає спортивно-оздоровчі послуги (далі – послуги) у обраному клієнтом спортивному Клубі «Sport Life», адреса якого зазначена у п. 1.2 Клубних правил, а Клієнт зобов`язується сплатити вартість послуг та дотримуватися усіх умов Договору та усіх додатків до нього. Додатки до Договору є невід`ємними частинами договору. Виконавець надає Клієнтові послуги за переліком, який відповідає Клубній картці Клієнта. Обсяг і види послуг наведено у Додатку №1 загальні «Клубні правила», зокрема, але не виключно у п. 1.7 Загальних Клубних правил. Правила розміщені на сайті Товариства.

Акцепт – повне та безумовне, беззастережне прийняття Клієнтом умлв Публічної оферти та Клубних правил. У процесій замовлення та придбання послуг Клієнтові надається можливість ознайомитися з умовами Договору та прийняти їх шляхом натискання кнопки «Згоден» чи або проставлення відповідної відмітки «Галочки», що свідчить про згоду Клієнта.

Моментом Акцепту Договору вважається оплата грошових коштів, сплачених Клієнтом на користь виконавця за обраний пакет Послуг Клубної картки чи/або Клубного браслета з правом відвідування обраного Клубу «Sport Life».

Клієнт укладає Договір про надання спортивно-оздоровчих послуг, розміщений у приміщенні ведення діяльності Виконавця та на веб-сайті, шляхом приєднання до всіх його умов в цілому та не може запропонувати свої умови цього Договору. (а.с. 125-132)

До позовної заяви позивачем додано Повідомлення про акцепт публічної оферти договору про надання спортивно-оздоровчих послуг ФОП ОСОБА_3 , замовник ОСОБА_1 , найменування послуг - санітарно оздоровчі послуги. об`єм послуг - СПОРТ ПУЛ індивідуальна Клубна карта, строк надання послуг – 365 календарних днів, ціна акцептованої пропозиції послуг – 19 992,00 грн., дата прийняття рішення про акцепт оферти – 31.08.2025 17.01.11, Акцептом оферти клієнт засвідчив: ознайомлення з усіма мовами Договору та його додатками, що регулюють порядок та отримання спортивно-оздоровчих послуг; повне розуміння змісту Договору, Клубних правил та положень виконавця, значення термінів та всіх його умов; вільне волевиявлення Клієнта укласти Договір відповідно до його умов; повне, безумовне, беззастережне прийняття умов Договору та приєднання до нього; набуття прав та обов`язків, передбачених Договором про надання спортивно-оздоровчих послуг та його додатками (а.с. 15)

Відповідно Повідомлення про акцепт публічної оферти договору про надання спортивно-оздоровчих послуг замовником зазначено ОСОБА_1 , вигодо набувачем третьою особою, визначеною Замовником на користь якої укладено Договір - ОСОБА_2 , об`єм послуг СПОРТ ПУЛ дитяча Клубна карта, строк надання послуг – 365 календарних днів, дата прийняття рішення про акцепт оферти – 31.08.2025 17.01.11, Акцептом оферти клієнт засвідчив: ознайомлення з усіма мовами Договору та його додатками, що регулюють порядок та отримання спортивно-оздоровчих послуг; повне розуміння змісту Договору, Клубних правил та положень виконавця, значення термінів та всіх його умов; вільне волевиявлення Клієнта укласти Договір відповідно до його умов; повне, безумовне, беззастережне прийняття умов Договору та приєднання до нього; набуття прав та обов`язків, передбачених Договором про надання спортивно-оздоровчих послуг та його додатками (а.с. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно п. 2.11 Клубних правил, які є невід`ємною частиною Договору, відвідування басейну та акватермального лазневого) комплексу, який розташований на території аквазони, можливе лише за наявності та надання представникам Виконавця оригінального примірника дозволу, який підтверджує відсутність протипоказань у Клієнта. Такий дозвіл може бути виданий відповідною медичною установою та повинен містити печатки такого закладу, або може бути отриманий у Клубі, що є додатковою Послугою, оплата за яку здійснюється Коієнтом окремо.

Згідно п.п 1.8 18.3 Клубних правил послуга «проведення огляду шкірних покривів фахівцем перед відвідуванням басейну, в разі відсутності дозволу встановленого зразка, який підтверджує відсутність протипоказань у Клієнта відповідно до п. 2.11 цих Правил» належить до додаткових послуг, які надаються Клієнту за додаткову плату згідно з Прейскурантом.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються виконавцем послуг, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оскільки під час укладення договору позивачка безумовно прийняла умови Договору та приєдналася до них, внаслідок цього вона набула права та обов`язки, передбачені Договором про надання спортивно-оздоровчих послуг.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З огляду на вказане посилання позивачки на незаконність вимоги відповідача надати документ, який не передбачений законом, колегією суддів не приймаються, оскільки у встановленому законом порядку Договір, укладений між ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» та ОСОБА_1 про надання спортивно-оздоровчих послуг або його окремі положення недійсними не визнавались.

Щодо посилань позивачки про незаконність вимоги надати документ, який не передбачений законом, внаслідок чого порушуються її права як споживача послуг відповідача, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами послуг і виконавцями послуг та встановлює права споживачів і механізми їх захисту.

Згідно ст. 14 цього Закону споживач має право на те, щоб продукція, у тому числі наслідки робіт і послуг, за звичайних умов використання була безпечною для його життя і здоров`я.

Тобто законодавець закріплює не лише право споживача на доступ до послуги, а й право на її безпечність, а отже - закріплює обов`язок виконавця (в даному випадку ТОВ «Спорт Лайф Київ-6») організувати надання послуги таким чином, щоб не створювати ризик для життя і здоров`я споживача.

Відповідно ч. 3 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо для безпечного використання продукції, її зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержуватися спеціальних правил, виробник (виконавець) зобов`язаний розробити такі правила та довести їх до продавця або споживача, а продавець - до споживача, якщо відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, не встановлено інші способи інформування споживачів про певні види ризику чи продукції».

Частина четверта цієї ж статті додатково передбачає, що продукція, щодо якої нормативно-правовими актами встановлені вимоги стосовно безпеки для життя, здоров`я та майна споживачів, повинна вводитися в обіг і реалізовуватися з додержанням таких вимог.

Таким чином, сам Закон України «Про захист прав споживачів» не лише не забороняє виконавцю встановлювати спеціальні безпекові умови, а навпаки зобов`язує виконавця це робити, коли характер послуги пов`язаний із ризиками для здоров`я споживача.

В апеляційній скарзі відповідач посилаєься, і з цим погоджується колегія суддів, що вимога з надання допуску до плавального басейну у фітнес-клубі за своєю природою не є нейтральною чи формально-побутовою. Вона пов`язана з фізичним навантаженням на серцево-судинну систему організму, звуженням санітарно епідемічних ризиків з урахуванням значної кількості відвідувачів, користування послугами басейну літніми людьми, неповнолітніми, впливом температурних режимів на організм та іншими факторами, що прямо стосуються безпечності для життя і здоров`я особи. Басейн за своєю природою не є тотожним звичайній фітнес-зоні з точки зору безпеки користування послугою. Під час перебування особи у воді, особливо на глибині чи під водою (при звичайному зануренні), такий стан може мати наслідком безпосередню загрозу життю, зокрема утоплення. Отже, вимога щодо надання документа про відсутність протипоказань до відвідування басейну обумовлена не бажанням необґрунтовано обмежити доступ до послуги, а об`єктивно вищим рівнем ризику, який супроводжує користування саме цією частиною спортивно-оздоровчої інфраструктури.

У даній справі правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з виконанням умов договору про надання відповідачем позивачу спортивно-оздоровчих послуг.

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» прямо вводить інститут медичного допуску до занять фізичною культурою і спортом.

Крім того, частина 10 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що «виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров`ю або майну всіх споживачів клубу, яка виникла у зв`язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань».

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про помилковість висновків суду першої інстанції, який оцінив вимогу відповідача як «обмеження доступу до послуг», не врахувавши, що відповідач несе відповідальність за шкоду здоров`ю всіх споживачів клубів та зобов`язаний забезпечувати безпечні умови надання послуг та, у разі потреби, розробити правила які будуть забезпечувати безпеку та довести до відома споживача.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування, а встановлення будь-яких переваг чи застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Саме цей припис суд першої інстанції не врахував належним чином у сукупності із спеціальним законодавством у сфері фізичної культури і спорту. Якщо обмеження або спеціальна умова прямо випливає з нормативно-правового акта, вона не може бути автоматично кваліфікована як порушення прав споживача. У даному випадку таким нормативним підґрунтям є, зокрема, частина четверта та частина п`ята статті 51 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» , яка передбачає, що допуск осіб до занять фізичною культурою і спортом здійснює лікар із спортивної медицини, а також пов`язане з нею регулювання спортивної медицини. Тому висновок суду першої інстанції про незаконність самої по собі вимоги підтвердження відсутності протипоказань суперечить не лише спеціальному закону, а й самому тексту статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції застосував Закон України «Про захист прав споживачів» вибірково, враховуючи його норми для захисту інтересу споживача на доступ до послуги, але не застосував ті ж самі норми цього Закону, які зобов`язують виконавця забезпечити безпечність послуги, розробити спеціальні правила її безпечного використання та діють у системному зв`язку з нормативно встановленими випадками допустимих обмежень, внаслідок чого дійшов хибного висновку про те, що будь-яка вимога щодо медичного підтвердження відсутності протипоказань є незаконною

Водночас спірна вимога щодо надання документа, який підтверджує відсутність протипоказань до відвідування басейну, не була нав`язаною позивачці після укладення договору умовою надання послуг. Така вимога була прямо передбачена Клубними правилами, які є складовою частиною договору, були доведені до відома споживача до моменту замовлення та оплати послуг, а приєднуючись до договору, споживач погодився на їх виконання.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції про незаконність спірної умови пункту 2.11. Клубних правил Sport Life (https://sportlife.ua/uk/rules ) не може вважатися таким, що ґрунтується на повному та всебічному застосуванні Закону України «Про захист прав споживачів».

Навпаки, на переконання колегії виконавець послуг (у даному випадку апелянт) не лише має право, а й несе обов`язок встановлювати та доводити до споживачів спеціальні правила безпечного користування послугою, якщо характер такої послуги об`єктивно пов`язаний із ризиками для здоров`я.

За таких умов, умови пункту п. 2.11. Клубних правил Sport Life, щодо надання позивачкою допуску до занять фізичною культурою у плавальному басейні Sport Life Вечірній є законними, а оскільки медичних норм для занять фізичною культурою та спортом МОЗ України не встановлено, за вказаним допуском громадяни мають право звертатися до медичних закладів первинної медико-санітарної допомоги, інших медичних закладів (установ), як для забезпечення особистої безпеки життя та здоров`я в частині відсутності протипоказань за станом здоров`я, так і для виконання локальних Клубних правил, розроблених і доведених до відома позивачки апелянтом для досягнення безпечних умов надання фізкультурно-оздоровчих послуг відвідувачам плавального басейну спортивного клубу Sport Life Вечірній.

Згідно ч. 4 ст. 51 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та абз. 10 ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я, допуск осіб до занять фізичною культурою і спортом належить до медичного обслуговування. Це означає, що підтвердження відсутності протипоказань (у довільній формі) є обов`язковим елементом організації безпечних занять.

Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, та вони спростовують висновки суду першої інстанції.

З цих підстав позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Спорт Лайф Україна», ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про визнання незаконною вимоги відповідачів про надання медичної довідки для доступу до басейну, зобов`язання відповідачів надати позивачці та її дитині доступ до басейну без довідки, зобов`язання відповідачів продовжити строк дії абонементів на час фактичного надання послуги не підлягають задоволенню за їх безпідставності. Крім того, вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, як похідні від основних позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції таким чином не повністю з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржене судове рішення повністю та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» сплатило судовий збір в розмірі 1 597,44 грн. (а.с.110).

Оскільки позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційна скарга ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» апеляційним судом задовольняється, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 597,44 грн. відповідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України слід компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 259, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 597,44 гривень компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: