Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №914/531/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/531/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представників

від позивача: Часова А.Р.;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд" від 23.06.2026 (вх.№01-05/2038/26 від 24.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 (повне рішення складено і підписано 04.06.2026, суддя Мазовіта А. Б.)

у справі №914/531/26

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд"

про стягнення 479151,94 грн,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі – АТ "Українська залізниця") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд" (далі – ТОВ "Захід-Техномедбуд") про стягнення 479151,94 грн пені, нарахованої за період з 24.09.2025 до 26.09.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Захід-Техномедбуд" своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту № ВДРД-161/4-25 від 26.06.2025 щодо своєчасного вивезення товару зі складу АТ "Українська залізниця", що є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених п. 5.4 цього договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Львівської області рішенням від 25.05.2026 у справі №914/531/26 позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з Відповідача 159717,31 грн пені та судовий збір у розмірі 2395,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу металобрухту № ВДРД-161/4-25 від 26.06.2025 в частині своєчасного вивезення товару зі складу продавця, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення пені. Водночас суд частково задовольнив позов, оскільки встановив неправильність розрахунку пені позивачем, а саме без урахування положень ст. 253 ЦК України та включення дня фактичного виконання зобов`язання (26.09.2025), коли товар був вивезений. У зв`язку з цим суд здійснив перерахунок пені лише за один день прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (25.09.2025). Суд також встановив, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б обґрунтовували зменшення заявленої до стягнення пені.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

До Західного апеляційного господарського суду від ТОВ "Захід-Техномедбуд" надійшла апеляційна скарга від 23.06.2026, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 р. у справі № 914/531/26 в частині стягнення з ТОВ "Захід-Техномедбуд" на користь АТ "Українська залізниця" 159717,31 грн пені і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у вимогах АТ "Українська залізниця" про стягнення з ТОВ "Захід-Техномедбуд" 159717,31 грн пені. Усі судові витрати покласти на позивача.

Скаржник вважає оскаржуване рішення в частині часткового задоволення позовних вимог необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув 159717,31 грн пені, оскільки пункт 5.4 Договору не визначає грошової бази для її нарахування за порушення негрошового зобов`язання щодо вивезення товару. Поняття "вартість невиконаного зобов`язання" не є тотожним поняттю "вартість невивезеного товару", а тому суд неправомірно обчислив пеню виходячи з вартості товару та фактично самостійно визначив базу її нарахування. Додатковим підтвердженням відсутності визначеної сторонами бази для нарахування пені є те, що пунктами 5.3 та 5.4 договору купівлі-продажу від 26.02.2025 по-різному визначено базу для нарахування пені. Зокрема, у пункті 5.3 сторони передбачили нарахування пені від вартості невідвантаженого товару, тоді як у пункті 5.4 використали формулювання "вартість невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання". Якби сторони мали намір визначити базою нарахування пені вартість товару, вони б застосували у пункті 5.4 аналогічне формулювання. Відтак різниця у змісті зазначених положень свідчить про відсутність у пункті 5.4 договору купівлі-продажу від 26.06.2025 погодженої сторонами бази для обчислення пені.

Крім того, у разі визнання позовних вимог обґрунтованими скаржник просить зменшити пеню на 99 %, посилаючись на те, що нарахована за один день прострочення пеня є надмірною, відповідач повністю виконав свої зобов`язання за договором, а позивач не довів завдання йому збитків.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників.

АТ "Українська залізниця" у відзиві на апеляційну скаргу від 01.07.2026 просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Захід-Техномедбуд" без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі №914/531/26 - без змін.

Позивач зазначає про те, що пункт 5.4 договору містить належну базу для нарахування пені, оскільки невиконане зобов`язання відповідача полягає у несвоєчасному вивезенні товару, а його вартість визначається вартістю товару, щодо якого допущено прострочення. Доводи скаржника про відсутність бази нарахування пені ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору та спрямовані на уникнення відповідальності за допущене порушення. Також позивач наголошує на тому, що ТОВ "Захід-Техномедбуд" добровільно погодилося з умовами договору, а тому не може посилатися на невизначеність пункту 5.4 договору після виникнення обов`язку зі сплати пені. Вказує, що скаржник не довів наявності виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність неустойки наслідкам порушення та могли бути підставою для застосування статті 551 ЦК України та зменшення розміру пені на 99 %.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026, апеляційну скаргу ТОВ "Захід-Техномедбуд" у справі № 914/531/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Ухвалою від 29.06.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №914/531/26 та призначила розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні на 23.07.2026.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).

22.07.2026 до апеляційного суду від скаржника надійшла заява від 22.07.2026 про розгляд без участі сторони відповідача, в якій відповідач повідомляв, що у повній мірі підтримує вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у позові.

У судовому засіданні 23.07.2026 представник позивача підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

23.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як правильно встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.06.2025 між АТ “Українська залізниця” в особі виробничого підрозділу “Стрийський вагоноремонтний завод” філії УЗ “Вагон-сервіс” АТ “Українська залізниця” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ Захід- Техномедбуд” (покупець) укладено договір купівлі-продажу металобрухту №ВДРД-161/4-25 (далі договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з діючим ДСТУ 4121:2022 (далі- товар) (п. 1.1.договору).

Сторони дійшли згоди, що покупець звертається до продавця за наданням послуги щодо організації навантаження товару в обсягах, що визначені додатком 6 до договору специфікацією щодо організації навантаження товару. Продавець зобов`язаний надати такі послуги, а покупець зобов`язаний оплатити такі послуги. Для надання послуг щодо організації навантаження товару, покупець направляє продавцю відповідне звернення на електронну адресу та у строк, які зазначені у п. 3.7 та п.3.16 цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору загальна кількість товару становить 200,000 тонн.

Згідно з п. 2.1 договору, ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (додаток 6 до договору) та становить: вартість товару 1 790 001,00 грн (один мільйон сімсот дев`яносто тисяч одна гривня нуль копійок) без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару 268 900,80 грн (двісті шістдесят вісім тисяч дев`ятсот гривень вісімдесят копійок), у тому числі ПДВ 44 816,80 грн (сорок чотири тисячі вісімсот шістнадцять гривень вісімдесят копійок), загальна ціна договору складає 2 058 901,80 грн (два мільйони п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот одна гривня вісімдесят копійок).

У п. 3.2 договору сторони погодили, що строк приймання-передачі товару 90 календарних днів з дати укладення договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2 до договору).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2) на станції відправлення (або на складі продавця у випадку перевезення товару автомобільним транспортом), оформленого на кожну відвантажувальну партію товару (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 3.16 договору покупець має право за власний рахунок здійснити перевезення товару автомобільним транспортом зі складу продавця, про що він повинен письмово повідомити продавця не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання цього договору на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) Konopada.V.B@uz.gov.ua. Оригінал повідомлення направляється покупцем продавцю письмово на адресу, зазначену в реквізитах для листування.

Вартість перевезення товару автомобільним транспортом не є предметом цього договору та продавцем не відшкодовується.

У разі перевезення товару автомобільним транспортом з ініціативи покупця, при умові належного повідомлення продавця про таке перевезення товару відповідно до п. 3.16 договору, положення цього договору, які стосуються організації навантаження товару у вагони та відправлення для перевезення залізничним транспортом, не застосовуються (п. 3.18 договору).

Відповідно до п. 3.19 договору, у разі перевезення товару автомобільним транспортом з ініціативи покупця, передача товару покупцю здійснюється на умовах EXW (Склад продавця) в редакції ІНКОТЕРМС 2020 року. Термін “Склад продавця” означає місця, в яких товар передається покупцеві та визначається сторонами.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 договору визначено, зокрема зобов`язання покупця вивезти товар зі складу продавця у строки, передбачені п. 3.2 цього договору.

За порушення покупцем строків, передбачених пунктом 3.2, 4.1.4 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10% від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення (п. 5.4 договору).

Згідно з п. 11.7 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатком 1 до договору є специфікація б/н від 26.06.2025, відповідно до якої сторони погодили поставку товару з найменуванням “БРУХТ ВИД №3 згідно ДСТУ 4121:2022” у кількості 200,000 тонн за ціною 8 950,00 грн/т без ПДВ, при цьому загальна вартість товару становить 1 790 001,00 грн (без ПДВ).

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.16 договору, 27.06.2025 відповідач (покупець) надіслав позивачу (продавцю) лист-повідомлення №48, в якому повідомив, що перевезення товару здійснюватиметься автомобільним транспортом зі складу продавця.

На виконання умов договору сторони підписали акти приймання-передачі металів чорних вторинних, а саме:

- акт №102 від 29.08.2025 (маса 21,50 т);

- акт №161 від 26.09.2025 (маса 29,93 т);

- акт №162 від 26.09.2025 (маса 30,035 т);

- акт №164 від 26.09.2025 (маса 29,98 т);

- акт №167 від 26.09.2025 (маса 29,99 т);

- акт №169 від 26.09.2025 (маса 30,02 т);

- акт №170 від 26.09.2025 (маса 28,50 т).

Отже, Відповідач у порушення пункту 3.2 договору не вивіз зі складу продавця до 24.09.2025 включно частину товару в кількості 178,455 т на загальну суму 1597173,14 грн.

З метою досудового врегулювання спору, який виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором, позивач 22.10.2025 направив відповідачу претензію №СВРЗ-4/174н щодо добровільної сплати суми пені у розмірі 479151,94 грн.

Позовні вимоги стосуються стягнення пені, нарахованої на підставі п. 5.4 договору за несвоєчасне вивезення зі складу продавця частини товару в кількості 178,455 т на загальну суму 1597173,14 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд переглядає оскаржуване рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги, а саме в частині стягнення 159717,31 грн пені за прострочення вивезення товару зі складу продавця на один день (25.09.2025) та наявності підстав для зменшення її розміру.

В іншій частині рішення суду у справі №914/531/26 не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ГПК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що відповідач неналежно виконав взяті на себе за договором купівлі-продажу металобрухту № ВДРД-161/4-25 від 26.06.2025 зобов`язання з вивезення товару зі складу продавця у встановлені договором строки, а відтак є підставою для притягнення його до відповідальності, визначеної договором.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору в частині передбаченої у ньому відповідальності покупця за порушення договірних зобов`язань, місцевий господарський суд встановив, що п. 5.4 договору купівлі-продажу від 26.06.2025 сторони погодили, що за порушення покупцем строків, передбачених пунктами 3.2 та 4.1.4 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10 % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Згідно з частиною 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 213 Цивільного кодексу України якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 910/16011/17 зазначив:

"У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення".

Оскільки тлумачення умов договору не може здійснюватися ізольовано від змісту зобов`язання, за порушення якого встановлено відповідальність, а п. 5.4 договору передбачає відповідальність за порушення строків, визначених пунктами 3.2 та 4.1.4 договору, які регулюють обов`язок покупця прийняти та вивезти товар, то вартість неналежно виконаного зобов`язання з вивезення товару має визначатися саме вартістю відповідного товару.

Колегія суддів зазначає, що сторони в договорі не погодили іншого майнового показника, з урахуванням якого можна було б визначити вартість невиконаного зобов`язання, а тлумачення договору має здійснюватись таким чином, щоб усім його положенням надавався правовий зміст та забезпечувалась їх реалізація.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що п. 5.4 договору не визначає бази для нарахування пені за порушення строків вивезення товару та погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 159717,31 грн за прострочку виконання зобов`язання з вивезення товару на один день (25.09.2025).

Водночас колегія суддів зауважує, що неустойка має подвійну правову природу. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України (у редакції, чинній на дату укладення договору та виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З аналізу наведених правових норм убачається, що господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Утім закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності, суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК України).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, разом із іншим, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 ГПК України (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 910/1269/23).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24).

Варто зазначити, що чинним законодавством також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Наведені висновки узгоджуються з положеннями закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин.

Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування правового механізму зменшення розміру пені у цьому випадку, врахувавши те, що сторони у справі є юридичними особами, які відповідно до ст. 96 ЦК України самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями і несуть збитки в ході здійснення своєї господарської діяльності; норми ЦК України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання; оскільки суд встановив, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б обґрунтовували зменшення заявленої до стягнення неустойки, а матеріали справи не містять доказів складного фінансового стану відповідача, обставин, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язання, або інших обставин, які б свідчили про непропорційність заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення.

За приписами ч. ч. 1, 4 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують. Визначених процесуальним законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "Захід-Техномедбуд" без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 у справі №914/531/26 – без змін.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання, в силу приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд" від 23.06.2026 (вх.№01-05/2038/26 від 24.06.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 у справі №914/531/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/531/26 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.