Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №354/751/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/751/26

Провадження № 33/4808/459/26

Категорія ч.5 ст.126 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Шигірт

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Шигірта Ф.С., з участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року відносно нього,–

в с т а н о в и в:

Вказаною постановою ОСОБА_1 , визнано винним за ст.124, ч.5 ст.126 КУпАП та на підставі ст.36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,6 грн.

Згідно постанови, 21.05.2026 року близько 23 год. 05 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Sкoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1 в смт. Ворохта, по вул. Данила Галицького, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та стану транспортного засобу, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення із транспортним засобом марки Jeep Wrangler, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.12.1 ПДР України.

Окрім цього, 21.05.2026 року о 23 год. 05 хв. водій ОСОБА_1 , в смт. Ворохта, по вул. Д.Галицького, Надвірнянського району, Івано-Франківської області здійснював рух на транспортному засобі марки Sкoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , повторно протягом року, не маючи права керування транспортними засобами, чим порушив вимоги п.2.1 а ПДР України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що постанова суду є незаконна та необґрунтована, винесена без всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події та порушення норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що ч.5 ст.126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті. Водночас у примітці до ст.126 КУпАП чітко закріплено спеціальне правило, відповідно до якого положення частини першої та другої цієї статті не застосовуються до осіб, які у встановленому порядку навчаються водінню транспортного засобу. Разом з тим, на момент виникнення події 21 травня 2026 року, ОСОБА_1 02 лютого 2026 року було успішно здобуто освіту та отримано свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації серії НОМЕР_3 державного зразка за професією водія автотранспортних засобів категорії «В» у приватному підприємстві «Карпати-АВС». Станом на момент пригоди апелянт перебував у процесі складання підсумкових іспитів у Сервісному центрі МВС України для безпосереднього отримання посвідчення водія. Таким чином, на ОСОБА_1 в повній мірі поширюється дія нормативного винятку, встановленого приміткою до ст.126 КУпАП, що повністю виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, оскільки кваліфікуюча ознака повторності вчинення діяння за частиною другою вказаної статті є неможливою. Стосовно інкримінованого правопорушення за ст.124 КУпАП апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність у його діях складу даного проступку є помилковим та спростовується фактичними обставинами справи. Вказує, що 21 травня 2026 року близько 23:05 у с. Ворохта апелянт був змушений здійснити маневр ухилення на зустрічну смугу через раптовий виїзд автомобіля «Jeep Wrangler» з території автомийки, водій якого згодом засліпив його дальнім світлом. Відтак дії ОСОБА_1 були вчинені в умовах крайньої необхідності в розумінні ст.17 КУпАП для відвернення тяжчих наслідків. Наявна в матеріалах справи схема ДТП підтверджує, що «Jeep Wrangler» розташовувався під кутом частково на смузі апелянта, що беззаперечно свідчить про порушення правил маневрування та виїзду з прилеглої території саме іншим водієм. Твердження суду про перевищення ОСОБА_1 швидкості ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки вимірювання швидкості поліцією не проводилося, судова -автотехнічна експертиза не призначалася, а звернення апелянта про витребування відеозаписів із камер спостереження автомийки були безпідставно проігноровані. Окрім цього, суд першої інстанції розглянув справу формально: не викликав і не допитав другого учасника пригоди ОСОБА_2 для усунення суперечностей у свідченнях, помилково розцінив пояснення ОСОБА_1 як визнання вини (апелянт визнавав лише факт участі в ДТП) та безпідставно трактував добровільне відшкодування збитків його батьками під тиском як доказ винуватості. Також під час оформлення матеріалів та судового розгляду було грубо порушено право ОСОБА_1 на захист і правничу допомогу, передбачене ст.59 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі відносно нього на підставі ст.247 КУпАП.

В судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з?ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, з підстав того, що він навчався керуванню транспортними засобами та перебував у процесі отримання посвідчення водія, є безпідставними. Примітка до ст.126 КУпАП звільняє від відповідальності лише осіб, які у встановленому законом порядку безпосередньо навчаються керуванню транспортним засобом у визначених для цього умовах. Водночас матеріалами справи встановлено, що на момент події ОСОБА_1 самостійно керував автомобілем на автомобільній дорозі загального користування без посвідчення водія, без інструктора та поза межами навчального процесу. Сам факт завершення навчання у закладі підготовки водіїв або стадія складання іспитів у сервісному центрі МВС не надає особі права самостійно керувати транспортними засобами до отримання посвідчення водія у встановленому законом порядку. Отже, наведені апелянтом обставини не виключають наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Посилання апелянта на те, що він був змушений виїхати на смугу зустрічного руху через дії іншого учасника дорожнього руху та діяв у стані крайньої необхідності, не підтверджуються жодними об`єктивними доказами. Наявні у матеріалах справи схема місця ДТП, письмові пояснення учасників пригоди та інші матеріали не містять відомостей, які б свідчили про існування безпосередньої небезпеки, усунути яку було неможливо іншими засобами, що є необхідною умовою застосування положень ст.17 КУпАП. Сам по собі факт зіткнення та суб`єктивне тлумачення апелянтом механізму виникнення дорожньо-транспортної пригоди не спростовують встановленого порушення вимог пункту 12.1 ПДР України.

Аргументи апеляційної скарги про недоведеність перевищення швидкості руху також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП достатнім є встановлення факту порушення вимог Правил дорожнього руху, яке перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. Пункт 12.1 ПДР України покладає на водія обов`язок обирати безпечну швидкість руху з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу. Встановлені судом обставини виїзду автомобіля на смугу зустрічного руху та зіткнення з іншим транспортним засобом свідчать саме про невиконання цього обов`язку незалежно від відсутності інструментального вимірювання швидкості.

Безпідставними є й посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не допитав іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, не витребував відеозаписи з камер спостереження та неправильно оцінив його пояснення. Матеріали справи містять достатній обсяг доказів для встановлення всіх юридично значимих обставин, а їх сукупність є взаємоузгодженою та достатньою для висновку про винуватість особи. При цьому апелянтом не наведено переконливих обставин, які б свідчили, що недослідження зазначених ним доказів призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи чи істотно вплинуло на законність прийнятого рішення.

Не знаходять свого підтвердження і доводи щодо порушення права на захист. Із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості користуватися правничою допомогою, надавати пояснення, заявляти клопотання чи реалізовувати інші процесуальні права, передбачені ст.268 КУпАП. Будь-яких істотних порушень процесуальних норм, які могли б бути підставою для скасування постанови, апеляційним судом не встановлено.

Разом з тим, до ОСОБА_1 суд першої інстанції застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами. Такий висновок суперечить закону, оскільки позбавлення права керування транспортним засобом може застосовуватися лише до особи, яка має таке право, тобто отримала посвідчення водія відповідної категорії. На переконання апеляційного суду, позбавлення спеціального права є можливим лише тоді, коли особа цим спеціальним правом уже наділена.

Право на керування транспортними засобами посвідчується відповідним документом, а саме посвідченням водія, що передбачено Законом України «Про дорожній рух» та п. 2.1 ПДР України.

Визначення поняття «водій» є чітким та однозначним у зазначеному пункті ПДР – це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.24 КУпАП, передбачено вид адміністративного стягнення - позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (право керування транспортними засобами, право полювання).

Зазначена норма права чітко зазначає коло осіб, на яких таке стягнення може бути накладено.

Оскільки ОСОБА_1 посвідчення водія ніколи не отримував, у нього відсутнє спеціальне право, яке могло б бути обмежене або припинене.

Згідно принципу індивідуалізації відповідальності, передбачено, що адміністративне стягнення має бути співмірним і реальним у виконанні. Застосування позбавлення права керування до особи, яка фактично ніколи такого права не мала, порушує принцип справедливості покарання, закріплений у ст. 61 Конституції України та ст.33 КУпАП.

Отже, призначення ОСОБА_1 додаткового стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами є незаконним. До нього може бути застосований виключно штраф без додаткового стягнення у вигляді позбавлення права керування та без оплатного вилучення транспортного засобу.

За таких обставин постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення із призначеного адміністративного стягнення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а в іншій частині є законною, обґрунтованою та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року відносно ОСОБА_1 змінити.

Вважати ОСОБА_1 притягнутим до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення на підставі ст.36 КУпАП за ст.124, ч.5 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень, без оплатного вилучення транспортного засобу.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.С. Шигірт