Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №910/14082/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа№ 910/14082/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.07.2026

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 (повний текст складено 31.03.2026)

у справі № 910/14082/25 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Бронетехніка»

про стягнення 296 449 675,64 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Бронетехніка» про стягнення 296 449 675,64 грн штрафних санкцій, які складаються з 162 011 750,16 грн пені та 134 437 925,48 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/23/125 від 28.06.2023 та додатковими угодами до нього, у зв`язку з чим просить суд стягнути з ТОВ «Українська бронетехніка» на підставі підпункту 1 пункту 7.3 Контракту 162 011 750,16 грн пені та 134 437 925,48 грн штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14082/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 24 301 762,52 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 69 502,54 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що приписи пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до Відповідача, у зв`язку з чим вимоги про стягнення штрафу у сумі 134 437 925,48 грн не підлягають задоволенню. Крім того, судом прийнято до уваги на те, що порушення строків поставки Товару зумовлено об`єктивними факторами, які знаходяться поза сферою впливу відповідача, а стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі може призвести до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, що може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності.

При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді пені, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено. За сукупністю цих обставин суд дійшов висновку про наявність виключності випадку для зменшення суми пені до 24 301 762,52 грн, що становить 15 % від визнаних судом обґрунтованих позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Міністерство оборони України не погодилось з вказаним вище рішенням про часткове задоволення позову та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14082/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у сумі 134 437 925,48 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржується скаржником також у частині розподілу судових витрат.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено дату початку дії в часі п. 4 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», у зв`язку з чим положення даної норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а вимоги про стягнення штрафу у сумі 134 437 925,48 грн підлягають задоволенню.

Скаржник також зазначає, що нарахування 134 437 925,48 грн штрафу здійснювалося виключно на підставі підпункту 1 пункту 7.3 Контракту, а не на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, а тому застосування судом першої інстанції пункту 4 статті 17 Закону № 4196-ІХ до договірної санкції, на думку скаржника, порушує принцип свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) та є втручанням у договірні правовідносини сторін.

Крім того, скаржник посилається на те, що строк поставки товарів за пунктами 21, 23 та 24 Специфікації сплив 12.08.2024, а фактична поставка цих товарів відбулася до 28.02.2025 - дня набрання чинності Законом № 4196-ІХ, який не містить прямої вказівки про надання йому зворотної дії в часі, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/1999 виключає його ретроспективне застосування до юридичних осіб. Господарський кодекс України станом на момент подання позовної заяви та ухвалення оскаржуваного рішення втратив чинність, у зв`язку з чим його положення, на думку скаржника, не підлягали застосуванню; натомість застосуванню підлягала стаття 121-1 Бюджетного кодексу України (якою кодекс доповнено Законом України від 16.01.2025 № 4225-ІХ) як пізніша спеціальна норма, що передбачає відповідальність за порушення строків виконання зобов`язань за державними контрактами з оборонних закупівель.

Скаржник також не погоджується з оскаржуваним рішенням у частині розподілу судових витрат, зазначаючи, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, пропорційно до зменшення розміру пені на підставі статті 551 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 та у додатковій постанові від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23, за якими судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування такого зменшення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України у судовій справі №910/14082/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів Пономаренка Є.Ю., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14082/25, апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом сплати судового збору в розмірі 1 271 760,00 грн.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя, у зв`язку з чим апеляційну скаргу Міністерства оборони України у судовій справі №910/14082/25 передано на повторний автоматизований розподіл згідно розпорядження №09.1-07/222/26 від 11.05.2026.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 для розгляду справи №910/14082/25 визначено склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В. П., суддів Чапляна С. Є., Крижного О. М.

11.05.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору в розмірі 1 271 760,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі № 910/14082/25.

Позиції учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що приписи пункту 4 статті 17 Закону України №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини виконання державного контракту з оборонних закупівель. При цьому норми статті 17 Закону України № 4196-IX слід застосовувати до спірних правовідносин ретроспективно, згідно зі статтею 58 Конституції України, яка є нормою прямої дії, оскільки пункт 4 статті 17 Закону України №4196-IX скасовує відповідальність виконавців державного контракту (договору) у сфері оборонних закупівель. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 910/7366/25 та від 10.09.2025 у справі № 910/5581/24.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Міністерством оборони України (далі - Позивач/Замовник/Міноборони) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (далі - Відповідач/Виконавець/Товариство) укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/23/125 від 28.06.2023 (далі - Контракт)

У подальшому між сторонами було укладено 15 додаткових угод до Контракту.

Додатковою угодою № 15 від 18.03.2025 (далі - Додаткова угода № 15) викладено Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (додаток 1 до Контракту) у новій редакції та узгоджено остаточну вартість товару, його кількість та строки поставки.

У відповідності до пункту 1.1. Контракту Виконавець зобов`язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов`язується прийняти Товар через Вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою Замовника (лист), та оплатити Товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.

Пунктом 2.2. Контракту (в редакції Додаткової угоди № 15) визначено, що вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить 2 755 747 317 (два мільярди сімсот п`ятдесят п`ять мільйонів сімсот сорок сім тисяч триста сімнадцять) грн 17 коп., без податку на додану вартість. Сторони визнають та підтверджують, що податок на додану вартість за пунктами Специфікації 7-36 становить 546 948 948 (п`ятсот сорок шість мільйонів дев`ятсот сорок вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 18 коп.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктами 4,5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання товарів за пунктами Специфікації 1-6 за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Загальна вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить 3 302 696 265 (три мільярди триста два мільйона шістсот дев`яносто шість тисяч двісті шістдесят п`ять) грн 35 коп. з ПДВ.

Відповідно до пункту 2.9 Контракту (в редакції Додаткової угоди № 2 від 11.08.2023) та вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами) за рішенням Замовника розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% відсотків від вартості (ціни) Товару/Контракту на строк не більше як на 24 (двадцять чотири) місяці з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у наступному порядку - перша частина попередньої оплати у розмірі 50% від вартості Товару за Контрактом, на підставі рахунку на оплату, наданого Виконавцем та після надання Виконавцем Замовнику копії дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни, в якій розміщуються виробник-постачальник Товару, та транзитних дозволів на здійснення міжнародної передачі товарів військового призначення (транзитні дозволи на здійснення міжнародної передачі товарів військового призначення надаються у разі, якщо є необхідність у їх отриманні), що є предметом Контракту; кожна наступна частина попередньої оплати у розмірі до 47% від вартості Товарів (партії) після отримання Замовником письмового повідомлення від Виконавця про готовність цих Товарів (партії) до відвантаження та після надання Виконавцем Замовнику дозвільного документу країн-транзитерів на транзит Товару (зокрема, але не виключно, експортної ліцензії, декларації тощо), що є предметом цього Контракту, або його копій. У разі проведення попередньої оплати Товар поставляється не пізніше строку поставки Товару, зазначеного у Специфікації. Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після прийняття Замовником рішення про здійснення попередньої оплати на підставі рахунку на оплату, наданого Виконавцем, шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я Виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені цим Контрактом, з наданням відповідних підтвердних документів.

Позивачем на виконання вимог Контракту здійснено попередню оплату товарів в загальному розмірі 2 470 374 288,97 грн, що підтверджується:

1) Платіжною інструкцією № 403/1/1116 від 23.08.2023;

2) Платіжною інструкцією № 403/1/1117 від 23.08.2023;

3) Платіжною інструкцією № 403/1/1118 від 23.08.2023;

4) Платіжною інструкцією № 403/1/1119 від 23.08.2023;

5) Платіжною інструкцією № 403/1/1481 від 05.12.2023;

6) Платіжною інструкцією № 403/1/1482 від 05.12.2023;

7) Платіжною інструкцією № 403/1/133 від 13.03.2024;

8) Платіжною інструкцією № 403/1/398 від 17.06.2024;

9) Платіжною інструкцією № 403/1/399 від 17.06.2024;

10) Платіжною інструкцією № 403/1/534 від 06.08.2024.

Пунктом 2.6. Контракту (в редакції Додаткової угоди № 11 від 20.12.2024) передбачено, що розрахунки за цим Контрактом проводяться шляхом оплати Замовником поставленого Товару (партії Товару) протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після пред`явлення Виконавцем рахунку на оплату та документів, зазначених у пункті 2.7 цього Контракту, а також підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України).

Оплата 3 (трьох) відсотків від вартості Товару (партії Товару) проводиться після підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару останньої партії за Контрактом за умови виконання Виконавцем всіх умов Контракту.

На виконання умов контракту позивачем було оплачено товари на суму 773 069 920,27 грн, що підтверджується:

1) Платіжною інструкцією № 403/1/871 від 22.12.2024;

2) Платіжною інструкцією № 403/1/112 від 31.03.2025

3) Платіжною інструкцією № 403/1/158 від 23.04.2025;

4) Платіжною інструкцією № 403/1/159 від 23.04.2025;

5) Платіжною інструкцією № 403/1/234 від 29.05.2025.

Відповідно до пунктів 21, 23, 24, 29-32, 34 Специфікації товарів оборонного призначення (в редакції Додаткової угоди №15) Відповідач зобов`язався поставити на адресу Позивача товари.

У відповідності з пунктом 3.3. Контракту датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки Товару є дата затвердження Вантажоодержувачем акта приймання-передачі. Датою належного виконання умов цього Контракту є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом. Сторони погодили, що Товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії Виконавець погоджує завчасно із Замовником до початку відвантаження.

Відповідно до пункту 4.1. Контракту Виконавець зобов`язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації, та надати Замовнику документи згідно з пунктом 2.7 цього Контракту.

Згідно Специфікації товарів оборонного призначення (в редакції Додаткової угоди №15) Відповідач зобов`язався поставити на адресу Позивача товар партіями у визначені строки.

Однак, як зазначає Позивач Відповідачем було допущено порушення умов Контракту, що призвело до несвоєчасного постачання товару, а саме:

1) Товар за пунктом 21 Специфікації у кількості 25 000 одиниць доставлено 20.09.2024, тобто було допущено 38 днів прострочення;

2) Товар за пунктом 23 Специфікації у кількості 25 000 одиниць доставлено 18.12.2024, тобто було допущено 127 днів прострочення;

3) Товар за пунктом 24 Специфікації у загальній кількості 25 000 одиниць доставлено 20.09.2024 (10 000 од.) та 12.10.2024 (15 000 од.), тобто було допущено 38 та 60 днів прострочення відповідно;

4) Товар за пунктом 29 Специфікації у загальній кількості 105 000 одиниць доставлено 21.03.2025 (30 000 од.), 16.04.2025 (30 000 од.) та 23.05.2025 (45 000 од.), тобто було допущено 40, 66 та 103 дні прострочення відповідно;

5) Товар за пунктом 30 Специфікації у загальній кількості 24 000 одиниць доставлено 21.03.2025 (9 700 од.) та 23.05.2025 (14 300 од.), тобто було допущено 40 та 103 дні прострочення відповідно;

6) Товар за пунктом 31 Специфікації у кількості 25 000 одиниць доставлено 16.04.2025, тобто було допущено 66 днів прострочення;

7) Товар за пунктом 32 Специфікації у кількості 10 000 одиниць доставлено 21.03.2025, тобто було допущено 40 днів прострочення;

8) Товар за пунктом 34 Специфікації у кількості 10 000 одиниць доставлено 10.12.2023, тобто було допущено 103 дні прострочення. Крім того, станом на момент звернення до суду із позовною заявою товар за пунктом 32 Специфікації у кількості 5 000 одиниць Відповідачем не поставлено, що призвело до затримки із постачання на 276 днів.

Вказані обставини підтверджуються:

- Актом приймання-передачі запасів № 1195 від 20.09.2024;

- Актом приймання-передачі запасів № 1283 від 12.10.2024;

- Актом приймання-передачі запасів № 1689 від 18.12.2024;

- Актом приймання-передачі запасів № 403 від 21.03.2025;

- Актом приймання-передачі запасів № 404 від 21.03.2025;

- Актом приймання-передачі запасів № 632 від 16.04.2025;

- Актом приймання-передачі запасів № 633 від 16.04.2025;

- Актом приймання-передачі запасів № 880 від 23.05.2025;

- Актом приймання-передачі запасів № 881 від 23.05.2025.

У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем своїх обов`язків за Контрактом Позивач неодноразово звертався до Виконавця з претензіями.

Претензією № 220/11/4220 від 25.08.2025 запропоновано Відповідачу добровільно сплатити суму неустойки за порушення термінів поставки товарів.

Листом № 29092025-11 від 29.09.2025 Відповідач відмовив у задоволенні зазначеної претензії. В обґрунтування відмови Відповідач зазначив про несвоєчасність здійснення Позивачем попередньої оплати, а також про накладення арешту на 5 000 од. товару за пунктом 32 Специфікації в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №72025111500000023 від 24.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 201-3 КК України.

Відповідно до пункту 7.2. Контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Контрактом Сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Контракту. Підпунктом 1 пункту 7.3 Контракту визначено, що у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З посиланням на порушення Відповідачем умов Контракту щодо строків поставки товарів Позивачем нараховано Відповідачу санкції, передбачені пунктом 7.3. Контракту у загальному розмірі 296 449 675,64 грн, з яких 162 011 750,16 грн пені та 134 437 925,48 грн штрафу.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на дату подання позовної заяви Відповідач не сплатив штрафні санкції за порушення строків поставки товарів у добровільному порядку.

Мотиви та джерела права з яких виходив суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення

За змістом ст. 193 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1 пункту 7.3 Контракту у разі порушень строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки позивач просив суд стягнути з відповідача 162 011 750,16 грн пені, нарахованої за порушення строків поставки товару.

Судом першої інстанції перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та визнано його арифметично вірним.

Крім того, судом першої інстанції перевірено розрахунок штрафу на загальну суму 134 437 925,48 грн, встановлено його правильність та відповідність вимогам умов договору.

Так, у відзиві на позовну заяву Відповідач просив Господарський суд міста Києва відмовити у вимогах про стягнення штрафної санкції у вигляді штрафу у повному обсязі з посиланням на Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" та зменшити розмір штрафної санкції у вигляді пені до 1 % від заявленого розміру.

Позивач у відповіді на відзив заперечив щодо доводів, на які посилався Відповідач та просив задовольнити позовні вимоги у заявленому розмірі.

09.01.2025 Верховною Радою України було прийнято Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", який набрав чинності 28.02.2025.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім: частини другої статті 13, яка вводиться в дію через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 4 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" встановлено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

У преамбулі Державного контракту зазначено, що вказаний правочин було укладено з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (громадян України).

Крім того, у пункті 1.3. Державного контракту Сторони визнають та підтверджують, що укладання ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" без застосування видів (процедур) закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі", та відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.

З огляду на вищевикладене, час укладання/виконання договору, враховуючи те, що договір виконується до повного його завершення в процесі розгляду справи (Акт приймання передачі запасів від 25.12.2025) суд першої інстанції виснував, що приписи пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф у розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога Позивача про стягнення штрафу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо зменшення розміру пені суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Ухвалюючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

Суд першої інстанції врахував, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Водночас, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як на підставу зменшення розміру штрафної санкції у вигляді пені Відповідач посилається на те, що останній вживав заходів щодо належного виконання зобов`язання з метою постачання Товару на користь Збройних Сил України та інших військових формувань Сил безпеки і оборони України. При цьому судом враховано, що порушення строків поставки Товару зумовлено об`єктивними факторами, які знаходяться поза сферою впливу відповідача.

Судом встановлено, що Відповідач у відповідності до умов Державного контракту звертався до Позивача з пропозицією щодо укладення додаткової угоди в частині продовження строку поставки Товару, оскільки вони знаходились поза сферою впливу Відповідача. Проте згода між сторонами з цього приводу досягнута не була.

Крім того, партія товару у кількості 5 000 одиниць не могла бути невідкладно поставлена з причин, що не залежали від волі та дій Відповідача. Під час перетину кордону на митному пості "Чайки" Київської митниці, головним державним інспектором Київської митниці, на підставі статей 508 та 511 МК України було вилучено партію товару у кількості 5 000 одиниць, які в процесі розгляду справи були поставлені Позивачу після ухвалення постанови Київським апеляційним судом від 11.12.2025 у справі № 760/24576/25.

Відповідач бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, у тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції зазначив, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі може призвести до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Отже, стягнення з Відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для Позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді пені, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища Позивача ним не доведено.

За сукупністю цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність виключності випадку для зменшення суми пені.

Також судом враховується, що з дотриманням положень абз. 2 ч. 2 ст. 538 ЦК України, Відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі за держконтрактом та можливості поставки частини товару.

За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши доводи сторін, загальні засади цивільного законодавства та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, зменшив заявлену до стягнення пеню до 24 301 762,52 грн, що становить 15 % від її обґрунтованого розміру.

Щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції зазначив, що судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Щодо доводів Міністерства оборони України про неправильне застосування пункту 4 статті 17 Закону України № 4196-ІХ щодо його початку дії в часі, а також посилань на застосування міри відповідальності на підставі саме підпункту 1 пункту 7.3 Контракту, а не статті 231 ГК України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Колегія суддів зазначає, що до 28.02.2025 норма встановлена п. 4 ст. 17 Закону України № 4196-ІХ не діяла, закон не має зворотної дії в тому сенсі, що не скасовує штрафів, які вже були стягнуті або нараховані й визнані судом до цієї дати. Однак це не спростовує застосовності норми до штрафу, що є предметом судового розгляду у цій справі, оскільки умова застосування норми сформульована законодавцем не через дату виникнення прострочення чи початку нарахування штрафу, а через критерій незавершеності державного контракту станом на дату набрання чинності такою нормою.

Тобто законодавець встановив не заборону стягнення штрафу за майбутні порушення, а імперативну заборону застосування виду відповідальності (7% штрафу) до відносин у межах незавершеного на 28.02.2025 контракту в цілому, незалежно від того, коли саме відбулося прострочення - до чи після цієї дати.

Посилання скаржника на договірну природу штрафу цього висновку не спростовує. Підпункт 1 пункту 7.3 Контракту відтворює передбачену абзацом третім частини другої статті 231 ГК України модель відповідальності - пеню 0,1 % за кожний день прострочення та додатковий штраф 7 % за прострочення понад 30 днів. Тому така умова не може застосовуватися всупереч спеціальному припису пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX щодо визначеного ним кола оборонних контрактів.

Таким чином правова позиція Міністерства оборони України про непоширення норми встановленої п. 4 ст. 17 Закону № 4196-IX на спірні правовідносини відхиляється з огляду на те, що спірний договір є державним контрактом (договором) з оборонних закупівель, що виконувався у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, а також не був завершений станом на 28.02.2025 (тобто зобов`язання з поставки товару (виконання робіт, надання послуг) станом на цю дату залишалося невиконаним чи виконаним не у повному обсязі), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі запасів за період з 20.09.2024 по 23.05.2025.

За наявності цих двох умов 7-відсотковий штраф, передбачений умовами договору на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, не підлягає стягненню, незалежно від того, коли саме відбулося прострочення поставки товару - до чи після 28.02.2025, оскільки застосовність норми визначається не моментом порушення, а фактом незавершеності контракту на дату набрання чинності нормою.

Наведене тлумачення узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.03.2026 у справі № 910/7366/25 та від 10.09.2025 у справі № 910/5581/24, відповідно до яких в умовах воєнного стану законодавець звільнив виконавців державних контрактів з оборонних закупівель від сплати штрафів за прострочення виконання зобов`язань, передбачених статтею 231 ГК України, якщо ці контракти виконуються під час воєнного стану та не завершені на момент набрання чинності Законом № 4196-ІХ; при цьому норми пункту 4 статті 17 Закону № 4196-ІХ слід застосовувати до спірних правовідносин ретроспективно, згідно зі статтею 58 Конституції України, яка є нормою прямої дії, оскільки вказана норма скасовує відповідальність виконавців державних контрактів (договорів) у сфері оборонних закупівель.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/1999 та на відсутність у Законі №4196-ІХ прямої вказівки про надання йому зворотної дії, оскільки воля законодавця на поширення пункту 4 статті 17 Закону № 4196-ІХ на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, безпосередньо випливає з обраної законодавчої конструкції цієї норми, яка визначає сферу її застосування через ознаку незавершеності державного контракту станом на день набрання чинності Законом, тобто прямо охоплює контракти, укладені та частково виконані до цієї дати.

Щодо доводів скаржника про втрату чинності Господарським кодексом України колегія суддів зазначає таке.

Втрата чинності Господарським кодексом України (включно з абзацом третім частини другої статті 231) з дня введення в дію Закону № 4196-ІХ не спростовує правильності оскаржуваного рішення, оскільки звільнення виконавців державних контрактів з оборонних закупівель від відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 7 відсотків встановлене не Господарським кодексом України, а пунктом 4 статті 17 Закону № 4196-ІХ, який є чинним. Втрата чинності Господарським кодексом України не відновлює право замовника на стягнення штрафу, застосування якого виключено спеціальною нормою чинного закону, та не змінює правової природи умови підпункту 1 пункту 7.3 Контракту, яка відтворює зміст скасованої законодавчої санкції.

Щодо доводів скаржника про необхідність застосування статті 121-1 Бюджетного кодексу України колегія суддів зазначає таке.

Стаття 121-1 Бюджетного кодексу України встановлює загальне правило щодо застосування, зокрема, 7-відсоткового штрафу у сфері оборонних закупівель, однак прямо допускає виняток, передбачений іншим законом чи договором. Пункт 4 статті 17 Закону №4196-IX є таким спеціальним законодавчим винятком для виконавців державних контрактів з оборонних закупівель, які виконуються у період воєнного стану та не завершені станом на 28.02.2025.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020, у ситуаціях співіснування суперечливих норм застосовуються, зокрема, принципи lex specialis derogat generali (закон спеціальний має перевагу над загальним) та lex posterior generalis non derogat priori speciali (закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим). Пункт 4 статті 17 Закону № 4196-ІХ є спеціальною нормою з обмеженою сферою дії, а тому пізніше прийняття Закону № 4225-ІХ не скасовує встановленого нею винятку. Крім того, поширення статті 121-1 Бюджетного кодексу України на прострочення, які мали місце до набрання нею чинності, означало б надання зворотної дії в часі нормі, що встановлює юридичну відповідальність, що не відповідає статті 58 Конституції України.

Щодо викладених у відзиві на апеляційну скаргу доводів Відповідача про неправильність розрахунку пені колегія суддів зазначає таке.

Доводи відповідача про необхідність обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями на підставі частини шостої статті 232 ГК України стосуються рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення 24 301 762,52 грн пені, яке відповідачем в апеляційному порядку не оскаржено. Відзив на апеляційну скаргу не є процесуальним засобом ініціювання перегляду судового рішення на користь особи, яка апеляційну скаргу не подавала, а тому відповідно до частини першої статті 269 ГПК України зазначені доводи перебувають поза межами апеляційного перегляду в цій справі та не підлягають оцінці по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статей 275, 276 ГПК України суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Водночас відповідно до пункту 4 частини першої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення спору по суті, у зв`язку з чим апеляційна скарга в частині вимоги про стягнення 134 437 925,48 грн штрафу підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2011 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що у цій справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з розрахунком судових витрат, здійсненим судом першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас розподіл судового збору здійснюється з урахуванням правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, а не розміру суми, присудженої судом унаслідок реалізації дискреційного повноваження на зменшення неустойки.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір у частині обґрунтованої вимоги покладається на відповідача без урахування такого зменшення, оскільки воно є результатом застосування судом дискреційного повноваження, а не наслідком необґрунтованості вимоги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 та від 29.04.2025 у справі №911/3065/23.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат за правилом пропорційності, визначеним частиною першою статті 129 ГПК України, обчислив пропорцію задоволення позовних вимог з урахуванням суми пені, на яку останню було зменшено судом у порядку реалізації дискреційного повноваження, що призвело до неправильного (заниженого) визначення суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача, та безпідставного покладення відповідної частини судових витрат на позивача.

Отже, судовий збір за вимогою про стягнення пені підлягає покладенню на відповідача виходячи з первісно заявленого й визнаного обґрунтованим розміру пені, без урахування її зменшення судом.

Водночас у частині вимоги про стягнення 134 437 925,48 грн штрафу, у задоволенні якої відмовлено з огляду на її необґрунтованість, частка судового збору, що припадає на цю вимогу, покладається на Позивача та відшкодуванню відповідачем не підлягає, що узгоджується з висновком, викладеним у пункті 5.43 постанови Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23, за яким у такому разі розподіл судового збору здійснюється пропорційно до розміру позовних вимог, які були визнані судами обґрунтованими.

Частка судового збору, що припадає на обґрунтовану вимогу про стягнення пені, становить 463 350,29 грн (847 840,00 грн х 162 011 750,16 грн / 296 449 675,64 грн). З урахуванням 69 502,54 грн, уже стягнутих рішенням суду першої інстанції, додатковому стягненню підлягає 393 847,75 грн.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено виключно в частині розподілу судових витрат, яка не є самостійною позовною вимогою та не оплачується судовим збором, а у задоволенні вимог апеляційної скарги про стягнення штрафу відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275-277, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі № 910/14082/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі № 910/14082/25 скасувати в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Бронетехніка» на користь Міністерства оборони України 393 847,75 грн судового збору. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Бронетехніка» (ідентифікаційний код 31410901, адреса: Україна, 03057, м. Київ, вул. О. Довженка, буд. 18) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, адреса: Україна, 03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6) витрат зі сплати судового збору в розмірі 393 847 (триста дев`яносто три тисячі вісімсот сорок сім) грн 75 коп.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі № 910/14082/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Судові витрати за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.07.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян