Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №911/383/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2026 р. Справа№ 911/383/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Крижного О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026

у справі № 911/383/26 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

до Фізичної особи-підприємця Мислицького Ігоря Віталійовича,

ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство фінансів України

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - позивач, АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мислицького Ігоря Віталійовича (далі - відповідач 1, ФОП Мислицький І.В.) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2, ОСОБА_1 ) про солідарне стягнення 1 116 283,02 грн заборгованості за кредитним договором №3682402478-КД-1 від 28.07.2025 (далі - кредитний договір).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору та наявністю укладеного між банком і ОСОБА_1 договору поруки №3682402478-ДП-1/1 від 28.07.2025.

2. Стислий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.05.2026 провадження у справі №911/383/26 зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/343/26.

Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що предметом позову у справі №911/343/26 є визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, на яких ґрунтуються позовні вимоги у цій справі, а тому встановлення відповідних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у справі №911/343/26.

Крім того, місцевий господарський суд вказав, що, враховуючи положення ч. 3 ст. 237 ГПК України, він не може оцінювати правомірність відповідних правочинів за клопотанням відповідача, оскільки таке питання може бути вирішене лише за відповідною вимогою позивача.

3. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Господарського суду Київської області, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026 у справі № 911/383/26 скасувати та направити справу № 911/383/26 для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неправильно застосовано положення п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки судом не встановлено наявності об`єктивної неможливості розгляду спору.

Скаржник зазначає, що сам факт існування іншої судової справи щодо визнання недійсними кредитного договору та договору поруки не свідчить про неможливість розгляду спору про стягнення заборгованості.

На думку скаржника, місцевий господарський суд мав можливість самостійно дослідити всі обставини, що входять до предмета доказування у справі про стягнення заборгованості, зокрема встановити факт укладення договорів, факт видачі кредитних коштів, виникнення простроченої заборгованості та наявність правових підстав для її стягнення.

Скаржник також посилається на положення ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а тому до моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочинів недійсними вони є чинними та породжують відповідні права й обов`язки сторін.

Крім того, скаржник вважає помилковим висновок місцевого господарського суду щодо застосування ч.3 ст. 237 ГПК України, оскільки у цій справі предметом спору є стягнення заборгованості, а не вирішення вимог про визнання правочинів недійсними.

Також банк звертає увагу, що обидві справи перебували у провадженні одного судді, і ще до постановлення ухвали про зупинення провадження банком було подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження, яке судом першої інстанції не було розглянуто.

На думку скаржника, необґрунтоване зупинення провадження призводить до безпідставного затягування судового розгляду та порушення права сторін на розгляд справи упродовж розумного строку.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

4. Узагальнені доводи відзиву відповідача 1 на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Мислицький І.В. просить відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026 про зупинення провадження у справі №911/383/26 залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції правомірно застосував п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/343/26 про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, які є підставою заявлених у цій справі позовних вимог. На думку відповідача, рішення у справі №911/343/26 матиме преюдиціальне значення для вирішення спору про стягнення заборгованості, а продовження розгляду справи може призвести до ухвалення взаємовиключних судових рішень.

Крім того, відповідач зазначає, що наведена скаржником практика Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у наведених банком справах обставини відрізнялися від цієї справи. Також відповідач вважає, що відсутність у матеріалах справи копії позовної заяви у справі №911/343/26 не впливає на законність оскаржуваної ухвали, а подане банком клопотання про об`єднання справ не спростовує наявності підстав для зупинення провадження. Відповідач наполягає, що зупинення провадження не порушує права сторін на розгляд справи упродовж розумного строку та відповідає завданню господарського судочинства.

4.1. Узагальнені доводи відзиву відповідача 2 на апеляційну скаргу

Відповідач 2 не скористалася своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

5. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» у справі № 911/383/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Крижного О.М.

Через підсистему «Електронний суд» 29.05.2026 від позивача надійшла заява про долучення доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026 у справі №911/383/26 та постановлено здійснювати розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

6.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/383/26 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ФОП Мислицького І.В. та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №3682402478-КД-1 від 28.07.2025 та договором поруки №3682402478-ДП-1/1 від 28.07.2025.

Також у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/343/26 за позовом ФОП Мислицького І.В. до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору №3682402478-КД-1 від 28.07.2025 та договору поруки №3682402478-ДП-1/1 від 28.07.2025.

Зазначені договори є підставою заявлених у цій справі вимог про стягнення заборгованості.

Виходячи з наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що обставини, які будуть встановлені під час розгляду справи №911/343/26, матимуть істотне значення для вирішення спору у справі №911/383/26, а тому існує об`єктивна неможливість розгляду справи №911/383/26 до набрання законної сили рішенням у справі №911/343/26, у зв`язку з чим на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України зупинив провадження у справі №911/383/26.

6.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Водночас цією ж нормою прямо передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Таким чином, закон пов`язує можливість зупинення провадження не із самим лише існуванням іншої судової справи чи взаємозв`язком між спорами, а виключно з наявністю об`єктивної неможливості розгляду конкретної справи, яка повинна бути належним чином встановлена та мотивована судом. Застосовуючи положення п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд повинен встановити, які саме обставини підлягають встановленню в іншій справі, чи входять вони до предмета доказування у справі, провадження в якій пропонується зупинити, чи матимуть вони преюдиціальне значення, а також чому такі обставини не можуть бути встановлені самим судом у межах наданих йому процесуальних повноважень.

Апеляційним господарським судом враховуються mutatis mutandis подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №917/131/19, від 13.05.2021 у справі №917/349/20, від 14.12.2022 у справі №906/750/21, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №910/17615/20.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, підставою для зупинення провадження у справі №911/383/26 місцевий господарський суд визначив наявність у провадженні Господарського суду Київської області справи №911/343/26 за позовом ФОП Мислицького І.В. до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, на підставі яких заявлено позовні вимоги у справі №911/383/26.

Разом з тим апеляційний господарський суд зазначає, що наведені судом першої інстанції мотиви не свідчать про наявність передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України об`єктивної неможливості розгляду справи №911/383/26.

Так, із мотивувальної частини оскаржуваної ухвали не вбачається, що місцевим господарським судом встановлено, які саме фактичні обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, не можуть бути досліджені без вирішення справи №911/343/26. Суд не навів мотивів, з яких дійшов висновку про неможливість самостійного встановлення відповідних обставин, не зазначив, які докази є недостатніми для вирішення спору, та не обґрунтував, у чому полягає процесуальна перешкода для розгляду справи по суті.

Фактично висновок місцевого господарського суду ґрунтується виключно на тому, що предметом іншої справи є вимоги про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки. Однак сама лише взаємопов`язаність двох спорів або спільність правовідносин, з яких вони виникли, не свідчить про неможливість їх самостійного розгляду та не утворює передбаченої законом підстави для обов`язкового зупинення провадження.

Сам по собі факт наявності іншої судової справи не є безумовною підставою для зупинення провадження. Для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд повинен встановити існування такої процесуальної залежності між справами, яка виключає можливість встановлення відповідних обставин у межах справи, що розглядається. Такого висновку місцевий господарський суд не зробив.

Предметом позову у справі №911/383/26 є вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Для вирішення такого спору суд повинен встановити факт укладення відповідних договорів, виконання банком своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, факт отримання відповідачем кредиту, наявність порушення умов договору, розмір заборгованості та наявність підстав для відповідальності поручителя. Усі зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені судом шляхом дослідження доказів, поданих сторонами. При цьому місцевий господарський суд не зазначив, яка саме із наведених обставин не може бути встановлена без набрання законної сили рішенням у справі №911/343/26.

Колегія суддів також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності очікування вирішення спору про недійсність кредитного договору та договору поруки.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, чинне законодавство закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що до моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання правочину недійсним такий правочин породжує для його сторін відповідні цивільні права та обов`язки та є належною правовою підставою для виникнення зобов`язальних правовідносин.

Таким чином, саме по собі звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним не припиняє дії такого договору та не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду спору, що виник з нього. Інше тлумачення означало б, що подання будь-якого позову про визнання правочину недійсним автоматично унеможливлює розгляд спору про виконання такого правочину, що суперечило б змісту ст. 204 ЦК України, принципу правової визначеності та завданню господарського судочинства щодо своєчасного вирішення спорів.

Наведене узгоджується з правовою природою презумпції правомірності правочину, відповідно до якої факт звернення з позовом про визнання правочину недійсним не змінює його юридичної сили до моменту ухвалення відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Безпідставним є також посилання місцевого господарського суду на положення ч. 3 ст. 237 ГПК України. Предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості, а не вимоги про визнання недійсними кредитного договору чи договору поруки. Встановлення судом факту існування договірних правовідносин, дослідження умов договору, перевірка виконання сторонами своїх договірних зобов`язань та оцінка поданих доказів не є вирішенням питання щодо дійсності правочину та не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог. Отже, висновок місцевого господарського суду про неможливість розгляду справи з огляду на положення ч. 3 ст. 237 ГПК України ґрунтується на неправильному застосуванні зазначеної норми процесуального права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи №911/383/26 не вбачається дослідження судом першої інстанції матеріалів справи №911/343/26, її предмета доказування, підстав заявленого позову та обставин, які підлягають встановленню під час її розгляду.

Суд першої інстанції не встановив, які обставини, що можуть бути встановлені у справі №911/343/26, матимуть преюдиціальне значення для вирішення цього спору, а також не навів мотивів, з яких дійшов висновку про неможливість їх самостійного встановлення. За таких обставин висновок про існування об`єктивної неможливості розгляду справи де факто ґрунтується на припущенні щодо можливого змісту майбутнього судового рішення в іншій справі, тоді як процесуальний закон вимагає встановлення реальної, а не ймовірної процесуальної перешкоди.

Отже, висновок про преюдиціальне значення обставин, які можуть бути встановлені у справі №911/343/26, є передчасним, оскільки зроблений без дослідження предмета доказування в обох справах та без наведення мотивів, чому такі обставини не можуть бути встановлені у межах цього провадження.

Апеляційний господарський суд відхиляє також доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо можливості ухвалення взаємовиключних судових рішень, оскільки така обставина сама по собі не є передбаченою законом підставою для обов`язкового зупинення провадження. Не можуть бути прийняті до уваги і посилання відповідача на нерелевантність практики Верховного Суду, оскільки наведені скаржником правові висновки стосуються застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України та визначають критерії встановлення об`єктивної неможливості розгляду справи, що підлягають застосуванню незалежно від фактичних особливостей конкретного спору.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не встановив передбачених п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України умов для обов`язкового зупинення провадження у справі, а наведені в оскаржуваній ухвалі мотиви зводяться до констатації існування іншої судової справи, що саме по собі не утворює визначеної законом підстави для застосування зазначеної процесуальної норми.

Інші аргументи сторін досліджені апеляційним судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовується апеляційним господарським судом як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) від 06.09.2005.

7. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі, не встановив об`єктивної неможливості її розгляду та неправильно застосував норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду Київської області від 14.05.2026 у справі №911/383/26 та направлення справи до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

8. Судові витрати

З урахуванням положень ст. 129 ГПК України апеляційний суд не вирішує питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, оскільки не вирішує спір по суті. Такі витрати підлягають розподілу за наслідками вирішення спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в п.п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Оскільки ухвала про зупинення провадження у справі, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України, вказаним переліком не охоплюється, постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами її перегляду, касаційному оскарженню не підлягає.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 240, 269, 270, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026 у справі № 911/383/26 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 14.05.2026 у справі № 911/383/26 скасувати.

3. Матеріали справи №911/383/26 направити до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

О.М. Крижний