Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №212/13015/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6141/26 Справа № 212/13015/25 Суддя у 1-й інстанції - Феняк О. Р. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Бондар Я.М.,

суддів – Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Лідовська А.А.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфренції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Феняком О.Р. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 березня 2026року,

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця», АТ «Укрзалізниця»), в якій просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» 297 245,07 грн., з яких: 244 728,90 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше (дев`ять середньомісячних заробітків); 19 146,50 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2023-2025 роки (включно); 4 422,50 грн заохочення з нагоди ювілею; компенсацію (середній заробіток) без утримання з цієї суми податків та зборів за час затримки розрахунку при звільнення з 30.09.2025 по день винесення судом рішення, але не більш ніж за шість місяців, виходячи з розміру 673,19 грн. середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 13.03.1985 відповідно до наказу №220 від 13.03.1985 року прийнятий на роботу до відповідача на посаду учня провідника пасажирського вагону, 21.05.1985 року відповідно до наказу №479 від 20.05.1985 року переведений провідником пасажирського вагону, 04.08.2023 року звільнений з посади провідника пасажирського вагону виробничого підрозділу «Криворізька пасажирська вагонна дільниця» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу №736/ОС від 29.09.2025.

Позивач на момент подання позову є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України.

10.09.2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою «Про звільнення, виплату одноразової матеріальної допомоги, виплату додаткової матеріальної допомоги, виплату всіх належних сум». 29.09.2025 відповідач видав наказ №736/ОС від 29.09.2025 про припинення трудового договору (контракту) щодо звільнення позивача у зв`язку виходу на пенсію та виплату позивачу дев`ять середньомісячних заробітків.

22.10.2025 відповідач своєю довідкою №56/ПКВЧ-9 повідомив позивача, що матеріальна допомога на оздоровлення за період 2023-2025 роки не виплачувалась або виплачувалась не у повному розмірі.

22.10.2025 відповідач довідкою №57/ПКВЧ-9 повідомив позивача що одноразове заохочення працівника за бездоганну працю на залізничному транспорті, сумлінне виконання обов`язків та у зв`язку з 60-річчям з дня народження виплата грошової премії у розмірі 50% посадового окладу (згідно колективного договору) не виплачувалось.

22.10.2025 відповідач своїми бухгалтерськими розрахунками повідомив, що нарахована матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію вперше у розмірі 5 середньомісячних окладів нарахована у розмірі 135 960,50 грн., та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю в розмірі 4 середньомісячні заробітки нарахована у розмірі 108 768,40 грн. Всього 9 середньомісячні заробітки в сумі 244728,90 грн. Про погіршення існуючих умов праці відповідач позивача не попереджав. Вказує, що відповідач не має права в односторонньому порядку змінювати текст Колективного договору та змінювати розмір оплати праці, що погіршують умови, встановлені в колективному договорі, чи на власний розсуд встановлювати строки виплат заробітної плати. Відповідач (роботодавець) не проводив конференції трудового колективу щодо внесення змін/доповнень до Галузевої угоди та Колективного договору Криворізької вагонної дільниці, відповідно до вимог п.1.3 Колективного договору Криворізької пасажирської вагонної дільниці та ст..13 Закону України «Про колективні договори і угоди». Відповідач не проводив повідомної реєстрації змін/доповнень до Колективного договору відповідно до вимог статті 15 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» та Постанови КМУ від 13.02.2013 №115 «Про порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів». Відповідач (роботодавець) не повідомляв позивача про внесення змін/доповнень до колективних договорів, відповідно до вимог ч.8 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди». На підставі вказаного позивач вважає, що відповідач не має права змінювати/доповнювати текст Галузевої угоди та Колективного договору в односторонньому порядку.

Відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, якає чинна на цей час, п.3.1.15 Колективного договору Криворізької пасажирської вагонної дільниці на 2011 рік, який є чинним на цей час (пролонговані відповідно до ст.9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), при звільненні працівника уперше у зв`язку з виходом на пенсію йому виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі та виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті. На підставі вказаного підлягає стягненню з відповідача на користь позивача матеріальна допомога при звільнені працівника на пенсію вперше 9 середньомісячних заробітків у сумі 244 728,90 грн.

Відповідно до п. 3.1.13 Колективного договору Криворізької пасажирської вагонної дільниці «При кожному надані працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з Положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги». Згідно розрахунку недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення на 2023-2025 роки загальна сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення складає 19 140,50 грн., з яких: 6700 грн. – невиплачена сума матеріальної допомоги за 2023 рік; 7100 грн. - невиплачена сума матеріальної допомоги за 2024 рік; 5346,50 грн. - невиплачена сума матеріальної допомоги за 2025 рік.

Відповідно до п. 5.1.8 Колективного договору Криворізької пасажирської вагонної дільниці «заоховувати працівників дільниці за багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, які внесли вагомий особистий внесок у розвиток залізниці з нагоди ювілею з дні народження…. Виплачувати грошову винагороду в розмірах не менше 50 відсотків посадового окладу (місячної тарифної ставки). Довідкою №57/ПКВЧ-9 від 22.10. 2025 року відповідач повідомив позивача, що одноразове заохочення працівника за бездоганну працю на залізничному транспорті, сумлінне виконання обов`язків та у зв`язку з 60-річчям з дня народження виплата грошової премії у розмірі 50% посадового окладу (згідно колективного договору) не виплачувалась, так як засідання комісії з оплати праці не проводилося. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 422,50 грн. заохочення з нагоди ювілею.

Оскільки відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні, не виплатив позивачу:

244 728,90 грн. – належної суми заробітної плати (матеріальна допомога при звільненні працівника на пенсію вперше 9 середньомісячних заробітків);

19 147,50 грн. – належна сума заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення за період 2023-2025 роки (включно);

4 422,50 грн. – належна сума заробітної плати (заохочення з нагоди ювілею), всього 268 297,90 грн. у відповідача настає відповідальність виплатити компенсацію (середній заробіток) позивачу за весь час затримки по день фактичного розрахунку або по день винесення рішення судом.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше, матеріальної допомоги на оздоровлення, заохочення з нагоди ювілею, компенсацію (середній заробіток) задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105017,64 грн без утримання податків та зборів.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше у розмірі 244728,90 грн. без урахування податків і зборів.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2023-2025 роки у розмірі 19146,50 грн без урахування податків і зборів.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн без урахування податків і зборів.

В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність рішення суду вимогам ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції стягнуті виплати, які прирівняні до заробітної плати без урахування податків та зборів. При цьому судом не взято до уваги, що підпунктами 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент (у даному випадку АТ «Українська залізниця», який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку (у даному випадку позивач), зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового Кодексу України.

Посилається, що позивача було звільнено Наказом від 29.09.2025 № 736/ос з підстав ст. 38 КЗпП України з виплатою одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію вперше, відповідно до п 3.1.15 Колективного договору у розмірі 5 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю у розмірі 4 середньомісячних заробітків, всього 9 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 № Ц-54/90 Ком.т. Виплату провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 Ц-82/63 Ком.т. Наказ від 29.09.2025 № 736/ос про звільнення Позивачем не оскаржено.

Зазначає, що в період дії воєнного стану закон допускає тимчасове обмеження окремих умов, якщо це прямо передбачено спеціальним законом та спрямовано на забезпечення стабільності функціонування підприємства та/або виконання критично важливих завдань. Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 24.10.2022 року №Ц-54-90 Ком.т та від 14.10.2024 Ц-82/63 Ком.т у період дії правового режиму воєнного стану було визначено порядок застосування низки виплат та, зокрема, призупинено виплати передбачені галузевою угодою/колективними договорами, у тому числі одноразову матеріальну допомогу при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію. Також посилається, що в умовах отримання фінансування з резервного фонду державного бюджету, відповідач як підприємство, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не може довільно тлумачити норми і застосувавти їх за аналогією, на власний розсуд розширювати перелік підстав для нарахування матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення та спрямовувати кошти державного бюджету на такі виплати.

Рішенням суду першої інстанції винні дії відповідача, як того вимагає ст. 117 КЗпП України не доведені.

Посилається, що позивачем визначено суму 244728,90 грн (двісті сорок чотири тисячі сімсот двадцять вісім гривень 90 копійок) майнових втрат за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Задовольняючи позов в цій частині судом першої інстанції застосована проста арифметична методика розрахунку без врахування обставин справи, а саме не взято до уваги суму основного стягнення 105 017,64 грн. + 19146,50 грн, яка в двічі менша суми нарахованих майнових втрат за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не взято до уваги, що позивач звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію і має дохід у вигляді пенсійних виплат і стягнуті судом майнові втрати за несвоєчасний розрахунок при звільненні є простим і безпідставним збагаченням.

Судом першої інстанції не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18

На підставі викладеного просить рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федоренко В.Г. подав заяву, в якій просить розглядати справу без участі позивача та його представника за наявними матеріалалми справи, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Луценко С.А., який просив задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 13.03.1985 по 29.09.2025 працював в АТ «Укрзалізниця» на посаді учня провідника пасажирського вагону в період з 13.03.1985 по 20.05.1985, а з 21.05.1985 по 29.09.2025 на посаді провідника пасажирського вагону.

29.09.2025 позивача було звільнено з займаної посади у зв`язку з досягненням пенсійного віку згідно наказу №736/ос від 29.09.2025. В зазначеному наказі передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію вперше, відповідно до п.3.1.15 Колективного договору у розмірі 5,0 середньомісячних заробітків; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю в розмірі 4,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Згідно наказу (розпорядження) №111 від 24.03.2023 позивачу надавалася відпустка з 20.04.2023 по 13.05.2023.

Згідно наказу (розпорядження) №37 від 26.01.2024 позивачу надавалася відпустка з 15.02.2024 по 09.03.2024.

Згідно наказу (розпорядження) №37 від 31.01.2025 позивачу надавалася відпустка з 16.02.2025 по 11.03.2025.

Згідно довідки про доходи від 22.10.2025, виданої відповідачем, загальна сума доходу позивача за період з січня 2025 по вересень 2025 становить 296 178,17 грн.

Згідно довідки про розмір посадового окладу №58/ПКВЧ- від 22.10.2025 розмір посадового окладу позивача за період з 01.01.2025 по 29.09.2025 склав 8845,00 грн.

Згідно розрахунку середньої оплати позивача за період вересень 2024 – серпень 2025 середня зарплата позивача становить 27 192,10 грн.; одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію вперше у розмірі 5 середньомісячних окладів; додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю у розмірі 4 середньомісячних заробітків; середній заробіток за годину складає 96,17 грн., середньоденний заробіток складає 673,19 грн.

Згідно довідки №56/ПКВЧ-9 від 22.10.2025 про нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2022-2025 рр. позивачу матеріальна допомога була нарахована та виплачена: за період з 14.07.2021 по 13.07.2022 нараховано в розмірі посадового окладу 7310,00 грн. у грудні 2024 та виплачено 07.01.2025; за період 14.07.2024 по 13.07.2025 нараховано у розмірі 30% від посадового окладу 2653,50 грн. (8845,х30%) у лютому 2025 та виплачено 04.02.2025; за період з 14.07.2022 по 13.07.2023 та з 14.07.2023 по 13.07.2024 матеріальна допомога не нараховувалась та не виплачувалась.

За довідкою №57/ПКВЧ-9 від 22.10.2025 про нарахування суми з нагоди ювілея (60-річчя), згідно телеграфної вказівки від 31.07.2023 № ПК-9/9938 та у відповідності до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, затверджене протоколом № Ц-54/31 Комт.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця», на період правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022, та згідно наказу від 01.08.2023 №467/ПКВЧ-9 комісія з питань оплати праці не розглядає питання одноразового заохочення працівників до ювілейних дат.

Згідно довідки №4 від 11.11.2025 «Щодо членства ОСОБА_1 та дії Галузевої угоди та колективного договору», позивач є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. Окремі положення Галузевої угоди, Криворізької пасажирської вагонної дільниці – не призупинялись. АТ «Українська залізниця» ВП «Криворізька пасажирська вагонна дільниця» з 24.02.2022 та по цей час жодного разу не виявляли ініціативу та не зверталися до профспілки для проведення відповідних консультацій та переговорів щодо зупинення окремих положень Галузевої угоди та колективного договору та не інформували про таке призупинення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, прийнявши до уваги положення ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в редакції Закону №4582-ІХ від 21.08.2025 року, згідно якого у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом, та те, що, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, як на законну підставу для невиплати належних позивачу сум при звільненні у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», дійшов висновку, що позивача безпідставно позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача недоплченої допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки в сумі 19 146,50 грн.

Щодо позовної вимоги по стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, прийнявши до увги, що відповідачем порушено строк виплати позивачу належних йому, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині за період з 30.09.2025 року по 03.03.2026 року в сумі 105 017.64 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, встановивши, що Колективним договором передбачено право роботодавця визначити розмір одноразового заохочення працівнику у кожному випадку за певних умов - внеску працівника, урахування фінансових можливостей дільниці, тощо, а відповідно нарахування та виплаті такого заохочення має передувати обґрунтоване рішення, і згідно матеріалів справи відсутнє рішення щодо виплати ОСОБА_1 заохочення за багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, з нагоди ювілею з дня народження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 4 422,50 грн. заохочення з нагоди ювілею.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У відповідності до положень ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст.ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата»" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до п. 2.4 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, за спільною домовленістю сторін Угоди можуть вноситись зміни і доповнення до Угоди, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією Угодою.

Положення п. 2.3 Угоди передбачає, що жодна зі сторін у період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Доказів внесення змін до Угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди, відповідачем суду не надано.

При цьому, відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) відповідачем були призупинені виплати, передбачені Угодою (а.с. 100).

15.03.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, ст. 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14.03.2022 у правління АТ «Укрзалізниця» не було підстав, через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію вперше не було, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.

На підставі наведенного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги, право на яку він набув у зв`язку із виходом на пенсію, порушено з боку відповідача.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку по наявність умов для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 244 728,90 грн. одноразової матеріальної допомоги (27192,10 х 5 = 135960,50 грн.) та додаткової матеріальної допомоги (27192,10 х 4 = 108768,40 грн.) за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше.

Відповідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 3.1.13 Колективного договору Криворізької пасажирської вагонної дільниці передбачено, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професію, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідачем було видано накази про надання позивачу відпусток №111 від 24.03.2023 тривалістю 24 календарних днів, №37 від 26.01.2024 тривалістю 24 календарних днів, №37 від 31.01.2025 тривалістю 24 календарних днів. В кожному з вказаних наказів зазначено про необхідність виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно довідки №56/ПКВЧ-9 від 22.10.2025 року матеріальна допомога на оздоровлення позивачу за 2023 та 2024 роки не виплачувалася, за 2025 рік – виплачена частково в розмірі 2653,50 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» розмір мінімальної заробітної плати, встановленої з 01.01.2023 року складає 6700 гривень.

Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» розмір мінімальної заробітної плати, встановленої з 01.01.2024 року складає 7100 гривень.

Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати, встановленої з 01.01.2025 року складає 8000 гривень.

Таким чином, висновок суду, що дії відповідача щодо недоплати у 2023-2025 роках позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними, і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 19146,50 грн, з яких 6700 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2023 рік; 7100 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2024 рік; 5346,50 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2025 рік (8000 грн. – 2653,50 грн.) є обгрунтованими та суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 19 146,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 116,117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 105 017,64 грн. і цей розмір в апеляційному порядку не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги ч. 3 ст. 10 Закону України «Про трудові відносини під час воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ, якими роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, колегією судідв не приймаються, з огляду на наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, на відповідача не може бути покладено обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеному ст.117 КЗпП України, якщо останній довів, що така затримка відбулася не з його вини, а за обставинами непереборної сили і форс-мажорних обставин.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №359/3250/20, від 22.09.2021 року у справі №359/3843/20 та від 28.09.2021 року у справі №3.

Згідно з вимогами ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем АТ «Українська залізниця» не надано суду належних та допустимих доказів про те, що введення в Україні режиму воєнного стану, який триває по теперішній час, призвело до зупинення гоподарської діяльності АТ «Українська залізниця» та унеможливило виконання ним взятих на себе зобов`язань перед працівниками.

В частині відмови у задвооленні позовних вимог про стягнення заохочення до ювілею рішення суду учасниками справи не оскаржується, тому відповідно положень ч. 1 чт. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не перевіряється.

Разом з тим, судом першої інстанції стягнуті на користь позивача виплати, які прирівняні до заробітної плат без урахування податків та зборів.

В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця наполягало на порушенні судом положень ст. 167, 168 Податкового Кодексу України.

Колегія судді апеляційного суду погоджується з доводами заявника у вказаній частині, оскільки Верховний Суд неодноразово висновував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19).

У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу (далі - ПК) України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Якщо юридична особа виплачує на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Такі висновки сформульовано в пунктах 85-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19.

Справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, однак суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що обов`язково вказує в резолютивній частині рішення (постанови Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 757/27799/21-ц, від 06 листопада 2024 року в справі № 359/6714/23, від 20 лютого 2025 року в справі № 640/8835/22).

Незазначення у рішенні суду, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута без урахування податків і зборів, не означає, що визначена сума підлягає повному стягненню, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком працівника та роботодавця, а суд визначає таку суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 757/44003/19, від 22 грудня 2025 року в справі № 306/2031/24,від 18 лютого 2026 року в справі № 639/615/24).

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 357/1703/18-ц, від 29 жовтня 2025 року в справі № 462/4598/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Отже, усталена практика Верховного Суду свідчить про уніфікований підхід щодо функцій роботодавця як податкового агента під час вирішення спорів працівників з роботодавцями про стягнення сум, які прирівнюються до заробітної плати, на користь працівника.

Такий же алгоритм податкових відрахувань застосовний і до судових рішень про стягнення з роботодавця майнових втрат працівника, які він зазнав у зв`язку з порушенням строків їх виплати (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), що мало місце в цій справі.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції при визначенні до стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше, матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2023-2025 рокі без урахування податків та зборів необгрунтованим, оскільки такий висновок суду не відповідає вищезазначеним положенням податкового законодавства.

Також суд першої інстанції необгрунтовано зазначив про стягнення з АТ Українська залізниця» на користь позивача витрат по сплаті судового збору без урахування податків та зборів.

Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сум без урахування податків та зборів не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 березня 2026 року шляхом виключення з абзаців другого, третього, четвертого та шостого резолютивної частини посилання «без урахування податків та зборів».

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 березня 2026 року змінити, виключивши з абзаців другого, третього, четвертого та шостого резолютивної частини рішення посилання «без урахування податків та зборів».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: