Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №906/499/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Справа № 906/499/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Кулай О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 (повний текст складено 12 травня 2026 року, суддя Соловей Л.А.)

за позовом фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни

до Андрушівської міської ради

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Самборська Галина Миколаївна звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Андрушівської міської ради, у якому просить визнати за фізичною особою-підприємцем Самборською Галиною Миколаївною право постійного користування земельною ділянкою в м.Андрушівка Житомирської області по вул.Корольова (розташованої в районі автостанції) з тимчасовими спорудами (торговий ряд, з двома торгівельними місцями у дерев`яному торговому ряду та металевий контейнер (14, №7-8), в межах земельної ділянки (належній відповідачу, загальною площею 0,2866 га, кадастровий номер 1820310100:01:009:0053, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 відмовлено в позові фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни до Андрушівської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ФОП Самборська Г.М. не належить до визначеного частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України кола суб`єктів, які можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності на праві постійного користування, а наявність договору купівлі-продажу дерев`яного торгового ряду від 31 березня 2008 року не підтверджує виникнення у позивача права на спірну земельну ділянку, не містить відомостей про місцезнаходження придбаного майна та його прив`язку до цієї ділянки. Водночас право користування земельною ділянкою за позивачем не зареєстроване, паспорти прив`язки тимчасових споруд відсутні, а сама земельна ділянка сформована, належить Андрушівській міській раді та перебуває у постійному користуванні КП "Комсервіс". Крім того, судовими рішеннями в адміністративній справі №240/26839/23, які набрали законної сили, встановлено відсутність у позивача дозвільних документів на розміщення спірних тимчасових споруд та зобов`язано її здійснити їх демонтаж, у зв`язку з чим суд констатував, що у позивача не виникло права користування спірною земельною ділянкою, яке могло б підлягати судовому захисту.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Самборська Г.М. звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 01 серпня 2026 року, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки фактично звів вирішення спору виключно до висновку про те, що ФОП Самборська Г.М. не належить до кола суб`єктів, визначених статтею 92 Земельного кодексу України, які можуть набувати земельні ділянки у постійне користування. На переконання скаржника, суд не встановив реального змісту спірних правовідносин та не врахував, що позов подано у зв`язку з багаторічним фактичним користуванням торговельними місцями, набуттям майнових прав на них ще у 2008 році та неодноразовими відмовами відповідача у врегулюванні правового статусу позивача.

Апелянт стверджує, що суд не надав належного правового значення встановленим ним обставинам укладення договору купівлі-продажу основних засобів, здійснення позивачем оплати за торговельні місця, укладення договору користування торговельним місцем, тривалого існування тимчасових споруд та здійснення на них підприємницької діяльності. На думку скаржника, наведені обставини свідчать про існування у позивача законного інтересу та фактичних правовідносин, які виникли задовго до оформлення прав на земельну ділянку за іншими особами.

Скаржник також посилається на те, що внаслідок тривалого та добросовісного користування спірними об`єктами у позивача виникли правомірні очікування щодо стабільності відповідних правовідносин. Водночас місцевий господарський суд не перевірив, чи було втручання органу місцевого самоврядування у майнові інтереси позивача справедливим і пропорційним, не встановив балансу між приватним інтересом позивача та інтересами територіальної громади, а обмежився констатацією відсутності державної реєстрації права користування земельною ділянкою та дозвільних документів на розміщення тимчасових споруд.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини 4 статті 75 ГПК України, фактично надавши судовим рішенням в адміністративній справі №240/26839/23 значення безумовного доказу відсутності у позивача будь-яких прав та законних інтересів. Скаржник наголошує, що преюдиційне значення мають лише встановлені в іншій справі фактичні обставини, а не правові висновки суду, тоді як предмети спорів у господарській та адміністративній справах не є тотожними.

Апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки систематичним відмовам Андрушівської міської ради у видачі паспорта прив`язки тимчасових споруд та дозволу на розроблення проєкту землеустрою. На переконання скаржника, саме поведінка відповідача унеможливила оформлення правового статусу позивача, однак суд врахував лише наслідок у вигляді відсутності документів, не дослідивши причин їх відсутності та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і виникненням спору.

Скаржник стверджує, що місцевий господарський суд не забезпечив ефективного судового захисту та формально підійшов до оцінки обраного позивачем способу захисту. На його думку, суд мав встановити, який саме законний інтерес прагнула захистити позивач, у чому полягає його порушення та чи може заявлена вимога забезпечити реальне відновлення такого інтересу, а не обмежуватися висновком про неможливість набуття фізичною особою-підприємцем права постійного користування земельною ділянкою.

Апелянт також вказує на неповне дослідження та неналежну оцінку доказів у справі. Зокрема, суд не врахував, що документи БТІ та документи кооперативного ринку не були надані не з вини позивача, а у зв`язку з їх відсутністю або закінченням строків зберігання, тоді як паспорти прив`язки не видавалися самим органом місцевого самоврядування. При цьому відсутність окремих документів, на думку скаржника, не є безумовним доказом відсутності відповідних правовідносин, фактичного користування об`єктами та майнового інтересу позивача.

Окремо апелянт наголошує, що висновки суду є внутрішньо суперечливими, оскільки, встановивши факт придбання та оплати торговельних місць, укладення договору їх оренди, тривалого користування об`єктами, здійснення підприємницької діяльності та неодноразових звернень до відповідача, суд водночас дійшов висновку про відсутність у позивача будь-якого права чи законного інтересу. Крім того, суд не надав мотивованої відповіді на істотні доводи позивача та прямо зазначив про відсутність необхідності оцінювати решту аргументів, що, на думку скаржника, суперечить вимогам статей 86, 236 та 238 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі №906/499/25 відмовлено фізичній особі-підприємцю Самборській Галині Миколаївні у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

08 червня 2026 року від представника апелянта надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 червня 2026 року у справі №906/499/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "29" липня 2026 р. об 10:40год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

19 червня 2026 року від Андрушівської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти наведених у ній доводів, вважає рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Відповідач зазначає, що ФОП Самборська Г.М. не належить до визначеного статтею 92 Земельного кодексу України переліку суб`єктів, які можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності на праві постійного користування, тоді як спірна земельна ділянка належить Андрушівській міській раді та перебуває у постійному користуванні КП "Комсервіс".

Також міська рада стверджує, що на всі звернення позивача були надані відповіді, зокрема роз`яснено порядок отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди та перелік необхідних документів, однак позивач відповідних вимог не виконала і продовжувала подавати аналогічні заяви без урахування наданих роз`яснень.

28 липня 2026 року від представника фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. - адвоката Янчука М.О. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, призначеного на 29 липня 2026 року о 10 год. 40 хв.

Клопотання обґрунтоване неможливістю представника прибути в судове засідання у зв`язку з його участю в цей самий день та час у судовому засіданні Богунського районного суду міста Житомира у справі №295/6099/26. Адвокат зазначає, що це є його першою неявкою у судове засідання в цій справі, просить визнати причини неявки поважними, відкласти розгляд справи.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи за клопотанням учасника справи у разі, якщо повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

За змістом частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, сам факт першої неявки представника у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки необхідність такого відкладення визначається судом з урахуванням поважності причин неявки, конкретних обставин справи та можливості здійснення апеляційного перегляду за відсутності відповідного учасника.

Як вбачається з матеріалів справи, судове засідання у цій справі було призначене ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 червня 2026 року на 29 липня 2026 року о 10 год. 40 хв.

Натомість судове засідання у справі №295/6099/26 Богунським районним судом міста Житомира було призначене 29 червня 2026 року, тобто після визначення дати та часу розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин надання переваги участі в іншому, пізніше призначеному судовому засіданні залежало виключно від волевиявлення та організації професійної діяльності самого представника.

Колегія суддів враховує, що фізична особа-підприємець Самборська Г.М. була завчасно повідомлена про дату, час і місце розгляду справи та мала достатній час для забезпечення особистої участі в судовому засіданні або залучення іншого представника. Доказів існування об`єктивних перешкод для реалізації позивачем таких процесуальних можливостей суду не надано.

Крім того, клопотання про відкладення розгляду справи подано лише 28 липня 2026 року, тобто за один день до призначеного судового засідання, хоча про участь представника в іншому судовому засіданні та відповідний збіг дат йому мало бути відомо завчасно.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Добросовісне користування процесуальними правами передбачає, зокрема, вжиття учасником справи та його представником завчасних і належних заходів для забезпечення участі у судовому засіданні, про дату та час якого вони були належним чином повідомлені. Подання клопотання про відкладення розгляду справи за один день до судового засідання з підстав участі представника в іншому, пізніше призначеному засіданні не свідчить про вжиття таких заходів та не узгоджується з обов`язком добросовісно користуватися процесуальними правами.

Колегія суддів також враховує, що позиція фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. щодо доводів та вимог апеляційної скарги викладена у поданих до суду письмових процесуальних документах.

Водночас у клопотанні адвокат Янчук М.О. не зазначив, які саме додаткові пояснення він має намір надати суду, які обставини можуть бути з`ясовані виключно за його особистої участі та яким чином його неявка унеможливлює повний, всебічний та об`єктивний розгляд апеляційної скарги. Явка фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. або її представника обов`язковою судом не визнавалася.

При вирішенні клопотання колегія суддів ураховує також установлені статтею 273 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги. Строк розгляду цієї справи закінчується 11 серпня 2026 року.

Водночас головуюча суддя перебуватиме у відпустці з 03 серпня 2026 року до 14 серпня 2026 року включно. Тому відкладення судового засідання фактично унеможливить розгляд справи в межах установленого процесуальним законом строку та призведе до його порушення.

За таких обставин колегія суддів не визнає повідомлені адвокатом Янчуком М.О. причини неявки поважними та відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Оскільки вимога про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції заявлена на випадок відкладення розгляду справи, у задоволенні якого судом відмовлено, підстави для вирішення цієї вимоги відсутні.

29 липня 2026 року від Андрушівської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника. Відповідач просить врахувати його доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 березня 2008 року між Центральною спілкою споживчих товариств "Укоопспілка" в особі підприємства райспоживспілки "Кооперативний ринок" та підприємцями, серед яких фізична особа-підприємець Самборська Галина Миколаївна, укладено договір купівлі-продажу основних засобів, предметом якого був дерев`яний торговельний ряд вартістю 6 020,00 грн /а.с. 11– 12/.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору в разі продажу основних засобів покупець набуває права власності на них з моменту повної оплати їх вартості та підписання акта приймання-передачі.

09 квітня 2008 року фізична особа-підприємець Самборська Г.М. сплатила 1 100,00 грн за торговельні місця №7 та №8 у дерев`яному торговельному ряду, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №817 /а.с. 12 на звороті/.

Також у 2008 році між Андрушівським кооперативним ринком Андрушівської райспоживспілки як наймодавцем та фізичною особою-підприємцем Самборською Г.М. як наймачем укладено договір оренди торговельного місця /а.с. 10/.

За умовами пункту 1.1 цього договору наймодавець передав, а наймач прийняв у тимчасове користування торговельне місце, розташоване на території Андрушівського кооперативного ринку за адресою: Житомирська область, місто Андрушівка, вулиця Житомирська, 43 (Корольова).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що він діє з 01 квітня 2008 року до 01 квітня 2009 року. Відповідно до пункту 6.6 договору, якщо наймач продовжує користуватися торговельним місцем після закінчення строку його дії та протягом одного місяця від наймодавця не надходять заперечення, договір вважається поновленим на строк, який був установлений раніше.

За твердженням фізичної особи-підприємця Самборської Г.М., підприємство Андрушівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" з 01 серпня 2013 року припинило діяльність своєї філії за адресою: місто Андрушівка, вулиця Корольова, оскільки рішенням тридцятої сесії Андрушівської міської ради шостого скликання від 02 серпня 2013 року цьому підприємству відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2023 року №343669683 земельна ділянка площею 0,2866 га, кадастровий номер 1820310100:01:009:0053, розташована по вулиці Корольова в місті Андрушівці, з 03 вересня 2013 року перебуває у комунальній власності Андрушівської міської ради, а з 05 грудня 2022 року - у постійному користуванні Комунального підприємства Андрушівської міської ради "Комсервіс".

У межах зазначеної земельної ділянки розташовані торговельні місця №7 та №8 у дерев`яному торговельному ряду і металевий контейнер №14, які позивач вважає належними їй тимчасовими спорудами.

За доводами позивача, фізична особа-підприємець Самборська Г.М. є законним користувачем відповідних торговельних місць та частини спірної земельної ділянки, оскільки торговельні місця №7 та №8 існували на цій території та використовувалися нею з 2008 року, тобто до передачі земельної ділянки у 2014 році в користування комунальному підприємству "Андрушівкаблагоустрій".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2017 року у справі №906/277/16 за позовом Комунального підприємства Андрушівської міської ради "Андрушівкаблагоустрій" до фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни про звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець Самборська Г.М. неодноразово зверталася до Андрушівської міської ради із заявами щодо можливості розміщення тимчасових споруд та оформлення паспортів їх прив`язки.

Рішенням Андрушівської міської ради від 30 червня 2023 року №38 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення підприємницької діяльності по вулиці Зазулінського (Корольова) у місті Андрушівці. Також Андрушівська міська рада неодноразово відмовляла позивачу в оформленні паспортів прив`язки тимчасових споруд №14, №7 та №8.

Андрушівська міська рада, зі свого боку, зазначає, що на звернення позивача надавала відповіді. Зокрема, у відповіді на заяву від 14 січня 2022 року позивачу було роз`яснено порядок оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди та перелік документів, які необхідно подати до центру надання адміністративних послуг, а також звернуто увагу на необхідність дотримання вимог рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 22 жовтня 2021 року №248 "Про затвердження схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (кіосків) в районі автостанції м. Андрушівка". За твердженням відповідача, позивач наданих роз`яснень не врахувала та продовжувала звертатися з аналогічними заявами.

Під час розгляду справи судом першої інстанції вживалися заходи щодо витребування документів, пов`язаних із придбанням та розміщенням спірних торговельних місць і тимчасових споруд.

Комунальне підприємство "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" повідомило про відсутність технічної документації, інвентаризаційних та реєстраційних справ щодо торговельних місць №7, №8 і контейнера №14.

Андрушівська міська рада повідомила, що паспорти прив`язки на дерев`яний торговельний ряд із місцями №7, №8 та контейнер №14 не видавалися.

Підприємство споживчої кооперації "Кооперативний ринок" Андрушівської райспоживспілки зазначило про неможливість надати акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу основних засобів від 31 березня 2008 року у зв`язку з відсутністю відповідних документів через сплив строків їх зберігання.

Крім того, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №240/26839/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, задоволено позов Андрушівської міської ради та зобов`язано фізичну особу-підприємця Самборську Г.М. за власний рахунок демонтувати тимчасову споруду з двома торговельними місцями у дерев`яному торговельному ряду та металевий контейнер, розташовані в районі автостанції по вулиці Корольова в місті Андрушівці на земельній ділянці з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053.

Посилаючись на набуття та тривале використання торговельних місць, неодноразові звернення до органу місцевого самоврядування і відмови в оформленні документів для розміщення тимчасових споруд, фізична особа-підприємець Самборська Г.М. звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання за нею права постійного користування земельною ділянкою в місті Андрушівці Житомирської області по вулиці Корольова, розташованою в районі автостанції, загальною площею 0,2866 га, кадастровий номер 1820310100:01:009:0053, з розміщеними на ній тимчасовими спорудами — торговельним рядом із двома торговельними місцями №7 та №8 і металевим контейнером №14.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України об`єктом судового захисту може бути як суб`єктивне цивільне право, так і охоронюваний законом інтерес. Водночас звернення особи до суду не зумовлює автоматичного задоволення заявленої нею вимоги, оскільки суд під час вирішення спору має встановити: чи існує у позивача право або законний інтерес, за захистом якого він звернувся; чи порушене, не визнане або оспорене таке право чи інтерес відповідачем; чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту змісту відповідного права або інтересу, характеру його порушення та спричиненим таким порушенням наслідкам.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 зазначено, що охоронюваний законом інтерес є прагненням до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, яке не опосередковане безпосередньо закріпленим у суб`єктивному праві простим легітимним дозволом і є самостійним об`єктом судового захисту за умови, що таке прагнення не суперечить Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, для правильного вирішення цього спору необхідно розмежувати наявність у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою та наявність у неї інтересу, пов`язаного з подальшим використанням торговельних місць і врегулюванням правових підстав розміщення тимчасових споруд.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України правом постійного користування земельною ділянкою є право володіння і користування земельною ділянкою державної або комунальної власності без установлення строку.

Частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України визначено вичерпне коло суб`єктів, які можуть набувати земельні ділянки державної та комунальної власності на праві постійного користування.

З аналізу вказаної норми судом вбачається, що фізичні особи-підприємці до такого кола суб`єктів не належать.

Згідно зі статтями 116, 122, 123 Земельного кодексу України набуття права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення уповноваженого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах установленої законом процедури.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації відповідного права.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції відповідної ради, яка реалізується на її пленарних засіданнях.

Матеріали справи не містять рішення Андрушівської міської ради або іншого уповноваженого органу про надання фізичній особі-підприємцю Самборській Г.М. спірної земельної ділянки чи її частини в постійне користування, державного акта або іншого правовстановлюючого документа на право постійного користування, а також відомостей про державну реєстрацію такого права за позивачем.

Натомість відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2866 га з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053 з 03 вересня 2013 року належить на праві комунальної власності Андрушівській міській раді, а з 05 грудня 2022 року перебуває в постійному користуванні Комунального підприємства Андрушівської міської ради "Комсервіс".

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою у фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. не виникло.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд надмірно формально застосував статтю 92 Земельного кодексу України, не спростовують наведеного висновку. Визначення законом вичерпного кола суб`єктів права постійного користування земельними ділянками державної та комунальної власності є не формальною вимогою від якої суд може відступити з огляду на фактичні обставини справи, а імперативною умовою виникнення відповідного речового права.

Тривалість фактичного використання земельної ділянки, добросовісність поведінки користувача, здійснення ним господарської діяльності, внесення коштів у розміщене на ділянці майно або відсутність протягом певного часу заперечень власника землі, про що стверджує апелянт, самі по собі не можуть змінювати встановлене законом коло суб`єктів права постійного користування та не породжують такого права поза передбаченою земельним законодавством процедурою.

Укладений 31 березня 2008 року договір купівлі-продажу основних засобів також не є підставою набуття позивачем будь-якого речового права на спірну земельну ділянку.

Предметом зазначеного договору був дерев`яний торговельний ряд, а не земельна ділянка чи право користування нею. Зміст договору не містить кадастрового номера земельної ділянки, її площі, меж, адресної прив`язки предмета продажу до конкретної земельної ділянки, а також волевиявлення власника землі щодо передання покупцям будь-якого земельного права.

Крім того, пунктом 2 договору передбачено, що право власності на основні засоби виникає після повної оплати їх вартості та підписання акта приймання-передачі. Водночас матеріали справи містять квитанцію про сплату позивачем 1 100,00 грн за торговельні місця №7 та №8, тоді як загальна вартість предмета договору становила 6 020,00 грн, а акт приймання-передачі, незважаючи на вжиті судом заходи щодо його витребування, до матеріалів справи не надано.

Разом із тим навіть за умови доведення набуття позивачем права власності на відповідні торговельні конструкції така обставина не зумовлювала б переходу до неї права користування спірною земельною ділянкою.

Як установлено судами та не заперечується позивачем, торговельні місця у дерев`яному торговельному ряду і металевий контейнер №14 є тимчасовими спорудами.

За змістом частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності є одноповерхова споруда, виготовлена з полегшених конструкцій, яка встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року №244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, тимчасова споруда виготовляється з полегшених конструкцій та встановлюється без улаштування фундаменту. Підставою для її розміщення є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2024 року у справі №914/1785/22, провадження №12-31гс24, зазначила, що тимчасові торговельні споруди, які не належать до нерухомого майна, не створюють для їх власника права на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Використання такої земельної ділянки має здійснюватися на самостійній правовій підставі, передбаченій земельним та містобудівним законодавством.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України про перехід права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на розташований на ній житловий будинок, будівлю або споруду як об`єкт нерухомого майна.

Укладений у 2008 році між Андрушівським кооперативним ринком Андрушівської райспоживспілки та позивачем договір оренди торговельного місця так само не посвідчує виникнення у фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. права постійного користування земельною ділянкою.

За змістом пункту 1.1 цього договору позивачу передавалося в тимчасове користування торговельне місце на території Андрушівського кооперативного ринку, а не земельна ділянка із визначеними площею, межами та кадастровим номером.

Сторонами договору були Андрушівський кооперативний ринок та фізична особа-підприємець Самборська Г.М., тоді як Андрушівська міська рада стороною цього правочину не була та волевиявлення на передання позивачу права користування землею не висловлювала.

Пунктом 6.1 договору було встановлено строк його дії з 01 квітня 2008 року до 01 квітня 2009 року, а пунктом 6.6 передбачалася можливість поновлення саме договірних відносин між наймодавцем та наймачем щодо торговельного місця.

Посилання позивача на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2017 року у справі №906/277/16, яким відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства Андрушівської міської ради "Андрушівкаблагоустрій" про звільнення частини земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, також не підтверджує виникнення у позивача права постійного користування земельною ділянкою.

Сам по собі факт відмови в позові про демонтаж споруди не є правовстановлюючою підставою для набуття відповідачем права постійного користування землею.

У резолютивній частині рішення у справі №906/277/16 право постійного користування спірною земельною ділянкою за фізичною особою-підприємцем Самборською Г.М. не визнавалося. Тому наведене рішення не замінює рішення компетентного органу про передання землі, не є документом, що посвідчує земельне право, та не створює правових наслідків, передбачених статтями 92, 116, 123, 125 Земельного кодексу України.

Наявні у справі докази підтверджують, що фізична особа-підприємець Самборська Г.М. упродовж тривалого часу користувалася торговельними місцями, здійснювала підприємницьку діяльність, зверталася до Андрушівської міської ради з питань розміщення тимчасових споруд, оформлення паспортів їх прив`язки та відведення земельної ділянки.

Ці обставини свідчать про наявність у позивача фактичного майнового інтересу у збереженні можливості використовувати належні їй, за її твердженням, торговельні конструкції та у врегулюванні правових підстав розміщення таких конструкцій на відповідній земельній ділянці комунальної власності.

Однак такий інтерес за своїм змістом не є тотожним суб`єктивному праву постійного користування земельною ділянкою та не може бути ототожнений із законним інтересом у набутті саме цього речового права.

Охоронюваним законом може бути лише той інтерес, реалізація якого не суперечить імперативним положенням законодавства. Оскільки фізична особа-підприємець не належить до суб`єктів, визначених частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України, її прагнення набути земельну ділянку комунальної власності саме на праві постійного користування не відповідає встановленій законом процедурі реалізації земельних прав та не може бути задоволене судом.

Із встановленого колегією суддів вбачається, що дійсний інтерес позивача за встановлених обставин полягає не у підтвердженні вже наявного права постійного користування, а у правовому врегулюванні можливості розміщення тимчасових споруд і використання тієї частини території, яка необхідна для їх обслуговування, у спосіб, передбачений земельним та містобудівним законодавством.

Заявлена ж позовна вимога стосується визнання права постійного користування сформованою земельною ділянкою загальною площею 0,2866 га з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053, тоді як фактичний інтерес позивача пов`язаний лише з місцями розташування торговельних місць №7, №8 та металевого контейнера №14.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги про виникнення у позивача правомірних очікувань на набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Правомірні очікування як складова майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають ґрунтуватися на достатній правовій основі, зокрема на чинній нормі права, індивідуальному акті компетентного органу, правочині або завершенні особою передбаченої законом процедури, яка дає їй обґрунтовані підстави розраховувати на набуття конкретного майнового права.

Так, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №369/6516/16-ц, провадження №61-1796св17, Верховний Суд пов`язав наявність правомірних очікувань щодо оформлення права на землю з тим, що компетентний орган надав особі дозвіл на розроблення технічної документації, така документація була виготовлена, а особа виконала передбачені законом дії, які безпосередньо передували оформленню земельного права.

У цій справі таких обставин не встановлено. Андрушівська міська рада не приймала рішення про надання позивачу спірної земельної ділянки або її частини в постійне користування, не затверджувала документації із землеустрою, не видавала позивачу паспортів прив`язки тимчасових споруд та не вчиняла інших дій, які могли б створити у позивача обґрунтоване очікування на набуття саме права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Андрушівської міської ради від 30 червня 2023 року №38 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення підприємницької діяльності, а матеріалами справи підтверджено неодноразові відмови в оформленні паспортів прив`язки тимчасових споруд.

За таких обставин тривале фактичне користування торговельними місцями могло сформувати у позивача суб`єктивне сподівання на подальше використання відповідної території або на врегулювання правовідносин із міською радою, однак не створило правомірного очікування на набуття конкретного речового права, можливість отримання якого для позивача законом не передбачена.

Доводи апеляційної скарги про непослідовну поведінку Андрушівської міської ради та створення відповідачем перешкод в оформленні документів також не є підставою для задоволення заявленої позовної вимоги.

Законність рішень, відповідей, відмов або бездіяльності Андрушівської міської ради щодо оформлення паспортів прив`язки та відведення земельної ділянки не є предметом цього спору та у встановленому законом порядку не оскаржувались..

Рішення Андрушівської міської ради від 30 червня 2023 року №38 позивачем у межах цієї справи не оскаржене; вимоги про визнання протиправною конкретної відмови, скасування рішення ради, зобов`язання повторно розглянути заяву, оформити паспорт прив`язки або прийняти рішення щодо надання іншого передбаченого законом права користування не заявлялися.

Водночас у відзиві на апеляційну скаргу Андрушівська міська рада зазначає, що на звернення позивача надавала відповіді, а у відповіді на заяву від 14 січня 2022 року роз`яснила порядок оформлення паспорта прив`язки, перелік необхідних документів та вимоги рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 22 жовтня 2021 року №248 «Про затвердження схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (кіосків) в районі автостанції м. Андрушівка».

Надання оцінки повноті, обґрунтованості та законності відповідних відповідей або відмов потребувало б перевірки інших юридично значимих обставин та застосування способу захисту, який не охоплюється предметом і підставами заявленого позову.

За принципом диспозитивності, закріпленим у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Апеляційний суд не вправі замість позивача змінювати предмет позову та вирішувати питання про правомірність конкретної відмови органу місцевого самоврядування, якщо відповідна матеріально-правова вимога не заявлялася.

Тому посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд не дослідив першопричини відсутності у позивача дозвільних документів, не спростовують правильності відмови в позові про визнання права постійного користування.

Щодо посилання місцевого господарського суду на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №240/26839/23 колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційне значення мають установлені судовим рішенням фактичні обставини, а не правові висновки суду, надана ним юридична кваліфікація правовідносин або висновок про обрання належного способу захисту.

Отже, довід апеляційної скарги про те, що рішення в адміністративній справі не може автоматично вважатися доказом відсутності у позивача будь-якого права чи охоронюваного законом інтересу, є правильним.

Водночас рішеннями у справі №240/26839/23 встановлено фактичні обставини відсутності у фізичної особи-підприємця Самборської Г.М. дозвільних документів на розміщення торговельних місць №7, №8 і металевого контейнера №14 та покладено на неї обов`язок здійснити демонтаж відповідних тимчасових споруд. Зазначені судові рішення набрали законної сили та є обов`язковими до виконання.

При цьому незалежно від обсягу преюдиційних наслідків рішень у справі №240/26839/23 висновок про відсутність у позивача права постійного користування випливає з самостійного застосування до спірних правовідносин положень статей 92, 116, 123 та 125 Земельного кодексу України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про неналежну оцінку судом доказів щодо тривалого користування торговельними місцями, укладення договорів, здійснення оплати, ведення підприємницької діяльності та неодноразових звернень до органу місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що ні договір купівлі-продажу торговельного обладнання, ні договір тимчасового користування торговельним місцем, ні багаторічне фактичне використання частини території, ні звернення до міської ради не є юридичними фактами, з якими Земельний кодекс України пов`язує виникнення у фізичної особи-підприємця права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності.

Повідомлення відповідних установ про відсутність технічної документації, актів приймання-передачі та паспортів прив`язки також не розцінюються колегією суддів як наслідок недобросовісної поведінки позивача або як покладення на неї негативних наслідків за втрату документів іншими особами.

Вирішальним у даному спорі є те, що навіть існування таких документів не підтверджувало б виникнення у позивача права постійного користування землею без рішення компетентного органу, належності позивача до визначеного законом кола суб`єктів та державної реєстрації відповідного права.

Отже, місцевий господарський суд дослідив обставини, достатні для висновку про неможливість задоволення заявленої вимоги.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, колегія суддів виходить із того, що вимога про визнання права за своєю правовою природою спрямована на підтвердження судом уже існуючого, але невизнаного або оспорюваного суб`єктивного права.

У цьому випадку позивач просить суд не підтвердити право, яке виникло на підставі рішення компетентного органу та було набуте в установленому законом порядку, а фактично створити для неї таке речове право на земельну ділянку комунальної власності.

Задоволення такого позову означало б заміну судовим рішенням рішення Андрушівської міської ради про надання земельної ділянки, усунення встановлених статтею 92 Земельного кодексу України обмежень щодо суб`єктного складу постійних землекористувачів, а також виникнення паралельного права на земельну ділянку, яка вже перебуває в зареєстрованому постійному користуванні Комунального підприємства Андрушівської міської ради «Комсервіс».

Суд не наділений повноваженнями підміняти орган місцевого самоврядування у вирішенні питань, віднесених законом до його компетенції, або створювати речове право на землю всупереч установленому законом порядку його набуття.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру його порушення та наслідків такого порушення. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 та від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19.

У постанові від 22 червня 2020 року у справі №922/2155/18 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин і права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що спосіб захисту земельного права або законного інтересу є ефективним лише тоді, коли його застосування відновлює порушене право, нівелює негативні наслідки порушення та виключає необхідність звернення до суду з іншим позовом.

Визнання за фізичною особою-підприємцем Самборською Г.М. права постійного користування земельною ділянкою не є допустимим способом захисту її фактичного інтересу у врегулюванні розміщення тимчасових споруд, оскільки цей спосіб суперечить прямим приписам земельного законодавства та не відповідає дійсному змісту спірних правовідносин.

Залежно від змісту конкретної заяви, рішення чи відмови органу місцевого самоврядування відповідний інтерес може бути предметом захисту шляхом оскарження рішення ради, дій або бездіяльності компетентного органу, вимоги про повторний розгляд заяви із дотриманням установленої законом процедури або застосування іншого способу, який відповідає змісту порушеного інтересу.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оскарження рішення, дії або бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо оформлення права користування земельною ділянкою може бути способом захисту цивільного права чи інтересу особи, якщо відповідні рішення або дії впливають на її майнову сферу.

Однак жодної з таких вимог у цій справі позивач не заявила, а суд відповідно до принципу диспозитивності не може самостійно змінити предмет позову, обрати замість позивача інший спосіб захисту та вирішити спір, який не був переданий на його розгляд.

Посилання апелянта на частину 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України не спростовують цього висновку. Надане суду право визначити у своєму рішенні ефективний спосіб захисту, який не суперечить закону, не означає права суду виходити за межі заявленої вимоги, змінювати матеріально-правову вимогу позивача або визнавати право, виникнення якого прямо виключене законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково підтверджуються в тій частині, що наявність у позивача майнового інтересу у врегулюванні можливості використання торговельних місць не можна ототожнювати з повною відсутністю будь-якого охоронюваного законом інтересу, а преюдиційне значення рішень у справі №240/26839/23 не поширюється на правові висновки щодо існування або відсутності такого інтересу.

Водночас наведене не є підставою для задоволення позову, оскільки у позивача не виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою, вона не належить до кола суб`єктів, які можуть набувати таке право, а обраний нею спосіб захисту не відповідає дійсному змісту її інтересу та передбачає створення судом речового права всупереч установленому законом порядку.

За змістом статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення спору судом першої інстанції та не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Самборської Галини Миколаївни на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2026 року у справі №906/499/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/499/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "30" липня 2026 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.