Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №686/21656/21 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Справа № 686/21656/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Щербак В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КапіталІнвестБуд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2026 року по справі №686/21656/21 (суддя - Л.О. Субботіна)

час та місце ухвалення рішення: 6 травня 2026 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 11 травня 2026 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КапіталІнвестБуд"

до

Відповідача 1: ОСОБА_1

Відповідача 2: ОСОБА_2

Відповідача 3: ОСОБА_3

Відповідача 4: ОСОБА_4

Відповідача 5: ОСОБА_5

Відповідача 6: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу та витребування майна

за участю представників сторін:

від Позивача - Савченко О.В.;

від Відповідачів 1-6 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КапіталІнвестБуд" (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 (надалі – Відповідач 1), ОСОБА_2 (надалі – Відповідач 2), ОСОБА_3 (надалі – Відповідач 3), ОСОБА_4 (надалі – Відповідач 4), ОСОБА_5 (надалі – Відповідач 5), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (надалі – Відповідач 6) про:

· визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, виданих приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. 20 квітня 2017 року та зареєстрованих в реєстрі за №№ 221, 233, 224, 227, 230, якими посвідчено, що Відповідачу 6 належать на праві власності п`ять квартир та про витребування;

· витребування у Відповідача 1 на користь Позивача квартири загальною площею 145,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229695368250;

· витребування в Відповідача 2 на користь Позивача квартири загальною площею 133,1 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229722868250;

· витребування у Відповідача 3 на користь Позивача квартири загальною площею 134.7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229742768250;

· витребування в Відповідача 4 на користь Позивача квартири загальною площею 135,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229754868250;

· витребування у Відповідача 5 на користь Позивача квартири загальною площею 145,1 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229655768250).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судовими рішеннями у господарських справах підтверджено факт протиправності отримання Відповідачем 6 у власність спірного нерухомого майна, яке в подальшому безпідставно було відчужено на користь фізичних осіб Відповідачів 1-6 у справі. З позиції поданого позову, оскільки Позивач протиправно позбавлений права власності на нерухоме майно, він змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав з позовом про витребування нерухомого майна, оскільки майно вибуло з його володіння поза його волею. Констатує, що положеннями чинного законодавства визначено, що власник майна може витребувати від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Крім того, Позивач зазначає, що про порушення свого майнового права та про виникнення правової підстави для звернення до суду Позивач дізнався з часу прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 25 лютого 2021 року в справі №910/3507/18 якою визнано незаконними та скасовано постанови і акти державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2026 року в справі № 686/21656/21 в задоволенні позову відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі Позивач звернувся до суду із вимогами про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, виданих приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. 20 квітня 2017 року та зареєстрованих в реєстрі за №№ 221, 233, 224, 227, 230, на підставі яких Відповідач 6 зареєстрував право власності на п`ять спірних квартир, а також із вимогами про витребування таких квартир у осіб, які є останніми їх набувачами. З позиції місцевого господарського суду, позов спрямований на повернення у володіння останнього квартир, які за твердженням позивача, незаконно вибули з його власності.

Суд першої інстанції зауважив, що оскільки Позивач прагне повернення спірних квартир у своє володіння, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування такого майна на його користь. При цьому місцевий господарський суд констатував, що зважаючи на те, що звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, та дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу не підлягають задоволенню з підстав обрання Позивачем неналежного способу захисту.

Разом з тим, суд першої інстанції зауважив, що Позивач заявив також позовні вимоги про витребування у Відповідачів 1-5 спірних квартир, що, в свою чергу, є належним та ефективним способом захисту прав.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні виходячи з обставин справи зазначено, що виходячи із дослідження судових рішень по справах №910/3507/18 та № 12/5025/296/11, Відповідач 6 незаконно набув повноважень стягувача у виконавчому провадженні №30373236, а отже без належних правових підстав, передбачених статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження", залишив за собою нереалізоване на третіх торгах нерухоме майно, що належало Позивачу. Разом з тим, суд першої інстанції виснував, що вказані судові рішення були прийняті уже після набуття фізичними особами Відповідачами 1-5 права власності на спірні квартири на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому з огляду на те, що Відповідач 6 набув у власність спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, вказані особи мали усі підстави сподіватися на законність набуття продавцем такого майна, а відтак, не знали та не могли знати, що Відповідач 6 не мав права його відчужувати.

Окрім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що Відповідачі 1-5 є добросовісними набувачами спірних квартир, які набули їх у власність за відплатними договорами.

Суд першої інстанції виснував, що належне на праві власності Позивачу спірне майно передано на реалізацію на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року в справі № 12/5025/296/11 в зв`язку із порушенням Позивачем своїх договірних зобов`язань за Кредитним договором № 08/42#USD від 26.04.2010; первісний набувач (ТОВ "ФК "Приватні інвестиції") набув таке майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень; фізичні особи Відповідачі 1-5 є добросовісними набувачами та набули спірні квартири за відплатними договорами. При цьому суд вказав, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на спростування добросовісності Відповідачів 1-5. Також судом прийнято до уваги, що Відповідачі 1, 2, 3, 4, 5 володіють спірним майном з 2017 року, тобто більше як протягом чотирьох років до подання позову у цій справі (на даний час майже дев`ять років).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення права власності відповідачів – фізичних осіб з тих підстав, що вибуття майна з власності Позивача відбулося у зв`язку з порушенням вимог Закону під час здійснення виконання судового рішення буде суперечити статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а змушення Відповідачів 1-5 шукати шляхи відновлення свого права покладе на цих осіб індивідуальний та надмірний тягар.

Водночас зважаючи на відмову у позові в зв`язку з його необґрунтованістю, питання щодо застосування позовної давності судом першої інстанції не розглядалося.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив, скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Позивач посилається на те, що: суд першої інстанції не надав належної правової оцінки преюдиційним обставинам, встановленим постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/3507/18, якою визнано незаконними та скасовано постанови й акти державного виконавця, що були єдиною правовою підставою вибуття спірного майна із власності Позивача; не врахував, що після скасування постанов та актів державного виконавця такі акти не породжують жодних правових наслідків з моменту їх прийняття, а відтак Відповідач 6 не набув законного права власності на спірне майно.

Також апелянт вказав, про не дослідження належним чином обставини того, що вибуття майна із власності Позивача відбулося поза волею власника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України є самостійною та достатньою підставою для витребування майна навіть у добросовісного набувача.

Скаржник вказав, що місцевим господарським не встановлено та не наведено у рішенні жодних мотивів, з яких право власності добросовісних набувачів підлягає більшому захисту, ніж право первісного власника, майно якого було вибуто на підставі незаконних виконавчих дій, безпідставно поклавши негативні наслідки незаконних дій органів державної виконавчої служби саме на Позивача, який не вчиняв жодних протиправних дій та був позбавлений майна внаслідок незаконної процедури примусового виконання. Окрім того, з позиції скаржника судом не враховано, що втручання у право власності Позивача було здійснено без належної правової підстави, оскільки передача майна особі, яка не мала статусу належного стягувача, суперечила вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Що ж до заяви про наслідки спливу позовної давності, то апелянт вказує, що суд першої інстанції зауважив, що про факт реального порушення прав та інтересів Позивачу стало відомо 25 лютого 2021 року (дата ухвалення рішення про скасування документів набуття за Відповідачем 6 права власності на спірне майно). З даного скаржник виснує, що в межах визначеного законом строку, який починає перебіг з 25 лютого 2021 року, коли постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року остаточно встановлено незаконність правових підстав вибуття майна з власності Позивача, що на його переконання об`єктивно підтвердило наявність правових підстав для пред`явлення віндикаційного позову. Констатує, що за змістом заяви про застосування строку позовної давності Відповідачами 1-6 вказано про те, що в липні 2017 року Позивачу стало відомо про нібито порушення його прав та інтересів зі сторони Відповідачів 1-6, що зокрема, підтверджується поданням до суду позовної заяви в рамках цивільної справи № 686/14588/17. Разом з тим, Позивач вказав, що предметом позовної заяви у цивільній справі № 686/14588/17 було визнання недійсними договорів купівлі продажу, на підставі яких Відповідачі 1-5 набули у власність спірні об`єкти. Позивач окрім того зазначив, що у зв`язку із ознайомленням в грудні 2017 року з матеріалами виконавчого провадження № 30373236 Позивачу стало відомо про наявність названих вище актів та постанов головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни. Наголошує, що в силу зазначених обставин, після вказаного вище ознайомлення Позивачем здійснено подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про визначення недійсними та скасування означених актів та постанов державного виконавця, яка розглядалась в рамках господарської справи № 910/3507/18.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано сторонам в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали направити до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу (том 4, а.с. 176).

Ухвалою апеляційного господарського суду від 19 червня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційних скарг призначено на 29 липня 2026 року об 14:40 год..

Через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду 18 червня 2026 року від представника Відповідачів 1- 5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідачі 1- 5 просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник вказав, що суд надав належну правову оцінку преюдиційним обставинам, встановленим постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року у справі №910/3507/18 та у своєму рішенні, дослідивши дані обставини, зробив висновок, що Відповідач 6 незаконно набув повноважень стягувача у виконавчому провадженні №30373236, а отже без належних правових підстав, передбачених статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», залишило за собою нереалізоване на третіх торгах нерухоме майно, що належало боржнику – Позивачу. Разом з тим, з позиції Відповідачів 1-5 вказані судові рішення були прийняті уже після набуття фізичними особами Відповідачами 1-5 права власності на спірні квартири на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому Відповідачі 1-5 вважають, що з огляду на те, що Відповідач 6 набув у власність спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, вказані особи мали усі підстави сподіватися на законність набуття продавцем такого майна, а відтак, вважають, що вони не знали та не могли знати, що Відповідач 6 не мав права його відчужувати. Отже, Відповідачі 1-5 зазначають, що вони є добросовісними набувачами спірних квартир, які набули їх у власність за відплатними договорами.

Також вказали, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23 червня 2026 року задоволено заяву представника Відповідача 5 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 27 липня 2026 року задоволено заяву представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Відповідачів 1-5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи обгрунтоване неможливістю бути присутніми на засіданні особисто Відповідачів 1-5, однак представник вказав, що вони особисто хочуть бути присутніми на засіданні. При цьому представник вказав, що перебуває у відпустці за межами м. Хмельницького.

В судове засідання від 29 липня 2026 року представники Відповідачів 1-6 не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 19 червня 2026 року сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, дослідивши клопотання представника Відповідачів 1- 5, подане в день судового засідання, суд апеляційної інстанції констатує, що ухвала про призначення справи до розгляду отримана представником Відповідачів 1-5 – 18 червня 2026 року (з огляду на подання ним відзиву на заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), тобто задовго до дня судового засідання, що надавало можливість завчасно підготуватися до нього і прибути в дане засідання особам, котрі реально хотіли б брати в ньому участь.

При цьому, представник Відповідачів 1- 5 зазначаючи про відпустку, залишає поза увагою те, що 21 червня 2026 року він подав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено судом апеляційної інстанції про що постановлена ухвала від 23 червня 2026 року (том 4, а.с. 198). В той же час, даний представник жодним доказом не підтвердив дійсність своїх тверджень.

Дане вказує на те, що такі дії сторони спрямовано на непроведення судового засідання в призначену апеляційним господарським судом дату, а не на дійсну неможливість взяти участь в засіданні, що в свою чергу вказує на недобросовісність таких дій та їх невідповідність із завданням господарського судочинства. Поряд з тим апеляційним господарським судом враховується факт закінчення шістидесятиденного строку розгляду апеляційної скарги. Також суд апеляційної інстанції враховує факт наявності відзиву на апеляційну скаргу в котрому представник Відповідачів 1-5 висловив свою позицію з приводу доводів апеляційної скарги та обгрунтування місцевим господарським судом наведеного в оспорюваному рішенні.

Відтак, заслухавши представника Позивача котрий висловився проти задоволення такого клопотання, враховуючи вищевказане у даній постанові, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання представників Відповідачів 1- 5 про відкладення розгляду апеляційної скарги. Водночас колегія суду зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане апеляційний господарський суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суду вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами та враховує, що зі сторони Відповідачів 1- 5 є відзив на апеляційну скаргу, де висвітлено позицію сторін з приводу поданої апеляційної скарги та оспорюваного рішення.

В судовому засіданні від 29 липня 2026 року, представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позов задоволити. Вказавши, що: суд першої інстанції не надав належної правової оцінки преюдиційним обставинам, встановленим постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/3507/18, якою визнано незаконними та скасовано постанови й акти державного виконавця, що були єдиною правовою підставою вибуття спірного майна із власності позивача; не врахував, що після скасування постанов та актів державного виконавця такі акти не породжують жодних правових наслідків з моменту їх прийняття. Представник вказав, що судом першої інстанції не встановлено та не наведено у рішенні жодних мотивів, з яких право власності добросовісних набувачів підлягає більшому захисту, ніж право первісного власника, майно якого було вибуто на підставі незаконних виконавчих дій, безпідставно поклавши негативні наслідки незаконних дій органів державної виконавчої служби саме на Позивача, який не вчиняв жодних протиправних дій та був позбавлений майна внаслідок незаконної процедури примусового виконання. Що ж до заяви про наслідки спливу позовної давності, то представник зауважив, що про факт реального порушення прав та інтересів Позивачу стало відомо 25 лютого 2021 року, наголошуючи, що це дата ухвалення рішення про скасування документів набуття за Відповідачем 6 права власності на спірне майно.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційні скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасуватив частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позов задоволити. В решті оспорюване рішення апеляційний господарський суд залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (надалі - Банк) в особі директора Хмельницької філії ПАТ "Кредобанк" та Позивачем укладено кредитний договір № 08/42#USD від 26 квітня 2010 року (надалі – Кредитний договір; том 1, а.с. 11-19), згідно з пунктом 1 якого Банк зобов`язався надати у власність позичальникові грошові кошти на умовах, обумовлених цим Кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

За умовами пункту 1.1 Кредитного договору розмір кредиту – 12642528 грн 49 коп..

У пункті 3.1 Кредитного договору визначено, що виконання зобов`язань позичальником за цим договором забезпечується способами, що обумовлені в ньому та/або договорах, укладених з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком за цим Кредитним договором.

За умовами пункту 3.2 Кредитного договору Позивач зобов`язався надати Банку наступні види забезпечення:

· іпотека квартири АДРЕСА_6 , вул. Отрадная-2, буд. 9 (підпункт 3.2.1 Кредитного договору);

· іпотека квартири №2, розміщеної на 1-му та 2-му поверхах у 10-ти квартирному цегляному будинку загальною площею 145,3 кв.м (житлова 48,5 кв.м.) за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Грузевицька с/рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-3, буд. 9 (підпункт 3.2.2 Кредитного договору);

· іпотека квартири №3, розміщеної на 1-му та 2-му поверхах у 10-ти квартирному цегляному будинку загальною площею 133,1 кв.м (житлова 43,6 кв.м) за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Грузевицька с/рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-3, буд. 9 (підпункт 3.2.3 Кредитного договору);

· іпотека квартири №4, розміщеної на 1-му та 2-му поверхах у 10-ти квартирному цегляному будинку загальною площею 134,7 кв.м (житлова 44,5 кв.м) за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Грузевицька с/рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-3, буд. 9 (підпункт 3.2.4 Кредитного договору);

· іпотека квартири №5, розміщеної на 1-му та 2-му поверхах у 10-ти квартирному цегляному будинку загальною площею 135,9 кв.м (житлова 44,9 кв.м) за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Грузевицька с/рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-3, буд. 9 (підпункт 3.2.5 Кредитного договору).

Додатком до Кредитного договору оформлено графік погашення кредиту від 26 березня 2010 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком в особі Хмельницької філії (надалі - іпотекодержатель) та Позивачем 26 березня 2010 року укладено договір іпотеки (надалі – Договір іпотеки; том 1, а.с. 22-28), посвідчений нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Пруняк Ю.В., який зареєстровано в реєстрі за № 242, відповідно до якого Позивач передав в іпотеку вищевказане нерухоме майно - квартири.

Зазначені квартири належали на праві власності іпотекодавцю - Позивачу, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, виданими Грузевицькою сільською радою, зокрема: від 1 жовтня 2008 року - на квартиру №2 у будинку №9 по вул. Отрадная-3 та на квартиру № 2 у будинку № 9 по вул.Отрадная-2, від 9 квітня 2008 року - на квартири №3 та №4 в будинку № 9 по вул. Отрадная-3, від 3 квітня 2008 року – на квартиру № 5 в будинку № 9 по вул. Отрадная-3 (том 1, а.с. 30-34).

В зв`язку з порушенням Позивачем своїх договірних зобов`язань за Кредитним договором, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року в справі № 12/5025/296/11 стягнуто з Позивача на користь Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку 12 642 528 грн 49 коп. заборгованості по кредиту, 2 066 511 грн 85 коп. заборгованості по несплачених процентах, 5 500 грн простроченої суми комісії за управління кредитом, 14 615 грн 01 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 102017 грн 57 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 261 грн 16 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом, 25 474 грн 50 коп. державного мита, 235 грн 76 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том 1, а.с. 35-37).

Згідно з постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бєлозьорового О.О. від 2 грудня 2011 було відкрито виконавче провадження №30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року в справі №12/5025/296/11 (том 1, а.с. 39).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року в справі № 12/5025/296/11 замінено сторону у виконавчому провадженні Банк в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку на Відповідача 6 з огляду на укладення договору факторингу від 29 листопада 2011 року (том 1, а.с. 41-42).

На підставі вищевказаної ухвали головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. винесено постанову від 24 жовтня 2016 року про заміну сторони виконавчого провадження №30373236, відповідно до якої замінено стягувача - Банк на Відповідача 6 (том 1, а.с. 43).

В ході виконання судового рішення відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано до Державного підприємства "Сетам" заявку за вих. № 20.1/135/3 на реалізацію арештованого майна в рамках виконавчого провадження №30373236, зокрема: квартири АДРЕСА_7 загальною площею 133,1 кв.м, квартири №4, загальною площею 134,7 кв.м, квартири №5, загальною площею 135,9 кв.м, що знаходяться за адресою: Хмельницька обл, Хмельницький р-н, Грузевицька сільська рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-3, буд. 9 (том 1, а.с. 44-46).

Як вбачається із змісту постанов про передачу майна Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу від 10 березня 2017 року, торги з реалізації вищевказаного майна призначались на 7 грудня 2016 року, 18 січня 2017 року, 27 лютого 2017 року, не відбулись в зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, тому Відповідач 6 виявив бажання залишити за собою непродане майно.

Відповідно Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. винесено постанови від 10 березня 2017 року про передачу майна Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, №30373236/3-2, № 30373236/3-3, № 30373236/3-4, № 30373236/3-5 та складено акти від 10 березня 2017 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, №30373236/3-2, № 30373236/3-3, №30373236/3-4, № 30373236/3-5, відповідно до яких передано в рахунок погашення боргу Відповідачу 6 наступне майно, що належить Позивачу:

· квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 145,1 кв.м за ціною 504981 грн 40 коп.;

· квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 145,3 кв.м за ціною 505677 грн 90 коп.;

· квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 133,1 кв.м за ціною 463218 грн 70 коп.;

· квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 134,7 кв.м за ціною 468787 грн 20 коп.;

· квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 135,9 кв.м за ціною 472963 грн 40 коп..

На підставі актів про передачу майна Відповідачу 6 приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. видано свідоцтва від 20 квітня 2017 року, що зареєстровані в реєстрі за №№ 221, 233, 224, 227, 230, якими посвідчено те, що Відповідачу 6 належать на праві власності вищевказані квартири.

Право власності Відповідача 6 на квартири зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами із вказаного реєстру №№85476333, 85470590, 85472641, 85474443, 85475632 від 20 квітня 2017 року (том 1, а.с. 82-91).

В подальшому Відповідач 6 реалізував спірні квартири фізичним особам, а саме:

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 1 укладено договір-купівлі продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 416, на підставі якого Відповідач 1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_13 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 412, на підставі якого Відповідач 2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_14 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 3 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 411, на підставі якого Відповідач 3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_15 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 4 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 418, на підставі якого Відповідач 4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_16 ;

· 7 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 5 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 450, на підставі якого Відповідач 5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_17 .

На підставі укладених договорів купівлі-продажу 1 червня 2017 року та 7 червня 2017 року проведена державна реєстрація права власності Відповідачів 1-5 на квартири, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №248170414, №248171810, №248173004, №248175895, №248167747 від 15 березня 2021 року.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2018 року в справі № 12/5025/296/11 скасовано ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року в справі №12/5025/296/11. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Банку про заміну стягувача - Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку на стягувача – Відповідача 6, у зв`язку із переходом до Відповідача 6 прав кредитора, відповідно до договору факторингу від 29 листопада 2011 року.

Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року в справі №910/3507/18 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року в справі №910/3507/18. Прийнято нове рішення, яким позов Позивача задоволено повністю. Визнано незаконними та скасовано постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, № 30373236/3-2, № 30373236/3-3, № 30373236/3-4, №30373236/3-5 від 10 березня 2017 року в виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року у справі № 12/5025/296/11. Визнано незаконними та скасовано акти головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, № 30373236/3-2, № 30373236/3-3, № 30373236/3-4, № 30373236/3-5 від 10 березня 2017 року у виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року в справі № 12/5025/296/11. Суд апеляційної інстанції при цьому зазначив, що на час вирішення спору місцевим господарським судом у даній справі, ухвалу про заміну стягувача у виконавчому провадженні у господарській справі №12/5025/296/11 визнано судом апеляційної інстанції незаконною на момент її прийняття та скасовано.

Зважаючи на викладене та те, що на переконання Позивача, Відповідач 6 незаконно набув повноваження стягувача у виконавчому провадженні №30373236, а отже без належних на то правових підстав, передбачених статею 61 Закону України "Про виконавче провадження", залишив за собою нереалізоване на третіх електронних торгах нерухоме майно, що належало Позивачу, що на його думку є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, шляхом звернення в суд з позовом до Відповідачів 1-6 про визнання недійсним свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу та про витребування майна, Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет їх регулювання нормами матеріального права, колегія суду зауважує, що норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно змісту приписів статті 388 Цивільного кодексу України предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як статті 387, так і статті 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.

Розглядаючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки в розрізі доводів апеляційної скарги Позивача щодо незаконності вибуття майна з його володіння та заперечень Відповідачів 1-5, котрі зводяться до акцентування уваги на їх добросовісності, колегія суду зауважує наступне.

7 червня 2011 року рішенням Господарського суду Хмельницької області у господарській справі № 12/5025/296/11 стягнуто з Позивача на користь Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку 12 642 528 грн 49 коп. заборгованості по кредиту, 2 066 511 грн 85 коп. заборгованості по несплачених процентах, 5 500 грн простроченої суми комісії за управління кредитом, 14 615 грн 01 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 102 017 грн 57 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 261 грн 16 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом, 25 474 грн 50 коп. державного мита, 235 грн 76 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

20 червня 2011 року з метою виконання вказаного вище рішення Господарським судом Хмельницької області видано наказ й відповідним органом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 30373236.

Водночас, Відповідач 6 підтверджує своє право на спірне майно тим, що 4 жовтня 2016 року ухвалою Господарського суду Хмельницької області у справі № 12/5025/296/11 задоволено заяву Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 30373236 – Банку на Відповідача 6.

24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Думанською Аліною Леонідівною винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою постановлено замінити стягувача у виконавчому провадженні № 30373236 з Банку на Відповідача 6.

26 жовтня 2016 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано до державного підприємства «Сетам» заявку за вих. № 20.1/135/3 на реалізацію арештованого майна в рамках виконавчого провадження № 30373236.

За наслідками проведення електронних торгів, державним виконавцем в рамках зазначеного виконавчого провадження проведено наступні виконавчі дії: 10 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, якими передано Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу квартиру АДРЕСА_5 ; 10 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-2, якими передано Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу квартиру АДРЕСА_18 ; 10 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-3, якими передано Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу квартиру АДРЕСА_2 ; 10 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-4, якими передано Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу квартиру № 4 в будинку № 9, що розташований по вул. Отрадная-3 масив «Отрадноє» в Грузевицькій с/раді Хмельницького району Хмельницької області; 10 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-5, якими передано Відповідачу 6 в рахунок погашення боргу квартиру № 4 в будинку № 9, що розташований по вул. Отрадная-3 масив «Отрадноє» в Грузевицькій с/раді Хмельницького району Хмельницької області.

Таким чином, Відповідач 6 ніби то набув у власність 5 об`єктів нерухомого майна в рахунок погашення боргу в рамках виконавчого провадження № 30373236 відповідно до вказаних вище постанов державного виконавця.

Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Надалі, згідно із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Відповідач 6 здійснив продаж відповідних нерухомих об`єктів, зокрема:

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 1 укладено договір-купівлі продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 416, на підставі якого Відповідач 1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_13 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 412, на підставі якого Відповідач 2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_14 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 3 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 411, на підставі якого Відповідач 3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_15 ;

· 1 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 4 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 418, на підставі якого Відповідач 4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_16 ;

· 7 червня 2017 року між Відповідачем 6 та Відповідачем 5 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 450, на підставі якого Відповідач 5 набув право власності на квартиру № 2 загальною площею 145,1 кв.м, яка знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Грузевицька сільська рада, масив "Отрадноє", вул. Отрадная-2.

Поряд з тим, згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року в справі №910/3507/18 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року в справі №910/3507/18. Прийнято нове рішення, яким позов Позивача задоволено повністю. Визнано незаконними та скасовано постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, № 30373236/3-2, № 30373236/3-3, № 30373236/3-4, №30373236/3-5 від 10 березня 2017 року в виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року у справі № 12/5025/296/11. Визнано незаконними та скасовано акти головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 30373236/3-1, № 30373236/3-2, № 30373236/3-3, № 30373236/3-4, № 30373236/3-5 від 10 березня 2017 року у виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року в справі № 12/5025/296/11. Суд апеляційної інстанції в даному судовому рішенні зазначив, що на час вирішення спору місцевим господарським судом у даній справі, ухвалу про заміну стягувача у виконавчому провадженні у господарській справі №12/5025/296/11 визнано судом апеляційної інстанції незаконною на момент її прийняття та скасовано.

З даного судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідач 6 незаконно набув повноважень стягувача у виконавчому провадженні №30373236, а отже без належних правових підстав, передбачених статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження", залишив за собою нереалізоване на третіх торгах нерухоме майно, що належало боржнику - Позивачу.

При цьому Відповідачі 1-5 у відзивах на позовну заяву, а Відповідач 5 у відзиві на апеляційну скаргу зауважили, що набули у власність спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, та що Відповідачі 1-5 мали усі підстави сподіватися на законність набуття продавцем такого майна, а відтак, не знали та не могли знати, що Відповідач 6 не має права його відчужувати. З даного Відповідачі 1-5 вважають, що вони є добросовісними набувачами спірних квартир, які набули їх у власність за відплатними договорами.

Зважаючи на такі твердження колегія суду звертає увагу Відповідачів 1-5 на те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 Цивільного кодексу України).

При цьому саме Відповідач 6, а не Відповідачі 1-5 був тією особою, котра з огляду на те, що торги з реалізації майна, що призначались на 7 грудня 2016 року, 18 січня 2017 року, 27 лютого 2017 року, не відбулись, відповідно до частини 6 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" отримав спірні квартири в рахунок погашення боргу.

Разом з тим колегія суду враховує і те, що у випадку якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то виконання судового рішення відбувається відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» і відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не з волі власника), а особа, уповноважена державою, тобто виконавець.

В той же час не зважаючи на те, що Відповідач 6 (який як встановлено судом рішенням по справі № 12/5025/296/11 не мав права на таке відчуження, оскільки не є стягувачем по кредитним зобов`язанням Позивача) в подальшому відчужив п`ять квартир для Відповідачів 1-5. Дані особи, на переконання колегії суду не можуть позиціонуватися як такі, що придбали квартири в порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки відсутня публічна складова відчуження (передання) майна власника, яка має вирішальне значення для реалізації майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Відтак до даних правовідносин не може застосовуватися дія частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки продаж витребуваних квартир здійснювався не в порядку встановленому на виконання судових рішень, а на підставі звичайних договорів купівлі-продажу (том 1, а.с. 233-145).

Водночас, з дослідження змісту договорів купівлі-продажу витребуваних квартир укладених між Відповідачем 6 та Відповідачами 1-5 вбачається, що Відповідач 6 виступав як продавець нерухомого майна, право власності на яке, згідно пунктів 2 договорів купівлі-продажу підтверджується свідоцтвами, виданими приватним нотаріусом.

Відтак, в даних правовідносинах саме Відповідач 6 є тією особою, що отримала майно в рахунок погашення боргу на виконання рішення суду, відповідно саме відносно Відповідача 6 потрібно досліджувати обставини добросовісності набуття ним такого майна.

Поміж тим, 12 лютого 2018 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 12/5025/296/11 ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року у справі № 12/5025/296/11 скасовано, в задоволенні заяви Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 30373236 з Банку на Відповідача 6 - відмовлено.

Таким чином, вказаним судовим рішенням преюдиційно встановлено відсутність у Відповідача 6 будь-яких прав на участь у виконавчому провадженні № 30373236, відтак, на отримання в рахунок погашення боргу Позивача у власність 5 нерухомих об`єктів і їх подальшого продажу на користь Відповідачів 1-5.

Окрім того, колегія суду бере до уваги і факт того, що в рамках розгляду справи № 910/3507/18 Північним апеляційним господарським судом преюдиційно встановлено те, що Відповідач 6 незаконно набув повноважень стягувача у виконавчому провадженні № 30373236, а отже без належних на те правових підстав, передбачених статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», залишив за собою нереалізоване на третіх електронних торгах нерухоме майно, що належало боржнику – Позивачу. З огляду на викладені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду у справі №910/3507/18 виснувала про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки оскаржувані постанови та акти державного виконавця, на підставі яких оформлено перехід права власності на нерухоме майно від Позивача до Відповідача 6, не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права Позивача.

При цьому, колегія суду наголошує, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких обставин, оскільки документи про набуття Відповідачем 6 права власності на нерухомі об`єкти (5 квартир, які належали на праві власності Позивачу) визнано незаконними та скасовано, такі акти не породжують жодних правових наслідків з моменту їх формування, що підтверджує факт протиправності отримання Відповідачем 6 у власність спірних нерухомих об`єктів.

Суд констатує, що особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати.

Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Таким чином, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника; б) майно має бути отримане за відплатним договором; в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.

Відповідно, з судових рішень, які маю преюдиційні обставини, вбачається, що Відповідач 6 не був власником майна та стороною виконавчого провадження, а відтак не мав прав стягувача, як на укладення договорів купівлі-продажу, так і на розпорядження таким майном.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Дії Відповідача 6 щодо набуття статусу Стягувача у виконавчому провадження, оформлення права власності на спірне майно та розпорядження ним за відсутні в нього на те будь-яких прав в своїй сукупності вказують на вибуття майна з володіння Позивача, не з його волі іншим шляхом.

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Так, до обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір.

Відтак досліджуючи момент укладених договорів купівлі-продажу в розрізі часового моменту набуття Відповідачем 6 спірного майна, вбачається, що торги з реалізації майна, що призначались на 7 грудня 2016 року, 18 січня 2017 року, 27 лютого 2017 року, не відбулись, з огляду на що майно перейшло до Відповідача 6 ніби то на праві власності на підставі свідоцтв виданих 20 квітня 2017 року.

Поміж тим, не зважаючи на триразовий продажу спірного майна, який не досягнув позитивного результату, з огляду на що 20 квітня 2017 року за Відповідачем 6 оформлено права власності на спірне майно, Відповідач 6 уже 1 червня 2017 року (буквально через один місяць) успішно укладає договори купівлі-продажу спірного майна, укладаючи їх за ціною, котра є вищою, аніж загальна вартість квартир, котре визначено в Договорі іпотеки.

При цьому апеляційний господарський суд нагошує на тому, що матеріали справи не місять доказів (платіжних інструкцій, квитанцій, тощо) на підтвердження передачі Відповідачем 6 у власність Відповідачам 1-5 за договорами купівлі-продажу спірних квартир, та отримання за них коштів.

Окрім того, що ж стосується добросовісності Відповідачів 1-5 та зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, про те, що вказані судові рішення (у справі №910/3507/18 та у справі № 12/5025/296/11) прийняті уже після набуття Відповідачами 1-5 права власності на спірні квартири на підставі договорів купівлі-продажу, то колегія суду звертає увагу на наступне.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Тобто наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна, з огляду на зміст статті 388 Цивільного кодексу України, не є безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог у випадках, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Водночас наявність оплати з боку добросовісного набувача за спірне майно, з огляду на зміст статті 388 Цивільного кодексу України, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц)

Крім того, таким критерієм також не може бути набуття майна на публічних торгах або аукціоні. Єдиним винятком є продаж такого майна в порядку виконання судового рішення, а також продану такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, що прямо визначено частиною другою статті 388 ЦК України. Однак добросовісність чи недобросовісність в кожному такому випадку слід оцінювати окремо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 6 липня 2022 року в справі №914/2618/16, від 4 липня 2023 року в справі № 233/4365/18).

Також критерієм для відмови суду у втручання мирним володінням майном (для відмови суду у задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача) є суб`єктивний (враховується поведінка позивача щодо вчинених дій з метою повернення спірного майна). Подібний критерій наявний у висновках Європейського суду з прав людини, який зазначає, що втручання у мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки Європейський суд рекомендував оцінювати дії не тільки відповідача, але і самого скаржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (п. 46)).

Колегія суддів звертає увагу, що в тому випадку потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В той же час, застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільнтак обороту. Так, до обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір.

У пунктах 48, 49 постанови від 6 вересня 2023 року в справі № 910/21329/17 Верховний Суд звернув увагу, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача.

Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державних реєстрів, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, про що у постанові вже зазначалося. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Екстраполюючи правові висновки Верховного Суду на правовідносини, які виникли у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує наступне.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2012 року в задоволенні заяви Відповідача 6 про заміну стягувача - Банку на Відповідача 6, у зв`язку з переходом до Відповідача 6 прав Кредитора, відповідно до Договору факторингу від 29 листопада 2011 року, відмовлено.

У відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що ухвала суду від 16 лютого 2012 року є чинною та ніким не оскаржувалася.

При цьому не зважаючи на те, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2012 року вже вирішувалося питання про заміну сторони у виконавчому провадженні на Відповідача 6, друга заява, яка вже була задоволена судом шляхом постановлення ухвали від 4 жовтня 2016 року (на підставі якої як вважає Відповідач 6 він став новим Стягувачем) подана з тих самих підстав, як вказав суд апеляційної інстанції в постанові від 12 лютого 2018 року по справі 312/5025/296/11.

А тому суд апеляційної інстанції скасовуючи таку ухвалу від 4 жовтня 2016 року зазначив: виносячи оскаржену ухвалу від 4 жовтня 2016 року між тими ж сторонами і з тих самих підстав місцевий господарський суд ухвалив протилежну ухвалу, без належного обгрунтування своєї правової позиції.

Окрім того Відповідачі 1-5 повинні були проявити елементарну обачність та уважність із огляду на те, що квартири, які відчужував Відповідач 6 не були придбані ним з прилюдних торгів на виконання рішення суду, а перейшли до Відповідача 6 на підставі акту та постанови виконавця саме в зв`язку із не реалізацією на прилюдних торгах майна боржника, що за своєю правовою природою не можна ототожнювати з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів.

Підсумовуючи усе встановлене вище в контексті дій Відповідачів 1-6 колегія суддів резюмує, що в розрізі існування в правовій площинні чинної ухвали Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2012 року (якою відмовлено в задоволенні заяви Відповідача 6 про заміну стягувача), подання Відповідачем 6 повторної заяви про набуття ним прав Стягувача з тих самих мотивів (котрим судом надавалася вже оцінка), продаж спірного майна на торгах протягом трьох разів без позитивного результату, укладення договорів купівлі-продажу відносно спірного майна протягом місяця після неможливості продажу такого майна на трьох аукціонах, відсутність в матеріалах справи платіжних документів, та вчинення чотирьох договорів купівлі-продажу в один день (1 червня 2017 року), а одного через шість днів - 7 червня 2017 року, в своїй сукупності опосередковано свідчить про недобросовісність таких продажів, а відтак і поведінки Відповідачів 1-6.

З огляду на все зазначене вище, беручи до уваги аналіз чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, судовою колегією враховується, що встановлення факту вибуття спірного майна поза волею їх власника (відсутність у Відповідача 6 будь-яких прав та повноважень на оформлення права власності за собою та відчуження його) є достатнім для того, щоб у Позивача виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Відтак, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність ознак добросовісної поведінки Відповідачів 1-6 при набутті спірного майна.

Відтак, позовна вимога щодо витребування у Відповідачів 1-5 на користь Позивача спірних об`єктів нерухомого майна підлягає задоволенню.

З огляду на все вищеописане, Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову в частині витребування майна скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні таких позовних вимог.

Що ж стосується позовних вимог про визнання свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, то колегія суду зауважує наступне.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

За приписами частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У даній справі Позивач звернувся до суду із вимогами про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, виданих приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. 20 квітня 2017 року та зареєстрованих в реєстрі за №№ 221, 233, 224, 227, 230, на підставі яких Відповідач 6 зареєстрував право власності на п`ять спірних квартир (а також із вимогами про витребування таких квартир у осіб, які є останніми їх набувачами).

Таким чином, позов спрямований на повернення у володіння останнього квартир, які за твердженням Позивача, незаконно вибули з його власності (і позов щодо витребування котрих задоволено вище у даній постанові).

В силу дії статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За приписами Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушених прав є віндикація.

Так, згідно з cтаттею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі №911/3749/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц та від 2 лютого 2021 року в справі № 925/642/19.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

При цьому рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідачів нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за Відповідачами 1-5.

Відтак, оскільки Позивач прагне повернення спірних квартир у своє володіння, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування такого майна на його користь, що вже розглянуто вище у цій постанові.

Зважаючи на те, що звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, то суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, виданих приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Щербатюк Н.М. 20 квітня 2017 року та зареєстрованих в реєстрі за №№ 221, 233, 224, 227, 230, не підлягають задоволенню з підстав обрання Позивачем неналежного способу захисту.

Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а відтак суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується заяви Відповідача 6 (том 1, а.с 180-181) про застосування наслідків спливу позовної давності, то колегія суду зауважує наступне

Колегія суду розглянувши дану заяву відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що заявником не пропущено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, зважаючи на наступне.

У відповідності до статті 256, частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть виникнути в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року в справі №575/476/16-ц.

З даного вбачається, що стосовно вимог про витребування квартир, котрі задоволені судом апеляційної інстанції в цій постанові, суд має за заявою Відповідача 6 встановити чи є підстави для застосування наслідків спливу позовної давності (встановити чи такі строки сплили).

Відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.

Водночас перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

Як заявляє Позивач та вбачається з матеріалів справи, саме у зв`язку із ознайомленням в грудні 2017 з матеріалами виконавчого провадження № 30373236 Позивачу по суті стало відомо про наявність названих вище актів та постанов головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни.

В силу зазначених обставин, після вказаного вище ознайомлення Позивачем здійснено подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про визначення недійсними та скасування означених актів та постанов державного виконавця, яка розглядалась в рамках господарської справи № 910/3507/18.

Окрім того, питання щодо зупинення провадження у цивільній справі № 686/14588/17 до набрання законної сили рішенням в господарській справі № 910/3507/18 було предметом апеляційного оскарження у вказаній цивільній справі.

Також, як вже неодноразово вказувалося у цій постанові за апеляційною скаргою Позивача постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2018 року в справі № 12/5025/296/11 скасовано ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року в справі №12/5025/296/11. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Банку про заміну стягувача - Банку в особі Хмельницького відділення Центральної філії Банку на Відповідача 6.

За таких обставин, вказане об`єктивно свідчить про те, що Позивачем було вжито усіх процесуальних заходів у цивільній справі № 686/14588/17 задля забезпечення можливості встановити факт потенційно можливої протиправності актів та постанов державного виконавця, на підставі яких Відповідач 6 набув право власності на майно в рахунок погашення боргу.

При цьому, як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позов у межах цивільного судочинства Позивачем подано до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 9 вересня 2021 року, і рішенням в даній справі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу Позивача задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 вересня 2022 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

Окрім того Позивач в межах справи № 686/14588/17 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, 13 лютого 2018 року подав заяву про витребування майна у Відповідачів 1-5.

У березні 2023 року Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 вересня 2022 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року.

Постановою Верховного Суду від 5 листопада 2025 року касаційну скаргу Позивача задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 вересня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено Позивача, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів та роз`яснено право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

19 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла заява Позивача про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Хмельницької області.

3 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Хмельницької області.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 17 лютого 2026 року порушено провадження у справі №686/21656/21.

Із наведеного, слідує, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті.

Водночас, все вищеописане підтверджує факт того, що Позивачу про порушення права (навіть без врахування розгляду судових спорів) стало відомо в грудні місяці 2017 року.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги і факт того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин (тобто через два роки і три місяці після того, як Позивачу первинно стало відомо про його порушення права).

Відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), процесуальні строки, продовжуються на строк дії карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (СОVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" дію карантину через (СОVID-19) відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 наступного змісту «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Зазначена норма Цивільного кодексу не містить жодних застережень чи умов її застосування окрім безпосередньої дії воєнного чи надзвичайного стану.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У травні 2025 року Верховна Рада України ухвалила новий законопроєкт № 11315 “Про внесення змін до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності”. Вказаним законопроектом, передбачено, що поновлення строку позовної давності, через 3 місяці після його опублікування. Зазначений закон було опубліковано у «Голосі України» 3 червня 2025 року, таким чином, із 4 вересня 2025 року, офіційно та незважаючи на військовий стан, поновлено строк позовної давності.

Відтак за наслідком розгляду даної справи в загальному суді (що продовжує розглядатися в господарському судочинстві) та з огляду на зупинення перебігу позовної давності, враховуючи Постанову КМУ від 11 березня 2020 року №211 та Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» строк позовної давності відосно позову в даній справі не сплив.

Колегія суду при цьому констатує, що Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Суд апеляційної інстанції ще раз акцентує увагу, що позов Позивачем (з порушенням підсудності, як встановлено Верховним Судом в даній справі) подано до Хмельницького міськрайонного суду 9 вересня 2021 року (тобто в період коли позовна давність до всіх вимог була зупинена і на момент даного зупинення не сплила). В той же час беручи до уваги доводи Позивача щодо обізнаності із вибуттям майна з його володіння під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (грудень 2017 рік) та докази подання в справі №686/14588/17 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними заяви про зміну предмету позову на витребування майна (13 лютого 2018 року) та враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12 березня 2020 року та тривав до 30 червня 2023 року, та що, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, в контексті поновлення строків позовної давності (4 вересня 2025 року) при цьому враховуючи дати ухвали Верховного Суду про направлення справи для продовження розгляду до Господарського суду Хмельницької області (3 грудня 2025 року) та ухвали Господарського суду Хмельницької області про порушення провадження у справі №686/21656/21 (17 лютого 2026 року). З даного апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Позивач звернувся з вимогами до суду у цій справі в межах строку позовної давності.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що Позивач починаючи з грудня 2017 року аж до цього часу перебуває в судових провадженнях щодо захисту його порушених прав саме стосовно спірних нерухомих об`єктів, подаючи позови до судів загальної та господарської юрисдикції щодо оскарження цілого ланцюга взаємопов`язаних дій Відповідачем 6 з метою заволодінням витребуваним нерухомим майно, що закінчилося продажем цих об`єктів Відповідачем 1-5.

Враховуючи обставини, які були зазначені вище щодо не порушення строку пред`явлення позову) суд не бере до уваги сформоване Позивачем клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності для звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 в справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак, все вищеописане є підставою для відмови в задоволенні заяви Відповідача 6 про застосування наслідків спливу позовної давності щодо задоволених вимог про витребування спірного майна.

Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Позивача, Відповідачів як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження обгрунтованості та доведеності позовних вимог щодо витребування майна.

Суд зазначає, що за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 наведеного Кодексу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, оцінюючи всі вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд виснує, що позовні вимоги про витребування майна є обґрунтованими, доведеними та підставними, а відтак підлягають задоволенню. В решті рішення Господарського суду Хмельницької області щодо позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачеві слід залишити без змін, з огляду на необгрунтованість даних позовних вимог та неправильно обраний спосіб захисту в цій частині.

Дане ж є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги Позивача.

Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи щодо вимог про витребування майна, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України у відповідній частині.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції покладає пропорційно на Відповідачів 1-6 відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КапіталІнвестБуд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2026 року по справі №686/21656/21 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2026 року по справі №686/21656/21 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування майна, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

3. Витребувати в ОСОБА_1 ( АДРЕСА_19 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33071986) квартиру загальною площею 145,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229695368250.

4. Витребувати в ОСОБА_2 ( АДРЕСА_20 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33071986) квартиру загальною площею 133,1 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229722868250.

5. Витребувати в ОСОБА_3 ( АДРЕСА_21 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33071986) квартиру загальною площею 134.7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229742768250.

6. Витребувати в ОСОБА_4 ( АДРЕСА_22 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33071986) квартиру загальною площею 135,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229754868250.

7. Витребувати в ОСОБА_5 ( АДРЕСА_23 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33071986) квартиру загальною площею 145,1 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229655768250.

7. В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2026 року по справі №686/21656/21 - залишити без змін.

8. Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_23 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_22 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_19 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_20 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_21 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КапіталІнвестБуд» (31315, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Осташки вул. Затишна, будинок 5, ЄДРПОУ 33071986) судовий збір за подання позовної заяви по 7246 грн 88 коп. з кожного та за розгляд апеляційної скарги по 11420 грн 26 коп. з кожного. 9. Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

11. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

12. Справу №686/21656/21 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 31 липня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.