Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №906/242/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа № 906/242/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

прокурора - Головчак В.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Шпортило Я.І. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року (повний текст складено 05.06.2026) у справі №906/242/26 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Попільнянської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор"

про стягнення 6 767 001,79 грн (4 765 001,79 грн з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор, діючи в інтересах держави в особі Попільнянської селищної ради, звернувся до Господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" (далі - ТОВ "Претор", відповідач) про стягнення 6 767 001,79 грн заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди землі №456/06 від 31.12.2014 в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року у справі №906/242/26 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Претор" на користь Попільнянської селищної ради 4 765 001,79 грн заборгованості з орендної плати. Стягнуто з ТОВ "Претор" на користь Житомирської обласної прокуратури 71 475,03 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежно виконував умови договору оренди землі щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість. Оскільки прокурором доведено факт існування боргу, а відповідач не спростував його належними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості.

Узагальнені доводи апеляційної скарги та аргументи інших учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Претор" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить призначити у справі №906/242/26 судову економічну експертизу, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення з урахуванням висновків судової економічної експертизи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та без належної перевірки поклав в основу рішення розрахунок заборгованості, складений позивачем. На думку апелянта, суд не перевірив правильність визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, застосування коефіцієнтів індексації, помісячного нарахування орендної плати, врахування здійснених відповідачем платежів та арифметичної правильності розрахунку, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про доведеність заявленої до стягнення суми заборгованості. Крім того, апелянт зазначає, що для встановлення дійсного розміру заборгованості необхідні спеціальні економічні знання, а тому у справі підлягає призначенню судова економічна експертиза. Водночас відповідач стверджує, що був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання у суді першої інстанції, оскільки не був своєчасно повідомлений про розгляд справи, не отримав позовної заяви та ухвали про відкриття провадження, а тому не мав можливості подати відзив, контррозрахунок та реалізувати інші процесуальні права. У зв`язку з цим апелянт просить суд апеляційної інстанції призначити судову економічну експертизу для перевірки правильності визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

20.07.2026 позивач - Попільнянська селищна рада подала до суду заяву про про розгляд апеляційної скарги без участі її представника, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

23.07.2026 на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач надає свій розрахунок заборгованості з орендної плати.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення зазначених пояснень без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви і клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Разом з тим частинами 1, 2 статті 161 ГПК України передбачено, що учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. На стадії апеляційного перегляду такими заявами є апеляційна скарга та відзив на неї.

Порядок, строки та процесуальний механізм подання таких заяв по суті справи чітко регламентовані ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити або змінити її лише протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка її подала, повинна надати докази надсилання відповідних доповнень або змін іншим учасникам справи. В іншому випадку такі доповнення чи зміни судом не враховуються.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові письмові пояснення лише щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження від 29.06.2026 учасникам справи було встановлено строк для подання відзивів, заяв, клопотань та інших процесуальних документів. Однак спірні додаткові пояснення подані скаржником після закінчення як установленого судом процесуального строку, так і строку, визначеного статтею 266 ГПК України для доповнення чи зміни апеляційної скарги.

При цьому зі змісту поданих додаткових пояснень убачається, що вони містять нові аргументи та додаткове обґрунтування доводів апеляційної скарги, тобто за своєю правовою природою фактично є її доповненням, а не поясненнями щодо окремого питання, необхідність подання яких була б зумовлена вимогою суду.

Колегія суддів також враховує, що суд не визнавав необхідним отримання від учасників справи додаткових письмових пояснень у порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України. Водночас скаржник не був позбавлений можливості викласти всі свої доводи безпосередньо в апеляційній скарзі, а також надати усні пояснення під час судового засідання.

Крім того, відповідно до статей 42, 43 ГПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та подавати процесуальні документи у строки, встановлені законом або судом. Подання після спливу таких строків документів, які фактично змінюють чи доповнюють правову позицію, суперечить принципу процесуальної визначеності та не відповідає вимогам процесуального закону.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що подані скаржником додаткові письмові пояснення фактично є доповненням до апеляційної скарги, поданим поза межами строку на апеляційне оскарження, а тому підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 161, 266 та 269 ГПК України викладений Верховним Судом у постанові від 12.06.2024 у справі №922/2060/23, який зазначив, що додаткові письмові пояснення, які фактично є доповненням до апеляційної скарги та подані після спливу строку на апеляційне оскарження, підлягають залишенню без розгляду.

28.07.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від прокурора надійшли заперечення на додаткові пояснення. Оскільки заперечення прокурора подані виключно щодо додаткових письмових пояснень відповідача, які судом залишено без розгляду, такі заперечення також не підлягають розгляду судом апеляційної інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 для розгляду справи №906/242/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Гудак А.В., Мельник О.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року у справі №906/242/26 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

29 червня 2026 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "Претор" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року у справі №906/242/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23 липня 2026 року об 11:00 год.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповіача та прокурор повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

В судовому засіданні 23.07.2026 року судом оголошувалась перерва до 30.07.2026, про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

Безпосередньо в судовому засіданні 30.07.2026 представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Щодо клопотання відповідача про призначення у даній справі судової економічної експертизи, то колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається, в апеляційній скарзі представник відповідача просить призначити у даній справі судову економічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та на вирішення експерта поставити такі питання:

1. Чи відповідає розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати, поданий позивачем, умовам договору оренди земельної ділянки №456/06 від 31.12.2014?

2. Чи правильно при визначенні розміру орендної плати застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки та коефіцієнти її індексації?

3. Чи правильно визначено розмір орендної плати за кожний розрахунковий період відповідно до умов договору та вимог законодавства?

4. Чи правильно враховано здійснені відповідачем платежі при визначенні суми заборгованості?

5. Який документально підтверджений розмір заборгованості зі сплати орендної плати існує станом на дату подання позову з урахуванням умов договору, первинних бухгалтерських документів, нормативної грошової оцінки земельної ділянки та фактично здійснених платежів?

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що встановлення дійсного розміру заборгованості потребує спеціальних економічних знань, зокрема щодо правильності визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, застосування коефіцієнтів індексації, розрахунку орендної плати та врахування здійснених відповідачем платежів. Висновок експерта має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки саме розмір заборгованості є основним предметом спору між сторонами.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової експертизи, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 3 статті 98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок експерта може бути доказом, до якого застосовуються вимоги статей 80, 118, 182 ГПК України.

За змістом частини першої статті 177, частини першої статті 181 ГПК України, в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання для виконання завдання підготовчого провадження. Завданнями підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до пунктів 8,10 частини 2 статті 182 ГПК України, саме у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Відповідно до статті 194 ГПК України, завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання, зокрема, про призначення експертизи.

В силу статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Отже, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів.

Відповідно до частин 1-3 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, висновок судової експертизи є новим доказом, який може бути прийнятий у винятковому випадку, якщо без висновку експертизи неможливо встановити відповідні обставини.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як убачається, клопотання про призначення експертизи відповідачем в суді першої інстанції не заявлялося.

Разом з тим, представник відповідача звертаючись з клопотанням про призначення експертизи до суду апеляційної інстанції, враховуючи, що таке клопотання в суді першої інстанції не заявлялося, не подав клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповідного клопотання. При цьому причиною неподання такого клопотання до суду першої інстанції відповідач зазначив те, що не був обізнаний про розгляд цієї справи, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.05.2026 отримав лише 22.05.2026, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасно реалізувати свої процесуальні права.

Судова колегія зауважує, що здобуття нових доказів (зокрема висновку експерта) на стадії апеляційного перегляду справи суперечить основоположним принципам змагальності та рівності сторін господарського судочинства, оскільки відповідно до статті 124 пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судова колегія зазначає, що закріплюючи серед принципів господарського судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін, ГПК України обмежив строк подання сторонами доказів та, водночас, поклав на кожну зі сторін ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що безпідставне поновлення процесуальних строків є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (рішення у справі "Устименко проти України").

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Окрім того, судова колегія зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки є обов`язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання доказів (оригіналів), заявлення клопотань про призначення судової експертизи, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя, змагальності і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на приписи статтей 13, 14, 42, 74, 80, 164 ГПК України законодавство покладає обов`язок з подання доказів на сторону у справі, зокрема разом із першою заявою по суті справи, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести і до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом здійснювалось направлення поштової кореспонденції на адресу відповідача: 03195, м. Київ, пров. Лі Павла, 2-И згідно даних 03195, м. Київ, пров. Лі Павла, 2-И; вказана адреса зазначена представником скаржника і в апеляційній скарзі.

Водночас копії ухвал місцевого господарського суду від 09.03.2026, 14.04.2026 у справі №906/242/26 повернуті відділенням поштового зв`язку до суду з відміткою про причини повернення "адресат відсутній".

Колегія суддів зазначає, що статтею 120 ГПК України визначається порядок повідомлень і викликів, що здійснюються судом.

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства. Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №910/18480/20.

Верховний Суд у постановах від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21 зазначав про те, що розгляд справи є можливим лише в разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.

У частині 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом статті 242 ГПК України, а також пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.09.2025 у справі № 910/6088/22, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.01.2026 у справі №910/4862/21, від 14.01.2026 у справі №910/14515/24, від 11.02.2026 у справі №752/29764/21.

Відтак у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, та не вручено адресату у зв`язку із посиланням на те, що "адресат відсутній за вказаною адресою", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.09.2025 у справі №910/6088/22, від 06.10.2025 у справі №904/6704/23, від 31.03.2026 у справі №920/1017/22.

Колегія суддів зазначає. що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи викладене суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали за належною адресою та які повернулися до суду у зв`язку з їх неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Суд першої інстанції направляв судову кореспонденцію на дійсну адресу скаржника, що є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду. Відтак суд першої інстанції виконав обов`язок, передбачений статтею 120 Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрував електронний кабінет лише 26.05.2026 та цього ж дня, під час судового розгляду справи по суті (ухвалення судового рішення), подав через підсистему "Електронний суд" клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас матеріали справи свідчать, що ухвала Господарського суду Житомирської області від 12.05.2026 була вручена відповідачу 22.05.2026. Отже, починаючи з цієї дати відповідач був обізнаний про розгляд справи та не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема звернутися до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, ознайомитися з матеріалами справи, подати відзив чи заперечення проти позову, а також заявити клопотання про призначення судової експертизи з одночасним обґрунтуванням поважності причин пропуску процесуального строку на його подання. Проте таких процесуальних дій відповідачем вчинено не було.

Також колегія суддів враховує, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Виходячи із принципу диспозитивності господарського судочинства, суд наділений виключною компетенцією щодо оцінки доказів при розгляді справи по суті та така оцінка повинна ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у судовому процесі, з врахуванням сукупності всіх обставин. У випадку якщо суд приходить до висновку, що для надання оцінки певним обставинам справи необхідні спеціальні знання експерта, суд вправі призначити судову експертизу, поставивши перед ним ряд питань, та визначити відповідну експертну установу на власний розсуд.

Однак, наведені представником відповідача доводи про необхідність призначення судової економічної експертизи з метою перевірки правильності розрахунку заборгованості колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки визначення розміру заборгованості за договором оренди землі шляхом перевірки розрахунку орендної плати, застосованих показників та здійснених платежів не потребує спеціальних економічних знань, а може бути здійснене судом на підставі дослідження письмових доказів, що містяться у матеріалах справи. Крім того, відповідач не навів суду апеляційної інстанції жодних поважних причин пропуску процесуального строку на звернення до суду першої інстанції з клопотанням про призначення експертизи та не порушив питання про його поновлення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав як для призначення у справі судової економічної експертизи, так і для задоволення заявленого відповідачем клопотання.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області (орендодавець) та ТОВ "Претор" (орендар/відповідач) укладено договір оренди землі №456/06 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 28.08.2014 №6-1281/14-14-СГ надано, а орендарем прийнято в строкове платне користування земельну ділянку зі зміною цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами із земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області (за межами населених пунктів).

В оренду передано земельну ділянку загальною площею 49,7000 га. Кадастровий номер 1824784800:04:000:0269 (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.5. договору оренди нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 20 790 462,20 грн відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішенням двадцять четвертої сесії Попільнянської селищної ради Житомирської області шостого скликання від 30 квітня 2014 року №395 та набирає чинності 01.01.2015 року.

Договір укладено строком на 17 (сімнадцять) років (п. 3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: - 7 (семи) кратного розміру земельного податку, що становить 238861,91 гривень за рік, а з дати набрання чинності рішення щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України - 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 831 618,49 гривень за 1 рік.

Також п. 4.2. договору передбачає, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнту індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 (тридцяти) календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 4.3. договору).

У відповідності до п. 9.4. договору орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати обов`язки визначені статті 96 Земельного кодексу України (пункт "в" ст. 96 ЗК України передбачає, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату).

Актом приймання-передачі об`єкту оренди вищевказану земельну ділянку передано у користування ТОВ "Претор".

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 28.09.2021 право власності на земельну ділянку площею 49,7 га, кадастровий номер 1824784800:04:000:0269 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" зареєстровано за Попільнянською селищною радою, номер запису про речове право: 44263961, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2469694618040.

Попільнянською селищною радою 03.08.2022 здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі, серія та номер: 456/06, виданий 31.12.2014, строком на 17 років, Орендодавець: Попільнянська селищна рада, орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю "Претор", номер запису про речове право: 4700380.

Як зазначає прокурор, в порушення умов укладеного договору та положень земельного законодавства ТОВ "Претор" орендна плата здійснюється не своєчасно та не в повному обсязі.

Відповідно до проведеного Попільнянською селищною радою розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати за земельну ділянку площею 49,7 га, кадастровий номер 1824784800:04:000:0269, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Паволоч Житомирського району Житомирської області, за період з 03.08.2022 по 01.12.2025 остання становить 6 767 001,79 грн.

З метою досудового врегулювання спору Попільнянською селищною радою на адресу відповідача 08.12.2022 та 11.12.2025 було направлено претензії про сплату заборгованості на суму 6 767 001.79 грн, які залишені ТОВ "Претор" без відповіді та належного реагування.

З огляду на неналежне виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати прокурор в інтересах держави звернувся до суду з цим позовом.

В ході розгляду справи прокурором зменшено суму позовних вимог до 4 765 001,79 грн, оскільки відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості в сумі 2 002 000,00 грн.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1824784800:04:000:0269 належить до комунальної власності, власником земельної ділянки є Попільнянська селищна рада.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом, зокрема, укладення договору оренди земельної ділянки.

Як передбачено частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Спірні відносини сторін щодо користування земельною ділянкою загальною площею 49,7 га з кадастровим номером 1824784800:04:000:0269 врегульовані договором оренди землі від 31.12.2014 №456/06.

Статтею 206 Земельного кодексу України та статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідний висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24, від 13.10.2021 у справі №910/14176/20, від 09.06.2020 у справі №911/2685/18.

Подвійна правова природа орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", необхідно враховувати і вимоги ПК України (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).

Варто зауважити, що норми, які регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

Для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 % та не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки.

Положеннями пункту 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац другий частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель"). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням частини другої статті 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22 якою врегульовано, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

У пунктах 108-110 даної постанови зазначено, що нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.

Орендодавець у випадку зміни розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної чи комунальної власності вправі вимагати від орендаря сплати орендної плати у зміненому розмірі, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про стягнення спірної суми.

Належному способу захисту орендодавця у такому випадку відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.

Враховуючи встановлену в п. 2.5 договору оренди землі нормативну грошову оцінку земельної ділянки в розмірі 20 790 462,20 гривень, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, Попільнянською селищною радою, визначено розмір орендної плати за оренду земельної ділянки комунальної власності за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік -1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь); 2024 рік - 1,12 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь); 2025 рік - 1,08 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь), зазначена інформація є загальнодоступною та розміщується на офіційних сайтах як Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, так і Державної податкової служби України.

При цьому, враховуючи, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки є сталою та не зазнала змін з моменту укладення договору по теперішній час, використання зазначеного вище розміру нормативної грошової оцінки за 2015 рік та послідовного множення розміру НГО на відповідні щорічні коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за наступні роки (2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки) при здійсненні розрахунку заборгованості є правомірним та відповідає висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеним у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

В подальшому, Попільнянською селищною радою на підставі визначеної нормативно грошової оцінки станом на 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за період з 03.08.2022 по грудень 2025 року з урахуванням встановленого в договорі розміру орендної плати - 4 % від нормативної грошової оцінки, зроблено помісячний розрахунок заборгованості відповідача по сплаті орендної плати з урахуванням сплачених ТОВ "Претор" коштів, згідно якого заборгованість становить 6 767 001,79 гривень.

Отже, розрахунок заборгованості здійснено відповідно до умов договору оренди землі та вимог чинного законодавства, із застосуванням актуальної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, передбачених законодавством коефіцієнтів її індексації, встановленого договором розміру орендної плати та з урахуванням фактично сплачених відповідачем коштів. Відтак підстав вважати такий розрахунок неправильним чи таким, що не відповідає вимогам законодавства, суд не встановив.

Оскільки прокурором належними та допустимими доказами доведено наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати, тоді як відповідачем не надано жодних належних, допустимих і достовірних доказів, які б спростовували проведений розрахунок або підтверджували належне виконання ним обов`язку зі сплати орендної плати, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 4 765 001,79 грн та відповідно задоволення позовних вимог.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції не перевірив правильності розрахунку заборгованості, то колегія суддів зазначає, що розрахунок заявленої до стягнення заборгованості здійснено позивачем на підставі офіційних даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням передбачених законодавством коефіцієнтів індексації та умов договору оренди землі. Матеріали справи свідчать, що при визначенні розміру заборгованості також було враховано здійснені відповідачем платежі, у зв`язку з чим прокурором під час розгляду справи зменшено розмір позовних вимог.

При цьому здійснення розрахунку орендної плати та заборгованості за договором оренди землі не потребує спеціальних знань, оскільки ґрунтується на застосуванні визначених договором умов та офіційних показників нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У разі незгоди із проведеним розрахунком відповідач не був позбавлений можливості подати власний контррозрахунок, надати докази неправильного визначення нормативної грошової оцінки, застосування коефіцієнтів індексації, неврахування здійснених платежів або інших помилок у розрахунку.

Водночас відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про неправильність визначення позивачем розміру заборгованості. Зокрема, матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ "Претор" до Попільнянської селищної ради з вимогою провести взаємозвірку розрахунків чи усунути можливі розбіжності щодо визначення розміру орендної плати. Більше того, після звернення прокурора з позовом відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, при цьому будь-яких заперечень щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку або застережень щодо призначення платежу не висловлював.

Колегія суддів зазначає, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи (постанова Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17).

Разом з тим, апеляційна скарга не містить належного контррозрахунку спірної суми, який би давав можливість перевірити правильність доводів скаржника щодо іншого розміру орендної плати чи заборгованості (зважаючи на те, що додаткові пояснення скаржника залишені судом без розгляду).

Щодо доводів скаржника, наведених у судовому засіданні, про безпідставність застосування при визначенні розміру орендної плати за 2015 рік коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з пояснень представника апелянта, останній виходить із того, що визначена пунктом 2.5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки у сумі 20 790 462,20 грн вже враховувала всі необхідні показники, а тому застосування до неї коефіцієнта індексації за 2014 рік є неправомірним.

Зазначені доводи колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Податкового кодексу України та ототожненні різних за своїм правовим змістом понять: проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, затвердження технічної документації із нормативної грошової оцінки та введення такої оцінки в дію.

Так, відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом.

При цьому пункт 271.2 статті 271 ПК України регулює виключно питання набрання чинності рішенням органу місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки земель та визначає момент, з якого така нормативна грошова оцінка може застосовуватися при обчисленні плати за землю.

Натомість порядок застосування коефіцієнтів індексації врегульований іншою спеціальною нормою - пунктом 289.2 статті 289 ПК України, відповідно до якого центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, який застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної у технічній документації.

Отже, законодавець чітко розмежував правове регулювання введення в дію нормативної грошової оцінки земель та порядок її індексації. Якщо момент застосування самої нормативної грошової оцінки пов`язується із набранням чинності відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, то застосування коефіцієнтів індексації безпосередньо залежить від дати проведення нормативної грошової оцінки та здійснюється незалежно від дати прийняття чи набрання чинності рішенням про її затвердження.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №520/9801/24, зазначивши, що вимоги пункту 271.2 статті 271 ПК України щодо офіційного оприлюднення та введення в дію рішення про нормативну грошову оцінку земель не поширюються на питання застосування щорічних коефіцієнтів індексації. Верховний Суд звернув увагу, що необхідно відрізняти поняття проведення нормативної грошової оцінки та її затвердження, які є різними видами діяльності та здійснюються різними суб`єктами. При цьому саме закон, а не рішення відповідної ради, визначає порядок застосування коефіцієнтів індексації.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18.12.2019 у справі №804/937/16 та від 18.08.2021 у справі №818/912/18, від яких Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 не відступив, а навпаки підтвердив їх правильність. У зазначених рішеннях наголошено, що коефіцієнти індексації застосовуються ретроспективно та накопичувально, починаючи саме з дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не з моменту введення її в дію рішенням відповідної ради.

Отже, сама по собі обставина, що рішення Попільнянської районної ради від 30.04.2014 №395 було введене в дію з 01.01.2015 та саме така дата зазначена у пункті 2.5 договору оренди, не виключає застосування при визначенні розміру орендної плати коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік, оскільки такий коефіцієнт застосовується безпосередньо на підставі вимог пункту 289.2 статті 289 ПК України та не ставиться у залежність від дати набрання чинності рішенням про затвердження нормативної грошової оцінки чи від умов укладеного сторонами договору оренди.

За таких обставин доводи скаржника про те, що визначення у договорі нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2015 виключало можливість застосування коефіцієнта індексації за 2014 рік, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та спростовуються наведеними положеннями Податкового кодексу України і усталеною практикою Верховного Суду. Застосування такого коефіцієнта є наслідком прямої вимоги пункту 289.2 статті 289 ПК України та не залежить ані від дати укладення договору оренди, ані від дати набрання чинності рішенням про затвердження нормативної грошової оцінки земель.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі, то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 26.05.2026 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи мають характер припущень, не підтверджені належними і допустимими доказами та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Претор" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.05.2026 у справі №906/242/26 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 129. 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року у справі №906/242/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.07.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.