Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №916/2745/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. Одеса Справа № 916/2745/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лічман Л.В.,

судді Павленко Н.А., Філінюк І.Г.,

секретар судового засідання Пелешок Т.С.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Петрик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нововоронцовської селищної ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р., ухвалене суддею Мусієнко О.О.,

у справі № 916/2745/25

за позовом Нововоронцовської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Водавсеґдамонтаж”

про стягнення 1043139,28 грн,

встановив:

Нововоронцовська селищна рада (далі – Рада) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Водавсеґдамонтаж” (далі – ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж”), в якій просить стягнути 881958,68 грн завданих збитків та 161180,60 грн пені.

В обґрунтування позову вказано, що Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області проведена планова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Ради, якою встановлено низку порушень законодавства під час виконання укладеного між сторонами від 19.07.2023 р. договору № 04.07.23-1, а саме:

- завищення вартості робіт з розроблення проєктно-кошторисної документації по об`єкту ,,Реконструкція (відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану та у відбудовний період після закінчення воєнних дій) системи водозабезпечення смт. Нововоронцовка, Бериславського району, Херсонської області”, що виконувались ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж”, на загальну суму 881958,68 грн;

- прострочення відповідачем зобов`язань на поставку проєктно-кошторисної документації, у зв`язку з чим нараховано пеню в загальній сумі 161180,60 грн.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 25.07.2025 р. відкрито провадження у справі № 916/2745/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р. у справі № 916/2745/25 (суддя Мусієнко О.О.) у позові відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 р. у справі № 916/4920/24, у розгляді якої брали участь сторони у даній справі, встановлено преюдиційні обставини щодо виконання ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” обумовлених договором від 19.07.2023 р. № 04.07.23-1 робіт на загальну суму 2469329,00 грн, у зв`язку з чим сторонами складено акти здачі-приймання виконаних проєктних робіт, шляхом підписання яких Рада засвідчила прийняття робіт без зауважень та заперечень.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що правовою підставою для набуття відповідачем коштів є укладений між сторонами договір та додаткові угоди до нього. Відтак, отримання ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” коштів відбулося в межами договірних відносин, що виключає можливість застосування положень ст.1212 ЦК України.

Також в оскаржуваному рішенні повідомлено, що, оскільки позивач погодив, прийняв та повністю оплатив роботи, то він погодився з їх якістю, кількістю, вартістю та строком виконання. Мотивована відмова Ради від приймання виконаних робіт у матеріалах справи відсутня, як і відсутні докази розірвання чи визнання недійсним договору або додаткових угод до нього, якими погоджувалося продовження строку виконання робіт до 235 календарних днів з дати зарахування авансу (п.1.1 додаткової угоди № 3). Отже, посилання позивача на можливість нарахування пені за порушення відповідачем строків виконання робіт спростовується матеріалами справи та обставинами, встановленими рішенням суду у справі № 916/4920/24.

Окремо місцевий господарський суд зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Окрім цього, в оскаржуваному рішенні зазначено, що Рада всупереч існуючого в неї обов`язку подавати усі наявні докази та не приховувати їх, не надала всіх укладених до договору додаткових угод, які свідчать про виконання відповідачем робіт у погоджений строк, а також акт перевірки дотримання вимог діючого законодавства, складений Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, на який містяться посилання у позовній заяві.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Рада подала апеляційну скаргу, в якій просить: прийняти до розгляду акт ревізії та вимогу Держаудитслужби як нові докази; скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р. у справі № 916/2745/25; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що:

- позивач у письмових поясненнях детально виклав зміст акту ревізії та вимоги Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, проте суд першої інстанції, встановивши відсутність цих документів, на підставі положень ч.4 ст.13 ГПК України, згідно з якими суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав, мав запропонувати надати цей доказ, а не приймати рішення про відмову в позові через формальну відсутність паперового носія, зміст якого був детально процитований у поясненнях;

- місцевий господарський суд всупереч усталеній практиці Верховного Суду, сформованій, зокрема, у постанові у справі № 922/3474/17, помилково застосував норми матеріального права, надавши перевагу актам виконаних робіт над результатами державної перевірки, оскільки навіть за наявності підписаних актів форми КБ-2в факт завищення вартості, встановлений органом фінансового контролю, є самостійною підставою для повернення надмірно сплачених сум на підставі ст.1212 ЦК України;

- згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в іншій справі, не доказуються знову, якщо в ній брали участь ті самі особи, проте у справі № 916/4920/24 предметом розгляду було стягнення заборгованості за фактично виконані роботи, а у даній справі – повернення коштів через виявлене пізніше завищення вартості. Преюдиція не може охоплювати факти, які не були предметом дослідження в попередній справі, а справи № 916/4920/24 та № 916/2745/25 мають різні предмети спору та фактичні обставини.

Крім того, в тексті апеляційної скарги та в окремому клопотанні, яке є додатком до апеляційної скарги, Рада просить залучити до матеріалів справи нові докази, а саме акт ревізії від 07.02.2025 р. № 152120-55/01 та вимогу Держаудитслужби від 14.02.2025 р. № 152107-15/597-2025 з посиланням на те, що названі документи не подано до суду першої інстанції через технічний збій, та на те, що недослідження цих доказів призведе до залишення в силі рішення та невідшкодування збитків територіальній громаді, що суперечитиме завданню господарського судочинства, передбаченому ст.2 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 р. справу № 916/2745/25 передано на розгляд колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Лічмана Л.В., суддів Богатиря К.В., Павленко Н.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 р. у справі № 916/2745/25: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р.; встановлено ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та заперечень щодо заявленого Радою клопотання про залучення до матеріалів справи нових доказів до 01.05.2026 р.; зобов`язано Господарський суд Одеської області невідкладно направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 916/2745/25.

30.04.2026 р. від ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: відмовити скаржнику у задоволенні клопотання про прийняття до розгляду акта ревізії № 152120-55/01 від 07.02.2025 р. та вимоги № 152107-15/597-2025 від 14.02.2025 р. як нових доказів; апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р. у справі № 916/2745/25 – без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано, що позов, пред`явлений за правилами ст.1212 ЦК України, є безпідставним, оскільки позивач не заявляє вимоги про визнання договору від 19.07.2023 р. № 04.07.23-1 недійсним або про його розірвання, а навпаки визнає укладення та дію договору, а також додаткових угод до нього. Більше того, у даній справі позивач взагалі не надав до суду першої інстанції доказів, які підтверджували б його доводи про завищення вартості робіт, посилаючись лише на результати ревізії.

Крім того, ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” зауважує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 р. у справі № 916/4920/24, яке набрало законної сили, встановлено преюдиційні факти: укладення між сторонами договору від 19.07.2023 р. № 04.07.23-1 на загальну суму 2469329,00 грн; належне виконання відповідачем робіт за цим договором на загальну суму 2469329,00 грн, яке підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами здачі-приймання виконаних проєктних, вишукувальних та додаткових робіт; часткового виконання позивачем обов`язку оплатити виконані роботи. При цьому доводи скаржника про те, що у справі № 916/4920/24 не досліджувались обставини завищення вартості робіт, не спростовують преюдиціального значення тих обставин, які були предметом дослідження у названій справі.

Відповідач наголошує на тому, що, якщо позивач вважає вартість робіт завищеною, він мав можливість заявити такі заперечення у справі № 916/4920/24, де предметом розгляду було стягнення заборгованості за виконані роботи, однак такою можливістю не скористався. Твердження Ради щодо завищення вартості робіт спрямовано на перегляд встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставин про належне виконання робіт, тому суперечать принципу правової визначеності.

Також у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” заперечило проти залучення до матеріалів справи доказів, які не подано до суду першої інстанції, зазначивши, що: звертаючись до суду першої інстанції, позивач обґрунтовував свої вимоги з посиланнями на акт ревізії Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, проте цей документ не додав ні з позовом, ні протягом семи місяців розгляду справи; твердження скаржника про технічний збій, що унеможливив подання акту ревізії, є необґрунтованими, неконкретними та не підтвердженими доказово.

Окремо відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на підписання апеляційної скарги Солянком А.О., який не є адвокатом, на підставі довіреності в порядку передоручення, яка не може бути підставою представництва інтересів юридичної особи у немалозначних справах згідно з приписами ст.ст.56,58 ГПК України.

Від Ради надійшла відповідь на відзив, в якій апелянт, зокрема, зазначає, що позивач діє у справі через свого представника (головного спеціаліста з питань правового забезпечення апарату Ради Солянка А.О.), повноваження якого підтверджуються довіреністю та посадовою інструкцією.

Крім того, у відповіді на відзив позивач повідомляє, що наявність діючого договору не наділяє правом на отримання відповідачем бюджетних коштів за роботи, які не були фактично виконані в обсягах, зазначених в актах приймання-передачі, а посилання відповідача на підписання останніх сторонами є безпідставними, адже вони (акти) містять недостовірні відомості, що встановлено органом державного фінансового контролю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 р.: відмовлено у задоволенні клопотання Ради про прийняття нових доказів; призначено справу № 916/2745/25 за апеляційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р. до розгляду в судовому засіданні; повідомлено учасників справи про те, що засідання відбудеться 27.05.2026 р.

Відмовляючи у задоволенні клопотання Ради про прийняття нових доказів, апеляційний господарський суд керувався наступним.

За правилами ч.ч.2 та 4 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, Рада як позивач у справі повинна була подати докази в обґрунтування своїх вимог разом з позовом або заявити про неможливість їх подання суду першої інстанції.

Між тим, вказані процесуальні дії позивач з невідомих причин не вчинив.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: 1) винятковість випадку; 2) причини неподання доказів у суді першої інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи; 3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

Мотивуючи неподання доказів суду першої інстанції, скаржник зазначив, що мав місце технічний збій, проте будь-яких підтверджень моменту його виникнення та наявності самого збою не надав.

Враховуючи викладене, те, що обставина, яка наведена як поважна причина неподання доказів суду першої інстанції, не доведена жодними доказами, те, що інших причин, у т.ч. поважних, Рада не називає, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання скаржника про прийняття акту ревізії від 07.02.2025 р. № 152120-55/01 та вимоги Держаудитслужби від 14.02.2025 р. № 152107-15/597-2025 як нових доказів.

Також колегія суддів в ухвалі від 06.05.2026 р. зауважила, що важливе для позивача значення нових доказів (в апеляційній скарзі вказано, що недослідження цих доказів призведе до залишення в силі рішення та невідшкодування збитків територіальній громаді, що суперечитиме завданню господарського судочинства, передбаченому ст.2 ГПК України) не звільняє від обов`язку їх подати в строк, передбачений ч.2 ст.80 ГПК України, або ж навести переконливі поважні причини неможливості їх подачі суду першої інстанції, що Радою не зроблено.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 р.: на підставі ч.11 ст.270 ГПК України за мотивованим клопотанням ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” відкладено розгляд справи на 15.07.2026 р. о 14:00; зобов`язано представника апелянта надати докази перебування на посаді головного спеціаліста з питань правового забезпечення загального відділу апарату селищної ради на момент підписання апеляційної скарги та передбачене посадовою інструкцією головного спеціаліста доручення за підписом керівника, де зазначено повноваження, які надано представнику, в т.ч. на підписання апеляційної скарги; забезпечено участь представникам сторін у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснити в розумний строк, враховуючи перебування суддів Лічмана Л.В. та Павленко Н.А. у плановій щорічній відпустці в період з 08.06.2026 р. по 03.07.2026 р. включно.

Від Ради на виконання протокольної ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 р. надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, а саме копій розпорядження Нововоронцовського селищного голови від 28.05.2021 р. № 134-К ,,Про призначення за переведенням Солянка А.О.”, розпорядження начальника селищної військової адміністрації від 22.12.2022 р. № 42 ,,Про впровадження тимчасової структури виконавчих органів Нововоронцовської селищної ради” з додатком, довіреності начальника селищної військової адміністрації від 01.01.2026 р. № 02/12-4.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 103 від 13.07.2026 р. у зв`язку з перебуванням судді Богатиря К.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/2745/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 р. справу № 916/2745/25 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Лічмана Л.В., суддів Павленко Н.А., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 р.: колегією суддів у визначеному складі прийнято справу до свого провадження; повідомлено учасників справи про те, що: призначене на 15.07.2026 р. судове засідання не відбудеться у зв`язку з тим, що суддя Філінюк І.Г. о 14:00 у складі іншої колегії розглядатиме справу № 916/2527/21(916/4739/25); наступне судове засідання відбудеться 29.07.2026 р.; забезпечено представникам сторін участь у судовому засіданні, призначеному на 29.07.2026 р., в режимі відеоконференції.

У судове засідання 29.07.2026 р. представник скаржника фактично не з`явився. Про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставлення ухвал до електронних кабінетів Ради та її представника.

При цьому на численні запрошення секретаря судового засідання, надіслані через систему ВКЗ з метою прийняття участі в засіданні в режимі відеоконференції, представник Ради відреагував, увімкнувши аудіозв`язок, що підтверджується змістом протоколу судового засідання. Між тим, на питання головуючого судді з приводу того, чи чує/бачить представник апелянта колегію суддів та представника процесуального опонента, відповіді не надав. Крім того, представник Ради відхилив усі вхідні дзвінки секретаря судового засідання, здійснені перед початком відеоконференції, та не перетелефонував.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ч.5 ст.197 ГПК України, якими ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, колегія суддів вирішила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника скаржника, попередньо переконавшись у тому, що причини неучасті представника Ради технічно не залежать від суду, адже представник ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” зміг взяти участь у засіданні, проведеному в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 р. відмовлено у задоволенні усного клопотання представника ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” про відкладення розгляду справи, оскільки, по-перше, суд вже відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача, а, по-друге, останній мав достатньо часу для подачі заяви про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 29.07.2026 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов таких висновків.

19.07.2023 р. між Радою як замовником та ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” як виконавцем укладено договір № 04.07.23-1 (Договір), згідно з п.1.1 якого виконавець зобов`язується у порядку та на умовах, передбачених даним договором, за завданням замовника виконати роботи щодо ,,Розроблення проєктно-кошторисної документації по об`єкту ,,Реконструкція (відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану та у відбудовний період після закінчення воєнних дій) системи водозабезпечення смт. Нововоронцовка, Бериславського району, Херсонської області” та виконати з дотриманням вимог законодавства проєктно-вишукувальні роботи з розробленням відповідної документації, в тому числі інженерно-геологічні та інженерно-геодезичні вишукування”…, а замовник зобов`язується прийняти роботи та сплатити їх вартість у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Ціна договору складає 2469329,00 грн без ПДВ (п.2.1 Договору).

Підставою для оплати є акт приймання-передачі виконаних робіт та рахунок-фактура (п.2.4 Договору).

Термін виконання робіт – протягом 67 календарних днів з дати зарахування авансу (п.4.3 Договору).

Термін перебування проєктно-кошторисної документації та актів виконання робіт у замовника не включається у термін виконання робіт, зазначений у п.4.3 договору (п.4.4 Договору).

За порушення строків, визначених договором, а саме: …невиконання виконавцем робіт у строк, передбачений п.4.3 договору, …сторона, яка порушила зобов`язання, сплачує неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення їх виконання (п.6.5 Договору).

27.09.2023 р. укладено додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої сторони внесли зміни до п.4.3 Договору та встановили термін виконання робіт – протягом 109 календарних днів з дати зарахування авансу.

31.01.2024 р. укладено додаткову угоду № 3 до Договору, за умовами якої сторони внесли зміни до п.4.3 Договору та встановили термін виконання робіт – протягом 235 календарних днів з дати зарахування авансу. Крім того, сторонами передбачено, що час перебування проєкту на експертизі не входить в строк виконання робіт.

З матеріалів справи також вбачається, що сторонами без претензій по об`єму, якості та строкам виконання підписано акти здачі-приймання робіт за Договором, а саме від 20.09.2023 р. № 1 на суму 251133,00 грн, від 20.09.2023 р. № 2 на суму 568728,00 грн, від 25.07.2024 р. № 1 на суму 1649468,00 грн. Загальна вартість робіт, прийнятих замовником за названими актами, становить 2469329,00 грн, що дорівнює ціні Договору, визначеній в п.2.1 його умов.

Платіжна інструкція від 21.07.2023 р. № 383 свідчить про те, що замовник перерахував виконавцю аванс у розмірі 740798,70 грн. Окрім авансу, виконавцю перераховано ще 79062,30 грн, доказом чого є платіжна інструкція від 27.09.2023 р. № 549. Усього замовником сплачено 819861,00 грн.

З метою стягнення з Ради решти заборгованості в сумі 1649468,00 грн та нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом, який рішенням від 26.06.2025 р. у справі № 916/4920/24 задоволено.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У вказаному рішенні, яке набрало законної сили, встановлено преюдиційні обставини щодо укладення між сторонами Договору та належного виконання ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” робіт за Договором на загальну суму 2469329,00 грн, яке підтверджується підписаними контрагентами без зауважень актами здачі-приймання виконаних робіт.

Сторонами не заперечується, що до складу стягнутого рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 р. у справі № 916/4920/24 основного боргу увійшли 881958,68 грн, які Рада просить стягнути з ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” у рамках провадження у даній справі як збитки, завдані завищенням вартості робіт.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В ч.1 ст.326 ГПК України вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, ? і за її межами.

В п.6.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. по справі № 910/23028/17 зазначено, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. ,,вирішена справа’’), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень (,,що вирішено – вирішено і не має переглядатися до безмежності’’).

В ч.4 ст.236 ГПК України закріплено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вже зазначено вище, судом під час розгляду справи № 916/4920/24 вирішено, що кошти, зокрема в сумі 881958,68 грн, мають бути перераховані на користь ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж”, яке належним чином виконало договірні зобов`язання перед Радою.

За таких обставин, подаючи позов у даній справі, Рада фактично намагається домогтися перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, всупереч принципам юридичної визначеності та остаточності судового рішення.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд цілком правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 881958,68 грн коштів, питання щодо власника яких вже вирішено в судовому порядку.

З приводу посилань апелянта на те, що правило стосовно преюдиційності встановлених обставин не може бути застосоване при розгляді даної справи, оскільки справи № 916/4920/24 та № 916/2745/25 мають різні предмети спору та фактичні обставини, колегія суддів зазначає, що приписи ч.4 ст.75 ГПК України підлягають застосуванню в цьому випадку, адже: по-перше, в обох справах сторонами є ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” та Рада; по-друге, розгляд справ пов`язаний зі встановленням обставин щодо виконання Договору, і судом у справі № 916/4920/24 встановлено належне виконання ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” своїх зобов`язань, що зумовлює відхилення наведених у позові у справі № 916/2745/25 тверджень Ради в частині наявності неправомірної поведінки виконавця робіт, яка є необхідною складовою для притягнення особи до відповідальності у вигляді відшкодування збитків за правилами ст.22 ЦК України.

При цьому під час розгляду справи № 916/4920/24 Рада могла навести аргументи відносно завищення вартості робіт з огляду на те, що знала про висновки Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, зроблені за результатами ревізії, доказом чого є зміст претензії Ради від 25.02.2025 р. № 4, адресованої ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” ще за чотири місяці до ухвалення рішення, проте з невідомих причин не скористалась відповідним правом. На теперішній час реалізація такого права не є можливою, оскільки рішення суду являється остаточним, а за змістом ч.5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані лише особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Щодо доводів скаржника про те, що він детально виклав зміст акту ревізії та вимоги Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, у зв`язку з чим у суду першої інстанції не було підстав ухвалювати оскаржуване рішення про відмову в позові через формальну відсутність паперового носія, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, посилаючись як на єдину підставу позову на висновки, зроблені Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області за наслідками проведення планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ради, остання повинна була довести обґрунтованість таких посилань, в т.ч. шляхом надання акту та вимоги контролюючого органу, однак без поважних причин не зробила цього, тому понесла негативні наслідки, пов`язані з невчиненням процесуальних дій.

При цьому закріплений в п.4 ч.5 ст.13 ГПК України обов`язок суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав не означає, що суд повинен прямо вказувати позивачу на те, який доказ має бути поданий для підтвердження своїх вимог, адже такі вказівки призводять до процесуальних привілеїв одній зі сторін та можуть свідчити про необ`єктивність та упередженість суду.

Стосовно тверджень Ради про те, що місцевий господарський суд всупереч усталеній практиці Верховного Суду, сформованій, зокрема, у постанові у справі № 922/3474/17, помилково застосував норми матеріального права, надавши перевагу актам виконаних робіт над результатами державної перевірки органу фінансового контролю, встановлені яким обставини є самостійною підставою для повернення надмірно сплачених сум на підставі ст.1212 ЦК України, колегія суддів вказує, що примірник названого рішення суду касаційної інстанції Радою не надано, а з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається ухвалення Верховним Судом постанови у справі № 922/3474/17. Одночасно слід зауважити, що Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, проте в ній відсутні висновки, аналогічні тим, на які посилається Рада.

Натомість Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 р. у справі № 915/222/24 зробив висновок про те, що акт ревізії Управління Держаудитслужби, яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю, якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні ст.76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених ст.86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається (ч.1 ст.74 ГПК України).

Відтак, всупереч наведеній позиції Рада хибно стверджує, що результати ревізії органу фінансового контролю являються самостійною підставою для повернення надмірно сплачених сум, адже акт Держаудитслужби є лише одним з доказів, а не беззаперечним підтвердженням вимог позивача.

Між тим, у даній справі акт Держаудитслужби до суду першої інстанції взагалі не подавався, що у сукупності з викладеними вище обставинами щодо встановлення рішенням суду у справі № 916/4920/24 факту належного виконання Договору з боку ТОВ ,,Водавсеґдамонтаж” свідчить про відсутність обґрунтованої необхідності у перевірці правильності тверджень контролюючого органу відносно завищення вартості робіт.

Крім того, в позовній заяві, незважаючи на її назву, викладено прохання стягнути 881958,68 грн збитків та містяться посилання на норми ГК України, які регулюють їх відшкодування, а заява про зміну підстав позову не подавалась (додаткові пояснення, подані суду першої інстанції 07.11.2025 р., за формою та змістом заявою в порядку ст.46 ГПК України не являються), з огляду на що наведені у апеляційній скарзі твердження щодо існування передумов для повернення надмірно сплачених сум за правилами ст.1212 ЦК України не мають достатнього процесуального підґрунття для розгляду, адже згідно з ч.5 ст.269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Підсумовуючи зазначене, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги не спричиняють зміни чи скасування оскаржуваного рішення, яке, будучи ухваленим Господарським судом Одеської області у відповідності до норм українського законодавства, підлягає залишенню без змін.

Окремо потрібно зауважити, що за правилами ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У прохальній частині апеляційної скарги Рада просить скасувати оскаржуване рішення та повністю задовольнити позовні вимоги, однак по тексту скарги не наводить жодних аргументів з приводу того, в чому полягає незаконність рішення у частині відмови у стягненні 161180,60 грн пені.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції наділений компетенцією перевіряти законність і обґрунтованість рішення лише в межах доводів апелянта, те, що судом першої інстанції розглянуто вимогу про стягнення пені та встановлено наявність двох додаткових угод до Договору, які недійсними в судовому порядку не визнавались та якими продовжено за згодою сторін строк виконання робіт, колегія суддів не вбачає правових підстав для незгоди з висновком місцевого господарського суду щодо помилковості нарахування позивачем пені за порушення відповідачем строків виконання робіт.

Окремо у оскаржуваному рішенні слушно звернуто увагу на те, що Рада всупереч передбаченим в п.п.2,4 ч.2 ст.42 ГПК України обов`язкам подавати усі наявні докази, не приховувати їх та сприяти повному встановленню обставин справи, разом з позовом не надала додаткову угоду від 31.01.2024 р. № 3, якою внесено зміни до п.4.3 Договору та встановлено термін виконання робіт – протягом 235 календарних днів з дати зарахування авансу, чим на початковій стадії процесу перешкоджала з`ясуванню обставин, які стосуються можливості нарахування заявленої до стягнення пені.

Насамкінець апеляційний господарський суд відхиляє посилання відповідача на те, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не може представляти інтереси юридичної особи у немалозначних справах згідно з приписами ст.ст.56,58 ГПК України, оскільки повноваження Солянка А.О. як головного спеціаліста з питань правового забезпечення апарату Ради на підписання скарги в порядку самопредставництва юридичної особи підтверджуються посадовою інструкцією, п.4 розд.3 якої передбачено право подавати заяви до суду та представляти інтереси в судах усіх інстанцій та юрисдикцій за дорученням, а також довіреністю від 01.01.2026 р. № 02-12-4, якою головного спеціаліста з питань правового забезпечення апарату Ради Солянка А.О. уповноважено, зокрема, на підписання апеляційної скарги.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника за правилами ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236,269,270,275,276,281,282,284 ГПК України, постановив:

Апеляційну скаргу Нововоронцовської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 р. у справі № 916/2745/25 – без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Нововоронцовську селищну раду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено та підписано 30 липня 2026 р.

Головуючий суддя Лічман Л.В.

Судді: Павленко Н.А.

Філінюк І.Г.