Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №902/1180/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Справа № 902/1180/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Вельгус І.М. (в режимі відеоконференції);

відповідача - Гула А.А. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агроеко Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року (повний текст складено 26.05.2026) у справі №902/1180/25 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Фермерського господарства "Агроеко Поділля"

до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області

про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фермерське господарство "Агроеко Поділля" (далі - ФГ "Агроеко Поділля") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання укладеними:

- додаткової угоди до договору оренди землі №322 від 19.08.2017, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 0522286100:05:000:4700 площею 9,0446 га;

- додаткової угоди до договору оренди землі №521 від 19.08.2017, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 0522285600:03:000:4800 площею 23,0648 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФГ "Агроеко Поділля", яке після державної реєстрації набуло прав та обов`язків орендаря за договорами оренди земельних ділянок №322 та №521 від 19.08.2017, своєчасно звернулося до Липовецької міської ради із заявою про поновлення договорів оренди на новий семирічний строк, додавши проєкти відповідних додаткових угод. Позивач зазначає, що орендодавець у встановлений законом строк не розглянув подане клопотання, не прийняв рішення щодо поновлення договорів та не направив заперечень проти їх продовження. При цьому позивач продовжував користуватися земельними ділянками після закінчення строку дії договорів, а листом від 12.06.2025 відповідач фактично підтвердив своєчасність звернення позивача та запропонував вирішити питання укладення додаткових угод у судовому порядку. Вважаючи, що за таких обставин договори оренди підлягають поновленню, а бездіяльність орендодавця щодо укладення додаткових угод порушує його переважне право на поновлення договорів оренди, позивач просив визнати відповідні додаткові угоди укладеними.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року у справі №902/1180/25 в задоволенні позову Фермерського господарства "Агроеко Поділля" до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що після державної реєстрації ФГ "Агроеко Поділля" саме воно набуло прав та обов`язків орендаря за спірними договорами оренди землі. Суд установив, що позивач у встановлений законом строк звернувся до відповідача із заявою про поновлення договорів оренди, додав проєкти додаткових угод, а відповідач у визначений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" строк не прийняв рішення щодо поновлення договорів та не повідомив позивача про заперечення проти їх поновлення. Разом із тим місцевий господарський суд зазначив, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови належного виконання орендарем своїх договірних обов`язків. Оцінивши подані сторонами докази, зокрема інформацію контролюючого органу щодо наявності у позивача заборгованості зі сплати орендної плати станом на дату закінчення строку дії договорів, суд дійшов висновку про неналежне виконання позивачем умов договорів оренди. Врахувавши відсутність однієї з обов`язкових передумов для реалізації переважного права на поновлення договорів, а також правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання додаткових угод укладеними та відмовив у задоволенні позову.

Узагальнений зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фермерське господарство "Агроеко Поділля" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди у 2017 році. На думку скаржника, спір стосується реалізації переважного права на укладення договорів оренди землі на новий строк шляхом визнання укладеними додаткових угод, тому до цих правовідносин підлягає застосуванню стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду.

Крім того, скаржник зазначає, що ним було своєчасно реалізовано переважне право на укладення договорів оренди землі на новий строк: до закінчення строку дії договорів подано відповідне клопотання разом із проєктами додаткових угод, а відповідач визнав факт такого звернення, однак не розглянув його та не прийняв жодного рішення. На думку апелянта, бездіяльність Липовецької міської ради та її подальше листування, в якому запропоновано вирішити питання укладення додаткових угод у судовому порядку, свідчать про безпідставне ухилення орендодавця від завершення процедури поновлення договорів.

