Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №521/9867/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/9867/26

Номер провадження № 2/521/7169/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі :

головуючого судді Ганошенка С.А.,

за участю секретаря судових засідань Папінян В.В.

представника позивача - адвоката Вдовіченко Г.М.

розглянувши у звідкритому судовому засіданні у залі суду у м. Одесі в загальному позовному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Вдовіченко Галина Миколаївна в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 147/2000 від 26 травня 2000 року, що укладений в Одеській Новій біржі, за умовами якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 житловий будинок, житловою площею 29,2 кв.м., під літ. «А», з надвірними господарськими будівлями, позначеними літерами: «Б» - літня кухня, «И»- сарай, «Ж» - туалет, «З» - сарай, «Л»- сарай, «К» - душ, № 23-3 хвіртка-паркан, І- замощення, які розташовані на земельній ділянці 768 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 - дійсним.

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі – продажу нерухомого майна № 147/2000 від 26.04.2000 року, який був зареєстрований 02.06.2000 року в ОМБТІ та РОН під № 12408, стор.22, кн.115. Про що свідчить штамп – відмітка ОМБТІ та РОН на оригіналі договору. На час укладення договору, в травні 2000 року ні позивач, ні відповідач не знали, що правочин, в відповідності до ст. 47 ЦК України (ред. 1963 року) підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають. Про це і було застереження в самому тексті договору. Правочин сторонами повністю виконаний, житловий будинок був звільнений продавцем та переданий покупцю, передані ключі. Ні заперечень, ні зауважень, ні спорів ніхто із сторін по правочину не заявляв до цього часу.

Зокрема відповідачка до укладення Договору отримала від покупця кошти у сумі 15 000,00 грн., (п`ятнадцять тисяч гривень ), які відповідно до п. 5 Договору складали ціну договору та передала будинок позивачу, в якому він зареєстрував своє місце проживання. У свою чергу покупець нерухомого майна ОСОБА_1 , після підписання договору прийняв звільнений житловий будинок, зареєструвавши право власності на себе в ОМБТІ та РОН, і зареєстрував своє місце проживання та місце проживання своєї дружини, дітей, онуків, що підтверджується записами про реєстрацію в Будинковій книзі за даною адресою, де і проживав, здійснюючи фактичне володіння даним нерухомим майном. За твердженням позивача сторонами було виконано умови договору купівлі-продажу в повному обсязі. Так, ОСОБА_1 сплатив відповідачу вказані у договорі кошти, користувався будинком в повному обсязі впродовж свого життя, сплачував комунальні платежі та інші послуги. Між тим, на даний час позивач, який є власником житлового будинку не має можливості розпоряджатися вказаним нерухомим майном, оскільки чинне законодавство передбачає нотаріальне посвідчення договорів, у зв`язку з чим позивач змушений був звернутись із відповідним позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу було залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

18.06.2026 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

19.06.2026 року ухвалою суду було провадження по справі відкрито та призначено справу в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачка у судові засідання 08.07.2026 року та 28.07.2026 року не з`явилась, повідомлена про час та місце розгляду справи належним чином, шляхом розміщення оголошення на сайті суду, направлення судових повісток на адресу реєстрації, на адресу суду повернулись поштові конверти із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань та заяв про відкладення не надходило.

Відзиву від відповідача до суду не надійшло, що не є перешкодою для розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача - адвокат Вдовіченко Г.М. не заперечувала проти закриття підготовчого провадження і продовження слухання цивільної справи по суті.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеса від 08.07.2026 року підготовче засідання суду було закрите та справа була призначена до судового розгляду по суті на 28.07.2026 року о 12-00 год.

Суд, враховуючи, що оскільки відповідач належним чином була повідомлена про розгляд справи на 08.07.2026 року та 28.07.2026 року, але у судові засідання не прибула, заслухавши думку представника позивача, вважає за можливе продовжити розгляд цивільної справи за наявними у справі матеріалами, протии ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд вбачає, що сторони сповіщені про дату та час судового засідання належним чином, матеріалів справи достатньо для ухвалення рішення, а тому суд приходить до висновку про можливість розглядати справу.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку загального позовного провадження, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 травня 2000 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 житловий будинок, житловою площею 29,2 кв.м., під літ. «А», з надвірними господарськими будівлями, позначеними літерами: «Б» - літня кухня, «И»- сарай, «Ж» - туалет, «З» - сарай, «Л»- сарай, «К» - душ, № 23-3 хвіртка-паркан, І- замощення, які розташовані на земельній ділянці 768 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №147/2000, який був укладений на Одеській Новій біржі. Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за позивачем, що підтверджується договором купівлі – продажу нерухомого майна № 147/2000 від 26.04.2000 року , який був зареєстрований 02.06.2000 року в ОМБТІ та РОН під № 12408, стор.22, кн.115, про що свідчить штамп – відмітка ОМБТІ та РОН на оригіналі договору.

На виконання умов даного договору купівлі – продажу сторони договору, повністю виконали істотні умови даного Договору купівлі-продажу нерухомого майна №147/2000 від 26.05.2000 року. Зокрема відповідачка, до укладення Договору отримала від покупця кошти у сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень), які відповідно до п. 5 Договору складали ціну договору, передала житловий будинок позивачу, в якому він у подальшому зареєстрував своє місце проживання. У свою чергу покупець по Договору, після підписання договору прийняв звільнений будинок, зареєстрував договір купівлі-продажу в ОМБТІ та РОН, зареєстрував своє місце проживання та місце проживання своєї дружини, дітей та онуків за даною адресою де і проживав, здійснюючи фактичне володіння зазначеним нерухомим майном.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про товарну біржу", діяльність товарної біржі здійснюється у відповідності з цим Законом та діючим законодавством України, статутом біржі, правилами біржової торгівлі.

Розділом 4 Закону України "Про товарну біржу" визначені основні принципи правил ведення біржової торгівлі та здійснення біржових операцій, якими, зокрема, встановлено, що біржовою операцією вважається тільки та угода, яка відповідає сукупності умов, які передбачені ч. 1 ст. 15 Закону, а саме: якщо вона представляє собою купівлю-продажу, поставку, обмін товару, що допущені до обміну на товарній біржі; якщо її учасники і членами товарної біржі; якщо угода надана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (частини 2, 4 статті 15 Закону України "Про товарну біржу", яка діяла на час укладання договору).

Отже, при укладенні договору купівлі-продажу сторонами були дотримані всі умови, яких необхідно дотримуватися при укладенні договорів на товарній біржі, у відповідності до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу".

За твердженням позивача сторонами було виконано умови договору купівлі-продажу в повному обсязі. Так, позивач сплатив відповідачу вказані у договорі кошти, відповідач після відчуження проданого будинку виселилась з нього, позивач вселився в будинок, користується ним в повному обсязі, сплачує комунальні платежі та інші послуги.

Між тим, на даний час позивач не має можливості розпоряджатися вказаним нерухомим майном, оскільки чинне законодавство передбачає нотаріальне посвідчення договорів.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 2000 році, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

У відповідності зі ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов`язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, слідує, що при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з`ясувати чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору, але він не був нотаріально посвідчений у зв`язку з укладенням на Товарній Біржі.

На підставі викладеного, суд вважає, що вищевказаний договір слід визнати дійсним у відповідності до ст. 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд визнає право ОСОБА_1 на житловий будинок житловою площею 29,2 кв.м., під літ. «А», з надвірними господарськими будівлями, позначеними літерами: «Б» - літня кухня, «И» - сарай, «Ж» - туалет, «З» - сарай, «Л»- сарай, «К» - душ, № 23-3 хвіртка-паркан, І- замощення, які розташовані на земельній ділянці 768 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд стягує сплачений судовий збір з відповідача на користь позивача у сумі 5108,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку, житловою площею 29,2 кв.м., під літ. «А», з надвірними господарськими будівлями, позначеними літерами: «Б» - літня кухня, «И»- сарай, «Ж» - туалет, «З» - сарай, «Л»- сарай, «К» - душ, №23-3 хвіртка-паркан, І- замощення, які розташовані на земельній ділянці 768 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на Одеській Новій Біржі від 26 травня 2000 року за № 147/2000.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 5108,30 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31 липня 2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО