Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №911/7/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2026 р. Справа№ 911/7/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026

у справі № 911/7/26 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом першого заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:

1) Державної екологічної інспекції Столичного округу;

2) Богуславської міської ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 45 119,10 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі також - позивач 1) і Богуславської міської ради (далі також - позивач 2) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі також - відповідач) про стягнення 45119,10 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі №911/7/26 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Богуславської міської ради 45119,10 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 13, 16, 66, 68 Конституції України, статей 2, 5, 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 1, 3, 16, 17, 19, 63, 64, 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 40 Закону України «Про рослинний світ», статті 1192 Цивільного кодексу України та встановленими судом обставинами наявності всіх складових цивільного правопорушення, а саме: факту неправомірної поведінки відповідача, яка полягає у бездіяльності працівників останнього у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок дерев на підвідомчій йому території земель, наявності шкоди, яка полягає в заподіянні збитків у загальному розмірі 45119,10 гривень внаслідок вчинення незаконної порубки дерева та наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, а також наявності вини заподіювача шкоди, оскільки відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» через підсистему «Електронний суд» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі № 911/7/26 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не дослідив належним чином усі обставини справи, у зв`язку з чим викладені в оскаржуваному рішенні висновки не узгоджуються з фактичними обставинами спору.

Апелянт наголошує на відсутності підстав для покладення на постійного лісокористувача відповідальності у вигляді відшкодування вартості лісу, який було незаконно зрубано невстановленими особами, оскільки ним було вжито усіх заходів, встановлених законом та спрямованих на збереження лісу, у тому числі і від незаконної вирубки.

Також, суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем у позовній заяві не вказано, яке з порушень, перелічених у ст. 105 ЛК України, допустив Відповідач, адже виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку Відповідача по виконанню своїх обов`язків в сфері охорони лісового господарства.

Відповідач акцентує увагу на тому, що Прокурором не визначено жодної дії, спрямованої на охорону лісових ресурсів, яка не була б дотримана з боку Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» , що в свою чергу призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Натомість судом встановлено виконання Відповідачем усіх залежних від нього дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду. Як і не доведено недотримання Відповідачем процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні, та невжиттям останнім заходів реагування з питання незаконної вирубки лісів.

Вказані обставини, за доводами апелянта, свідчать про відсутність в діях Відповідача елементу протиправності, вини, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та шкодою, як обов`язкового елементу покладення на особу відповідальності згідно статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано статті 22, 1166 ЦК України.

Серед іншого, відповідач вказує на відсутність у Прокурора підстав здійснювати захист інтересів держави в особі позивача-1, оскільки він є неналежним позивачем.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 матеріали апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у судовій справі № 911/7/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді Кропивної Л.В., суддів Пономаренка Є.Ю., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/7/26 за апеляційною скаргою Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

01.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін, оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Прокурор зауважує, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, а суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок, викладений у цій постанові до спірних правовідносин сторін.

Службовою запискою секретаря судової палати та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/265/26 від 19.05.2026 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07.05.2026 про тимчасове відсторонення судді Кропивної Л.В., яка є головуючою суддею у справі від здійснення правосуддя, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/7/26.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у справі №911/7/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі № 911/7/26 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючої судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. Розгляд апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі №911/7/26 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надавши оцінку доводам апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», відзиву Прокурора на апеляційну скаргу, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу і Богуславської міської ради.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви у якості позивача-1 прокурор вказав Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Відповідно до п.п. ґ), й) ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 р. № 275, встановлено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 1 Положення № 275).

Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів (п. 3 положення № 275).

Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.03.2023 № 18. Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області (п. 1 Положення № 18).

Згідно з пп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення № 18 інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Також п. 9 вказаного Положення закріплено право Інспекції пред`являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховувати їх розмір, звертатись до суду з відповідними позовами.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також звертатись до суду з позовом, тому є належним позивачем у даній справі.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність повноважень Державної екологічної інспекції Столичного округу на звернення до суду у вказаних спірних правовідносинах, а також про те, що останній є неналежним позивачем, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Обухівська окружна прокуратура звернулась із листом від 09.10.2025 №56/3-8929вих-25 до Державної екологічної інспекції Столичного округу, в якому, посилаючись на незаконну порубку дерев, внаслідок якої завдано шкоду у розмірі 45119,10 грн, просила у термін до 24.10.2025 повідомити прокуратуру чи вживались Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення завданих збитків.

За результатами розгляду даного листа, відповіддю від 28.10.2025 Державна екологічна інспекція Столичного округу повідомила Обухівську окружну прокуратуру Київської області про те, що не має наміру звертатись до суду з позовною заявою. Так, в листі ДЕІ Столичного округу зазначено, що у разі, якщо розрахунки збитків проведено не особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства фізичними особами, фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, Інспекція позбавлена можливості щодо пред`явлення позову про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Разом з цим, Обухівську окружну прокуратуру Київської області поінформовано, що у вищезазначеному випадку Інспекція не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства за фактом, викладеним у листі. Окрім того, у разі подання Обухівською окружною прокуратурою Київської області позовної заяви, Інспекцією позовні вимоги будуть підтримані в повному обсязі.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, а саме, Державною екологічною інспекцією Столичного округу щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача-1.

У якості позивача-2 прокурор визначив Богуславську міську раду Київської області.

Згідно з пп. 1 п. б) ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Оскільки місцем заподіяння шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Богуславське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Богуславської міської територіальної громади то, суд першої інстанції правильно виходив з того, що органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є Богуславська міська рада.

Обухівська окружна прокуратура звернулась із листом від 09.10.2025 №56/3-8906вих-25 до Богуславської міської ради, в якому, посилаючись на незаконну порубку дерев, внаслідок якої завдано шкоду у розмірі 45119,10 грн, просила в термін до 24.10.2025 повідомити прокуратуру, чи вживались Богуславською міською радою заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення завданих збитків.

У відповідь на лист прокуратури Богуславська міська рада листом від 10.10.2025 № 10030-25 повідомила, що будь-які заходи цивільно-правового характеру за вказаним у запиті прокуратури фактом не вживались, у зв`язку з відсутністю інформації про спричинення шкоди Богуславській міській раді та недостатнім фінансуванням місцевого бюджету.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що невжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, а саме, Богуславською міською радою щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача-2.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п.78-80).

Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У контексті викладених положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Працівниками філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України» 04.01.2024 виявлено факт незаконної порубки дерев у кварталі 25 виділі 18 Богуславського лісництва філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України» (на даний час Богуславське лісництво Богуславського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України»), що розташоване в адміністративних межах Богуславської міської територіальної громади.

04.01.2024 провідним інженером охорони та захисту лісу філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.65 КУпАП України №15 щодо особи, винної у правопорушенні - незаконної рубки лісових насаджень - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.01.2024 провідним інженером охорони та захисту лісу філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 винесено постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 на підставі п. 8 ст. 247 КУпАП.

У подальшому, з урахуванням повідомлення працівників філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України», за вищевказаним фактом незаконної порубки дерев Обухівським РУП ГУ НП у Київській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.01.2024 внесено відомості №12024111230000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

За результатами досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, 29.12.2025 слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України та у зв`язку з відсутністю достатніх доказів причетності ОСОБА_2 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

За інформацією філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 04.11.2025 №23582/40.1.7-2025, факт приналежності земельної ділянки, на якій здійснено порубку дерев порід граб, клен та дуб, до земель лісогосподарського призначення, підтверджується планово-картографічними матеріали базового лісовпорядкування 2014 року кварталу 25 Богуславського лісництва (таксаційний опис та планшет).

Також встановлено, що квартал 25 Богуславського лісництва територіально відноситься до Богуславської міської територіальної громади Обухівського адміністративного району Київської області.

Відповідно до Розрахунку збитків, заподіяних лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Богуславському лісництві в кварталі 25 виділі 18, незаконною вирубкою 32 сухостійних дерев спричинено шкоду у розмірі 45119,10 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилається на те, що ДП «Ліси України», як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечило збереження непризначених для порубки дерев, не здійснило комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобігло порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, чим заподіяно матеріальну шкоду в розмірі заявленої до стягнення суми 45119,10 грн.

Прокурором зазначено, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки призводять до ненадходження протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема й лісів.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ст. 16, 66, 68 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Приписами ч. 2, 3 ст. 1, ст. 2, ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України унормовано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 16, 17, ч. 2 ст. 19, ст. 63, ч. 1 ст. 64, ч. 1, 2 ст. 86, ст. 89, 90, ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Ураховуючи викладені норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

З огляду викладеного, норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин є спеціальними стосовно загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.

Згідно із ст. 41, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відтак порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 917/717/17.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.

Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.

Згідно наведених в позові обставин, наказом ДП «Ліси України» від 18.10.2024 № 1838 припинено Філію «Київське лісове господарство» шляхом її закриття.

23.05.2025 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про закриття відокремленого підрозділу юридичної особи ДП «Ліси України» - філії «Київське лісове господарство».

Разом з цим, 01.10.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про створення відокремленого підрозділу ДП «Ліси України» - філії «Столичний лісовий офіс».

Директором філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» затверджено план ведення господарства (план лісоуправління) Богуславського надлісництва, відповідно до розділів 2, 3 якого Богуславське надлісництво є відокремленим підрозділом філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в структуру Богуславського надлісництва входить вісім лісництв (Богуславське, Бушевське, Маслівське, Медвинське, Ольшаницьке, Поташнянське, Таращанське, Улашівське) та лісозаготівельна дільниця.

Таким чином, станом на поточну дату лісоуправління по Богуславському лісництву забезпечується філією «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Факт приналежності земельної ділянки, на якій здійснено порубку дерев порід граб, клен та дуб, до земель лісогосподарського призначення, підтверджується планово-картографічними матеріали базового лісовпорядкування 2014 року кварталу 25 Богуславського лісництва (таксаційний опис та планшет).

Відповідно до положень п.п. 3.1,3.2.2-3.2.4, 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі також - Підприємство), підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Основними напрямами діяльності Підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте встановлений під час судового розгляду факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача як постійного лісокористувача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісу від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Наслідком протиправної поведінки відповідача, відповідно, є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку.

Таким чином, під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Переглядаючи справу, колегія суддів, як і суд першої інстанції, виходить з того, що на відповідача покладено обов`язок із захисту та охорони лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, тоді як протиправна бездіяльність призводить до спричинення державі збитків. Аналогічна позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №911/832/25.

Доводи відповідача, якими він апелює проти позову та які покладені в основу апеляційної скарги, зводяться до того, що під час здійснення патрулювання працівником державної лісової охорони на місці вчинення правопорушення було затримано гр. ОСОБА_2 , де в салоні автомобіля, яким керував останній, виявлено 12 обрізків деревини різних діаметру та довжини.

На виконання вимог ст. 89, 90 Лісового кодексу України, посадовими особами лісової охорони було складено Протокол про адміністративне правопорушення №15 від 04.01.2024. Матеріали за даним фактом були передані до Богуславського відділу поліції ГУНП в Київській області для відкриття кримінального провадження за ст. 246 КК України та в подальшому в результаті досудового розслідування слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

На думку відповідача, це свідчить про те, що підприємство не допустило бездіяльності, а в повному обсязі виконало свої функції щодо виявлення та припинення лісопорушення. Крім того, оскільки державна лісова охорона ідентифікувала порушника, обов`язок по відшкодуванню шкоди має бути покладений безпосередньо на гр. ОСОБА_2 , а не на лісогосподарське підприємство.

Надаючи оцінку доводам відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який зауважив, що сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення про це правоохоронних органів не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу.

У постанові Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 зазначено, що розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків. Вказана правова позиція також підтримана у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, неважливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Внаслідок неналежного виконання працівниками філії «Богуславське лісове господарство» ДП «Ліси України» ДП «Ліси України» та відповідно ДП «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок навколишньому природному середовищу заподіяно збитки, що підтверджується розрахунком шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Богуславському лісництві в кварталі 25 виділі 18.

Обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев до ступеня припинення росту згідно з Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 мають право здійснювати уповноважені особи, які уповноважені здійснювати державний контроль у сфері лісового господарства (Держлісагентство, в тому числі державна лісова охорона) та державний нагляд (контроль) за дотримання вимог природоохоронного законодавства (Держекоінспекція та її територіальні органи).

Додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Як встановлено судом першої інстанції та убачається зі змісту наданої прокуратурою довідки про розрахунок, його виконано на підставі вихідних даних щодо кількості, стану, діаметру, по таксах обчислення розміру шкоди, з урахуванням індексації за 2023 рік.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаним розрахунком підтверджується розмір завданої лісовому господарству шкоди внаслідок самовільної порубки дерева у Богуславському лісництві, який загалом складає 45119,10 грн.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача, яка полягає у бездіяльності працівників останнього у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок дерев на підвідомчій йому території земель, наявність шкоди, яка полягає в наявності збитків в загальному розмірі 45119,10 гривень внаслідок вчинення незаконної порубки дерева та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що вони є ідентичними до доводів відзиву на позовну заяву, були розглянуті судом першої інстанції та обґрунтовано відхилені.

Крім цього, доводи апеляційної скарги про недоведеність прокурором повного складу цивільного правопорушення, а також, що постійним лісокористувачем було вжито достатніх заходів для збереження лісу, у певній мірі зводяться до незгоди відповідача із оцінкою, наданою судом першої інстанції, цим обставинам та зібраним у справі доказам, однак, така незгода не є підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм статей 22, 1166 ЦК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.

Безпідставними є доводи відповідача про ототожнення судом двох докорінно різних за своєю правовою природою документів.

Зокрема, відповідачем зазначено, що акт огляду місця вчинення правопорушення, складений державною лісовою охороною, є виключно процесуальним документом первинної фіксації події незаконної рубки, який слугує підставою для порушення кримінального провадження та встановлення факту фізичного пошкодження лісу.

Натомість, за доводами відповідача, матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, заподіяну внаслідок порушення лісового законодавства, може виникати лише на підставі акта державного нагляду (контролю), оформленого за результатами перевірки у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, колегія суддів виходить з того, що за змістом ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають відповідати критеріям належності (належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування), допустимості (обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування) та достовірності (достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи).

При цьому, оцінюючи докази суд також керується нормою ст. 79 ГПК України, якою встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

По-перше, чинним законодавством не визначено, що підставою для цивільно-правової відповідальності постійного лісокористувача за незбереження лісу внаслідок його незаконної вирубки, може бути лише акт державного нагляду (контролю). По-друге, зібраними у справі доказами підтверджується, що на лісовій земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, відбулась незаконна вирубка лісу. Відповідач жодними доказами цієї обставини не спростував. Навпаки, саме завдяки працівникам відповідача відбулась фіксація цієї події. При цьому, матеріалами справи також підтверджується, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Більше того, у його авто виявили лише відрізки деревини у кількості 12 шт., об`ємом не більше 1 м.куб., а за наданим прокурором розрахунком та актом огляду місця вчинення правопорушення, складеним державною лісовою охороною, було вирубано більше 30-ти дерев.

Оскільки така масова вирубка лісу сталась на території, підконтрольній відповідачу, саме він несе відповідальність за невжиття заходів збереження лісу.

Отже, матеріали справи містять достатню кількість належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за наслідками апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі №911/7/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі №911/7/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/7/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко