Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №643/2377/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/2377/26

Провадження № 2/643/3969/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026

31 липня 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідачки ФОП ОСОБА_2 про захисту прав споживачів, якою просить визнати недійсним публічний договір про надання послуг між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн, як повернення авансу та стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.10.2025 на мобільний номер телефону НОМЕР_1 позивачці ОСОБА_1 зателефонувала дівчина та повідомила про те, що позивачка та її чоловік записані на пробне заняття з акторської майстерності. ОСОБА_1 повідомила дівчині, що з чоловіком розлучена з 2018 року. Дівчина продовжила розмову та вмовила ОСОБА_1 прийти на безкоштовне пробне заняття самій. 18.10.2025 ОСОБА_1 прийшла на пробне заняття за адресою: АДРЕСА_1 . Заняття виявилося платним (хоча в розмові з дівчиною 15.10.2025 йшла мова про безкоштовне заняття). ОСОБА_1 змушена була сплатити 290,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_2 за пробне зайняття, що є порушенням ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів». Приміщення (будівля), де проводилося пробне зайняття не було облаштоване будь-якою захисною спорудою. ОСОБА_1 не повідомили де знаходиться найближче укриття та де б вона змогла перебувати під час повітряної тривоги. Пробне заняття проводилося з 12:00 години до 14:00 години, у приміщенні знаходилися в тому числі діти (заняття з вокалу). Об 12:46 годині 18.10.2025 (під час проведення заняття) у місті Харкові було оголошено повітряну тривогу. ОСОБА_1 декілька разів спитала у викладача де укриття. Відповідь не отримала. Хотіла залишити заняття, однак о 13:15 годині оголосили про відбій повітряної тривоги, тому ОСОБА_1 продовжила заняття. Після пробного уроку позивачці ОСОБА_1 запропонували придбати повний курс «Акторської майстерності». Представники студії вдалися до методів агресивного маркетингу, заявивши, що вартість курсу (13 занять) становить 12 000,00 грн, але лише за умови оплати «сьогодні». ОСОБА_1 повідомила, що такої суми не має і мусить подумати. Тобто, 18.10.2025 ОСОБА_1 не погодилася на оплату будь-яких курсів та покинула приміщення, де проводилося пробне заняття. Жодного договору не підписувала, з жодними умовами договірних відносин не ознайомлювалася. Надалі представники ФОП ОСОБА_2 почали писати ОСОБА_1 в менеджер «Telegram», вчинячи тиск з нав`язливою пропозицією оплати за курс акторської майстерності. Із 18.10.2025 по 20.10.2025 представник ФОП ОСОБА_2 щодня писала ОСОБА_1 та телефонувала намагаючись вмовити оплатити курс. Після погодження з боку ОСОБА_1 оплатити курс, представник ФОП ОСОБА_2 , яка назвалася ОСОБА_2 , повідомила в телефонній розмові 20.10.2025, що ціна вже підвищилася і вартість курсу тепер становить 14 000,00 грн. ОСОБА_1 відмовилася, після чого дівчина повідомила їй, що тепер є оплата частинами. ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 , що у період військового стану має тимчасовий прихист у Франції та постійно там проживає, на території міста Харків буде до кінця листопада 2025 року та фізично може не встигнути пройти курс. Дар`я запевнила ОСОБА_1 , що розклад занять буде особисто підібраний під неї та гроші можуть бути повернуті безперешкодно, якщо вона не встигне пройти цей курс. У розмові з представником також обговорювалося, що проведення занять буде у приміщенні, яке облаштоване захисною спорудою та проведення занять буде здійснюватися у безпечних умовах. Лише, з урахування можливості повернення коштів та проведення занять у приміщенні, яке має захисну споруду, 20.10.2025 ОСОБА_1 здійснила часткову оплату в розмірі 7 000,00 грн переказом на рахунок ФОП ОСОБА_2 . Так 20.10.2025 ОСОБА_1 перерахувала частину грошової суми у розмірі 7000,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_2 за курс з акторської майстерності. Після оплати їй запропонували графік занять, який категорично не підійшов їй та повідомили, що курс буде проводитися в тому самому приміщенні, в якому немає захисної споруди. У зв`язку з цим, 01.11.2025 ОСОБА_1 попросила повернути кошти. Після такого звернення представник ФОП ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до умов Договору оферти повернення коштів (передплати) не передбачено та скинула ОСОБА_1 посилання на Договір оферти. У своїй переписці з представником відповідача ОСОБА_1 повідомила про недійсність такого Договору, оскільки вона не була ознайомлена з умовами такого Договору, не погоджувалася на його укладання, взагалі не мала уявлення про його існування. До 01.11.2025 ОСОБА_1 не знала про існування Договору оферти та не була ознайомлена з його умовами, їй ніхто не повідомив про те, що надання послуг здійснюється за умовами Публічного договору. Вказаний Договір всіляко приховувався ФОП ОСОБА_2 , а його умови є дискримінаційними, які явно погіршують стан замовника в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». 10.11.2025 ОСОБА_1 повторно звернулася до ФОП ОСОБА_2 повідомила про недійсність умов Договору оферти, оскільки їй як споживачу не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт вчинення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, тому такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача, та просила повернути грошові кошти з наведених вище підстав. 09.12.2025 ФОП ОСОБА_2 надала відповідь про відмову у поверненні коштів, при цьому послалась на умови Договору, який ОСОБА_1 не бачила, не підписувала та не була знайома з його умовами на момент оплати коштів. Основною підставою неповернення коштів ФОП ОСОБА_2 вказала те, що ОСОБА_1 не звернулася з цією заявою упродовж 14 денного терміну з моменту оплати. Вказана підстава є необґрунтованою та незаконною, оскільки первісне звернення ОСОБА_1 до представника ФОП ОСОБА_2 було здійснене 01.11.2025, тобто у межах 14 денного терміну з моменту оплати грошових коштів. Відтак, ФОП ОСОБА_2 не дотримано вимог ст. 12, ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з викладеним вище, позивачка ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним публічний договір про надання послуг між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з ненаданням їй документу (електронного документу), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7000,00 грн, як повернення авансу та стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн моральної шкоди.

Розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З боку сторін клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідачці направлено копію позовної заяви з додатками до неї, ухвалу суду про відкриття провадження у справі та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідачки ФОП ОСОБА_2 - адвокат Кундіус Г.В. подала до суду відзив на позовну заяву, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Між позивачкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір про надання інформаційно-консультаційних послуг (публічна оферта) шляхом акцепту позивачкою ОСОБА_1 всіх його умов. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду з умовами Договору, що включало погодження з ціною послуг та порядком їх оплати/повернення. 18.10.2025 під час пробного заняття позивачка ОСОБА_1 власноруч заповнила та підписала Анкету (Реєстраційну форму), чим відповідно до п. 2.1 та п. 4.9 Оферти підтвердила ознайомлення з Правилами навчання та Умовами надання послуг, що спростовує твердження про «агресивний маркетинг» або «введення в оману». Анкета містить QR-код із посиланням на Договір Оферти. Про це позивачка ОСОБА_1 не зазначила суду, приховавши цей факт. Крім того, відповідно до скріншотів переписки позивачки, вона сама написала щодо оплати та виявила бажання добавитися в групу, що спростовує також «агресивний маркетинг» и вказує на бажання отримати послугу. У наданні послуги позивачці не було відмовлено. Це також вбачається з переписки, яку вона надає суду, а саме не дивлячись на не відвідання занять за графіком, їй були запропоновані різні варіанти і надано роз`яснення, що сплачені нею кошти зберігаються, тобто є можливість отримати послугу у будь-який час. Позивачка помилково трактує сплачену суму як «аванс», оскільки відповідно до п. 5.5 Оферти, перший внесок за бронювання при частковій оплаті має бути не менше 30% вартості курсу. Таким чином, сума 7 000,00 грн є внеском за бронювання місця. Згідно із п. 6.3.1 Оферти, часткова оплата, сплачена за бронювання відповідно до п. 5.5, не підлягає поверненню Виконавцем Згідно з п. 2.2. Публічної оферти (далі - Оферта), оплата першого внеску у випадку погодження часткової оплати є Акцептом, свідчить про приєднання до Договору згідно з вимогами ст. 633 ЦК України та є рівносильним підписаному договору. Позивачка ОСОБА_1 здійснила оплату 20.10.2025, чим підтвердила свою повну згоду з умовами Оферти. Також, розділом 6, п.п. 6.1 та 6.11 Договору оферти чітко передбачено, що Замовник має право відмовитися від оплачених Послуг протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оплати на наступних умовах: повернення 100 (сто) відсотків сплачених коштів - при умові повідомлення Замовником про відмову від Договору не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати початку відповідного курсу з врахування п. 6.3 договору Оферти. Позивачка ОСОБА_1 звернулася із вимогою повернути кошти без додержання зазначених вимог, а саме її заява датована 10.11.2025, що підтверджується доданою копією заяви, яку надала сама позивачка. Більш того, позивачкою ОСОБА_1 до позовної заяви надано копію Договору оферти про який вона начебто не знала, а скріншоти переписки містять посилання на сайт, де вона опублікована. ОСОБА_2 , зі свого боку, забезпечила всі необхідні умови для надання послуги позивачці ОСОБА_1 , а саме: надала можливість проходити курс, визначила графік занять тощо. Послуга була готова до надання, але ОСОБА_1 нею не скористалися з власної ініціативи. Помилковими також є посилання позивачки на положення Закону України «Про захист прав споживачів», а саме посилання на статті 12, 15, 18 та 19 Закону. Крім того, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що Договору не було укладено та одночасно у позовних вимогах просить визнати його недійсним, що прямо суперечить її власній позиції. Таким чином, ОСОБА_2 , як підприємець, діяла виключно в рамках укладеного Договору та норм Цивільного кодексу України, який має вищу юридичну силу. Відсутність бажання або можливості у ОСОБА_1 , як споживача, пройти навчання не є підставою для односторонньої відмови від договору з вимогою повного повернення коштів відповідно до умов, на які вона погодилась. Твердження позивачки ОСОБА_1 про відсутність укриття є маніпулятивними. Позивачка відвідала пробне заняття 18.10.2025, де згідно із п. 4.1, п. 4.5 та п. 4.6 Оферти вона ознайомилася з програмою та умовами навчання. Більше того, згідно з п. 2.3 Оферти, у випадку здійснення оплати Замовник не вправі посилатися на незгоду з правилами навчання. Поруч із місцем проведення занять є укриття і позивачці це чудового відомо. Крім того, якщо брати до уваги її листування у чаті, то причина відсутності позивачки на заняттях була не пов`язана із наявністю укриття. Окрім іншого, позивачкою ОСОБА_1 не надано жодного доказу заподіяння їй фізичних чи моральних страждань, не наведено обґрунтування суми моральної шкоди. На підставі викладеного, представник відповідачки просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У свою чергу, позивачка ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, яким заперечувала доводи, викладені представником відповідачки у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що Договір оферти ФОП ОСОБА_2 не містить у собі всіх істотних умов. У договорі публічної оферти, на який посилається відповідачка, не вказана ціна договору, не зазначена вартість заняття або комплексу занять, не доданий розрахунок ціни, яким передбачена така вартість, не вказана адреса, за якою будуть проводитися заняття з акторської майстерності, графік та умови проведення занять, не міститься інформація про проведення занять у безпечних умовах в період військового стану на території України. За приписами ЦК України та ГК України та ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що не погодження істотних умов договору сторонами до укладання такого договору свідчить про не укладення договору. Умови Договору оферти не були доведені до споживача у встановлений законом спосіб. Заповнення анкети не є доказом факту ознайомлення позивача з умовами публічного договору. Так, зазначена анкета не може вважатися доказом ознайомлення з умовами Договору та його акцептування, оскільки заповнювалась у незручних умовах - після пробного заняття, коли люди навіть не вийшли із приміщення, не встигли переодягнутися після заняття. Представником ФОП ОСОБА_2 були роздані ці анкети, запропоновано їх заповнити і тут же зібрані. При цьому не попереджалося, що анкета містить посилання на умови якогось договору. Таким чином, позивачка при заповненні зазначеної анкети, навіть не здогадувався про те, що дана анкета містить посилання на договір. Участь позивачки у пробному занятті (за яке проведена окрема оплата) та заповнення анкети не може підтверджувати факт належного ознайомлення з умовами публічного договору. Оскільки позивачка, заповнюючи цю анкету, не мала наміру укласти якийсь договір, то факт заповнення анкети не може підтверджувати факту ознайомлення з умовами договору, погодження його істотних умов та акцептування оферти. Переписка ОСОБА_1 з представником ФОП ОСОБА_2 свідчить про те, що позивачка взагалі тільки 01.11.2025 дізналась про існування будь-якого договору, за яким гроші немов не повертаються споживачу. Стороною відповідачки перед отриманням грошових коштів активно велася переписка у месенджері з позивачкою і жодного слова зі сторони надавача послуг про умови публічного договору не висловлено. Стороною відповідачки надана суду анкета, яка містить кюаркод - посилання на договір оферти, однак жодного доказу того, що позивачка переходила за цим кюаркодом не надано. Позивачка ОСОБА_1 здійснила оплату 20.10.2025, а вже 01.11.2025 звернулась за поверненням їй сплачених нею коштів (зазначене вбачається із скринів переписки ОСОБА_1 та представника ФОП ОСОБА_2 , які додані до позовної заяви). Отже, позивачка відмовилася від оплачених нею послуг протягом 14 календарних днів до початку курсу занять і має право на повернення сплачених нею коштів у повному обсязі. Таке право споживача кореспондується з вимогами статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивачка наполягає на тому, що зазначений Договір оферти не був укладений і просить визнати його недійсним не на тій підставі, що він не укладався, а з тієї причини, що він суперечить Закону України «Про захист прав споживачів». У позовній заяві зазначалося, що однією з підстав для вимоги про повернення коштів є відсутність інформації про наявність укриття та адреси проведення занять. У відзиві на позовну заяву сторона відповідачки посилається на те, що ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність з надання послуг в приміщенні, яке знаходиться поруч з укриттям. При цьому до відзиву не надано жодного доказу про те, де саме проводяться заняття та чи є відповідне укриття. У вимозі, яка направлялася відповідачці до подачі позовної заяви це питання підіймалося, однак відповіді на нього не надано. ОСОБА_1 наполягає на тому, що вона не була повідомлена про існування Договору публічної оферти, не погоджувала жодних істотних умов цього Договору. Оплатила грошову суму в розмірі 7000,00 грн як передплату за курс навчання з акторської майстерності. У зв`язку з життєвою ситуацією та відсутністю укриття просила повернути їй кошти у період 14 денного терміну до початку занять. ФОП ОСОБА_2 відмовила посилаючись на умови Договору. Позивачка вважає, що відповідачкою грубо порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» чим і завдано позивачці моральну шкоду.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов до такого.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено та визнано позивачкою у позовній заяві, а також вбачається з листування в месенджері, що позивачка ОСОБА_1 зацікавилася послугами з акторської майстерності, які надає ФОП ОСОБА_2 , тому 18.10.2025 прибула на пробне заняття за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наданих суду матеріалів встановлено та визнано позивачкою у відповіді на відзив, що вона, ОСОБА_1 , 18.10.2025 власноручно підписала та заповнила Анкету учасника на заняття з акторської майстерності/вокалу від UPGRADE soft skills hub.

Як вбачається із згаданої Анкети, ОСОБА_1 поставила свій власноручний підпис під текстом такого змісту: «Я надаю згоду на обробку моїх персональних даних та ознайомлений (а) з умовами Договору оферти про надання послуг, який викладений за посиланням: https://drive.google.com/file/d/11DgJ2jow3Nw_veqapkuYO6iCmMOEk1DN/view.». Також, Анкета містить QR-код із посиланням на Договір оферти.

Позивачкою ОСОБА_1 додано до позовної заяви копію зазначеного Договору оферти до договору про надання послуг від 21.03.2025.

Відповідно до умов Договору оферти до договору про надання послуг від 21.03.2025, ця публічна оферта є пропозицією щодо укладення публічного договору про надання послуг, адресована необмеженому колу фізичних осіб, які бажають придбати навчальні курси та послуги Upgrade soft skills hub, інформація про які розміщена інтернет ресурсах Виконавця.

Здійснення оплати за Послуги відповідно до ст.ст. 633, 641,642 ЦК України є повно беззастережною згодою (акцептом) на укладання публічного договору про надання послуг, далі- Договір, на умовах цієї Публічної оферти.Якщо ви не погоджується з умовами цієї Публічної оферти, ви не повинні оплачувати та сложивати послуги Upgrade soft skills hub.

Публічна оферта/Оферта - ця публічна пропозиція, опублікована на інтернет ресурсах Виконавця, адресована будь-яким фізичним особам укласти договір про надання послуг на умовах, визначених в цій Оферті та інших умов, викладених інтернет ресурсах Виконавця, до яких має доступ Замовник та з яких він здійснює оплату послуг.

Акцепт - повна й безумовна згода Замовника зі всіма положеннями цієї Оферти та Додаткових викладених на сайті або інших інтернет ресурсах Виконавця, яка здійснюється Замовником шляхом оплати Послуг в розмірі 100% (сто відсотків) їх вартості. У випадку погодження оплати часту Послуг Акцептом вважається оплата першого внеску в розмірі, визначеному Виконавцем.

Пунктом 2.1 Договору оферти до договору про надання послуг від 21.03.2025 визначено, що Виконавець надає Замовнику Послуги, а Замовник оплачує та приймає їх відповідно до умов цієї Оферти та інших Додаткових умов, що діють на дату Акцепту. Договір починає діяти з дати Акцепту.

Акцептом цієї Публічної Оферти є оплата Замовником 100% (сто відсотків) вартості Послуги або першого внеску у випадку погодження Виконавцем часткової оплати, що свідчить про приєднання Замовника до Договору згідно ст. 633 Цивільного Кодексу України і є рівносильним підписаному обома сторонами Договору. (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору, якщо Замовник не згоден з положеннями Оферти, Додаткових умов та/або Політики конфіденційності, він не повинен акцептувати Оферту (здійснювати оплату). У випадку здійснення оплати Замовник не вправі в подальшому посилатися на негзоду з положеннями Оферти та Додатковими умовами, правилами навчання на Курсі обов`язковими до виконання з боку Замовника протягом навчання.

Пунктом 2.5 Договору визначено, що у випадку здійснення Акцепту Замовник, вважається ознайомленим та таким, що погодився з умовами Оферти, Додатковими умовами та Політики конфіденційності та не має права посилатися, що йому були незрозумілі умови надання Послуг та з цієї підстави відмовитися від оплачених Послуг та вимагати повернення коштів.

Порядок надання послуг визначений Розділом 3, а Умови та порядок проходження курсів (в тому числі тривалість курсу, тривалість заняття, кількість учнів у групі, вартість) Розділом 4 Договору оферти до договору про надання послуг від 21.03.2025.

Ціна та оплата послуг визначена Розділом 5 Договору оферти до договору про надання послуг від 21.03.2025.

Згідно із п. 5.1 Договору, вартість Послуг визначається у ст. 4 цієї Оферти та/або на електронних ресурсах Виконавця на дату Акцепту. Оплата Послуг здійснюється в національній валюті України (гривні).

Оплата за Послуги може бути здійснена за вибором Замовника в безготівковій формі на банківський рахунок Виконавця, вказаний в Оферті, шляхом банківського переказу або через підключені платіжні системи та через РРО/ПРРО за місцем проведення занять, або в іншій формі, не заборонений чинним законодавством України за згодою Сторін. (п. 5.2 Договору)

Замовнику видається касовий чек або інший розрахунковий документ в підтвердження оплати у випадках та порядку, визначеному чинним законодавством України. (п. 5.3 Договору).

Витрати, пов`язані з оплатою Послуг, а саме комісію обслуговуючого банку Замовника за переказ, несе Замовник. Комісія підключеної до інтернет ресурсів платіжної системи Виконавця, оплачується Виконавцем. (п. 5.4 Договору).

Відповідно до п. 5.5 Договору, Замовник здійснює оплату Послуг на умовах 100% попередньої оплати або часткової оплати за погодженням із Виконавцем відповідно до п. 5.5 ст. 5 Оферти.

Положеннями п. 5.6 Договору визначено, що перший внесок Замовника за бронювання при частковій оплаті має бути не менше 30% вартості курсу. У випадку, якщо Замовник здійснив часткову оплату за Послуги без погодження з боку Виконавця, Виконавець має право відмовитися від надання Послуг та наданні доступу до навчання до отримання повної оплати або повернути суму часткової оплати без погодження з Замовником.

Розділом 6 Договору визначено політику повернення коштів.

Замовник має право відмовитися від оплачених Послуг протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оплати на наступних умовах: повернення 100 (сто) відсотків сплачених коштів - при умові повідомлення Замовником про відмову від Договору не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати початку відповідного курсу з врахування п. 6.3 цієї статті; повернення 70 (сімдесят) відсотків сплачених коштів - при умові повідомлення Замовником про відмову від Договору пізніше ніж 14 (чотирнадцять) днів до дати початку відповідного курсу але до відвідування першого заняття курсу; повернення 50 (п`ятдесят) відсотків сплачених коштів - при умові повідомлення Замовником про відмову від Договору після відвідування першого і єдиного заняття курсу. (п. 6.1, 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 Договору).

Відповідно до п. 6.3 Договору, не підлягає поверненню Виконавцем: часткова оплата, сплачена Замовником відповідно до пункту 5.5 статті 5 Договору; оплата, сплачена Замовником за навчальний курс за акційною ціною (спеціально запропонованою Виконавцем для невизначеного кола осіб і дійсною протягом певного строку); оплата, сплачена Замовником за навчальний курс за ціною зі знижкою (встановленою Замовником для невизначеного кола осіб на певний строк чи наданою Виконавцем Замовнику особисто); оплата за онлайн курс, доступ до якого Замовник отримав від Виконавця.

Положеннями п. 6.5 Договору визначено, що повернення оплати за навчання проводиться за письмовою заявою про відмову від Послуг, направленою Замовником в службу підтримки Виконавця, зазначені в цій Оферті. У заяві про відмову від Послуг та повернення коштів повинні бути зазначені: ПІБ заявника, сума до повернення, причини, через які Замовник відмовляється від Послуг та просить повернути кошти, реквізити для переказу грошових коштів і прикладені копії квитанції про оплату Послуг. Без заяви та за відсутності зазначеної у заяві інформації повернення коштів Замовнику не здійснюється.

Згідно із п. 6.6 Договору, про прийняте рішення щодо відмови Замовника від Послуг Виконавець повідомляє протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дати отримання письмової заяви Замовника про відмову від Послуг.

Суду не надавались сторонами, в тому числі відповідачкою, докази існування іншої публічної оферти з іншими умовами.

Судом з наданих матеріалів встановлено, що позивачка ОСОБА_1 виявила бажання отримати послугу, яку надає відповідачка, приєднатися до групи, після чого здійснила часткову оплату послуги в сумі 7 000,00 грн на рахунок відповідачки ФОП ОСОБА_2 , про підтверджується платіжною інструкцією № 1.363716071.1 від 20.10.2025, призначення платежу «Сплата за курс».

Також встановлено, що після внесення часткової оплати за послугу, сторони дійшли згоди про графік занять, їх тривалість тощо.

Як вбачається з листування між сторонами в месенджері за період з 18.10.2025 по 01.11.2025, після здійснення позивачкою ОСОБА_1 20.10.2025 часткової оплати за навчання, погодження графіку занять тощо, подальшого коригування графіку та перенесення занять, 01.11.2025 позивачка виявила бажання повернути сплачені кошти за навчання, оскільки вона нічого не встигає, їй потрібні гроші, а тому вона не може навчатись. Стороною відповідачки було запропоновано поговорити та знайти рішення, яке обох влаштує. Однак, згоди сторони не дійшли.

Після 01.11.2025 переписка відсутня та/або суду не надана.

10.11.2025 засобами поштового зв`язку позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідачки ФОП ОСОБА_2 із заявою про повернення сплачених коштів.

09.12.2025 відповідачкою ФОП ОСОБА_2 надано позивачці ОСОБА_1 письмову відповідь про залишення заяви про повернення коштів без задоволення, у зв`язку з відсутністю порушень Договору з боку надавача послуг, відсутністю бажання саме у позивачки ОСОБА_1 отримувати послугу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Разом із тим, відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1-2 ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 5 ст. 633 ЦК України, актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно із ч. 6 ст. 633 ЦК України, умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно із ч. 4 ст. 633 ЦК України, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Відповідно до ч. 3 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно зі ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом. Статтею 646 ЦК України встановлено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено в ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) в п. 7 передбачено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ); в п. 8 передбачено, що договір, укладений на відстані, - договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку. Відповідно до п. 17 послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих і потреб. Договором є усний чи письмовий правочин між споживачем і виконавцем.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.

За вимогами ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року (справа №753/20514/16-ц) зазначено, що аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів). Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Верховний Суд та Верховний Суд України у своїх постановах (зокрема, від 28.04.2022 у справі № 333/7121/18, провадження № 61-9581св21, від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16) сформулював чітку правову позицію, згідно з якою для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна одночасна (кумулятивна) наявність трьох ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість визнання умов договору несправедливими в розумінні статті 18 Закону.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917307/18).

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

Так, дослідивши надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ФОП ОСОБА_2 був укладений публічний договір користування послугами (заняття з акторської майстерності/вокалу). Позивачкою ОСОБА_1 20.10.2025 здійснено часткову оплату її участі у навчальній програмі/курсах.

Сторони досягли згоди щодо всіх основних умов Договору - виду послуги, її вартості, графіку надання послуги тощо, в тому числі узгодили строк.

Між тим, як вбачається з наданого позивачкою листування в месенджері, яке визнано актуальним обома сторонами спору, саме позивачка заперечувала проти її участі в курсах/навчанні з акторської майстерності через особисті проблеми.

Водночас, свої заперечення позивачка висловила вже після початку дії курсу, що також вбачається із згаданого вище листування, та не заперечувалося сторонами спору.

Однак, саме 10.11.2025 позивачка ОСОБА_1 звернулася безпосередньо до відповідачки ФОП ОСОБА_2 з письмовою заявою про повернення коштів через неактуальність для неї курсів/навчання, зазначивши, що вона не має часу наразі брати участь у відвідуванні курсів з акторської майстерності, має на меті від`їзд із міста, а також потребує коштів.

Так, встановлено, що позивачка звернулася з письмовою вимогою про повернення коштів до відповідачки вже після початку курсів/навчання з акторської майстерності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що саме позивачка ОСОБА_1 відмовилася від Договору через свої особисті причини, в той час як отримання послуги ще було актуальним і можливим за певним графіком, розробленим для неї відповідачкою ОСОБА_2 , яка, в тому числі, пропонувала додаткові строки проходження курсів/навчання.

При цьому за змістом досліджених доказів у суду відсутні підстави вважати, що позивачка відмовилася від Договору через порушення його умов відповідачкою.

Таким чином, договір про надання послуг, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , не суперечив цивільному та іншому законодавству, відповідав волевиявленню позивачки та був спрямований на настання правових наслідків. Ці обставини свідчать про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. У випадку отримання неякісних послуг позивачка має право вимагати розірвання договору, а не визнання його недійсним. З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсним договору про надання послуг, відсутні.

У матеріалах справи відсутні жодні докази, які б свідчили про наявність незаконних, протиправних дій відповідачки ФОП ОСОБА_2 . Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що укладення договору про надання послуг заподіяло позивачці душевні страждання та глибокі переживання.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вказані вище обставини, які стосуються предмету доказування, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд дійшов висновку, що між сторонами існував договір, наявність якого підтверджується матеріалами справи та узгодженими між сторонами основними умовами до моменту відмови від договору позивачки, також встановлено, що відповідачкою не порушені умови зазначеного Договору, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-яких порушень Договору з боку відповідачки, не доведено невиконання відповідачкою умов Договору або надання неякісних послуг, а наведені позивачкою аргументи про протиправність дій відповідачки не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду справи, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати зі сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою про захист прав споживачів необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Сугачова