Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №910/2108/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2026 р. Справа№ 910/2108/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Кабінету Міністрів України

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026

у справі № 910/2108/26 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком»

до Кабінету Міністрів України

про стягнення 44 185,06 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Кабінету Міністрів України про стягнення 44 185,06 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/2108/26 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Кабінету Міністрів України на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» заборгованість у розмірі 43503,99 грн, інфляційні втрати в розмірі 391,54 грн, 3% річних у розмірі 289,63 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції керувався нормами статей 92, 116, 140, 143 Конституції України, статей 11, 530, 599, 625, 633, 634 Цивільного кодексу України, пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, статей 1, 18-20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», статті 63 Закону України «Про телекомунікації», статей 16, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 67-1, 87 Бюджетного кодексу України та виходив з того, що Кабінет Міністрів України в силу вимог закону є особою, зобов`язаною компенсувати витрати АТ «Укртелеком» за надані ним послуги зв`язку пільговим категоріям громадян.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки суд першої інстанції, у порушення норм матеріального (п. 20-4 ст. 93 БК України) та процесуального права, не з`ясував повно та об`єктивно обставини справи, не надав належної оцінки дослідженим у справі доказам та, як наслідок, ухвалив неправильне рішення. Доводи апелянта у цілому зводяться до того, що витрати на пільги з послуг зв`язку відносяться до видатків місцевих бюджетів і він не є уповноваженим органом щодо їх відшкодування.

Також, Кабінет Міністрів України зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2108/26 та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Акціонерному товариству «Укртелеком» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.06.2026.

05.06.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому Позивач просить залишити апеляційну скаргу Відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін, оскільки оскаржуване рішення ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, в межах наданих суду повноважень, та правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

10.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання КМУ про зупинення провадження у справі №910/2108/26 до прийняття Верховним Судом рішення за наслідками касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у справі №910/6201/24.

11.06.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло заперечення на клопотання скаржника про зупинення провадження у справі, у якому АТ «Укртелеком» вказує на відсутність підстав, передбачених ст. 228 ГПК України для зупинення провадження у справі.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як убачається з ухвали Верховного Суду від 29.05.2026 у справі №910/6201/24, касаційний перегляд здійснюється колегією суддів, а не палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду.

У зв`язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, що переглядається та задоволенні відповідного клопотання КМУ.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надавши оцінку доводам апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - позивач), як оператор телекомунікацій у своїй діяльності керується, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про електронні комунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 № 295, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статей 633, 634 Цивільного кодексу України договір про надання послуг зв`язку є публічним. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оператор телекомунікацій зобов`язаний здійснювати надання послуг зв`язку кожному, хто до нього звернеться і не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору та може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України за місцем їх проживання з дня пред`явлення документа, що підтверджує право на пільги.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст.19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Соціальні пільги на отримання послуг зв`язку для ряду категорій громадян встановлено п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15, п.7 ч.1 ст.16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ст. 20; ч.2 ст.20 та ст.21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6; ч.3 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства».

Загальні засади фінансування витрат пов`язаних з наданням пільг на підставі вказаних законів визначено у ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань»; у ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; у ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

На виконання вимог чинного законодавства АТ «Укртелеком» надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Тетіївської міської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 на суму 39 902,30 грн та мешканцям Фурсівської сільської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 30.04.2025 на суму 3 601,69 грн, що підтверджується поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за послуги зв`язку.

У зв`язку з невідшкодуванням понесених витрат за надані послуги на пільгових умовах, позивач надіслав Управлінню соціального захисту населення Тетіївської міської ради та Фурсівській сільській раді Претензії № 10 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/ СЦ/ВИХ/153) на суму 39 902,30 грн та № 19 від 23.06.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ ВИХ/627) на суму 6 102,02 грн відповідно, із пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення.

У відповідь на претензію № 10 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ВИХ/153) Листом № б/н від 27.02.2025 Управління соціального захисту населення Тетіївської міської ради повідомило, що ні Управління, ні Тетіївська міська рада не брала на себе договірних зобов`язань з оператором телекомунікаційних послуг на відшкодування сум пільг на телекомунікаційні послуги та не закладали ці кошти у відповідні програми.

У відповідь на адвокатський запит Управління соціального захисту населення Тетіївської міської ради Листом № 280 від 26.09.2025 повідомило, що Програми по наданню пільг з оплати послуг зв`язку Тетіївської міської ради до 24.06.2025 прийнято не було.

У відповідь на претензію № 19 від 23.06.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ВИХ/627) Листом № 869/02-14 від 27.06.2025 Фурсівська сільська рада, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 повідомила, що належним суб`єктом для звернення з приводу відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є Кабінет Міністрів України та відповідно відшкодування понесених витрат на надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян за рахунок видатків місцевих бюджетів було можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, тому Фурсівська сільська рада не має повноважень щодо відшкодування понесених витрат на надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян, що підлягають компенсації.

У відповідь на адвокатський запит Фурсівська сільська рада листом №1180/02-14 від 30.09.2025, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначила, що у органу місцевого самоврядування відсутній обов`язок приймати програми та/або порядок фінансування пільг з послуг зв`язку окремим категоріям громадян, зокрема й мешканцям Фурсівської територіальної громади у 2024-2025 роках, оскільки вказані пільги встановлені державою та мають компенсуватися з державного бюджету.

У зв`язку з наведеним та для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Тетіївської міської та Фурсівської сільської територіальних громад, позивач надіслав відповідачу листи-вимоги № 80С914.012_259/2 від 20.11.2025 та № 80С914.012_259/3 від 20.11.2025 про відшкодування вказаних витрат з поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за кожний місяць спірного періоду окремо, які містять перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можна ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім`я, по-батькові, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період її отримання, суму пільги по кожному окремому пільговику, загальну суму витрат тощо, які відповідач отримав 01.12.2025, однак відповіді на зазначені листи-вимоги Кабінет Міністрів України не надав, заборгованість не відшкодував.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога АТ «Укртелеком» про стягнення заборгованості у розмірі 43503,99 грн, інфляційних втрат в розмірі 391,54 грн та 3% річних у розмірі 289,63 грн у зв`язку з наданням позивачем пільгових послуг зв`язку на умовах визначених законодавством.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 63 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до статті 1 вказаного Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства» та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв`язку. Згідно положень вказаних законів фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, а саме, поіменними розрахунками, зведеними розрахунками на відшкодування витрат, та не заперечується відповідачем, на виконання зазначених норм законодавства щодо надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим споживачам, позивачем на пільгових умовах було надано телекомунікаційні послуги мешканцям Тетіївської міської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 на суму 39 902,30 грн та мешканцям Фурсівської сільської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 30.04.2025 на суму 3 601,69 грн.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт «а» частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до підпункту «є» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Однак, на момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, втім, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, які забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначив, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава в особі Кабінету Міністрів України, який є належним відповідачем у цьому спорі.

Верховний Суд в постанові від 10.10.2025 у справі № 910/6201/24 зазначив, що задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 26.11.2025 позивач звернувся до відповідача з Листами-вимогами № 80С914.012_259/2 від 20.11.2025 та № 80С914.012_259/3 від 20.11.2025 про відшкодування вказаних витрат з поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за кожний місяць спірного періоду окремо, які містять перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можна ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім`я, по-батькові, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період її отримання, суму пільги по кожному окремому пільговику, загальну суму витрат тощо, які відповідач отримав 01.12.2025, однак відповіді на зазначені листи-вимоги Кабінет Міністрів України не надав, заборгованість не відшкодував.

Таким чином, з огляду на відсутність у вказаних листах встановленого строку виконання зобов`язання, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що відповідач зобов`язаний був виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки матеріали справи не містять доказів відшкодування витрат позивача за надані послуги зв`язку на пільгових умовах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в розмірі 43503,99 грн.

Колегія суддів також відхиляє доводи Кабінету Міністрів України про те, що він не є належним відповідачем у справі, обґрунтовані висновками про те, що такі витрати мають відшкодовуватись за рахунок будь-яких місцевих бюджетів.

Колегія суддів звертає увагу Кабінету Міністрів України на те, що стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2023 у оправі № 922/1418/22 та від 06.10.2023 у справі № 916/429/23.

Окрім цього, Верховним Судом у постанові від 10.10.2025 у цій справі № 910/6201/24, якою рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі № 910/6201/24 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначено, що:

- задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- попередні судові інстанції не встановили, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг, у той час як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися їх відшкодування, а також не з`ясували чи мало місце надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, тому помилково вважали, що відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок місцевого бюджету;

- посилання судів попередніх інстанцій на положення п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України є необґрунтованим, оскільки вказана норма передбачає можливість віднесення відповідних видатків до місцевих бюджетів, а не встановлює обов`язок органу місцевого самоврядування закладати видатки на відшкодування на пільги за послуги зв`язку. При цьому до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій (пп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 БК України);

- обставини віднесення видатків на покриття пільги за послуги зв`язку до місцевого бюджету, тобто прийняття відповідного рішення радою щодо надання додаткових гарантій соціального захисту населення або отримання субвенцій з державного бюджету, суди попередніх інстанцій не встановили.

Частиною 1 ст. 316 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Щодо зазначених вказівок суду касаційної інстанції слід зазначити таке.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету України місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв`язку не передбачалися,

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів надання субвенцій з державного бюджету відповідним місцевим бюджетам.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставини віднесення видатків на покриття пільг за послуги зв`язку до місцевого бюджету Тетіївської міської ради та Фурсівської сільської територіальної громади, зокрема, шляхом прийняття вказаною радою відповідного рішення щодо надання додаткових гарантій соціального захисту населення або отримання субвенцій з державного бюджету.

Відтак, з урахуванням зазначеного вище, колегія суддів констатує, що оскільки матеріали справи не містять інформації та доказів надання відповідних субвенцій з Державного бюджету України місцевому бюджету, посилання відповідача на те, що відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання мешканцям Тетіївської міської ради та Фурсівської сільської територіальної громади послуг зв`язку на пільгових умовах, повинен здійснювати орган місцевого самоврядування за рахунок видатків із місцевого бюджету, є необґрунтованими.

Також, у зв`язку з невідшкодуванням відповідачем витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 391,54 грн та 3% річних у розмірі 289,63 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому в зв`язку з відсутністю субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у держави в особі Кабінету Міністрів України виник обов`язок з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним, а отже, відповідні вимоги позивача підлягають задоволенню у заявлених розмірах, а саме, 3% річних у розмірі 289,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 391,54 грн.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за наслідками апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Кабінет Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/2108/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/2108/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2108/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська