Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №906/1534/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 906/1534/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Петухов М.Г.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача: не з"явився

відповідача: Пудкалюк К.О. адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25 (суддя Кудряшова Ю.В., м. Житомир)

за позовом Юрчук Світлани Михайлівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10"

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення 5 133 126,00 грн

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 року у справі №906/1534/25 задоволено заяву ОСОБА_2 (вх.№01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі № 906/1534/25. Накладено арешт на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (прож. АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн.

15 червня 2026 року не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 у справі №906/1534/25. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі №906/1534/25. Разом з апеляційною скаргою скаржником додано відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 , інформацію з Єдиного реєстру боржників, свідоцтво про народження доньки відповідачки, картку руху документа щодо ухвали про забезпечення позову та картку руху документа щодо заперечень на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.07.2026 (з урахуванням ухвали суду апеляційної інстанції від 16.07.2026 про виправлення описки а.м.о.у 149) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22 липня 2026 року.

21 липня 2026 року представником ОСОБА_1 адвокатом Пудкалюк К.О. подані додаткові пояснення обумовлені обставинами, що виникли після подання апеляційної скарги.

22 липня 2026 року від представника ОСОБА_2 адвоката Якименко М.М. через систему "Електронний суд" надійшло клопотання (вх.6264/26 від 22.07.2026) про відкладення судового засідання та надання доступу до справи і переведення справи в апеляційному суді в електронну форму, в якому просить суд не здійснювати розгляду апеляційним господарським судом в судовому засіданні 22 липня 2026 року об 12:10 годині справи №906/1534/25 у зв`язку з неможливістю та з поважних причин прийняти участь в такому представника позивача адвоката Якименка М.М., визнати поважною причину неявки в дане судове засідання адвоката Якименка М.М. та відкласти це судове засідання на іншу дату та час, врахувавши вищенаведену зайнятість адвоката М.Якименка та повідомивши про наступне судове засідання у визначеному нормами ГПК України порядку та строки. Внести дані представника позивача адвоката Якименка М. М., РНОКПП НОМЕР_2 до додаткових відомостей як про учасника справи для доступу в апеляційному господарському суді до електронної справи №906/1534/25 та надати доступ до електронної справи (апеляційного провадження) в підсистемі “Електронний суд”. Перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі №906/1534/25, що надійшли до апеляційного господарського суду в паперовому вигляді, надавши тим самим можливість адвокату Якименку М.М. ознайомитися з матеріалами апеляційного провадження справи №906/1534/25.

22 липня 2026 року аналогічний примірник вищевказаного клопотання про відкладення судового засідання та надання доступу до справи і переведення справи в апеляційному суді в електронну форму з додатками (вх.6265/26 від 22.07.2026) від представника ОСОБА_2 адвоката Якименко М.М. надійшов на електронну пошту Північно-західного апеляційного господарського суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.07.2026 не заперечувала щодо задоволення клопотання представника позивача.

Відповідно до ч.2 ст.273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Тобто, тридцятий день припадає на 01.08.2026 - неробочий день. Відповідно до частини четвертої статті 116 ГПК України останнім днем строку є перший після неї робочий день - 03.08.2026.

Згідно інформації з табелю робочого часу в Комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" колегія суддів в період: суддя Гудак А.В. з 04.08.2026 до 31.08.2026, суддя Петухов М.Г. з 03.08.2026 по 04.09.2026, суддя Мельник О.В. з 03.08.2026 по 06.09.2026 буде перебувати у відпустці.

Отже, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників справи, обов`язок суду дотриматися строку апеляційного перегляду встановленого ч.2 ст. 273 ГПК України, принципу незмінності складу суду відповідно до приписів ст.32 ГПК України, а також перебування суддів Гудак А.В., Петухова М.Г. та Мельника О.В. у щорічних відпустках у наведені періоди, колегія суддів вважала за необхідне відкласти розгляд апеляційної скарги у справі №906/1534/25 на 27 липня 2026 року.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.07.2026 клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Якименко М.М. про відкладення судового засідання та надання доступу до справи і переведення справи в апеляційному суді в електронну форму (вх.6265/26 від 22.07.2026), яке надійшло на електронну пошту Північно-західного апеляційного господарського суду, повернуто без розгляду на підставі частини 4 статті 170 ГПК України, у з зв`язку з порушення приписів ст.6 ГПК України. Розгляд справи відкладено на 27 липня 2026 року.

26 липня 2026 року представником ОСОБА_1 адвокатом Пудкалюк К.О. подані додаткові пояснення у яких викладено правове обґрунтування вибіркового застосування судом першої інстанції законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, без урахування дійсного змісту й фактичних обставин справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.07.2026 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.

В судове засідання 27.07.2026 ОСОБА_2 та її представник адвокат Якименко М.М. не з`явилися, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" уповноважених представників не направив, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідками Північно-західного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа до електронних кабінетів вказаних осіб 23.07.2026 (аркуш матеріалів оскарження ухвали – а.м.о.у. 208), причини неявки суду не повідомили.

Колегія суддів відзначає, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників або відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі вирішення питання про її розгляд або відкладення розгляду віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.07.2026 у справі №757/52615/21-ц.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю “Форест Полісся-10” звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 як посадової особи товариства з позовом про стягнення 5 133 126,00 грн збитків. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є учасниками ТОВ “Форест Полісся-10”, кожній із яких належить по 50 % статутного капіталу товариства. У серпні 2022 року загальні збори учасників призначили генеральним директором ТОВ “Форест Полісся-10” ОСОБА_1 , яка є донькою ОСОБА_3 . Зі змісту позовної заяви вбачається, що за твердженнями ОСОБА_2 Товариство з обмеженою відповідальністю “Форест Полісся-10” в особі генерального директора ОСОБА_1 здійснило відчуження активів на користь пов`язаних із нею осіб: матері ОСОБА_3 , рідного брата ОСОБА_4 та безпосередньо ОСОБА_1 . Майно було відчужене без надходження товариству коштів, а його загальна вартість згідно зі звітами про оцінку рухомого майна становить 5 133 126,00 грн. Водночас при розгляді заяви про забезпечення позову суд не вирішував по суті питання про фактичне заподіяння збитків, їх розмір і наявність вини ОСОБА_1 , оскільки ці обставини мають бути встановлені під час розгляду позову по суті.

Ухвалою суду першої інстанції від 10.12.2025 відкрито провадження у справі №906/1534/25 за правилами загального позовного провадження, а 11.06.2026 через систему “Електронний суд” ОСОБА_2 на стадії підготовчого провадження подала заяву про забезпечення позову вх. № 01-44/2276/26. У заяві ОСОБА_2 просила накласти арешт на грошові кошти та майно ОСОБА_1 у межах 5 133 126,00 грн позовних вимог і 61 597,51 грн судового збору, а також окремо заборонити відповідачу відчужувати належне їй рухоме та нерухоме майно.

Суд першої інстанції, оцінивши предмет позову, розмір заявлених вимог та обрані заходи забезпечення, дійшов висновку, що накладення арешту на кошти і майно ОСОБА_1 безпосередньо пов`язане з майновими вимогами про стягнення збитків, відповідає критеріям адекватності та співмірності й може забезпечити реальне виконання майбутнього рішення в разі задоволення позову. Суд виходив із того, що при заявлені вимоги про стягнення коштів відповідач має беззаперечну можливість у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами та відчужити майно, що може істотно ускладнити виконання рішення. Вимагати від заявника окремих доказів уже вчинених відповідачем дій, спрямованих на приховування або відчуження майна, у такій ситуації означало б застосувати завищений стандарт доказування.

При цьому суд першої інстанції врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені у постановах від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, за якими у спорах про стягнення коштів допускається накладення арешту не лише на грошові кошти, а й на нерухоме та інше майно відповідача. Арешт має тимчасовий характер, не позбавляє власника прав володіння і користування майном, а лише обмежує можливість розпорядитися ним до вирішення спору.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про недоцільність одночасного застосування додаткової заборони ОСОБА_1 відчужувати рухоме та нерухоме майно. Суд зазначив, що арешт майна та заборона його відчуження є окремими видами забезпечення позову, однак обидва фактично обмежують право власника розпоряджатися майном. Оскільки накладений арешт уже забезпечує збереження майна та унеможливлює його реалізацію третім особам.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 у справі №906/1534/25. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 906/1534/25.

Скаржник ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на те, що ухвала Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 у справі № 906/1534/25 постановлена з порушенням вимог статей 136, 137, 140 ГПК України, без належного з`ясування фактичних обставин справи та за відсутності достатніх правових підстав для застосування заходів забезпечення позову. Зазначає, що подані нею 12.06.2026 заперечення на заяву про забезпечення позову були надані суду до постановлення оскаржуваної ухвали, однак наведені в них аргументи судом належно не враховані.

Скаржник вважає, що забезпечення позову судом першої інстанції шляхом накладення арешту на належні їй грошові кошти та майно в межах 5 133 126,00 грн, заявлених до стягнення збитків і 61 597,51 грн судового збору не відповідає принципу співмірності, закріпленому частиною четвертою статті 137 ГПК України. За її доводами, ані позивач, ані суд першої інстанції не встановили ринкової вартості майна, на яке поширено арешт, не визначили сукупної вартості її активів та не зіставили цю вартість із загальним розміром позовних вимог 5 194 723,51 грн. При цьому у заяві про забезпечення позову зазначалося про належність відповідачці квартири у місті Києві, житлового будинку, трьох земельних ділянок, восьми транспортних засобів, зокрема вантажних тягачів MAN і DAF, напівпричепів SCHMITZ та SCHWARZMULLER, автомобіля AUDI Q7 2021 року випуску, а також корпоративних прав у ТОВ “А ПЛЮС ЛОГІСТИКС”. На переконання скаржника, сукупна вартість такого майна може істотно перевищувати суму позову, однак суд не встановив вартості жодного із цих об`єктів, не конкретизував майно, на яке фактично поширюється арешт, не перевірив його належність відповідачу на час вирішення заяви та не розглянув можливості застосування менш обтяжливих заходів.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не здійснив індивідуальної оцінки обставин цієї справи, а обмежився загальними посиланнями на практику Верховного Суду щодо можливості накладення арешту на майно та кошти у спорах про стягнення грошових сум. Суд, за доводами апеляційної скарги, не встановив жодних конкретних дій ОСОБА_1 , які могли б свідчити про намір приховати або відчужити майно, зняти кошти з рахунків, зменшити обсяг активів чи в інший спосіб ускладнити виконання можливого судового рішення. Позивач також не надав доказів незадовільного майнового стану відповідача, наявності у неї значної заборгованості, відкритих виконавчих проваджень або інших обставин, які б указували на реальний, а неабстрактний ризик невиконання рішення суду. Навпаки, як зазначає скаржник, протягом понад п`яти місяців після відкриття провадження вона брала активну участь у розгляді справи, належним чином користувалася процесуальними правами та не вчиняла дій, спрямованих на відчуження або приховування активів.

На думку скаржника, висновок суду про те, що відповідач в будь-який момент може розпорядитися коштами або відчужити майно, має характер припущення. Саме по собі право власника розпоряджатися належним йому майном не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки поняття обґрунтованого припущення передбачає наявність конкретних фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. Інакше забезпечення позову із виняткового процесуального заходу фактично перетворюється на автоматичний наслідок пред`явлення будь-якого позову про стягнення коштів.

Окремо скаржник посилається на суперечливість мотивів оскаржуваної ухвали. Суд першої інстанції зазначив, що обов`язок доведення реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення покладається на заявника, однак водночас задовольнив заяву за відсутності, на переконання скаржника, належного доказового підтвердження таких ризиків. Тому висновки про необхідність забезпечення позову, як стверджує ОСОБА_1 , не відповідають наведеним самим судом правовим положенням і ґрунтуються переважно на припущеннях щодо можливої поведінки відповідачки в майбутньому.

Також скаржник вважає помилковим посилання суду першої інстанції на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/448/22. Зазначає, що у тій справі ризик невиконання рішення підтверджувався конкретними обставинами, зокрема податковою заборгованістю відповідача у розмірі 38 207 410 грн, можливим погіршенням його фінансового стану, а також веденням активних бойових дій за місцезнаходженням підприємства, що створювало загрозу зупинення або припинення його господарської діяльності. Натомість у справі № 906/1534/25 таких чи подібних обставин не встановлено, а тому застосування зазначеної правової позиції без урахування відмінностей у фактичних обставинах скаржник вважає необґрунтованим.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що на її утриманні перебуває неповнолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За твердженням скаржника, арешт усього її майна та грошових коштів істотно обмежує можливість здійснювати необхідні витрати на утримання, навчання, лікування та забезпечення інших потреб дитини, покладає на відповідачку надмірний тягар і порушує розумний баланс між інтересами сторін.

На підтвердження своїх доводів скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24, від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20, від 25.06.2025 у справі №918/1354/23, від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20 та у справі № 905/448/22, щодо необхідності доведення конкретних ризиків невиконання рішення, індивідуальної оцінки обставин кожної справи, співмірності обраного заходу, дотримання балансу інтересів сторін і недопустимості надмірного втручання у майнові права відповідача.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що 20.11.2025 Юрчук Світлана Михайлівна в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 , як посадової особи ТОВ "Форест Полісся-10", про стягнення 5 133 126,00 грн збитків (а.м.о.у. 1-5). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що їй належить 50% статутного капіталу товариства, а тому відповідно до статті 54 ГПК України вона має право пред`явити в інтересах товариства позов до його посадової особи про відшкодування завданих збитків. Відповідачем визначено ОСОБА_1 , яка у серпні 2022 року була призначена генеральним директором ТОВ “Форест Полісся-10”. Після призначення на посаду ОСОБА_1 діяла не в інтересах товариства, а у власних інтересах та інтересах членів своєї сім`ї, вчинивши відчуження належних товариству транспортних засобів на користь себе, своєї матері ОСОБА_3 та брата ОСОБА_4 . Внаслідок таких дій товариство фактично припинило основну господарську діяльність, не виконує зобов`язань перед контрагентами та перебуває у стані, близькому до припинення. Як на фактичні підстави позову ОСОБА_2 посилається на укладення семи договорів купівлі-продажу транспортних засобів. Зокрема, 10.11.2022 на ОСОБА_1 було відчужено автомобіль MAN TGX 18400, державний номерний знак НОМЕР_3 , за договором №3246/2022/3503786, та напівпричіп SCHMITZ SCB-S3T, державний номерний знак НОМЕР_4 , за договором №3246/2022/3503865; 12.11.2022 на ОСОБА_4 - автомобіль Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_5 ; 22.11.2022 на ОСОБА_3 - автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_6 , та напівпричіп SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_7 ; 07.12.2022 на ОСОБА_4 - автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_8 , за договором №3247/2022/3544892, та напівпричіп SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_9 , за договором №3247/2022/3544981. Окремо позивач вказує, що напівпричіп SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_7 , 28.11.2023 було перереєстровано з ОСОБА_3 на ОСОБА_6 . Позивач у позовній заяві зазначає, що кошти за вказаними договорами на рахунок ТОВ “Форест Полісся-10” не надходили, у зв`язку із чим розцінює відчуження транспортних засобів як фактично безоплатне. Загальний розмір заявлених до стягнення збитків позивач визначив у сумі 5 133 126,00 грн. Зокрема, вартість MAN TGX 18400 визначено у сумі 934 131,00 грн, SCHMITZ SCB-S3T - 578 359,00 грн, Volkswagen Tiguan - 1 497 500,00 грн, SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_7 , - 304 864,00 грн, DAF, державний номерний знак НОМЕР_8 - 764 455,00 грн, напівпричепа SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_9 - 289 362,00 грн.

11 червня 2026 року через систему "Електронний суд" ОСОБА_2 до суду першої інстанції подано заяву (вх. № 01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн. Також позивач просить заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти дії щодо відчуження рухомого та нерухомого майна, що належить їй на праві власності (а.м.о.у.71-75).

Позивач обґрунтовує заяву про забезпечення позову тим, що предметом спору є відшкодування збитків у розмірі 5 133 126,00 грн, завданих товариству його посадовою особою генеральним директором ОСОБА_1 . За твердженням позивача, після призначення на посаду генерального директора ОСОБА_1 почала здійснювати господарську діяльність ТОВ “Форест Полісся-10” переважно в інтересах своєї сім`ї та вчиняти дії, спрямовані на виведення активів Товариства на користь пов`язаних із нею осіб на підставі договорів купівлі-продажу рухомого майна. За відсутності оплати на рахунки ТОВ “Форест Полісся-10” внаслідок зазначених дій ТОВ “Форест Полісся-10” припинило здійснення основної господарської діяльності, фактично перебуває на межі припинення та не виконує зобов`язань перед контрагентами. На підтвердження цього наведено рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 у справі №906/1223/22, яким із товариства стягнуто 8 480 490,78 грн заборгованості та 127 212,86 грн судового збору. За твердженням заявника, це рішення залишається невиконаним через відсутність коштів на рахунках ТОВ “Форест Полісся-10”.

Позивач вважає, що саме попередня поведінка ОСОБА_1 , пов`язана з відчуженням активів товариства на користь себе та близьких родичів, є проявом її недобросовісності та створює реальний ризик подальшого відчуження вже особистого майна відповідача на користь родичів або третіх осіб з метою уникнення відповідальності. На переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до зникнення або зменшення майна відповідача та відповідно, істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.

Позивач, обґрунтовуючи реальність такого ризику, зазначає про на наявність у ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки з реєстраційним номером 2303671218206; земельних ділянок із реєстраційними номерами 382459718206 та 382479118206, кадастрові номери 1820610100:06:000:0011 і 1820610100:06:000:0012 (а.м.о.у. 78-97).

Також позивач у вказаній заяві зазначає, що відповідачу належать вантажні сідлові тягачі MAN TGX 18.440 2014 року випуску, DAF XF 105.410 2008 року випуску, DAF XF 105.510 2011 року випуску, MAN TGX 18.500 2017 року випуску; напівпричепи SCHMITZ SCB-S3T 2013 року випуску, SCHMITZ SCS-24L 2018 року випуску, SCHWARZMUELLER S-1 2026 року випуску, а також автомобіль AUDI Q7, державний номер НОМЕР_10 , 2021 року випуску. Крім того, ОСОБА_1 є єдиним учасником ТОВ “А ПЛЮС ЛОГІСТИКС”, зареєстрованого 26.12.2022, основним видом діяльності якого є вантажні перевезення. На думку позивача, це товариство використовує, зокрема транспортні засоби, які раніше належали ТОВ “Форест Полісся-10” та були переоформлені на відповідача і членів її сім`ї.

Позивач наголошує, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами на рахунках або відчужити належне їй майно є об`єктивною, а вимога про надання окремих доказів існування такого права становила б надмірний стандарт доказування. На підтвердження цього заявник посилається на постанови Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 11.12.2023 у справі №904/1934/23, від 07.04.2025 у справі №915/1386/24.

Позивач вважає, що одночасне накладення арешту на грошові кошти та майно відповідач в межах загальної суми вимог не є подвійним забезпеченням, оскільки грошові кошти відповідно до глави 13 ЦК України є різновидом майна, а процесуальний закон допускає одночасне застосування кількох заходів забезпечення за умови дотримання меж позовних вимог. На обґрунтування цієї позиції наведено постанови Верховного Суду від 06.08.2025 у справі №759/22148/24, від 07.04.2025 у справі №915/1386/24, від 29.02.2024 у справі №902/611/22 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 року у справі №906/1534/25 задоволено заяву ОСОБА_2 (вх.№01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі № 906/1534/25. Накладено арешт на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (прож. АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн. Обставинами, з яких суд першої інстанції виходив - значний розмір позовних вимог, наявність у відповідача можливості розпоряджатися належними їй коштами та майном, а також твердження заявниці про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 під час виконання повноважень генерального директора ТОВ “Форест Полісся-10”.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_2 (вх. № 01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі № 906/1534/25 шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (прож. АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн, враховуючи наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову встановлено статтею 136 ГПК України, у частинах першій, другій якої унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, що узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суд викладені у постанові №754/5683/22 від 24.04.2024.

Вирішуючи питання щодо прийняття доказів, доданих ОСОБА_1 до апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 у справі № 906/1534/25 суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами. Водночас докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали. Застосування цієї норми має здійснюватися у взаємозв`язку з особливим порядком розгляду заяви про забезпечення позову, встановленим статтею 140 ГПК України, відповідно до якої така заява розглядається не пізніше двох днів із дня її надходження.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову надійшла до Господарського суду Житомирської області 11.06.2026, та доставлена до “Електронного кабінету” представника відповідача адвокат Пудкалюк К.О. 11.06.2026 о 13:41, а 12.06.2026 судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу. Розгляд заяви здійснювався без виклику та повідомлення ОСОБА_1 . Відповідач 12.06.2026 о 19:15 через систему “Електронний суд” подав заперечення на заяву про забезпечення позову, які о 19:24 доставлені до суду першої інстанції (а.м.о.у 108-118).

Наведена хронологія свідчить, що ОСОБА_1 фактично не мала розумної та реальної процесуальної можливості до постановлення ухвали подати заперечення з доказами в його обґрунтування. Сам по собі факт подання відповідачем заперечень 12.06.2026 після 17:00 год не спростовує цього висновку, оскільки заперечення були подані фактично в той самий день із завершенням судом розгляду заяви та постановленням ухвали.

Зазначені обставини відповідають критеріям винятковості випадку та об`єктивної неможливості подання доказів, передбаченим частиною третьою статті 269 ГПК України. Верховний Суд у постанові від 22.09.2025 у справі № 910/6569/25 за подібних процесуальних обставин зазначив, що коли заяву про забезпечення позову розглянуто наступного дня після її надходження без повідомлення відповідача, остання фактично не мала можливості подати відповідні докази суду першої інстанції.

Отже, з огляду на розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення сторін, надзвичайно стислий проміжок часу між поданням заяви 11.06.2026 та постановленням ухвали 12.06.2026, подання відповідачем заперечень лише о 19:15 12.06.2026 і звернення з апеляційною скаргою 15.06.2026, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України виняткових обставин для прийняття та врахування вказаних доказів, доданих до апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів, надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову та висновкам Господарського суду Житомирської області, викладеним в ухвалі від 12.06.2026 у справі №906/1534/25, виходить з того, що інститут забезпечення позову не може використовуватися як засіб попереднього задоволення заявлених вимог, створення переваг для однієї зі сторін чи застосування майнових обмежень до відповідача лише з огляду на значний розмір ціни позову. Забезпечення позову є винятковим тимчасовим процесуальним заходом, застосування якого допускається за наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття відповідного заходу може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення.

Судова колегія зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22, 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 24.05.2022 у справі №911/2719/21, від 13.04.2021 у справі №910/15607/19).

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Колегія суддів, при вирішенні питання про забезпечення позову здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і досліджує подані в обґрунтування заяви докази та встановлює наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд оцінює докази в обґрунтування заяви про забезпечення позову на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас колегія суддів відзначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з ОСОБА_1 5 133 126,00 грн збитків.

Належним видом забезпечення позову може бути накладення арешту, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховного Суду у справах №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21.

Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Судова колегія звертає увагу, що Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, висновки, якої враховано судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали зазначив, що у спорі про стягнення коштів можливість відповідача розпорядитися своїми коштами або відчужити належне йому майно є очевидною, тому вимога доводити саме наявність у відповідача цивільного права розпорядження майном становила б надмірний стандарт доказування. Проте цей висновок не може тлумачитися як запровадження автоматичного арешту майна в кожній справі про стягнення коштів. У пунктах 19-22, 25-31 постанови об`єднана палата наголосила на необхідності достатньо обґрунтованого припущення, оцінки фактичних обставин конкретної справи, прямого зв`язку між заходом забезпечення та предметом позову, а також дотримання співмірності. У справі №905/448/22 суди встановили реальну загрозу зупинення або припинення господарської діяльності відповідача в районі активних бойових дій, погіршення його платоспроможності. У вказаній справі №905/448/22 виснувала, що відсутність необхідності доводити саме право відповідача розпоряджатися майном не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати, чому в конкретних правовідносинах невжиття арешту створює реальний, а не абстрактний ризик невиконання рішення.

Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі №907/935/21, допускаючи накладення арешту на особисте майно керівника юридичної особи, виходив із підтверджених доказами конкретних дій такого керівника, спрямованих на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами: укладення безоплатних договорів застави транспортних засобів в інтересах третіх осіб, невжиття заходів щодо повернення дебіторської заборгованості, зменшення активів боржника та переведення його діяльності у тінь. Саме доведена спрямованість попередньої поведінки керівника на уникнення виконання зобов`язань дала підстави припустити можливість відчуження ним особистих активів. Натомість у матеріалах оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області про забезпечення позову від 12.06.2026 у справі №906/1534/25 таких обставин не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.12.2025 відкрито провадження у справі №906/1534/25, заява про забезпечення позову подана 11.06.2026, тобто через шість місяців після відкриття провадження. Сам по собі час подання заяви не виключає можливості застосування забезпечення позову, оскільки процесуальний закон допускає його на будь-якій стадії розгляду справи. Однак дана обставина підлягала оцінці судом з урахуванням критеріїв реальності, невідкладності та актуальності стверджуваної загрози.

Поряд з цим, з матеріалів оскарження ухвали вбачається, що обставини укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів 10.11.2022, 11.11.2022, 21.11.2022 та 06.12.2022 (а.м.о.у. 1-2) були покладені в основу позовної заяви, сформованої ще 20.11.2025, а тому були відомі Юрчук С.М., яка в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" до звернення з позовом і до відкриття провадження у справі. В свою чергу, у заяві про забезпечення позову від 11.06.2026 не наведено жодної нової обставини, яка виникла після відкриття провадження і засвідчувала б зміну поведінки чи майнового стану ОСОБА_1 . Зокрема, не подано доказів укладення нею після пред`явлення позову договорів щодо відчуження особистого майна, розміщення оголошень про його продаж, зняття коштів із рахунків, передання майна у заставу, дарування майна близьким особам, відкриття виконавчих проваджень або виникнення іншої заборгованості, яка могла б істотно вплинути на її платоспроможність. Протягом шести місяців розгляду справи в суді першої інстанції відповідач брала участь у судовому процесі та користувалася процесуальними правами, а будь-якої поведінки, спрямованої на ухилення від виконання можливого рішення, заявником не зафіксовано.

Колегія суддів вважає необґрунтованим ототожнення заявником усіх семи договорів із набуттям майна особисто ОСОБА_1 . Як вбачається зі змісту позовної заяви та договорів, ОСОБА_1 була покупцем лише за двома договорами купівлі-продажу від 10.11.2022, предметом яких були транспортні засоби MAN TGX 18400, номерний знак НОМЕР_3 , та SCHMITZ SCB-S3T, номерний знак НОМЕР_4 . За трьома договорами покупцем був ОСОБА_4 , а за двома договорами - ОСОБА_3 . Отже, майно, ринкову вартість якого позивач включив до загального розміру збитків 5 133 126,00 грн, набувалося не лише ОСОБА_1 , а й іншими фізичними особами.

Зазначена обставина сама по собі не виключає можливості відповідальності ОСОБА_1 як посадової особи товариства за збитки, якщо під час вирішення спору по суті буде доведено весь склад відповідного правопорушення. Однак спростовує покладене в основу заяви про забезпечення позову припущення, що ОСОБА_1 особисто отримала всі активи товариства у розмірі загальною вартістю 5 133 126,00 грн. Суд першої інстанції не розмежував дії ОСОБА_1 як генерального директора ТОВ “Форест Полісся-10”, яка підписувала договори від імені продавця - юридичної особи, та її поведінку як фізичної особи - власника особистого майна, на яке накладено арешт. Вчинення спірних дій в організаційно-управлінському статусі керівника товариства у 2022 році не є автоматичним доказом наміру фізичної особи відчужити власні активи після відкриття судового провадження у 2025 році.

Матеріалами оскарження ухвали спростовується твердження позивача у заяві про забезпечення позову про те, що ТОВ “Форест Полісся-10” взагалі не отримало коштів за відчужені транспортні засоби. Наявні платіжні інструкції підтверджують перерахування на рахунок ТОВ “Форест Полісся-10” 50 000,00 грн і 30 000,00 грн із призначенням платежів щодо договорів, укладених із ОСОБА_1 ; 100 000,00 грн і 100 000,00 грн - за договором з ОСОБА_4 ; 40 000,00 грн і 20 000,00 грн - за договорами з ОСОБА_3 ; 40 000,00 грн і 20 000,00 грн - за договорами з ОСОБА_4 . Загальний розмір документально підтверджених надходжень на користь ТОВ “Форест Полісся-10” становить 400 000,00 грн (а.м.о.у. 30, 33, 36, 39, 41, 44).

Отже, відчуження транспортних засобів не було безоплатним, як стверджує заявник. Питання про відповідність договірної ціни ринковій вартості майна, добросовісність посадової особи, наявність збитків, їх розмір, причинний зв`язок і вину належить вирішувати під час розгляду справи по суті. Проте на стадії забезпечення позову суд першої інстанції не вправі був ігнорувати документи про отримання товариством 400 000,00 грн і визначати межі арешту на підставі фактично спростованої тези про повну відсутність оплати.

Колегія суддів відзначає, що за суто арифметичного зіставлення заявленої позивачем ринкової вартості майна 5 133 126,00 грн із фактично отриманими товариством 400 000,00 грн різниця становить 4 733 126,00 грн. Ця сума не є встановленим розміром збитків, оскільки остаточне визначення збитків потребує повного дослідження всіх доказів під час розгляду справи по суті. Водночас наведене підтверджує, що забезпечення позову в межах усієї суми 5 133 126,00 грн збитків та 61 597,51 грн судового збору, тобто загалом 5 194 723,51 грн, ґрунтується на неповних і недостовірних вихідних даних. Суд першої інстанції фактично визнав доведеними обставини, які становлять предмет розгляду справи по суті, чим передчасно надав оцінку наявності збитків та їх розміру.

Судова колегія звертає увагу, що докази додані до апеляційної скарги, які судом апеляційної інстанції прийнято та враховано, під час розгляду апеляційної скарги, з урахуванням обставин та приписів ст.140, ст.269 ГПК України, зокрема відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру боржників не підтверджують доводів заявника щодо наявності судових рішень в т.ч. невиконання судових рішень за участю відповідача, в обґрунтування можливого ухилення ОСОБА_1 від виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.

Перебування у ОСОБА_1 на утриманні неповнолітньої дитини (а.м.о.у 130) судом апеляційної інстанції також враховується під час оцінки наслідків накладення арешту на всі належні фізичній особі кошти й майно, оскільки накладення арешту на грошові кошти фізичної особи порушує справедливий баланс інтересів сторін та співмірність застосованих обмежень.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що прийняття зазначених документів не означає автоматичного визнання доведеними всіх тверджень апелянта. Відомості з державних реєстрів підтверджують лише відсутність відповідних записів станом на момент формування таких відомостей, але самі по собі не доводять наявності у ОСОБА_1 майна, достатнього для виконання можливого рішення на суму 5 133 126,00 грн. Так само наявність на утриманні неповнолітньої дитини підлягає врахуванню при оцінці співмірності арешту, однак сама по собі не є безумовною підставою для відмови у забезпеченні позову. Остаточне доказове значення цих документів має визначатися судом у сукупності з іншими матеріалами оскаржуваної ухвали відповідно до статей 76– 79 та 86 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що арешт накладено на всі грошові кошти та все майно фізичної особи ОСОБА_1 . Заява містила відомості про належність відповідачці квартири у місті Києві, житлового будинку, трьох земельних ділянок, восьми транспортних засобів і корпоративних прав у ТОВ “А ПЛЮС ЛОГІСТИКС”. Проте заявник не надав оцінки жодного із цих об`єктів, а суд першої інстанції не встановив їхньої сукупної або орієнтовної вартості, не визначив послідовності накладення арешту на кошти та майно і не перевірив, чи не призведе арешт усіх активів фізичної особи до надмірного втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке втручання повинно не лише переслідувати легітимну мету забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, а й відповідати вимогам законності, необхідності та пропорційності, забезпечуючи справедливий баланс між інтересом позивача у збереженні можливості виконання рішення та правом відповідача на безперешкодне володіння своїм майном.

Посилання на створення 26.12.2022 ТОВ “А ПЛЮС ЛОГІСТИКС”, єдиним учасником якого є ОСОБА_1 , також не підтверджує такого ризику. Зазначена юридична особа створена задовго до пред`явлення позову та відкриття провадження у справі №906/1534/25. Доказів здійснення через неї після відкриття провадження операцій, спрямованих на приховування чи відчуження особистого майна ОСОБА_1 , заявницею не надано.

Так само рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 у справі №906/1223/22 про стягнення з ТОВ “Форест Полісся-10” 8 480 490,78 грн та 127 212,86 грн судового збору і твердження про відсутність коштів на рахунках товариства стосуються фінансового стану юридичної особи. З огляду на самостійність майна юридичної особи та її учасників ці обставини не підтверджують неплатоспроможності ОСОБА_1 чи ризику відчуження належних їй активів.

Більше того, сама заявниця зазначила про належність ОСОБА_1 квартири, житлового будинку, трьох земельних ділянок, восьми транспортних засобів та корпоративних прав у ТОВ “А ПЛЮС ЛОГІСТИКС”. Додані інформаційні довідки з державних реєстрів підтверджують наявність майна, але не містять відомостей про підготовку до його відчуження або зменшення майна відповідача (а.м.о.у. 88-97). Від часу відкриття провадження 10.12.2025 до подання заяви 11.06.2026 заявницею не наведено жодного факту вибуття такого майна, що додатково спростовує достатню обґрунтованість заявленого припущення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що саме по собі одночасне накладення арешту на кошти та інше майно в межах однієї загальної суми не є безумовно забороненим. Однак допустимість відповідного способу забезпечення не звільняє суд від обов`язку здійснити індивідуальну оцінку його наслідків. Суд першої інстанції не врахував, що кошти ОСОБА_1 можуть використовуватися не для господарської діяльності, а для забезпечення повсякденних потреб фізичної особи, в т.ч. утримання неповнолітньої дитини (а.м.о.у 130). Наявність у відповідача корпоративних прав не перетворює все її особисте майно в т.ч. грошові кошти на господарські активи юридичної особи.

Таким чином посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду у справах №905/448/22 та №915/1386/24 є недостатнім для обґрунтування підставності для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн. У цих справах відповідачами були юридичні особи, предметом спорів була визначена договірна заборгованість, а оцінка співмірності здійснювалася з урахуванням їхньої господарської діяльності та конкретних обставин неплатоспроможності. Натомість у справі №906/1534/25 відповідачем є фізична особа, вимога має деліктний характер, розмір збитків є спірним, і має доводиться під час розгляду справи по суті.

Судова колегія також не погоджується і з твердженням суду першої інстанції про те, що накладення арешту на майно взагалі не завдає шкоди відповідачу та не обмежує його конституційних прав. Арешт за своєю природою є втручанням у право власності, оскільки обмежує можливість розпорядження майном і грошовими коштами. Тимчасовий характер такого заходу не усуває обов`язку суду перевірити законність, необхідність та пропорційність втручання, забезпечити справедливий баланс між інтересами сторін і не покладати на відповідача надмірного індивідуального тягаря.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала фактично складається з викладу загальних приписів статей 136, 137 ГПК України та правових позицій Верховного Суду, однак не містить встановлених на підставі доказів конкретних обставин, які підтверджували виникнення обґрунтованого припущення про невиконання майбутнього рішення у справі №906/1534/25 у разі задоволення позову. Суд першої інстанції, з одного боку, правильно зазначив, що обов`язок доказування відповідних ризиків покладається на заявника, але з іншого боку, задовольнив заяву без встановлення таких ризиків, фактично визнавши підставність для задоволення заяви про забезпечення позову лише право відповідача розпоряджатися своїм майном. У такий спосіб суд першої інстанції помилково ототожнив очевидність юридичної можливості розпорядження майном із наявністю реальної та актуальної загрози невиконання судового рішення у разі задоволення позову.

Висновок суду першої інстанції про необхідність накладення арешту є необґрунтованим повторенням припущень заявниці та не містить оцінки доказів, доданих до заяви, з погляду їх здатності підтвердити актуальний ризик приховування або відчуження активів.

Крім того, колегія суддів відзначає, що за змістом частини другої статті 54 ГПК України після відкриття провадження саме ТОВ “Форест Полісся-10” набуло статусу позивача, тоді як ОСОБА_2 здійснює представництво його інтересів. У разі задоволення позову присуджене відшкодування має бути стягнуто на користь товариства, а не особисто на користь його учасника. Проте в резолютивній частині оскаржуваної ухвали стягувачем зазначено ОСОБА_2 . Це додатково свідчить про неврахування судом правової природи позову та належного носія майнового інтересу, для забезпечення якого застосовано арешт.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Водночас співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності та адекватності обраного заходу. Саме лише встановлення загальної суми арешту не свідчить про дотримання принципів співмірності та адекватності. За відсутності доведеного ризику та в даному випадку обґрунтованого припущення, настільки широке обмеження майнових прав не забезпечує справедливого балансу інтересів сторін.

Таким чином, надані позивачем матеріали підтверджують лише наявність спору та належність ОСОБА_1 певного майна в т.ч. грошових коштів, проте не доводять існування обставин, передбачених статтею 136 ГПК України. Значний розмір позовних вимог, можливість власника розпорядитися своїм майном та непідтверджені твердження про його ймовірну недобросовісну поведінку не утворюють достатньої сукупності підстав для забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції не з`ясував обставин, які мають значення для вирішення заяви, визнав встановленим недоведений ризик утруднення виконання майбутнього рішення та неправильно застосував приписи статей 136, 137 ГПК України.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про наявність реальної загрози невиконання майбутнього рішення у разі задоволення позову, обґрунтованість, адекватність та співмірність арешту на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням статей 13, 74, 86, 136, 137 ГПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 123 ГПК України судовий збір належить до складу судових витрат, тоді як за пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України ціна позову у вимогах про стягнення коштів визначається сумою, яка стягується. Частина четверта статті 137 ГПК України вимагає співмірності заходів забезпечення саме із заявленими позовними вимогами, а не з усіма можливими процесуальними результатами майбутнього розгляду справи. У справі заявлено майнову вимогу в розмірі 5 133 126,00 грн, а не 5 194 723,51 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розподіл судових витрат не є позовною вимогою, не стосується суті спору та не є рішенням по суті спору; судові витрати не є самостійними позовними вимогами і не входять до ціни позову, не є збитками, а порядок їх розподілу регулюється виключно Господарським процесуальним кодексом України, зокрема главою 8 «Судові витрати».

Матеріально-правова вимога про стягнення 5 133 126,00 грн заявлена на користь ТОВ “Форест Полісся-10”. Водночас частина десята статті 129 ГПК України передбачає, що у спорі про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, судові витрати у відповідній частині стягуються на користь учасника, який подав позов і фактично їх поніс. Таким чином, матеріальна вимога про відшкодування збитків і можливе право на компенсацію судового збору мають різну правову природу.

Суд першої інстанції вказані процесуальні норми не врахував і безпідставно наклав арешт і на суму судового збору визначаючу судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті та розподілу судових витрат.

Заходи забезпечення позову призначені для гарантування виконання можливого рішення суду щодо заявленої матеріально-правової вимоги, а не для попереднього забезпечення сплаченого за подання позову судового збору.

Отже, накладення арешту в частині 61 597,51 грн витрат по сплаті судового збору здійснене поза межами заявлених позовних вимог та предмета позову, на забезпечення ще не існуючого і залежного від результату розгляду справи по суті процесуального обов`язку щодо розподілу судових витрат.

Окрім того, судова колегія звертає увагу, що накладення арешту на грошові кошти та майно ОСОБА_1 на думку суду апеляційної інстанції це подвійне забезпечення одних і тих самих вимог, як за рахунок грошових коштів, так і за рахунок іншого майна. При цьому в оскаржуваній ухвалі не враховано, що арешт на майно застосовується лише в разі недостатності арештованих коштів і виключно в межах різниці між ціною позову та їх фактичним розміром. За таких обставин виконання ухвали може спричинити одночасне обмеження права ОСОБА_1 на розпорядження грошовими коштами та іншим майном, сукупна вартість яких істотно перевищуватиме розмір заявлених позовних вимог.

Судова колегія з`ясувавши обставини, дослідивши докази в обґрунтування доводів заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми стягнення 5 133 126,00 грн та суми судового збору 61 597,51 грн та обставини і докази в обґрунтування заперечень щодо заяви про забезпечення позову дійшла висновку, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 906/1534/25 про накладення арешту на грошові кошти та майно не відповідає критеріям адекватності, співмірності, збалансованості інтересів сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує кожній фізичній особі право мирно володіти своїм майном і передбачає, що втручання держави у здійснення цього права є допустимим лише за умови дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, а також за умови пропорційності обраного заходу легітимній меті, яка ним переслідується.

Застосування такого забезпечувального заходу, як арешт абсолютно всього майна та всіх коштів фізичної особи без будь-якого винятку, без установлення їхньої вартості, без порівняння цієї вартості з сумою позовних вимог та наявних доказів сплати за купівлю транспортних засобів та без збереження за особою можливості здійснювати навіть мінімальні витрати, необхідні для власного життєзабезпечення й утримання неповнолітньої дитини, - до ухвалення будь-якого рішення по суті спору і за відсутності встановленої судом вини такої особи, - становить надмірний тягар, що виходить за межі, необхідні для досягнення легітимної мети забезпечення виконання можливого майбутнього судового рішення, а отже, порушує вимогу справедливого балансу, закладену в статті 1 Першого протоколу до Конвенції

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 у справі №906/1534/25 підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 (вх. №01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі №906/1534/25.

Така відмова не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою про забезпечення позову в разі виникнення достатньо обґрунтованих припущень, які об`єктивно свідчитимуть про реальну загрозу утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Згідно п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25 задовольнити, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25 скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_2 (вх.№01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі №906/1534/25 відмовити.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу судом першої інстанції відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.06.2026 про забезпечення позову у справі №906/1534/25 скасувати.

3. У задоволенні заяви ОСОБА_2 (вх. №01-44/2276/26 від 11.06.2026) про забезпечення позову у справі № 906/1534/25 відмовити.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "31" липня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.