Також апелянт заперечує висновок суду про неналежне виконання ним обов`язків орендаря. Вказує, що сам по собі факт наявності заборгованості з орендної плати не є безумовною підставою для припинення переважного права на укладення договору оренди на новий строк, а суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та неправильно оцінив подані сторонами докази щодо виконання договірних зобов`язань.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу своїх висновків лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 06.09.2024, оскільки вказаний лист підтверджує наявність податкової заборгованості не за Фермерським господарством "Агроеко Поділля", а за ОСОБА_1 як фізичною особою, тоді як суд першої інстанції не дослідив, кому саме належить така заборгованість, і безпідставно ототожнив її із невиконанням обов`язків юридичною особою - орендарем. Крім того, апелянт стверджує, що виникнення заборгованості було обумовлене об`єктивними обставинами, оскільки органи місцевого самоврядування протягом тривалого часу не вирішували питання щодо надання дозволу на викорчовування непридатних багаторічних насаджень, що, за його переконанням, унеможливлювало належне використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та створення фермерського господарства.

Також скаржник наголошує, що після створення фермерського господарства саме останнє здійснювало господарську діяльність на спірних земельних ділянках та сплачувало податкові платежі, зокрема у 2024 році було сплачено 106 000 грн.

Окремо апелянт заперечує висновок суду першої інстанції щодо платіжної інструкції від 22.04.2025, зазначаючи, що цей документ підтверджує не прострочену сплату орендної плати після закінчення строку дії договорів, а сплату земельного податку юридичною особою за 2024 рік. На думку скаржника, зазначена платіжна інструкція була врахована й у межах адміністративної справи про стягнення податкового боргу, що виключило подвійне стягнення податкових платежів із ОСОБА_1 як фізичної особи, однак суд першої інстанції не надав цим обставинам належної оцінки.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, пов`язаним із врегулюванням спору шляхом укладення мирової угоди.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи №902/1180/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 поновлено Фермерському господарству "Агроеко Поділля" строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Агроеко Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року у справі №902/1180/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 28 липня 2026 року о 14:00 год.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Заяви та клопотаня учасників справи

Щодо клопотання апелянта про долучення доказів колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається, в апеляційній скарзі позивач просить прийняти та долучити до матеріалів справи №902/1180/25 письмові докази, а саме: квитанції до платіжної інструкції на переказ коштів №60 від 13.03.2026 на суму 90 000 грн; №40 від 16.03.2026 - 95 000,00 грн; №73 від 17.03.2026 - 95 000,00 грн, №71 від 31.03.2026 - 95 000,00 грн; №76 від 22.04.2026 - 3455,00 грн; №77 від 22.04.2026 - 14 278,50 грн; та дослідити вказані докази під час розгляду апеляційної скарги.

В обґрунтування вказаного клопотання про долучення нових доказів апелянт зазначає, що платіжні документи, які підтверджують сплату податкового боргу на загальну суму 392 733,50 грн, не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За твердженням скаржника, після здійснення платежів оригінали платіжних інструкцій були передані представнику відповідача для підтвердження виконання домовленостей, досягнутих під час переговорів щодо укладення мирової угоди. Лише 29.04.2026 відповідач повідомив про відмову від укладення мирової угоди, а судове засідання було призначене вже на наступний день. У зв`язку з територіальною віддаленістю банківської установи, відсутністю достатнього часу для отримання дублікатів платіжних документів та тим, що після судового засідання 30.04.2026 суд видалився до нарадчої кімнати до 11.05.2026, позивач був позбавлений можливості подати відповідні докази до ухвалення рішення. Апелянт вважає, що зазначені обставини є винятковими у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України, а тому просить суд апеляційної інстанції прийняти та долучити подані платіжні документи, оскільки вони підтверджують добросовісне виконання позивачем зобов`язань під час процедури врегулювання спору та мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частин 1, 2 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському проиесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Таким чином, норми ГПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Однак є неприйнятною ситуація, коли заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання.

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (постанова Верховного суду від 23.07.2019 у справі №917/2034/17).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

Приймаючи від сторони у справі нові докази, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак є неприйнятною ситуація, коли суд першої інстанції задоволив позов/відмовив в позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

Як вже зазначалося вище, позивач просить прийняти та долучити до матеріалів справи письмові докази, а саме: квитанції до платіжних інструкцій на переказ коштів.

З матеріалів господарської справи вбачається, що позивач до суду першої інстанції вказані докази не надавав.

Обґрунтовуючи клопотання, апелянт посилається на те, що після здійснення платежів оригінали платіжних документів були передані відповідачу, а у зв`язку з поданням останнім заяви про неможливість укладення мирової угоди лише напередодні судового засідання, територіальною віддаленістю банківської установи та видаленням суду до нарадчої кімнати він не мав можливості отримати дублікати відповідних документів і подати їх суду першої інстанції.

Проте наведені обставини не свідчать про існування об`єктивних та непереборних перешкод для подання зазначених доказів під час розгляду справи судом першої інстанції. Передача апелянтом оригіналів платіжних документів іншій стороні, так само як і необхідність отримання їх дублікатів, є наслідком обраного ним способу реалізації своїх процесуальних прав та не може розцінюватися як обставина, що не залежала від його волі. Крім того, самі платіжні документи були створені та перебували у розпорядженні апелянта ще до ухвалення судом рішення, а тому він не був позбавлений можливості завчасно забезпечити наявність їх копій або звернутися до банківської установи за отриманням відповідних підтвердних документів. Посилання ж на територіальну віддаленість банку та недостатність часу для отримання дублікатів документів не підтверджують існування виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що подані позивачем в апеляційній інстанції документи є новими доказами. Разом з тим, на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258 та частини 3 статті 269 ГПК України, апелянтом не наведено обґрунтувань наявності виняткового випадку неподання таких доказів у встановлений строк та не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За таких обставин подані апелянтом докази не можуть бути прийняті та оцінені судом апеляційної інстанції в силу положень статті 269 ГПК України, оскільки їх прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області наказом №2-7925/16-17-СГ від 20.06.2017 вирішило надати ОСОБА_1 в оренду на 7 років земельну ділянку площею 23,0648 га (сади) з кадастровим номером 0522285600:03:000:0480 із земель державної власності сільськогосподарського призначення Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області, для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

19 серпня 2017 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар, позивач) укладено договір оренди землі №322 (далі - договір), за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522286100:05:000:4700, яка розташована на території Скитківської сільської ради (за межами населеного пункту), Липовецького району, Вінницької області.

Відповідно до п.2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 9,0446 га - рілля.

Договір укладено на 7 років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення строку договору 18.08.2024 (п.8 Договору).

Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 28249,12 грн за 1 рік.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення 01.02) (п.12 договору).

Також 19.08.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар, позивач) укладено договір оренди землі №521 (далі - договір), за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522285600:03:000:0480, яка розташована на території Росошанської сільської ради (за межами населеного пункту), Липовецького району, Вінницької області.

Відповідно до п.2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 23,0648 га - багаторічні насадження.

Договір укладено на 7 років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення строку договору 18.08.2024 (п.8 Договору).

Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 143206,56 грн за 1 рік.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення 01.02) (п.12 договору).

17 січня 2024 року рішенням №1 засновників Фермерського господарства "Агроеко Поділля" було затверджено Статут Фермерського господарства "Агроеко Поділля".

За умовами п.1.4 Статуту ФГ "Агроеко Поділля" створено на земельних ділянках:

- кадастровий номер 0522285600:03:000:0480 площею 23,0648 га, яка розташована на території Скитківської сільської ради (за межами населеного пункту), Липовецького району Вінницької області, та надана ОСОБА_1 відповідно до договору оренди №521 від 19.08.2017;

- кадастровий номер 0522286100:05:000:4700 площею 9,0446 га, яка розташована на території Росошанської сільської ради (за межами населеного пункту), Липовецького району Вінницької області, та надана ОСОБА_1 відповідно до договору оренди №322 від 19.08.2017.

Відповідно до наказу №1 від 17.01.2024 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків голови Фермерського господарства "Агроеко Поділля".

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фермерське господарство "Агроеко Поділля" було засноване 19.01.2024.

Право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0522285600:03:000:0480 площею 23,0648 га на підставі договору оренди землі №521 від 19.08.2017 було перереєстроване на Фермерське господарство "Агроеко Поділля" 25.01.2024, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №363639723 .

Також 25.01.2024 було перереєстроване на Фермерське господарство "Агроеко Поділля" право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0522286100:05:000:4700 площею 9,0446 га на підставі договору оренди землі №322 від 19.08.2017, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №363643170.

Клопотанням б/н від 19.07.2024 ФГ "Агроеко Поділля" звернулось до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з проханням поновити строком на 7 років договори оренди №521 від 19.08.2017 та №322 від 19.08.2017 та встановити орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Вінницькій області №11195/5/02-32-13-09-14 від 06.09.2024 станом на 04.09.2024 за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0522285600:03:000:0480 площею 23,0648 га за договором оренди землі №521 від 19.08.2017 та земельною ділянкою кадастровий номер 0522286100:05:000:4700 площею 9,0446 га за договором оренди землі №322 від 19.08.2017 рахується заборгованість у сумі 454754,89 грн.

Платіжною інструкцією №1895586087803 від 22.04.2025 підтверджується сплата ФГ "Агроеко Поділля" 106000,00 грн орендної плати за землю з юридичних осіб за 2024 рік.

30.04.2025 адвокат Дмитришина Т.І., як представник ФГ "Агроеко Поділля", звернулася до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з адвокатським запитом №30/04, в якому просила повідомити чи приймалось рішення за результатами розгляду заяви ФГ "Агроеко Поділля" від 19.07.2024.

Листом №54-А-запит від 07.05.2025 Липовецька міська рада повідомила, що рішення щодо поновлення договорів оренди землі №521 від 19.08.2017 та №322 від 19.08.2017, укладених для ведення фермерського господарства на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 23,0648 га з кадастровим номером 0522285600:03:000:0480 та площею 9,0446 з кадастровим номером 0522286100:05:000:4700 не приймалось.

У відповідь на заяву ФГ "Агроеко Поділля" від 06.06.2025 про поновлення договорів оренди землі №521 та №322 від 19.08.2017 строком на 7 років, Липовецька міська рада листом №02-42/481 від 12.06.2025 повідомила, що через неприйняття радою відповідного рішення питання укладення додаткових угод має вирішуватися в судовому порядку.

У відповідь на адвокатський запит адвоката Дмитришиної Т.І. №11/07 від 11.07.2025 Липовецька міська рада листом №02/65/78-А-запит від 17.07.2025 надала копії додаткових угод, які були додані до заяви ФГ "Агроеко Поділля" від 19.07.2024.

На виконання адвокатського запиту Липовецька міська рада листом №02/65/141А-запит від 18.08.2025 повторно надала копії додаткових угод, долучених до заяви ФГ "Агроеко Поділля" від 19.07.2024.

Враховуючи викладене, ФГ "Агроеко Поділля" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання додаткових угод до договорів оренди землі №322 від 19.08.2017 та №521 від 19.08.2017 укладеними.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство» земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Приписами статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом, для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином, після створення та державної реєстрації Фермерське господарство "Агроеко Поділля" набуло прав та обов`язків орендаря за укладеними ОСОБА_1 договорами оренди землі №521 та №322 від 19.08.2017.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із статтею 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України "Про оренду землі".

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі на новий строк визначені статтею 33 Закону України ''Про оренду землі''.

Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-IX, яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі" викладено в новій редакції.

Цим Законом розділ ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами 3 і 4 такого змісту: "Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом про оренду землі врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінено редакцію статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка тепер має назву "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк" та стосується лише переважного права орендаря (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в попередній редакції). Поновлення ж договору (частина 6 попередньої редакції статті 33) відповідно до статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" у новій редакції тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.

При цьому відповідно до абзацу 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно із частиною 2 статті 126-1 Земельного кодексу України в разі, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Отже, зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" базується на положеннях статті 126-1 Земельного кодексу України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах. Що ж стосується поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, то таке поновлення здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення, тобто шляхом укладення правочину.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке було передбачене частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору. Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Закону України "Про оренду землі" у попередній редакції, є змістовно різними.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21.

Отже, до правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше норми законодавства не містять. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, від 14.04.2026 у справі №924/368/25, від 10.03.2026 у справі №904/3765/24, від 28.01.2026 у справі №918/614/25, від 13.01.2026 у справі №914/3222/24, від 03.12.2025 у справі №910/10665/24.

Як убачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення договорів оренди землі, а також на час звернення позивача до суду, діяла нова редакція статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка і підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Відтак колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції помилково застосував положення частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди, тоді як спір підлягав вирішенню з урахуванням законодавства, чинного на момент реалізації позивачем права на їх поновлення.

Відповідно до приписів частин 1- 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проєкт договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" надають орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.04.2026 у справі №924/368/25, від 11.11.2025 у справі №924/1174/24, від 02.04.2025 у справі №925/604/24.

Матеріалами справи підтверджується, що ФГ "Агроеко Поділля", як користувач земельних ділянок, з метою використання свого переважного права щодо укладення договорів оренди землі на новий строк відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" звернулося до Липовецької міської ради з клопотанням про поновлення договорів оренди, до якого додало проєкти додаткових угод до договорів оренди №521 від 19.08.2017 та №322 від 19.08.2017.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Проте, як установлено судами обох інстанцій, у встановлений законом місячний строк орендодавець не розглянув зазначене клопотання та не прийняв жодного рішення за результатами його розгляду.

Надалі листом №54-А-запит від 07.05.2025 у відповідь на адвокатський запит від 30.04.2025 Липовецька міська рада повідомила ФГ "Агроеко Поділля", що рішення щодо поновлення договорів оренди землі № 521 та № 322 від 19.08.2017 не приймалося. Крім того, листом № 02-42/481 від 12.06.2025 рада зазначила, що у зв`язку з неприйняттям відповідного рішення питання укладення додаткових угод про поновлення договорів оренди підлягає вирішенню в судовому порядку.

Зазначене свідчить про те, що Липовецька міська рада, всупереч вимогам частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", не виконала покладеного на неї обов`язку щодо розгляду клопотання орендаря про поновлення договорів оренди землі, не перевірила подані документи, не здійснила процедури узгодження умов договорів та не прийняла жодного рішення - ані про поновлення договорів, ані про відмову в їх поновленні.

Водночас така бездіяльність сама по собі не породжує у позивача безумовного права на укладення договорів оренди землі на новий строк, оскільки реалізація переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови належного виконання орендарем своїх договірних обов`язків.

Апеляційний господарський суд зазначає, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справі №912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону про оренду землі орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо. Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону про оренду землі право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 і в постановах Верховного Суду від 14.04.2026 у справі №924/368/25, від 10.03.2026 у справі №920/1124/24, від 03.02.2026 у справі №916/4826/24, від 27.01.2026 у справі №927/956/24, від 21.01.2026 у справі №915/403/25, у межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема, про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитися землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи, вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Отже, ключовою передумовою реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк є добросовісна поведінка орендаря та належне виконання ним усіх договірних обов`язків, насамперед щодо своєчасної та повної сплати орендної плати. Саме тому під час вирішення цього спору підлягають оцінці обставини виконання позивачем обов`язку зі сплати орендних платежів, оскільки їх недотримання виключає можливість застосування передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" гарантій судового захисту переважного права орендаря.

Як убачається з матеріалів справи, ще до звернення ФГ "Агроеко Поділля" із заявою про поновлення договорів оренди позивач уже не виконував належним чином своїх обов`язків за договорами щодо своєчасної та повної сплати орендної плати. Такий стан зберігався і на момент закінчення строку дії договорів оренди.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі №120/15425/23, яке набрало законної сили, з Балацького Леоніда Дмитровича, як платника орендної плати за спірними договорами оренди землі, було стягнуто податковий борг з орендної плати в сумі 341 334,78 грн. Отже, вже на час реалізації позивачем переважного права на поновлення договорів оренди існувала встановлена судовим рішенням та непогашена заборгованість зі сплати орендної плати.

Зазначені обставини узгоджуються і з листом Головного управління ДПС у Вінницькій області №11195/5/02-32-13-09-14 від 06.09.2024, яким підтверджено наявність станом на 04.09.2024 заборгованості Фермерського господарства "Агроеко Поділля" зі сплати орендної плати за договорами №521 та №322 від 19.08.2017, яка не заперечувалася і самими сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Більше того, усвідомлюючи наявність зазначеної заборгованості, сторони розпочали переговори щодо мирного врегулювання спору. Липовецька міська рада, прагнучи врегулювати спір позасудовим шляхом, погодилася розглянути питання укладення мирової угоди за умови повного погашення наявної заборгованості з орендної плати. На виконання досягнутих домовленостей позивач розпочав погашення податкового боргу, визначеного рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі №120/15425/23, яким із Балацького Леоніда Дмитровича було стягнуто податковий борг з орендної плати у розмірі 341 334,78 грн.

Разом з тим, під час підготовки питання про затвердження мирової угоди до розгляду на пленарному засіданні міської ради було отримано нову інформацію від Головного управління ДПС у Вінницькій області (лист від 14.04.2026), згідно з якою станом на той час за Балацьким Леонідом Дмитровичем продовжувала обліковуватися непогашена заборгованість з орендної плати у сумі 167 528,04 грн. Отже, попри здійснення окремих платежів, позивач не виконав погоджену сторонами умову щодо повного погашення заборгованості, що об`єктивно унеможливило укладення мирової угоди та стало підставою для виключення відповідного проєкту рішення з порядку денного сесії міської ради.

Наведені обставини свідчать, що відповідач не ухилявся від врегулювання спору та не займав формальної позиції щодо відмови у продовженні орендних правовідносин. Навпаки, Липовецька міська рада, діючи добросовісно та прагнучи врегулювати спір позасудовим шляхом, виявила готовність досягти компромісу, однак саме невиконання позивачем узятих на себе зобов`язань щодо повного погашення заборгованості унеможливило реалізацію досягнутих сторонами домовленостей. Така поведінка позивача не відповідає вимогам добросовісності, додержання яких є необхідною передумовою реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів наявності однієї з обов`язкових умов реалізації переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", а саме належного виконання обов`язків орендаря за договорами оренди, що виключає можливість визнання укладеними додаткових угод про їх поновлення.

Доводи апелянта про те, що лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 06.09.2024 підтверджує наявність заборгованості саме у Балацького Л.Д. як фізичної особи, а не у ФГ "Агроеко Поділля", а тому не може свідчити про порушення позивачем умов договорів оренди землі, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Сам по собі факт того, що договори оренди землі від 19.08.2017 були укладені з Балацьким Л.Д. для створення фермерського господарства, а державна реєстрація ФГ "Агроеко Поділля" відбулася лише 25.01.2024, не свідчить про відсутність порушень умов договорів оренди чи неможливість врахування судом заборгованості, яка виникла до державної реєстрації фермерського господарства.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається громадянину не для задоволення його особистих потреб, а виключно з метою створення фермерського господарства як суб`єкта господарювання. Після державної реєстрації фермерського господарства до нього в силу закону переходять усі права та обов`язки орендаря за договором оренди землі, а додаткового оформлення такого переходу закон не вимагається. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19.

Отже, після державної реєстрації ФГ "Агроеко Поділля" саме це господарство стало носієм усіх прав та обов`язків орендаря за договорами оренди землі №322 та №521, а тому при вирішенні питання щодо поновлення цих договорів оцінці підлягає належність виконання орендних зобов`язань за весь період існування відповідних орендних правовідносин. Та обставина, що контролюючий орган обліковував заборгованість за Балацьким Л.Д. як фізичною особою, не виключає можливості врахування такої заборгованості при оцінці належності виконання договорів оренди.

Крім того, саме ФГ "Агроеко Поділля" після державної реєстрації звернулося до Липовецької міської ради із заявою про поновлення договорів оренди земельних ділянок, реалізовуючи переважне право, передбачене статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Водночас таке право виникає виключно за умови належного виконання орендарем своїх договірних обов`язків, насамперед щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.

За таких обставин наявність непогашеної заборгованості за договорами оренди, незалежно від того, що вона виникла до державної реєстрації фермерського господарства, є обставиною, яка характеризує належність виконання договорів оренди в цілому та підлягає врахуванню при вирішенні спору щодо поновлення договорів. Інакший підхід фактично дозволив би уникнути негативних наслідків неналежного виконання договору шляхом створення фермерського господарства та формальної зміни суб`єкта здійснення прав орендаря, що суперечило б принципам добросовісності та обов`язковості договору.

Доводи апелянта в цій частині фактично зводяться до формального розмежування фізичної особи та створеного нею фермерського господарства, тоді як відповідно до усталеної практики Верховного Суду після державної реєстрації фермерського господарства права та обов`язки орендаря розглядаються як єдині триваючі орендні правовідносини, а оцінці підлягає належність виконання договору оренди в цілому, а не лише податковий статус особи, за якою контролюючим органом обліковувався відповідний платіж.

Посилання апелянта на здійснення фермерським господарством окремих платежів у 2024 році також не спростовують встановленого судом факту неналежного виконання договорів оренди, оскільки такі платежі не свідчать про повне погашення існуючої заборгованості та належне виконання грошових зобов`язань у цілому.

При цьому суд першої інстанції не поклав лист Головного управління ДПС у Вінницькій області в основу рішення як єдиний доказ порушення умов договорів оренди, а оцінив його у сукупності з іншими доказами, які підтверджують систематичне неналежне виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати. Тому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки належним чином досліджених судом доказів без наведення обставин, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав дослідити природу податкової заборгованості ОСОБА_1 , перевірити правомірність її нарахування чи надати оцінку виконанню сторонами домовленостей, досягнутих під час переговорів щодо укладення мирової угоди. Зазначені обставини не входять до предмета доказування у цій справі та не мають визначального значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у позивача передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" підстав для поновлення договорів оренди.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони дійсно вели переговори щодо можливого мирного врегулювання спору, у зв`язку з чим відповідач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи. Водночас сам по собі факт проведення таких переговорів, здійснення позивачем окремих платежів, листування сторін, отримання Липовецькою міською радою інформації від Головного управління ДПС у Вінницькій області та подальше недосягнення домовленостей щодо укладення мирової угоди не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 192 ГПК України мирова угода є результатом взаємного волевиявлення сторін і укладається виключно за їх взаємною згодою. До моменту подання сторонами спільної заяви про її затвердження суд не наділений повноваженнями досліджувати перебіг переговорів між сторонами, встановлювати причини недосягнення домовленостей чи надавати оцінку правомірності відмови будь-якої зі сторін від укладення мирової угоди. Відтак наведені апелянтом обставини не є такими, від встановлення яких залежало вирішення заявлених позовних вимог, а тому обґрунтовано не були предметом окремої правової оцінки суду першої інстанції.

Не беруться до уваги також доводи апелянта про те, що бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розкорчування багаторічних насаджень унеможливила належне використання земельних ділянок та стала причиною виникнення заборгованості. Такі обставини не звільняли орендаря від виконання основного обов`язку зі сплати орендної плати, який безпосередньо випливає з укладених договорів оренди. У разі незгоди з діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування позивач мав право оскаржити їх у встановленому законом порядку, однак це не звільняло його від належного виконання власних договірних зобов`язань.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин неналежного виконання позивачем обов`язків орендаря та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

При цьому помилкове застосування судом першої інстанцій приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент укладення договорів оренди землі, в цьому випадку не призвело до неправильного вирішення спору в цій справі.

За таких обставин апеляційна скарга ФГ "Агроеко Поділля" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року у справі №902/1180/26 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агроеко Поділля" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року у справі №902/1180/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.07.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.