Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №522/24439/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/24439/25

Провадження №2/522/982/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Костинюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право проживання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника ОСОБА_3 06.11.2025 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі розпорядження від 10.07.2012. Відповідачка у 2012 році поїхала на навчання у Автономну Республіку Крим, де і залишилась проживати. 17.11.2012 у Криму відповідачка вийшла заміж в результаті якого змінила прізвище на ОСОБА_4 . 06.01.2015 відповідачка прийняла громадянство росії. Отже, відповідачка вже не є членом сім`ї позивача, понад 10 років не проживає у спірній квартирі, у зв`язку з чим подано позов.

Ухвалою від 10.11.2025 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 22.12.2025.

У зв`язку з неявкою учасників справи у підготовче засідання 22.12.2025 розгляд справи відкладено на 29.01.2026.

У підготовчому засіданні 29.01.2026, проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 , витребувано інформацію, у зв`язку з чим оголошено перерву до 17.03.2026.

У зв`язку з відключенням електропостачання в приміщенні суду, розгляд справи у підготовчому засіданні 17.03.2026 відкладено на 23.04.2026.

Ухвалою від 23.04.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 27.05.2026.

У судовому засіданні 27.05.2026, проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 , суд перейшов до заочного розгляду справи, з метою повторного сповіщення відповідача розгляд справи відкладено на 09.07.2026.

Розгляд справи у судовому засіданні 09.07.2026 відкладено на 17.07.2026 у зв`язку з перебуванням судді Бондаря В.Я. у відпустці.

У судовому засіданні 17.07.2026 представник позивача ОСОБА_3 вказав, що донька позивачки поїхала в Крим і повертатися не збирається, тому позовні вимоги просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача, яка повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Після дослідження доказів, проведення судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 31.07.2026 о 12:00 год.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Приморської райадміністрації м.Одеси від 10.07.2012 №389 відкритий особовий рахунок на заняту площу, яка складає 2 кімнати, 24,7 кв.м. по АДРЕСА_2 . Сім`я з 6 людей: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.8).

ОСОБА_6 17.11.2012 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Прудівської сільської ради Совєтського району Автономної Республіки Крим (а.с.10).

06.01.2015 ОСОБА_11 була документована паспортом громадянки російської федерації (а.с.9).

Згідно відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, яка надійшла до суду 12.11.2025 ОСОБА_2 згідно відомостей ВОМІР МП зареєстрована з 26.09.2012 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20).

В період з 01.01.2020 по 11.02.2026 інформації в Базі даних щодо перетину державного кордону ОСОБА_12 не виявлено, про що вказано у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної Прикордонної служби України (а.с.38).

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089 св 19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Позивачка вказує, що відповідачка з 2012 року проживає в Криму, де вийшла заміж. Доказів на спростування таких обставин надано не було.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що існують обставини, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутніми особами понад шість місяців надано не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, слід брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Суд оцінює вимоги позивача про визнання припиненим права відповідача на користування спірною квартирою на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції.

Для дотримання балансу захисту права користування позивача та прав відповідача, суд враховує, що відповідачка не проживає в квартирі тривалий час, особистих речей відповідача в квартирі немає. Такі обставини свідчать про втрату інтересу відповідача до вказаного житла.

Отже, інтереси позивача, як користувача житлом, перевищують інтереси члена сім`ї, який тривалий час не проживає в квартирі без поважних причин, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.

Втрата права користування квартирою не покладає на відповідача надмірний тягар, не порушить баланс інтересів сторін, оскільки відбулось у відповідності до закону, яким визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тому право власності позивача підлягає захисту.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право проживання – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 31 липня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар