Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №760/31516/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_________________________________________________________________________________________

Провадження 2/760/6860/26

В справі 760/31516/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

30 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ІІ. Описова частина

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

12 січня 2026 року Позивач подав позовну заяву про стягнення аліментів у новій редакції, у якій просить стягнути з Відповідачки на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.03.2022 і до досягнення дитиною повноліття; зобов`язати Відповідачку надати до суду довідку про доходи, оригінал паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків; допустити негайне виконання в межах суми платежу за один місяць.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з Відповідачкою, від якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №756/17999/21 шлюб між сторонами розірвано.

Позивач зазначає, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, а син проживає разом із ним і перебуває на його повному утриманні: він забезпечує дитину продуктами харчування, одягом, шкільним приладдям, оплачує спортивні секції, гуртки та дистанційне навчання у приватних школах, зокрема у ТОВ «Центр освіти «Оптіма», оскільки Відповідачка тричі забирала документи зі шкіл.

На підтвердження факту проживання дитини разом із ним Позивач посилається на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №756/9387/25 та на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №760/5353/24.

Позивач вказує, що за весь період проживання сина разом із ним Відповідачка коштів на його утримання у добровільному порядку не сплачувала, домовленості між батьками щодо розміру та порядку виконання матір`ю обов`язку з утримання спільної дитини не досягнуто, а рівень витрат на дитину постійно зростає у зв`язку зі збільшенням потреб у розвитку, навчанні та вихованні. Крім того, Позивач стверджує, що неодноразово звертався до Відповідачки з проханням надавати кошти на утримання сина, однак його прохання залишалися без задоволення.

Заперечуючи проти позову, 24 квітня 2026 року Відповідачка подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідачка зазначає, що вимогу про стягнення аліментів починаючи з 11.03.2022 Позивач обґрунтовує власною заявою до неї про виплату аліментів від 06.10.2025.

Відповідачка вказує, що питання виплати аліментів уже вирішено судами першої та апеляційної інстанцій у справі №756/9869/25, про судові рішення у якій Позивач не може не знати, оскільки був апелянтом і був присутнім у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а тому, на її думку, предмет позову у справі №760/31516/25 вже розглянуто судом.

Відповідачка стверджує, що посилання Позивача на проживання сина разом із ним після розлучення не відповідають дійсності, оскільки рішеннями судів у справах №760/32570/21 та №760/5353/24 Позивачу відмовлено у визначенні місця проживання дитини разом із ним і визначено місце проживання дитини разом з матір`ю. Місцем реєстрації дитини є місце реєстрації та проживання матері, де син і проживав до моменту, як зазначає Відповідачка, його викрадення Позивачем.

На переконання Відповідачки, надана Позивачем копія рішення у справі №756/9387/25 підтверджує лише те, що всупереч судовим рішенням Позивач самочинно змінив місце проживання дитини та переховує її за невідомою адресою, і саме тому суд у зазначеній справі ухвалив рішення про негайне відібрання дитини у Позивача та передачу її Відповідачці, а ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.03.2026 у справі №756/9387/25 за поданням державного виконавця дитину оголошено в розшук.

Відповідачка також просила врахувати, що позовну заяву з додатками вона отримала 13.04.2026, що підтверджується відповідною розпискою.

Відповіді на відзив Позивач до суду не подав.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши доводи сторін та наявні у справі докази, оцінивши їх у сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наведених нижче підстав.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №756/17999/21. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №760/32570/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом із батьком; постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 це рішення залишено без змін. Зазначеним рішенням, зокрема, встановлено, що під час його розгляду не було доведено постійного проживання ОСОБА_3 разом із батьком.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №760/5353/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2025 це рішення залишено без змін і набрало законної сили.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №756/9387/25 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди задоволено частково: відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50.000,00 грн компенсації моральної шкоди та 1.818,00 грн судового збору, а всього 51.818,00 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини. Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2026 зазначене рішення залишено без змін; рішення набрало законної сили 11.03.2026.

Зазначеним рішенням, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про відмову у задоволенні його позову про визначення місця проживання сина разом із ним, 14.02.2024 самостійно, всупереч встановленому порядку, змінив місце проживання дитини, забравши її зі спеціалізованої школи №71 м. Києва, і в подальшому не забезпечив відвідування дитиною цього навчального закладу, внаслідок чого дитина не була атестована за результатами навчання у першому класі; що ОСОБА_1 самовільно забрав дитину та перешкоджав її спілкуванню з матір`ю, внаслідок чого відбулося розлучення матері з дитиною більш ніж на рік; що орган опіки та піклування рекомендував відібрати дитину від батька та передати матері.

Судовим наказом Оболонського районного суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №756/9869/25, виданим за заявою ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Постановою Київського апеляційного суду від 17.02.2026 у справі №756/9869/25 цей судовий наказ визнано таким, що не підлягає виконанню в частині початку стягнення аліментів з 01.12.2022, з установленням дати початку стягнення - 04.07.2025; в іншій частині, зокрема щодо розміру аліментів, підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтями 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин першої, другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Частиною третьою статті 181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що право вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини та право вибору способу їх стягнення закон пов`язує з юридично значимою обставиною - проживанням дитини разом із тим із батьків, який звертається до суду. Відтак факт проживання дитини разом із Позивачем є обов`язковим елементом предмета доказування у цій справі, і саме на Позивача покладається обов`язок його доведення.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 129-1 Конституції України та частиною другою статті 18 ЦПК України судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання.

Вирішуючи справу суд враховує, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначене рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №760/5353/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2025, - разом із матір`ю ОСОБА_2 . Це рішення ухвалене у справі між тими самими сторонами та є чинним.

Крім того, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №756/9387/25, яке набрало законної сили 11.03.2026, дитину відібрано саме від Позивача та передано Відповідачці, а в частині відібрання дитини допущено негайне виконання рішення суду.

Отже, станом на день ухвалення цього рішення не тільки місце проживання дитини визначене судом разом з Відповідачкою, а й наявне окреме судове рішення, що набрало законної сили, про відібрання дитини у Позивача. За таких обставин Позивач не є і не може вважатися тим із батьків, разом з яким проживає дитина, у розумінні частини третьої статті 181 СК України, а отже, йому не належить право вимоги про стягнення з Відповідачки аліментів на утримання сина.

Посилання Позивача на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №756/9387/25 як на доказ проживання дитини разом із ним є цілком безпідставним, оскільки цим рішенням установлено прямо протилежне тому, що стверджує Позивач. Предметом розгляду у зазначеній справі був позов ОСОБА_2 про відібрання дитини, поданий на підставі статті 162 СК України, і цей позов задоволено.

Суд також враховує, що довід Позивача про проживання дитини разом із ним з 2024 року вже заявлявся ним як заперечення у справі №756/9387/25 та був відхилений судами першої та апеляційної інстанцій, які виходили з того, що таке перебування дитини є наслідком самочинної зміни її місця проживання.

Ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №760/5353/24, на яку посилається Позивач, є ухвалою про забезпечення позову, якою Позивача зобов`язано кожної суботи з 11 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. забезпечити спілкування дитини з матір`ю за місцем її проживання без присутності батька. Такий процесуальний акт не встановлює і за своєю природою не може встановлювати місця проживання дитини. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до набрання рішенням у справі законної сили, на що прямо вказав Київський апеляційний суд у постанові від 11.03.2026 у справі №756/9387/25. Рішення у справі №760/5353/24 набрало законної сили 11.06.2025, а отже, зазначена ухвала вичерпала свою дію. До того ж, як установлено рішенням від 20.10.2025 у справі №756/9387/25 на підставі актів державного виконавця від 15.02.2025 та 01.03.2025, Позивач цю ухвалу не виконував.

Жодних інших доказів проживання дитини разом із ним - зокрема довідки навчального закладу за місцем його проживання, акта обстеження умов проживання, декларації про вибір лікаря, документів про реєстрацію місця проживання дитини - Позивач суду не надав.

Щодо періоду часу, за який заявлено вимогу про стягнення аліментів суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути аліменти починаючи з 11.03.2022. Стосовно періоду з 11.03.2022 до 13.02.2024 факт проживання дитини разом із Позивачем не лише не доведений, а й спростовується рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №760/32570/21, яким установлено, що постійне проживання дитини разом із батьком не доведено. Стосовно періоду з 14.02.2024 судовими рішеннями, що набрали законної сили, установлено, що перебування дитини у Позивача є наслідком самочинної зміни ним місця проживання дитини, а не законною підставою для виникнення у нього права вимоги.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Ніхто не може набувати переваг і вигод із власної неправомірної поведінки.

Як зазначив Верховний Суд, положення статті 162 СК України покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц, провадження №14-199цс19). У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина, а способом захисту прав дитини у разі незгоди другого з батьків з умовами її проживання є пред`явлення позову про зміну місця проживання, а не самочинна зміна місця проживання дитини. Основною умовою застосування статті 162 СК України є саме факт самочинної зміни місця проживання дитини (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №183/1464/22, провадження №61-7478сво23).

Задоволення позову за встановлених у цій справі обставин означало б, що особа, яка самочинно змінила місце проживання дитини, не виконала ухвалу про забезпечення позову і у якої дитину відібрано рішенням суду, набуває за рахунок цих же дій майнове право вимоги до другого з батьків. Такий результат суперечив би статті 13 ЦК України, знецінював би обов`язковість судових рішень (стаття 129-1 Конституції України) та не відповідав би якнайкращим інтересам дитини.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18), про те, що при вирішенні спорів, які стосуються дітей, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, а також з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і особливу увагу необхідно приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява №31111/04; рішення від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).

Станом на день ухвалення цього рішення чинним є судовий наказ Оболонського районного суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №756/9869/25, яким обов`язок зі сплати аліментів на утримання того самого сина покладено саме на Позивача, а стягувачем визначено Відповідачку, з початком стягнення з 04.07.2025 (з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 17.02.2026). Задоволення цього позову призвело б до одночасного існування двох взаємовиключних судових рішень про стягнення аліментів на утримання однієї й тієї самої дитини з кожного з батьків на користь другого, що є неприпустимим з огляду на принцип юридичної визначеності та унеможливлювало б їх виконання.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Щодо судових витрат. На підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення аліментів. Заяв та доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подали, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 141, 150, 162, 180, 181, 182, 191 Сімейного кодексу України, ст. ст. 13, 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 18, 76-81, 82, 83, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 430 ЦПК України, суд вирішив:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: