Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №904/2334/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2334/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" – Пронякін Є.В.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" – Самойленко В.І., Юсенко Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026, суддя суду першої інстанції Ліпинський О.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 15.06.2026

та додаткову ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026, суддя суду першої інстанції Ліпинський О.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 16.06.2026

по справі № 904/2334/26

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител", м. Дніпро

про стягнення 17 723 473,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У квітні 2026 Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" (далі - відповідач) про стягнення 17 723 473,92 грн.

Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов державного контракту (договору) № 204/12-25-ХП від 08.12.2025 в частині повернення невикористаної попередньої оплати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 закрито провадження у справі № 904/2334/26 у зв`язку з відсутністю предмета спору. В задоволенні клопотання про повернення судового збору відмовлено.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, господарський суд виходив з того, що заява про закриття провадження у справі подана позивачем внаслідок задоволення його вимог відповідачем вже після пред`явлення позову, а тому питання про розподіл судових витрат має вирішуватись в порядку, передбаченому спеціальною нормою, а саме частиною третьою статті 130 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначила Об`єднана палата Верховного Суду у справі № 917/1161/25.

16.06.2026 суд першої інстанції прийняв додаткову ухвалу, якою заяву Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" про розподіл судових витрат задовольнив.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" 212 681,69 грн. витрат зі сплати судового збору.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджител", в якій апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 11.06.2026 в частині відмови Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" у задоволенні клопотання про повернення судового збору та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким клопотання задовольнити та повернути останньому з Державного бюджету України судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви. Також апелянт просить скасувати додаткову ухвалу суду першої інстанції від 16.06.2026 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" судового збору у розмірі 212 681,69 грн відмовити.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи.

За доводами скаржника, судом першої інстанції зроблено хибний висновок з приводу можливості застосування висновку Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 917/1161/25, оскільки обставини у цих справах не є аналогічними.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд здійснює перегляд ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та 16.06.2026 у справі № 904/2334/26 за наявними у справі матеріалами та в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

22.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та на додаткову ухвалу від 16.06.2026.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/2334/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Висоцький А.М. (доповідач), судді – Андрейчук Л.В., Вінніков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/2334/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та на додаткову ухвалу від 16.06.2026 у справі № 904/2334/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.07.2026 о 11 год. 30 хв. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань. Справу витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/2334/26.

21.07.2026 у судовому засіданні взяли участь представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" – Самойленко В.І., Юсенко Н.А. та представник Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" – Пронякін Є.В.

Фактичні обставини, встановлені судом

08.12.2025 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", в подальшому Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджител" (далі – Постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 204/12-25-ХП (далі – Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити "Добовий польовий набір продуктів (ДПНП) (15890000-3: Продукти харчування та сушені продукти різні) (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель – ID: UA-2025-11-07-014074-a, Лот 2)", а замовник після прийняття товару – оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

24 грудня 2025 року укладено Додаткову угоду № 1 до договору, в якій відповідно до пункту 1.1 викладено в новій редакції абзаци четвертий та п`ятий пункту 3.1 Договору: "Попередня оплата може здійснюватися в порядок та спосіб, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2023 р. № 1142 (зі змінами). Попередня оплата за цим Договором може здійснюватися Замовником на строк до 20.03.2026 року, що передбачений для документального закриття попередньої оплати, та за умови погодження Міністерством оборони України здійснення замовником попередньої оплати у встановленому порядку.

Для здійснення попередньої оплати за цим договором постачальник надає замовнику мотивоване звернення постачальника, що обґрунтовує необхідність отримання попередньої оплати, підтвердження відкриття постачальником небюджетного рахунку в органах Державної казначейської служби України та рахунок-фактуру".

Згідно з пунктом 1.2 додаткової угоди № 1 пункт 4 додатку № 1 до договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до пункту 3.1 договору оплата вартості поставленого товару здійснюється замовником подекадно, а саме протягом 10 (десяти) робочих днів з дня наступного за декадою, протягом якої поставлено товар, на підставі підписаних сторонами та отримувачем відповідних актів приймання товару.

Попередня оплата за цим договором здійснюється замовником протягом 10 (десяти) робочих днів з дня погодження Міністерством оборони України, здійснення замовником попередньої оплати у встановленому порядку та дотримання виконавцем вимог, визначених цим договором.

Строк звітування за попередню оплату постачальником становить до 20.03.2026 року включно.".

Листом № 1812-04 від 18.12.2025 року постачальник повідомив замовника про необхідність отримання попередньої оплати за укладеним договором № 204/12-25-ХП від 08 грудня 2025 року в сумі 49 816 166,40 грн.

Наказом ДП "Державний оператор тилу" № 433-ОД від 24.12.2025 прийнято рішення про здійснення попередньої оплати за державним контрактом (договором) № 204/12-25-ХП від 08.12.2025 у розмірі 49 816 166,40 грн. з ПДВ на строк до 20.03.2026 на закупівлю товару, що погоджено Міністерством оборони України відповідно до резолюції № 8641 від 26.12.2025, з урахуванням гарантій виконання договору наданих постачальником.

Таким чином, на виконання вимог пункту 3.1 договору замовник здійснив попередню оплату в сумі 49 816 166,40 грн. на розрахунковий рахунок постачальника відкритий в органах Державної казначейської служби України, що підтверджується платіжною інструкцією № 11912 від 26 грудня 2025 року.

На виконання договору відповідачем здійснено часткове постачання товару на суму 32 092 692,48 грн., а отже залишок невикористаної попередньої оплати становить 17 723 473,92 грн.

У зв`язку із спливом строку звітування за попередню оплату постачальнику було направлено вимогу про повернення залишку попередньої оплати, яка залишилась не виконаною та стала підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Під час розгляду справи Господарським судом Дніпропетровської області відповідачем виконані договірні обов`язки та поставлений передбачений державним контрактом (договором) про закупівлю № 204/12-25-ХП від 08.12.2025 товар.

08.06.2026 Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" подано клопотання в порядку п. 2 частини першої статті 231 ГПК України, яким позивач просив закрити провадження у справі у зв`язку із припиненням існування предмета спору.

09.06.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджител" також подано клопотання про закриття провадження по справі на підставі п. 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 року провадження по справі було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Проте відповідач не погодився із розподілом судових витрат.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвали суду першої інстанції не підлягають скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

Так, відповідачем порушується питання про скасування ухвали місцевого господарського суду про закриття провадження в частині відмови у задоволенні клопотання позивача, тобто іншої сторони спору, про повернення судового збору.

З цього приводу колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно з частинами першою та другою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, реалізація процесуальних прав у господарському судочинстві безпосередньо пов`язана з наявністю у відповідного учасника справи власного правового інтересу щодо предмета спору та результату його вирішення. Такий учасник вправі оскаржувати судове рішення тією мірою, якою воно стосується його прав, свобод, інтересів та/або обов`язків, а не з метою досягнення процесуального результату на користь іншого учасника справи.

Частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції

У цьому контексті Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 02 травня 2024 року у справі № 459/2034/23 сформулював безпосередньо релевантний висновок про те, що за змістом принципу диспозитивності учасник справи має право оскаржити судове рішення, яке порушує права чи інтереси саме цього учасника. У зазначеній справі Верховний Суд установив, що відповідачка оскаржувала ухвалу апеляційного суду, хоча остання не впливала на її цивільні права та інтереси, а сама касаційна скарга була спрямована на досягнення процесуального результату, вигідного позивачеві. За таких обставин Верховний Суд визнав, що відповідачка не обґрунтувала порушення своїх прав чи інтересів та залишив її касаційну скаргу без задоволення.

При цьому Верховний Суд особливо зазначив, що диспозитивність передбачає самостійне вирішення кожним учасником справи питання про те, чи оскаржувати судове рішення та в яких межах, оскільки саме учасник, права чи інтереси якого порушені, визначає необхідність подальшого судового захисту.

Аналогічний правовий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 187/29/21, у якій прямо зазначив, що з огляду на принцип диспозитивності не можна скасувати судові рішення та задовольнити позов за скаргою співвідповідача, якщо на такому задоволенні не наполягає позивач. Верховний Суд виходив із того, що учасник справи має право оскаржити судове рішення лише в тому разі, якщо ним порушені права або інтереси саме цього учасника; якщо ж судове рішення на його права та інтереси не впливає, його скарга фактично спрямована на досягнення процесуального результату на користь іншої особи.

Отже, процесуальне право відповідача на апеляційне оскарження не означає наявності у нього повноважень вимагати від апеляційного суду такого вирішення спору, яке направлене виключно на задоволення вимог позивача та не забезпечує жодного самостійного правового результату для відповідача.

Водночас саме по собі бажання відповідача підтримати позовні вимоги або його згода з позицією позивача не наділяє відповідача матеріально-правовим інтересом позивача та не надає йому права здійснювати процесуальні дії замість позивача.

Іншими словами, відповідач може визнати позов, не заперечувати проти його задоволення, подати відповідні пояснення чи скористатися іншими передбаченими ГПК України процесуальними правами, однак це не означає, що він набуває права вимагати задоволення позову як власної апеляційної вимоги, коли таке задоволення не спрямоване на захист його власного права чи інтересу.

Такий підхід узгоджується і з правовою природою апеляційного перегляду, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналогічний правовий підхід застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду. У постанові від 28.10.2021 у справі № 910/13604/20 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а якщо рішення в певній частині не оскаржувалося, апеляційний суд не вправі переглядати цю частину та скасовувати рішення в ній, оскільки це виходить за межі апеляційного перегляду.

Таким чином, якщо відповідач, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, просить фактично не про захист власних прав чи інтересів, а про задоволення вимог іншої особи, така вимога не може бути задоволена судом апеляційної інстанції саме за його апеляційною скаргою.

За наведених обставин колегія суддів виходить із того, що відповідач не наділений процесуальним правом вимагати задоволення клопотання на користь позивача як самостійну вимогу своєї апеляційної скарги, якщо при цьому не доведено, що оскаржуване рішення порушує або не визнає його власні права, свободи чи законні інтереси.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

З приводу скасування додаткової ухвали місцевого суду, якою заяву позивача задоволено та з відповідача стягнуті витрати зі сплати судового збору, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пунктом 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Як убачається з матеріалів справи, сторонами подані клопотання зі змісту яких вбачається, що діями сторін спір врегульовано, у зв`язку з чим предмет спору припинив існування в процесі розгляду справи, що є підставою для закриття провадження у справі згідно пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши вказані вище клопотання, суд першої інстанції, закрив провадження у справі, в поверненні сплаченого судового збору відмовив, з посиланням на правову позицію висловлену у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25.

За змістом зазначеної вище постанови, Об`єднана палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах Господарського процесуального кодексу України, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог.

Якщо застосовувати логічний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.

Системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що дана стаття містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 Господарського процесуального кодексу України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмета спору. Тому норми частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмета спору.

Також, системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України дає можливість дійти висновку, що в інших нормах законодавець використовує термін "не підтримує позовних вимог" з іншим змістом, ніж "відмовляється від позову", зокрема у частинах четвертій, п`ятій статті 55 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про те, що законодавець не ототожнює ці терміни.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України до даних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку, що за загальним правилом першого речення частини третьої цієї статті у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, оскільки така відмова може бути здійснена позивачем з різних підстав, в тому числі внаслідок заявлення необґрунтованого позову. Проте, якщо позивач не підтримує свої позовні вимоги унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому, спосіб, у який позивач не підтримує своїх вимог, не має значення для застосування норми другого речення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на процесуальні дії, вчинені сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема подання сторонами заяв про закриття провадження у справі у зв`язку з врегулюванням спору, внаслідок чого предмет спору припинив існування під час розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що розподіл судових витрат мав здійснюватися відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим посилання відповідача у своїй апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05.03.2026 у справі № 910/10202/24, оскільки зазначена правова позиція стосується правовідносин, які не є подібними.

Так, при розгляді справи № 910/10202/24 Верховним Судом вирішується питання відносно можливості повернення судового збору на підставі частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що в межах справи № 904/2334/26 не відбулась ані відмова позивача від позову, ані визнання позову відповідачем із закриттям провадження саме на цих правових підставах.

Колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача, що суд першої інстанції не міг застосовувати правові висновки визначені у постанові Верховного Суду по справі № 917/1161/25 у зв`язку із тим, що предметом касаційного оскарження був розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розгляду справи.

Своєю чергою, відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні правової позиції у справі № 917/1161/25 Верховний Суд оперує саме терміном "судові витрати" та не розділяє їх за певною категорією.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність ухвал, прийнятих судом першої інстанції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та додаткової ухвали від 16.06.2026 по справі № 904/2334/26, за результатами їхнього апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та додаткова ухвала від 16.06.2026 по справі № 904/2334/26 підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджител" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та додаткову ухвалу від 16.06.2026 по справі № 904/2334/26 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та додаткову ухвалу від 16.06.2026 по справі № 904/2334/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.