Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №902/1510/25 — Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" липня 2026 р. Cправа № 902/1510/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

за позовом: громадянки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

до: Релігійної організації храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (вул. Центральна, буд. 1, с. П`ятківка, Гайсинський район, Вінницька область, 24415)

про визнання недійсним рішення Загальних (парафіяльних) зборів та визнання недійсним статуту

за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,

представників сторін:

позивачів Міліруд Є.О. згідно ордерів (в режимі відеоконференцзв`язку);

відповідача Чубенко С.В. згідно ордеру.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.11.2025 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 30.10.2025 (вх. № 1612/25 від 04.11.2025) громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами до Релігійної організації храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про:

визнання недійсним рішення Загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви", оформлених протоколом № 1 від 07.08.2024;

визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви", зареєстрованого наказом № 96 від 23.10.2024 в.о. начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

У зв`язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 10.11.2025, постановив позовну заяву громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 № б/н від 30.10.2025 (вх. № 1612/25 від 04.11.2025) залишити без руху та встановив позивачам строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

13.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № 2025/11/13-1 від 13.11.2025 (вх. № 01-34/12287/25 від 13.11.2025), подана представником позивачів - адвокатом Чекманом М. П., на виконання ухвали суду від 10.11.2025.

Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/1510/25 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 16.12.2025. Разом із тим подані позивачами клопотання № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11958/25 від 04.11.2025) про витребування документів та № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11959/25 від 04.11.2025) про залучення громадянина ОСОБА_3 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд вирішив розглянути у призначеному судовому засіданні.

Відповідну ухвалу постановлено 17.11.2025.

15.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13497/25 від 15.12.2025).

У той же день через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13503/25 від 15.12.2025) про залучення до участі у справі № 902/1510/25 Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної військової адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

16.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 15.12.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.12.2025) (вх. № 01-34/13513/25 від 16.12.2025) відповідача про визнання явки учасників справи обов`язковою, зокрема позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За результатами слухання справи 16.12.2025, з урахуванням усного клопотання представника позивачів, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 27.01.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

23.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивачів надійшла відповідь на відзив № б/н від 22.12.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 22.12.2025) (вх. № 01-34/13750/25 від 22.12.2025).

26.01.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшла заява № б/н від 26.01.2026 (вх. № 01-34/808/26 від 26.01.2026), у якій повідомлено, що Релігійна організація "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Дослідивши клопотання позивачів № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11958/25 від 04.11.2025) про витребування в Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної військової адміністрації документів, зазначених у прохальній частині клопотання, суд дійшов висновку, що витребування відповідних доказів є необхідним для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. З огляду на викладене клопотання задоволено.

Дослідивши клопотання позивачів № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11959/25 від 04.11.2025) про залучення громадянина ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд установив, що позивачами не доведено наявності підстав, передбачених статтею 50 Господарського процесуального кодексу України, для його залучення до участі у справі. У зв`язку з цим у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено.

Розглянувши клопотання відповідача № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13503/25 від 15.12.2025) про залучення до участі у справі Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної військової адміністрації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, суд дійшов висновку, що наведені у ньому доводи мають характер припущень та не підтверджують наявності підстав, визначених статтею 50 Господарського процесуального кодексу України, для залучення зазначеного органу до участі у справі.

За таких обставин суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13503/25 від 15.12.2025).

Дослідивши відзив на позовну заяву № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13497/25 від 15.12.2025), з урахуванням заяви відповідача № б/н від 26.01.2026 (вх. № 01-34/808/26 від 26.01.2026) щодо наявності у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", суд, керуючись принципом рівності учасників судового процесу та необхідністю забезпечення реалізації ними процесуальних прав, дійшов висновку про прийняття відзиву до розгляду.

У зв`язку з цим у задоволенні клопотання позивачів, викладеного у відповіді на відзив № б/н від 22.12.2025 (вх. № 01-34/13750/25 від 22.12.2025), про повернення відзиву без розгляду відмовлено.

Водночас відповідь на відзив № б/н від 22.12.2025 (вх. № 01-34/13750/25 від 22.12.2025), подану представником позивачів, суд прийняв до розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13513/25 від 16.12.2025) про визнання явки учасників справи обов`язковою, суд зазначив, що оцінка письмових доказів, зокрема протоколів загальних зборів, здійснюється відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України на підставі їх належності, допустимості, достовірності та достатності, а тому не потребує обов`язкового особистого заслуховування позивачів.

Крім того, відповідачем не наведено конкретних обставин, які неможливо встановити без особистої участі позивачів у судовому засіданні та які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання явки позивачів обов`язковою, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання відповідача № б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-34/13513/25 від 16.12.2025) відмовив.

Водночас, враховуючи необхідність належної підготовки справи до судового розгляду та забезпечення реалізації процесуальних прав її учасників, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 902/1510/25 на 30 днів та відклав підготовче судове засідання на 17.02.2026.

Відповідну ухвалу постановлено 27.01.2026.

03.02.2026 до суду від Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної військової адміністрації надійшов супровідний лист № 03-10/81 від 03.02.2026 (вх. № 01-34/1128/26 від 03.02.2026), до якого долучено документи подані на виконання вимог пункту 7 ухвали суду від 27.01.2026.

У судовому засіданні 17.02.2026 представник позивачів повідомив про подання через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" процесуальних документів, водночас зазначивши, що станом на час проведення судового засідання відсутня інформація щодо їх доставки та реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.

За результатами судового засідання 17.02.2026 суд, урахувавши наведені представником позивачів обставини та керуючись статтею 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву в судовому засіданні до 24.02.2026, про що постановив відповідну ухвалу у протокольній формі.

23.02.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивачів надійшло клопотання № б/н від 23.02.2026 про зобов`язання відповідача надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті справи, поставлене позивачами в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене клопотання зареєстровано судом 24.02.2026 за вх. № 01-30/1852/26.

Того ж дня через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивачів надійшло клопотання № б/н від 23.02.2026 про поновлення процесуального строку на долучення доказів та приєднання до матеріалів справи таких доказів:

копії рішення 9 сесії 4 скликання П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 20.03.2004;

копії рішення 2 сесії 5 скликання П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 06.07.2006;

копії рішення 6 сесії 6 скликання П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 30.03.2011;

копії довідки № 1021 від 17.11.2015, виданої виконавчим комітетом П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Вказане клопотання зареєстровано судом 24.02.2026 за вх. № 01-30/1856/26.

За наслідками проведення судового засідання 24.02.2026 суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань позивачів № б/н від 23.02.2026 (вх. № 01-30/1852/26 від 24.02.2026) та № б/н від 23.02.2026 (вх. № 01-30/1856/26 від 24.02.2026), у зв`язку з чим у їх задоволенні відмовлено.

Разом з тим судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.03.2026, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

У подальшому, під час розгляду справи по суті в судовому засіданні 31.03.2026, судом оголошено перерву до 16.04.2026, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.

Однак, у визначену судом дату (16.04.2026) судове засідання у даній справі не відбулося у зв`язку з періодичними технічними збоями в роботі підсистеми відеоконференцзв`язку, що тимчасово унеможливило проведення судового засідання в режимі відеоконференції та його належну фіксацію технічними засобами.

З урахуванням наведених обставин суд повідомив учасників справи про дату наступного судового засідання з розгляду справи по суті, призначеного на 12.05.2026.

За результатами судового засідання, що відбулося 12.05.2026, судом відкладено розгляд справи по суті на 16.06.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

У судовому засіданні (16.06.2026) судом проведено стадію безпосереднього дослідження доказів, за результатами якої, з метою належної підготовки учасників справи до стадії судових дебатів, відповідно до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву в судовому засіданні до 16.07.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

На визначену судом дату (16.07.2026) представник позивачів з`явився в режимі відеоконференції. Представниця відповідача взяла участь в судовому засіданні в залі суду.

У судовому засіданні суд заслухав промови представників сторін та, відповідно до частини першої статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, а також повідомив учасників справи про те, що проголошення вступної та резолютивної частин рішення відбудеться 27.07.2026 о 12 год 30 хв.

27.07.2026 суд, відповідно до частини шостої статті 233 та частини першої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголосив скорочене (вступну та резолютивну частину) рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначають, що гр. ОСОБА_1 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є керівником Релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, а з 2001 року є настоятелем Свято-Різдво-Богородичного храму с. П`ятківка.

Позивачі посилаються на положення Статуту релігійної громади щодо повноважень Парафіяльної ради, її голови та скарбника, а також зазначають, що гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 входили до складу керівних органів громади, обраних загальними зборами від 30.12.2014 та 14.02.2019.

Позивачі вказують, що 07.08.2024 загальними зборами релігійної громади було прийнято рішення про зміну підлеглості громади у канонічних та організаційних питаннях, затвердження статуту в новій редакції, усунення гр. ОСОБА_1 від виконання повноважень керівника та обрання нового складу керівних органів.

На думку позивачів, під час проведення зазначених зборів допущено порушення їх прав, оскільки до участі в голосуванні були допущені особи, які не є членами релігійної громади, а законних керівників громади не було допущено до участі у зборах. У зв`язку з цим позивачі вважають порушеними їх права на свободу віросповідання, участь в управлінні релігійною організацією та захист церковного самоврядування.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та затвердження статуту в новій редакції прийнято відповідно до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статуту релігійної громади уповноваженими загальними зборами.

На думку відповідача, позивачі не довели порушення своїх прав чи законних інтересів, а їхні доводи ґрунтуються виключно на незгоді з рішенням загальних зборів. Відповідач також зазначив, що позивачі не були позбавлені права на свободу віросповідання, а відсутність їх на загальних зборах була наслідком власного волевиявлення, оскільки інформація про проведення зборів була доведена до відома членів громади.

Крім того, відповідач вказав, що законодавство та статут не передбачають фіксованого членства у релігійній громаді, а тому участь осіб у загальних зборах відповідала вимогам закону. Також зазначив, що позивачами не надано належних доказів незаконності оскаржуваних рішень, невідповідності статуту вимогам законодавства чи наявності підстав для скасування державної реєстрації статуту.

Заперечуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, позивачі у відповіді на відзив зазначають, що набуття особою статусу члена релігійної громади виключно шляхом самоідентифікації або одноразового волевиявлення не відповідає вимогам законодавства та порушує автономію релігійної організації щодо визначення порядку прийняття осіб до складу її членів.

Позивачі посилаються на наявність у релігійній громаді безперервного та документально підтвердженого реєстру її членів, який, на їхню думку, формувався та оновлювався протягом тривалого часу на підставі рішень парафіяльних зборів, що підтверджується протоколами за 2014, 2019 та 2023 роки.

На переконання позивачів, членство у релігійній громаді має ознаки наступності, а тому набуття статусу її члена не може відбуватися довільно або шляхом одноразового волевиявлення поза межами встановленої процедури.

Позивачі зазначають, що Статутом релігійної громади передбачено визначені критерії членства, а саме належність особи до православних віруючих, досягнення 18-річного віку, визнання положень Статуту УПЦ, регулярна участь у богослужбовому житті громади та відсутність церковних обмежень.

У зв`язку з цим позивачі стверджують, що особи, які брали участь у загальних зборах 07.08.2024, не набули статусу членів релігійної громади у встановленому порядку, не входили до складу Парафіяльних зборів та не мали права брати участь у вирішенні питань, віднесених до компетенції загальних зборів.

Позивачі також зазначають, що зміна позиції окремих осіб щодо канонічної чи організаційної підлеглості релігійної громади не може сама по собі свідчити про їх належність до складу членів громади без дотримання встановленого порядку набуття такого статусу.

Крім того, позивачі посилаються на те, що окремі особи не брали участі у житті релігійної громади, зокрема не здійснювали пожертв на утримання храму, не брали участі у його облаштуванні, проведенні богослужінь, молебнів та інших релігійних заходів, що, на їхню думку, свідчить про відсутність у таких осіб статусу членів громади.

Також позивачі зазначають, що після проведення загальних зборів 07.08.2024 вони були фактично позбавлені можливості брати участь у богослужбовому житті громади, відвідувати богослужіння, звершувати молебні та треби, а також брати участь в управлінні релігійною організацією.

На підставі викладеного позивачі вважають, що рішення, прийняті на загальних зборах 07.08.2024, порушують їхні права та прийняті за участю осіб, які не мали статусу членів релігійної громади.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Указом № 193 від 19 листопада 2001 року ієрея ОСОБА_4 призначено настоятелем Свято-Різдво-Богородичного храму с. П`ятківка, у зв`язку з чим на нього було покладено обов`язки щодо здійснення настоятельського служіння у зазначеному храмі.

Рішенням загальних зборів релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, оформленим протоколом № 2 від 30 вересня 2016 року, було прийнято Статут релігійної громади у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (далі - парафія) – релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Тульчинської єпархії.

Згідно із п. 1.2 Статуту парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея.

Пунктом 1.3 Статуту визначено, що парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

З цією метою парафією здійснюються:

Богослужіння, релігійні обряди, процесії та церемонії;

Поширення релігійних переконань безпосередньо або через засоби масової інформації, в тому числі власні;

Справи милосердя та добродійності, релігійна освіта, навчання і виховання;

Інша діяльність, що відповідає правилам і традиціям УПЦ.

Умовами пункту 2.1 Статуту передбачено, що органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані головою Парафіяльної ради. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів.

Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (пункт 2.2 Статуту).

Відповідно до п. 5.1 Статуту зміни та доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно із згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.

07 серпня 2024 року відбулися загальні збори релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, що оформлені протоколом № 1.

Відповідно до порядку денного загальних зборів на їх розгляд, серед іншого, були винесені питання щодо: поновлення списку (реєстру) членів Парафіяльних зборів релігійної громади; обрання керівного органу релігійної громади; зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях; звернення до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації щодо повідомлення про зміну канонічної та організаційної підлеглості релігійної громади; прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції зі зміною найменування на релігійну організацію "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"; звернення щодо державної реєстрації Статуту релігійної громади у новій редакції.

За результатами розгляду питань порядку денного загальні збори ухвалили поновити список (реєстр) членів Парафіяльних зборів релігійної громади та переобрати її керівний орган і ревізійну комісію.

Крім того, загальними зборами прийнято рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом переходу з Української Православної Церкви до Православної Церкви України зі зміною найменування на релігійну організацію "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)".

Також загальні збори доручили голові Парафіяльної ради ОСОБА_5 звернутися до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації для повідомлення про зміну канонічної та організаційної підлеглості релігійної громади, прийняли Статут релігійної громади у новій редакції, уповноважили голову Парафіяльної ради підписати його від імені релігійної громади, а також звернутися до уповноваженого органу державної влади із заявою та необхідними документами для державної реєстрації Статуту в новій редакції і внесення відповідних змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, із наданням їй права підписувати, подавати та отримувати необхідні документи, а також вчиняти інші дії, пов`язані з проведенням державної реєстрації.

Голова Парафіяльної ради Руденко Лідія Олександрівна, як особа, уповноважена загальними зборами релігійної громади, звернулася до виконувача обов`язків начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації Ратинської А.П. із заявою про державну реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції.

У зазначеній заяві повідомлено, що за дорученням Загальних зборів релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, відповідно до рішення, оформленого протоколом № 1 від 07 серпня 2024 року, прийнятого на підставі статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійна громада змінила свою канонічну та організаційну підлеглість, перейшовши до Православної Церкви України, а також змінила своє найменування на релігійну організацію "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)".

У зв`язку із зазначеним заявник, посилаючись на статті 8, 12, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 18 березня 2002 року № 83, просив зареєструвати Статут релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви у новій редакції у зв`язку зі зміною канонічної та організаційної підлеглості.

Наказом Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної військової адміністрації № 96 від 23 жовтня 2024 року "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)" вирішено зареєструвати Статут релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви у новій редакції зі зміною найменування на: релігійна організація "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)".

Цим же наказом взято до відома, що відповідно до зареєстрованого Статуту діяльність зазначеної релігійної громади поширюється на територію села П`ятківка Бершадської міської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

Згідно із Статутом релігійної організації "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" у новій редакції, прийнятим рішенням загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом № 1 від 07 серпня 2024 року, зазначений Статут затверджений керуючим Вінницько-Тульчинською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополитом Михаїлом.

25 жовтня 2024 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесено запис № 1001481070004000772 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.

Відповідно до зазначеного запису проведено державну реєстрацію змін, зокрема щодо найменування та місцезнаходження юридичної особи, керівника та органів управління, відомостей про засновників (учасників), інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, а також змін до установчих документів.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Аналогічні положення щодо відокремленості церкви від держави містяться у статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Відтак чинним законодавством передбачено право членів релігійної громади скликати загальні збори для вирішення питання про зміну її підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту (положення) релігійної громади. Реалізація такого права є проявом гарантованої державою свободи віросповідання та права релігійної громади на самовизначення у канонічних і організаційних питаннях.

Отже, питання про зміну підлеглості релігійної громади належить до компетенції її загальних зборів та вирішується шляхом прийняття відповідного рішення з дотриманням установлених законом і статутом (положенням) вимог щодо скликання зборів, їх повноважності та порядку прийняття рішень.

При цьому рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Закон не встановлює вимоги щодо його подальшого затвердження єпархіальним архієреєм або іншим релігійним органом.

Таким чином, законодавець наділив загальні збори релігійної громади повноваженнями щодо самостійного вирішення питання про зміну її канонічної та організаційної підлеглості, а також внесення у зв`язку з цим відповідних змін до статуту (положення). Реалізація зазначених повноважень не може ставитися в залежність від волі органу, до якого релігійна громада була підлеглою до прийняття відповідного рішення.

У разі якщо положення статуту (положення) релігійної громади суперечать імперативним вимогам законодавства, застосуванню підлягають відповідні норми закону як акта вищої юридичної сили. Відтак положення статуту не можуть обмежувати гарантоване законом право членів релігійної громади на вільне волевиявлення щодо її канонічної та організаційної підлеглості.

При цьому аналіз частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" дає підстави для висновку, що членство особи у релігійній громаді ґрунтується на принципі вільного волевиявлення. Відповідно, волевиявлення членів громади щодо зміни її підлеглості має визначатися їхньою вільною та усвідомленою волею.

Зі змісту Статуту релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви у редакції 2016 року вбачається, що ним не встановлено чіткого та формалізованого порядку прийняття осіб до членів релігійної громади, критеріїв підтвердження такого членства, а також порядку ведення обліку її членів чи реєстру.

Водночас відповідно до пункту 2.2 Статуту у редакції 2016 року членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті

Також Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

З вищенаведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. П`ятківка Гайсинського району Вінницької області можна вважати членом релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви у якій відсутнє фіксоване членство.

Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Щодо наявних у матеріалах справи заяв (прохань) про прийняття до складу парафіян Релігійної громади Різдва Богородиці, суд зауважує, що сам факт подання таких заяв не може бути покладений в основу висновку про те, що членство у відповідній релігійній громаді виникає виключно з моменту подання особою письмової заяви або після прийняття окремого рішення про її зарахування до складу громади.

Як уже зазначалося, ні положення Статуту релігійної громади у редакції 2016 року, ні Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачають обов`язкового ведення персоніфікованого реєстру членів релігійної громади або встановлення виключно письмової форми волевиявлення особи щодо належності до такої громади.

Відтак наявність у матеріалах справи окремих заяв про прийняття до складу парафіян може свідчити про добровільне волевиявлення відповідних осіб щодо участі у житті релігійної громади, однак відсутність аналогічних заяв інших осіб сама по собі не свідчить про те, що такі особи не є членами громади.

При цьому зміст пункту 2.2 Статуту у редакції 2016 року пов`язує належність особи до громади не з фактом її письмового звернення чи внесення до будь-якого реєстру, а з відповідністю визначеним у Статуті ознакам, зокрема належністю до православної віри, досягненням 18-річного віку, визнанням обов`язковості Статуту УПЦ, регулярним відвідуванням богослужінь та відсутністю церковної заборони, яка унеможливлює участь у богослужбовому житті.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 здійснила аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації, та сформувала такі правові висновки: "Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях: 1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами; 2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади; 3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах: - членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади; - релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищевказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд України у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

У питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

Законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

Завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

З огляду на зазначене вище, відсутність визначеного у Статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у Статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння".

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 10.07.2024 у справі № 902/1283/21, від 04.09.2024 у справі № 902/1043/21, від 18.03.2025 у справі № 911/3017/23.

Судом установлено, що позивачами не спростовано належними та допустимими доказами обставин членства осіб у релігійній громаді храму Різдва Пресвятої Богородиці села П`ятківка Бершадського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, які брали участь у загальних зборах 07 серпня 2024 року. Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що станом на дату проведення зазначених загальних зборів кількість членів релігійної громади була більшою за 162 особи, як це зазначено у протоколі № 1.

З огляду на відсутність у релігійній громаді фіксованого членства, а також недоведеність позивачами обставин щодо участі у загальних зборах 07 серпня 2024 року осіб, які не були членами відповідної релігійної громади, суд виходить із того, що в зазначених зборах взяли участь члени релігійної громади у кількості, визначеній протоколом № 1.

Відтак, з урахуванням положень частини четвертої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та пункту 2.2 Статуту релігійної громади у редакції 2016 року, для ухвалення рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін і доповнень до її статуту необхідною була підтримка не менш як двох третин від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів.

Як убачається з протоколу № 1 загальних зборів релігійної громади від 07 серпня 2024 року, за рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до її статуту проголосували "за" 162 учасники зборів, "проти" - 0, "утрималися" - 0.

Таким чином, рішення про зміну підлеглості релігійної громади підтримано всіма 162 учасниками загальних зборів, які відповідно до встановлених судом обставин є членами відповідної релігійної громади. Отже, кількість голосів, поданих "за" прийняття зазначеного рішення, не лише відповідає, а й перевищує встановлений законом мінімум у дві третини голосів, необхідних для його прийняття.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення загальних зборів релігійної громади від 07 серпня 2024 року про зміну її підлеглості прийнято з дотриманням вимог частини четвертої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо необхідної кількості голосів.

При цьому, 31.01.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно із яким визнано право Релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019, установлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті. Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції. До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Згідно із частиною дев`ятнадцятою статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Пунктом 1 частини першої статті 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Стаття 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" регулює порядок відмови в реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Як установлено судом, Голова Парафіяльної ради Руденко Лідія Олександрівна, яка була уповноважена загальними зборами релігійної громади відповідно до протоколу № 1 від 07.08.2024, звернулася до виконувача обов`язків начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації Ратинської А.П. із заявою про державну реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції.

Враховуючи, що рішення про зміну підлеглості релігійної громади та затвердження Статуту у новій редакції було прийнято загальними зборами релігійної громади з дотриманням установлених законом вимог щодо їх скликання, повноважності та порядку прийняття рішення, Голова Парафіяльної ради діяла в межах наданих їй повноважень.

При цьому матеріалами справи не підтверджено наявності обставин, передбачених статтею 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", які могли б бути підставою для відмови у державній реєстрації Статуту релігійної громади у новій редакції.

Отже, звернення ОСОБА_5 із заявою про державну реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції відповідало вимогам чинного законодавства та було здійснено належною особою на підставі рішення уповноваженого органу релігійної громади.

За таких обставин суд доходить висновку, що в Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації були відсутні передбачені законом підстави для відмови у державній реєстрації Статуту релігійної організації "Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. П`ятківка Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви" у новій редакції.

Разом із тим суд враховує, що на загальних зборах членів релігійної громади 07.08.2024 розглядалися питання щодо зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, а також внесення відповідних змін до Статуту шляхом затвердження його у новій редакції. При цьому жодних рішень щодо заборони окремим особам відвідувати храм, обмеження доступу до культової будівлі чи встановлення будь-яких інших заборон щодо участі у богослужбовому житті релігійної громади на зазначених загальних зборах не приймалося.

Таким чином, саме по собі прийняття рішення про зміну підлеглості релігійної громади не може розцінюватися як позбавлення або обмеження права окремих осіб на свободу віросповідання, оскільки таке рішення стосується організаційної та канонічної підлеглості релігійної громади, а не встановлення заборони на сповідування певної релігії чи відвідування культових споруд.

При цьому суд звертає увагу, що частиною четвертою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено право частини громади, яка не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем).

Отже, законодавством гарантовано особам, які не погоджуються із рішенням про зміну підлеглості релігійної громади, можливість реалізувати своє право на свободу віросповідання шляхом утворення нової релігійної громади з відповідним канонічним підпорядкуванням. Така можливість забезпечує право відповідних осіб вільно сповідувати обрану ними релігію, відкрито виражати та поширювати свої релігійні переконання, а також реалізовувати інші права у сфері свободи совісті та віросповідання у встановленому законом порядку.

Судом установлено, що загальні збори релігійної громади 07.08.2024, на яких, зокрема, прийнято рішення про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях і затверджено зміни до Статуту у новій редакції, проведені з дотриманням вимог чинного на той час законодавства та положень Статуту релігійної громади. Рішення прийняті належним органом релігійної громади та за наявності необхідної кількості голосів її членів.

Водночас судом не встановлено невідповідності положень Статуту релігійної громади у новій редакції вимогам чинного законодавства, а також обставин, які б свідчили про незаконність подальших дій щодо його державної реєстрації.

За таких обставин позивачами не доведено порушення їхніх прав, свобод чи законних інтересів унаслідок прийняття загальними зборами релігійної громади 07.08.2024 рішення про зміну її підлеглості, затвердження Статуту у новій редакції та подальшого вчинення Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації відповідних реєстраційних дій.

Наведене спростовує доводи позивачів щодо незаконності проведення загальних зборів релігійної громади, прийняття ними рішень про зміну підлеглості та внесення змін до Статуту, а також щодо порушення їхніх прав унаслідок зміни канонічного та організаційного підпорядкування релігійної громади.

Таким чином, оскільки загальні збори релігійної громади від 07.08.2024 проведені з дотриманням вимог законодавства та положень чинного на момент їх проведення Статуту, прийняті ними рішення відповідають вимогам закону, а підстав для відмови у державній реєстрації Статуту у новій редакції не встановлено, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наведених вище мотивів.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачами.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі № 902/1510/25 залишити за позивачами.

Примірник повного судового рішення надіслати позивачам - рекомендованим листом, відповідачу до електронного кабінету в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 31 липня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

3 - гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )